Кармазін Юрій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Анатолійович Кармазін
Yuriy Karmazin.jpg
Народився 21 вересня 1957(1957-09-21) (61 рік)
Звенигородка, Черкаська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність політик, юрист
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3] і Народний депутат України[4]
Партія Партія захисників Вітчизни
Конфесія православ'я
Нагороди
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
2-го скликання
безпартійний 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
безпартійний 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (НУ) 14 травня 2002 25 травня 2006
6-го скликання
Партія захисників Вітчизни (НУНС) 23 листопада 2007 12 грудня 2012

Ю́рій Анато́лійович Карма́зін (нар. 21 вересня 1957, Звенигородка, Черкаська область) — український політичний діяч, суддя, Народний депутат України 2-го, 3-го, 4-го, 6-го скликання.

З травня 1999 — голова Партії захисників Вітчизни. З липня 2001 — співголова Народно-патріотичного об'єднання «За Україну». Радник Президента України (липень — серпень 2007). Заслужений юрист України (1996). Державний радник юстиції 3 класу.

Біографія[ред. | ред. код]

Юрій Кармазін народився 21 вересня 1957 у місті Звенигородка Черкаської області. Одружений, має доньку (1982).

Освіта: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, юридичний факультет (19761981), юрист.

1974 — липень 1976 — робітник Смілянського міськпобуткомбінату.

19761981 — студент Одеського державного університету імені Іллі Мечникова.

Грудень 19801982 — помічник прокурора Центрального району міста Одеси.

19821984 — помічник прокурора Одеської області.

19841985 — заступник спеціального прокурора Одеської області.

Листопад 1985 — серпень 1992 — прокурор Приморського району міста Одеси.

З липня 1992 — суддя Одеського обласного суду.

З липня 1994 — голова слідчої комісії в справі АСК «Бласко».

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат України 2-го скликання з 11 травня 1994 до 12 травня 1998. Обрано у Приморському виборчому окрузі № 299, Одеської області, висунутий трудовим колективом. На час виборів: суддя Одеського обласного суду, позапартійний. У першому турі: явка виборців склала — 56,3 %, «за» проголосували — 15,17 %. У другому турі: явка — 52,1 %, «за» — 60,29 %. 23 суперники (основний — Анатолій Вассерман.

З січня 1996 — заступник голови Одеської обласної організації Конгресу української інтелігенції.

Народний депутат України 3-го скликання з 12 травня 1998 до 14 травня 2002. Обрано у виборчому окрузі № 134, Одеської області. Явка — 65,0 %, «за» проголосувало 40,0 %. Обрано з 19 претендентів. На час виборів — народний депутат України. Член фракції «Громада» (травень 1998 — лютий 2000), позафракційний (лютий — липень 2000), член групи «Солідарність» (з липня 2000). Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцієюлютого 2000).

Кандидат у Президенти України на виборах 1999. У першому турі отримав 90793 голосів виборців (0,35 %) — 10-е місце серед 13-и претендентів.
Обирався депутатом Одеської обласної ради народних депутатів; двічі — депутатом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси.

Член юридичної служби Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» (лютий 2001).

Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 25 травня 2006) від виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка „Наша Україна“, № 17 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції „Наша Україна“ (15 травня 2002 — 7 вересня 2005), фракції політичної партії Народний Союз „Наша Україна“ (з 7 вересня 2005). Голова підкомітету з питань законотворчості, систематизації законодавства та його відповідності міжнародному праву Комітету з питань правової політики12 червня 2002).

Був членом фракції „Наша Україна“ до травня 2006. На виборах 26 березня 2006 балотувався у народні депутати України від „Блоку Юрія Кармазіна“, № 1 в списку. До Парламенту не потрапив (блок набрав 0,65 % голосів виборців).

Крім участі у виборах до Парламенту, на виборах 26 березня 2006 Юрій Кармазін також був кандидатом на посаду міського голови Києва від „Блоку Юрія Кармазіна“ — отримав 4-те місце із 5,45 % голосів виборців.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку „Наша Україна — Народна Самооборона“, № 58 у списку. На час виборів: голова Партії захисників Вітчизни. Член фракції Блоку „Наша Україна — Народна Самооборона“ (з 23 листопада 2007). Перший заступник голови Комітету з питань правосуддя26 грудня 2007).

У виборах до Парламенту 2012 участі не брав, оскільки ЦВК відмовив йому у реєстрації[5].

У 2005 році Юрій Кармазін в інтерв’ю газеті «Бульвар» заявив, що виступає проти прем'єр-міністра Януковича, і в одній країні з ним жити не стане. У тому ж інтерв'ю він розповідав, як йому явилася вища сила, яка надала йому інструкції для подальшої діяльності[6][7].

У лютому 2016 року Кармазін став одним з організаторів руху «Революційні праві сили»[8], які намагалися організувати «Третій майдан» та закликали до повалення чинної влади.

У січні 2018 року Юрій Кармазін провів прес-конференцію, на якій надав документи, що начебто підтверджують зв’язок між компанією ICU та американським фінансистом, заступником голови інавгураційної комісії Дональда Трампа Еліотом Броуді. У компанії ICU спростували цю інформацію та подали на Кармазіна до суду за наклеп[9].

У травні 2018 року Кармазін проголосив себе[10] гетьманом козацтва всієї України.

Благодійна діяльність[ред. | ред. код]

В 1987—1991 роках надав значну допомогу у правовому захисті і в забезпеченні приміщеннями ряду благодійних установ першої в СРСР неурядової благодійної організації — Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[11][12][13][14][15][16][17].

Родина[ред. | ред. код]

  • Одружений, має двох дочок (1982 та 1998 р.н.).

Нагороди[ред. | ред. код]

Цікавинки[ред. | ред. код]

За статистикою, Юрій Кармазін був найактивнішим депутатом Верховної Ради 4-го скликання за такими показниками:[18]

  • кількість виступів з місця — 1073 (при тому, що середньостатистичний показник депутатів 4-го скликання становив ~40 виступів);
  • кількість виступів з трибуни — 1093 (проти середньостатистичних ~28 виступів);
  • кількість депутатських запитів — 901 (проти середньостатистичного ~31 запита).

За статистикою 6-го скликання на 25 серпня 2011[джерело?]:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  5. ЦИК отказался регистрировать Кармазина кандидатом в депутаты, Лига-Новости.
  6. Юрий Кармазин: "Уже при новой власти мне передали, что я заказан... «БУЛЬВАР ГОРДОНА», №12 (12) 2005, ИЮЛЬ(рос.)
  7. Юрий Кармазин: «Представьте, четыре утра, тишина дикая, и в этой тишине я чувствую хруст собственного позвоночника… » газета «Факты» от 24 июня 2005 года(рос.)
  8. Кто устраивает Майдан-3. Вожди Революционных правых сил «Страна.ua», 21.02.2016(рос.)
  9. Адвокат ICU: Юрию Кармазину грозит срок за клевету «rbc.ua», 07.06.2018(рос.)
  10. Бывший нардеп провозгласил себя гетманом на радость соцсетям «fakty.ua», 21.02.2016(рос.)
  11. Брошюра о Фонде (Нью-Йорк, 1991). ((англ.)). 
  12. Висновок постійної комісії з соціальної політики Одеської міської ради від 17 травня 2000 р.  (рос.)
  13. „Спешите делать добро!“. — Журнал „Работница“, № 3 от 1989 р. стор. 1; стор. 2(рос.)
  14. „Фонд имени доктора Гааза“. — Газета „Неделя“, № 49 от 1989 р.(рос.)
  15. „Люди, деньги, совесть“. — Журнал „Охрана труда и социального страхования“ № 7 от 1990 р.(рос.)
  16. (рос.) „Философия достоинства, свободы и прав человека“». — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9
  17. «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г.(рос.)
  18. Коротка статистика депутатської активності 20022006 років

Посилання[ред. | ред. код]