Марк II Константинопольський
| Марк II Константинопольський | |
|---|---|
| Народився |
Константинополь |
| Країна |
.png){kind=small} Візантійська імперія |
| Діяльність | священник |
| Посада | Константинопольський патріархат |
Марк II Ксілокарав (грец. Μᾶρκος Β΄ Ξυλοκαράβης , болг. Марк Ксилокарав, мак. Марко Ксилокараф, ? — після 1467) — Вселенський Константинопольський патріарх з 1465 по 1466 рр.[1] У 1467 р. він став архієпископом Охридським, і обіймав цю посаду до своєї смерті.
Життєпис[ред. | ред. код]
Щодо раннього життя Марка, нашим основним джерелом є документ сенату Венеції від 26 червня 1466 року, який наказує венеціанському уряду на Криті не допускати Марка та його батька у випадку, якщо вони спробують знайти притулок на острові. З цього документа такі вчені, як Лоран[2], роблять висновок, що в червні 1466 року Марк був фактично Патріархом, що він і його сім'я раніше перебували на Криті і що вони виступали проти Східно-Західного союзу церков, створеного у Флорентійській раді та за підтримки Венеційської Республіки.
Марк став митрополитом Адріанопольським у 1464 р.[3], а восени 1465 р. (або на початку 1466 р.) його було обрано Патріархом Константинопольським за підтримки таких світських архонтів, як Великий Хартофілакс Георгій Галесіот і Великий Еклезіарх (тобто Голова ризниці) Мануїл (майбутній патріарх Максим III), а також секретар султана Деметрій Кіріцес.[2] З іншого боку, відомо, що деякі єпископи відмовилися поминати його під час Божественної Літургії, на знак того, що вони не визнають його патріархом, ймовірно, звинувачуючи його в симонії.
Марк зіткнувся головним чином з фракцією, що складалася з шляхтичів колишньої Трапезундської імперії, які були змушені переїхати до Стамбула (Константинополя) після падіння Трапезунду під владу Османів у 1461 році. Ця фракція підтримувала власного кандидата на патріарший престол — майбутнього патріарха Симеона Трапезундського.[4] Симеон досяг успіху в отриманні престолу, подарувавши 2000 монет золота як подарунок уряду Османської імперії, таким чином поклавши початок симонійній практиці, яка позначила історію Константинопольського Патріархату на наступні століття.[4] Однак, згідно з Лораном,[2] який ставить патріархат Марка після Симеона, саме Марк купив патріарший офіс, заплативши 2000 монет золота.
Якою б не була причина, Марка було з приниженням скинуто з престолу[5], під загрозою побиття камінням восени 1466 або на початку 1467 року. Проте незабаром він був реабілітований і призначений султаном Мехмедом II архієпископом Охридським.[3] Охридське архієпископство було на той час напівавтономним головним релігійним центром Османської Болгарії. Дата смерті Марка невідома.
Спірна хронологія[ред. | ред. код]
Серед вчених немає єдиної думки щодо хронології правління Марка II.
Багато вчених, такі як Кімінас (2009),[6] Рансіман (1985),[4] Грумель (1958) [7] та єпископ Германос Сардеїсський (1933—1938)[8], а також офіційний веб-сайт Вселенського Патріархату[5] дотримується хронік Доротея Монемвазького і поміщає правління Марка II перед Симеоном I, навіть якщо з деякими дещо іншими припущеннями щодо точних дат правління, однак загалом у діапазоні від 1465 до 1467 років.
Лоран (1968),[2] а за ним Подскальський (1988),[9] вважає, що зіткнення з Симеоном відбулися, коли Марк ще був митрополитом Адріанопольським, і ставить правління Симеона раніше правління Марка. Для порівняння основних пропозицій дивіться Список Патріархів Константинопольських. Лише Лоран припускає другий короткий патріархат Марка після першого правління Діонісія I наприкінці 1471 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Chronology according to Kiminas (2009). For other proposals see section Disputed Chronology.
- ↑ а б в г Vitalien, Laurent (1968). Les premiers patriarches de Constantinople sous la domination turque (1454-1476). Revue des études byzantines (26): 229-263(241-2, 254-5). doi:10.3406/rebyz.1968.1407.(фр.)
- ↑ а б Snegarov, Ivan (1995) [1932]. История на Охридската архиепископия-патриаршия, vol 2 (вид. 2). Sofia. с. 184—6. ISBN 954-430-345-6.(болг.)
- ↑ а б в Runciman, Steven (1985). The Great Church in captivity. Cambridge University Press. с. 193–4, 200. ISBN 978-0-521-31310-0.
- ↑ а б Mark II. Ecumenical Patriarchate. Процитовано 24 липня 2011.
- ↑ Kiminas, Demetrius (2009). The Ecumenical Patriarchate. Wildside Press LLC. с. 37,45. ISBN 978-1-4344-5876-6.
- ↑ Grumel, Venance (1958). Traité d'études byzantines, vol. I: La chronologie. Paris: Presses universitaires de France. с. 437.(фр.)
- ↑ Σάρδεων Γερμανός (1933–38). Συµβολή εις τους πατριαρχικούς καταλόγους Κωνσταντινουπόλεως από της αλώσεως και εξής. Ορθοδοξία (8–13).(гр.)
- ↑ Podskalsky, Gerhard (1988). Griechische Theologie in der Zeit der Türkenherrschaft (1453-1821) : die Orthodoxie im Spannungsfeld der nachreformatorischen Konfessionen des Westens. Munchen: C.H. Beck. с. 398. ISBN 978-3-406-32302-7.(нім.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Kiminas, Demetrius (2009). The Ecumenical Patriarchate: A History of Its Metropolitanates with Annotated Hierarch Catalogs. Wildside Press LLC. ISBN 9781434458766.
- Laurent, Vitalien (1968). "Les premiers patriarches de Constantinople sous la domination turque (1454-1476): Succession et chronologie d'après un catalogue inédit". Revue des études byzantines. 26: 229–263. doi:10.3406/rebyz.1968.1407.
- Runciman, Steven (1985) [1968]. The Great Church in Captivity: A Study of the Patriarchate of Constantinople from the Eve of the Turkish Conquest to the Greek War of Independence (2nd ed.). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9780521313100.
