Рибачук Олег Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Борисович Рибачук
Олег Борисович Рибачук
Олег Борисович Рибачук
Олег Рибачук, 2011
8-й Державний секретар України
(Голова Секретаріату Президента України)
7 вересня 2005 — 16 вересня 2006
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникОлександр Зінченко
НаступникВіктор Балога
Віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції
4 лютого 2005 — 7 вересня 2005
ПрезидентВіктор Ющенко
Прем'єр-міністрЮлія Тимошенко

Народився22 квітня 1958(1958-04-22) (66 років)
Погребище, Вінницька область, Українська РСР, СРСР СРСР
Відомий якекономіст, банкір, політик
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materІнститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Політична партіяНаша Україна
Україна Народний депутат України
4-го скликання
Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» 14 травня 2002 3 березня 2005[1]

Олег Борисович Рибачук (нар. 22 квітня 1958, м. Погребище, Вінницька область) — український політик та громадський діяч, голова аналітично-адвокаційної організації Центр спільних дій.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Здобув освіту перекладача англійської та французької мови на факультеті романо-германської філології Київського університету ім. Шевченка (1975—1980). Друга вища освіта — факультет фінансів та кредиту Київського національного економічного університету (1993—1996), кваліфікація — економіст. У 1997 році навчався також у Школі дипломатичної служби Університету Джорджтауну (США).

Досвід інспектора, старшого інспектора Київської митниці з 1980 до 1986 року. З 1986 до 1991 року — перекладач англійської мови ВТО «Закордоннафтобуд» в Республіці Індія.

1992 — начальник відділу валютних операцій Київського акціонерного комерційного біржового банку «Київбіржбанк». З 1992 до 1999 року — начальник відділу зовнішніх зв'язків, начальник управління міжнародних банківських зв'язків, директор Департаменту міжнародних зв'язків Національного банку України.

У 1999—2001 — керівник служби Прем'єр-міністра України Секретаріату Кабінету Міністрів України[2][3].

2001—2002 — віце-президент Чорноморського банку торгівлі та розвитку (Салоніки, Греція).

З квітня 2002 до березня 2005 року — Народний депутат України 4-го скликання від виборчого блоку Ющенка «Наша Україна». Після обрання до Верховної Ради був керівником групи «Разом» фракції «Наша Україна», уповноваженим представником фракції, головою підкомітету з питань банківської діяльності і валютного регулювання Комітету з питань фінансів і банківської діяльності. Очолював службу голови блоку «Наша Україна», кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка.

4 лютого — 7 вересня 2005 — віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції[4][5].

7 вересня 2005 — 16 вересня 2006 року — державний секретар України[6][7], Голова Секретаріату Президента України[8][9]. Секретар Політради при Президенті України (травень — жовтень 2006). Член РНБО (жовтень 2005 — вересень 2006). Перебуваючи на посаді керівника Секретаріату Президента України очолював наглядову раду Національного президентського оркестру[10].

Радник Президента України з вересня 2006[11]. Радник Президента (поза штатом) від грудня 2007[12]. Звільнений від обов'язків радника 4 березня 2008[13], після публічних заяв, що голова СП Віктор Балога не завжди відображає точку зору президента.

2006—2008 — Голова наглядової ради Ощадбанку. Член наглядової ради Укрексімбанку.

Грудень 2008 — травень 2016 — член наглядової ради «АрселорМіттал Кривий Ріг».

2009 рік — донині — засновник та керівник громадської організації «Центр UA». Один з ініціаторів Громадської кампанії «Новий Громадянин», «Чесно», коаліції громадських організацій «Реанімаційний пакет реформ». Співзасновник аналітичного центру «Колегіум Анни Ярославни».

У 2017—2020 роках — член Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (НАКО)[14].

Звинувачення у роботі на спецслужби

[ред. | ред. код]

За інформацією анонімного джерела газети The Washington Times у британській розвідці, опублікованій у листопаді 2018 року, Рибачук був агентом Головного розвідувального управління (ГРУ) СРСР та Російської Федерації. Сам Рибачук не заперечує контактів із КДБ у радянські часи і першим про них розповів наприкінці 2017 року в інтерв'ю, але пояснює це тим, що в Радянському Союзі неможливо було працювати за кордоном чи на митниці й не мати контактів зі спецслужбами. Звинувачення у співпраці з російськими спецслужбами він відкидає та пояснює поширення відповідної інформації в українських ЗМІ замовною кампанією проти нього зі сторони Адміністрації Президента[15][16].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Постанова Верховної Ради України від 3 березня 2005 року № 2441-IV «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Рибачука О.Б.»
  2. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 1999 року № 2373 «Про призначення Рибачука О.Б. керівником Служби Прем'єр-міністра України».
  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 599 «Про звільнення Рибачука О.Б. з посади керівника Служби Прем'єр-міністра України».
  4. Указ Президента України від 4 лютого 2005 року № 146/2005 «Про призначення О. Рибачука Віце-прем'єр-міністром України»
  5. Указ Президента України від 7 вересня 2005 року № 1229/2005 «Про звільнення О. Рибачука з посади Віце-прем'єр-міністра України»
  6. Указ Президента України від 7 вересня 2005 року № 1230/2005 «Про призначення О. Рибачука Державним секретарем України»
  7. Указ Президента України від 22 вересня 2005 року № 1314/2005 «Про звільнення О. Рибачука з посади Державного секретаря України»
  8. Указ Президента України від 22 вересня 2005 року № 1315/2005 «Про призначення О. Рибачука Головою Секретаріату Президента України»
  9. Указ Президента України від 15 вересня 2006 року № 757/2006 «Про звільнення О. Рибачука з посади Глави Секретаріату Президента України»
  10. Положення про Президентський оркестр, п.10 щодо наглядової ради оркестру, яку очолює керівник Адміністрації (Секретаріату) Президента України
  11. Указ Президента України від 20 вересня 2006 року № 763/2006 «Про призначення О. Рибачука Радником Президента України»
  12. Указ Президента України від 11 грудня 2007 року № 1204/2007 «Про призначення О. Рибачука Радником Президента України»
  13. Указ Президента України від 4 березня 2008 року № 197/2008 «Про увільнення О. Рибачука від виконання обов'язків Радника Президента України»
  14. Члени НАКО.
  15. Агентом якої спецслужби є Олег Рибачук?. detector.media. Процитовано 27 листопада 2018.
  16. ЗМІ: Британський розвідник розкрив колишнього агента радянських і російських спецслужб в Україні. Архів оригіналу за 23 листопада 2018. Процитовано 22 листопада 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]