Пшоно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пшоно
Зріле колосся Проса звичайного

Пшоно́ — насіння проса, очищене від зовнішньої оболонки, луски.

Цей доступний і традиційний продукт — джерело великої кількості вітамінів і мікроелементів. Пшоно є постачальником рослинних білків і вуглеводів. Багатий вміст клітковини забезпечує роботу шлунково-кишкового тракту, знижує рівень холестерину в крові.

Використовується для приготування супів, каш, фаршів, запіканок. Дуже смачні виходять страви з пшона, приготовлені з гарбузом, печінкою або яйцями.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Споживання пшона практикувалося ще від початку існування древніх цивілізацій світу. Зазвичай пшоно ― це малозернові, однорічні злаки, що люблять теплий клімат і відносяться до родини трав. Вони дуже добре переносять екстремальні погодні умови, такі як посуха, і є більш поживними злаками, якщо порівнювати із рисом і пшеницею. Пшоно має незначний вміст фітінової кислоти і є багатим на харчові волокна, залізо, кальцій, і вітаміни B. Крім того, і зменшують поглинання глюкози.

Неочищене
зерно
Просо
Води 10,66 10,97
Азотних речовин 9,29 10,82
Жирів 3,50 5,46
Цукру 1,33 1,19
Декстрину 3,51 7,16
Крохмалю 61,09 59,40
Клітковини 7,29 2,64

Історія[ред. | ред. код]

Мишій італійський є першим відомим одомашненим просом. Китайські легенди приписують одомашнення пшона до часів Шень-нуна, легендарного Імператора Китаю.[1] Також пшоно або просо згадується у деяких найдавніших текстах Яджур-ведів, що свідчить про те, що споживання пшона було дуже поширеним за часів раніше ніж 4500 р. до н. е.[2]

Виробництво[ред. | ред. код]

Світове виробництва пшона, 2000
Світове виробництва пшона, 2005

Просо або пшоно є одною із двох основних сільськогосподарських культур у напівпосушливих, виснажених, менш родючих регіонів Африки і Азії.[3] Пшоно пристосоване не лише рости в цих посушливих і несприятливих умовах, але є найнадійнішою культурою в таких регіонах ніж інші зернові. Це, зокрема, зробило просо особливо популярним, в країнах довкола пустелі Сахара у західній Африці.

Пшоно, однак, полюбляє умови високої плодючості і вологи. Врожайність пшона на гектарі землі може бути в два або чотири рази вищою при поливі і додаванні добрив. Існувала співпраця із бідними країнами задля підвищення врожаю пшона.[4]

Індія є найбільшим в світі виробником пшона. В 1970-х, весь зібраний врожай пшона в Індії вживався у їжу. До 2000-х, річний врожай пшона в Індії збільшився, але споживання на душу населення зменшилося на 50 % — 75 % в різних регіонах країни. Станом на 2005, більша частина пшона, що вироблялася в Індії використовувалася для інших застосувань: для корму домашньої худоби і виробництва алкоголю.[5] Індійські виробники обговорювали можливі шляхи збільшення споживання пшона як їжі серед населення, аби збільшити виробництво; однак, серед місцевих жителів стали популярними інші злаки, яким вони частіше віддають перевагу.[6]

У 2010, річний врожай пшона в світі становив 0.83 тон на гектар. Найврожайніші ферми з вирощування пшона в світі були у Франції, із середнім по країні показником врожайності в 3.3 тони на гектар в 2010.[7]

Десятка країн найбільших
виробників пшона — 2013
Країна Виробництво,
млн т
Виноски
Індія Індія 10,910
Нігерія Нігерія 5,000 F
Нігер Нігер 2,955 *
КНР КНР 1,620 F
Малі Малі 1,152
Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо 1,109 *
Судан Судан 1,090
Ефіопія Ефіопія 0,807
Чад Чад 0,582 *
Сенегал Сенегал 0,572
В світі 29,870 A
Немає виноски = офіційна цифра, * = Неофіційна цифра, F = FAO оцінка,
A = Може містити офіційні, неофіційні або оцінені дані[7]

За даними Державної служби статистики України в 2016 виробництво проса становило 278 тис. т. Найпридатнішими зонами для вирощування проса є Степова і Лісостепова зона, а також Полісся. Найбільші площі вирощування проса, за даними Державної служби статистики України, в 2011 році були зосередженні на Дніпропетровській –19,8 тис. га, Запорізькій –17,3 тис. га, Миколаївській — 16,1 тис. га, Харківській–14,5 тис. га, Херсонській — 14,4 тис. га областях.[8]

Алкогольні напої[ред. | ред. код]

Тонгба, зроблений із пшона алкогольний настій, який поширений у далекосхідних гірських регіонах Непалу і Сіккім, Індія

У деяких культурах світу пшоно є традиційно вживаним зерном для пивоваріння пива з проса, наприклад у народу Тао, що живе на острові Лань, а також народу Амі або Атаял в Тайвані. Деякі народи в східній Африці варять напій із пшона сорго, що називається ajono, що є традиційним напоєм народу Тесо[en]. Ферментоване просто готується у великому горщику в гарячій воді, потім розливають і п'ють потягуючи через довгі соломинки.

Пшоно також є базовим інгредієнтом для приготування дистильованого напою раксі в Непалі і місцевого алкогольного напою народів Шерпа, Таманґ, Раі[en] і Лімбу[en], який називається тонгба, в східному Непалі. У Балканських країнах, особливо в Румунії і Болгарії, пшоно використовують для приготування ферментованого напою — браги.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Yang, Lihui та ін. (2005). Handbook of Chinese Mythology. New York: Oxford University Press. с. 198. ISBN 978-0-19-533263-6. 
  2. Yajurveda 4th Anuvaka, Rudra Chamakam. с. 6. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 5 травня 2017. 
  3. Baltensperger, David D. (2002). Progress with Proso, Pearl and Other Millets. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 6 травня 2017. 
  4. ICRISAT. A New Generation of Pearl Millet on the Horizon. The World Bank. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 травня 2017. 
  5. Basavaraj (December 2010). Availability and utilization of pearl millet in India. SAT eJournal. 8. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 6 травня 2017. 
  6. Jayaraman, Gayatri (4 січня 2012). What's your Millet Mojo. Live Mint. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 6 травня 2017. 
  7. а б FAOSTAT: Production, Crops, Millet, 2010 data. Food and Agriculture Organization. 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 6 травня 2017. 
  8. Виробництво проса: підсумки та перспективи. Поширення і властивості. 2017. Архів оригіналу за 25 травня 2017. Процитовано 6 травня 2017. 

Джерела[ред. | ред. код]

  •  Millet. // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 18. 1911.  {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=|HIDE_PARAMETER13=|HIDE_PARAMETER2=|HIDE_PARAMETER14c=|HIDE_PARAMETER14b=|HIDE_PARAMETER8=|HIDE_PARAMETER14=|HIDE_PARAMETER5=|HIDE_PARAMETER7=|HIDE_PARAMETER4=|HIDE_PARAMETER10=|HIDE_PARAMETER6=|HIDE_PARAMETER9=|HIDE_PARAMETER11=|HIDE_PARAMETER1=|HIDE_PARAMETER3=|HIDE_PARAMETER12= (довідка) (англ.)
  • Millets. Alternative Field Crops Manual. Архів оригіналу за 17 січня 2009. Процитовано 28 січня 2018. 

Посилання[ред. | ред. код]