Стефанчук Руслан Олексійович
Стефанчук Руслан Олексійович | |
---|---|
15-й Голова Верховної Ради України | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 8 жовтня 2021 |
Президент | Володимир Зеленський |
Прем'єр-міністр | Денис Шмигаль |
Попередник | Дмитро Разумков |
Перший заступник Голови Верховної Ради України | |
29 серпня 2019 — 7 жовтня 2021 | |
Попередник | Ірина Геращенко |
Наступник | Олександр Корнієнко |
Представник Президента України у Верховній Раді | |
21 травня 2019 — 7 жовтня 2021 | |
Попередник | Ірина Луценко |
Наступник | Федір Веніславський |
Народився | 29 жовтня 1975 (48 років) Тернопіль, Українська РСР, СРСР |
Відомий як | адвокат, політик |
Громадянство | Україна |
Освіта | Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова |
Alma mater | Хмельницький університет управління та права |
Науковий ступінь | доктор юридичних наук |
Вчене звання | професор, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України |
Політична партія | «Слуга народу» |
Батько | Олексій Стефанчук |
Нагороди | |
Стефанчук Руслан Олексійович на сайті Верховної Ради | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Народний депутат України | |||
---|---|---|---|
9-го скликання | |||
Слуга народу | 29 серпня 2019 | — | |
|
Русла́н Олексі́йович Стефанчу́к (нар. 29 жовтня 1975, Тернопіль, Українська РСР, СРСР) — український правознавець та політик, державний діяч, голова Верховної Ради України IX скл. з 8 жовтня 2021[1][2]. У 2019—2021 роках — радник Президента України, перший заступник Голови Верховної Ради України (29 травня 2019—7 жовтня 2021), представник президента у Верховній Раді (21 травня 2019—7 жовтня 2021)[3]. Доктор юридичних наук. Заслужений діяч науки і техніки України. Син Олексія Стефанчука.
Один із ідеологів владної партії «Слуга народу»[4]. Член РНБО з 14 жовтня 2021 року[5]. Співголова міжпарламентської ради Україна-НАТО. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Сеймом Литви та Сеймом і Сенату Польщі. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Парламентом Грузії, Парламентом Молдови. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі, член групи з міжпарламентських зв'язків з Австрією.[6]
Народився 29 жовтня 1975 року в Тернополі у сім'ї медиків.[7].
- загальна середня освіта (з відзнакою), загальноосвітня середня школа № 18, Хмельницький, 1992;
- вища освіта (диплом з відзнакою), спеціальність «Правознавство», Хмельницький інститут регіонального управління та права (1997 р.);
- вища освіта, спеціальність «Менеджмент виробничої сфери», Технологічний університет Поділля (1999 р.).
До 2019 року займався освітньою, науковою та адвокатською діяльністю. Працював у Хмельницькому університеті управління та права (на сьогодні — Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова), Інституті законодавства Верховної Ради України, Національній академії прокуратури України та Вищій школі адвокатури.
Напрямки професійної діяльності: правотворчість, проблеми цивільного (приватного) права, особисті немайнові права, договірні та деліктні зобов'язання, право інтелектуальної власності, європейське приватне право, діяльність Європейського суду з прав людини, юридична освіта та наука.[8]
Був помічником-консультантом народного депутата шостого скликання (від блоку «Наша Україна — Народна самооборона») Анатолія Матвієнка[9], а також радником віцепрем'єра Степана Кубіва[10].
18 квітня 2019 року кандидат у Президенти Зеленський в ток-шоу «Право на владу» назвав Стефанчука однією з ключових фігур своєї команди, ідеологом партії «Слуга народу» та експертом з реформування державних правових інститутів та законопроєктної роботи.
З 21 травня 2019 року по 7 жовтня 2021 року — радник президента, представник президента у Верховній Раді[11][12][13][3][14] (19 серпня 2019 року двома виданими в один день указами Зеленський звільнив і знову перепризначив Стефанчука своїм представником у Раді)[15][16].
Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 2 у списку.[17] Безпартійний.[18]
Обраний народним депутатом України за партійним списком партії «Слуга народу», повноваження набув 29 серпня 2019 року[19].
29 серпня 2019 року був обраний Першим заступником Голови ВРУ.[20] Входить до складу Національної ради реформ[21], Національної ради з питань антикорупційної політики[22]. У Верховній Раді України очолював робочі групи з розробки законопроєктів у сфері народовладдя; з розробки законопроєкту про парламентську опозицію; з рекодифікації цивільного законодавства. Автор низки законопроєктів.
8 жовтня 2021 року обраний головою Верховної Ради України. За Стефанчука проголосував 261 депутат за мінімально необхідних 226[23][24]. 3 депутати виступили «проти», 63 — утрималися, 29 — не голосували. Кандидатами також були двоє представників фракції «Європейська солідарність» — Олексій Гончаренко та Яна Зінкевич, які отримали 44 та 146 голосів відповідно[25].
Діти — син Олесь і донька Злата. Навчаються на юристів, син в Україні, донька — у Відні. Донька знає 6 мов.[26]
За інформацією руху «Чесно», Стефанчук не має у власності житла у Києві, отримує з бюджету компенсацію орендної плати, за винайм квартири у матері дружини.[27] Стефанчук заявив, що отримані як компенсацію кошти повернув.[28]
- кандидат юридичних наук (2000 р.);
- доцент (2003—2019 роки);
- доктор юридичних наук (2008 р.);
- професор з 2008 р.;
- член-кореспондент Національної академії правових наук України (з 2009 р.);
- дійсний член (академік) Національної академії правових наук України (з 2020 р).
- грамота Хмельницької обласної адміністрації (2001, 2007 рр.);
- грамота Міністерства освіти і науки України (2007 р.);
- подяка Міністерства юстиції України (2008 р.);
- лауреат Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у номінації «За наукові досягнення» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2010 № 1234-р)[29];
- подяка Генерального прокурора України (15.08.2014 р.);
- почесна грамота Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (18.03.2016 р.);
- почесна відзнака Національної асоціації адвокатів України (14.12.2016 р.);
- почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (01.12.2017 р.)[30];
- лауреат Премії імені Ярослава Мудрого у номінації «За видатні заслуги у законотворчій, судовій та правозастосовній діяльності» (2020 р.)[31].
Опублікував понад 500 наукових та навчально-методичних праць. Обрані:[32] «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві: монографія» (2001); «Правознавство: навчальний посібник» (2002, 2008); «Цивільне право України: навчальний посібник» (2004, 2009); «Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України: монографія» (2006); «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія» (2007, 2008); «Юридичне Поділля. Інформаційно-довідкове видання» (2007); «Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: у 2 т.» (у співавт., 2009); «Актуальні проблеми цивільного права: особисті немайнові права» (у співавт., 2010); «Право світової організації торгівлі: Основні установчі акти. Англо-російсько-український глосарій» (у співавт., 2011); «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011); «Охорона і захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільних правовідносинах» (у співавт., 2011); «Правове письмо: навчально-методичні матеріали» (2011); «Регистрация субъектов предпринимательской деятельности: Россия и СНГ» (у співавт., 2012); «Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин» (у співавт., 2012); «Цивільне законодавство України в контексті розвитку європейського приватного права: монографія»; «Науково-практичний класифікатор цивільного законодавства: науково-практичний посібник» (у співавт., 2013); «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (у співавт., 2013 (укр.), 2017 (англ.)); «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді: підручник» (у співавт., 2014); «Класифікаційний адвокатський іспит: навчальний посібник» (у співавт., 2017); «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» (у співавт., 2020); «Emergency legal regimes and direct exercise of power by Ukrainian society» (у співавт., 2020 (англ.)).
- ↑ Верховна Рада обрала Руслана Стефанчука своїм головою. Радіо Свобода. 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Стефанчука призначили новим спікером Ради. Укрінформ (українською) . 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ а б Указ Президента України від 6 жовтня 2021 року № 522/2021 «Про увільнення Р.Стефанчука від виконання обов’язків Представника Президента України у Верховній Раді України»
- ↑ Партія "Слуга народу" іде на парламентські вибори: хто увійшов до списку. 24 канал. Процитовано 15 червня 2019.
- ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2021 року № 665/2019 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ Новим спікером став Стефанчук: шлях від КВН до голови Верховної Ради. BBC News Україна (укр.). Процитовано 10 жовтня 2021.
- ↑ Стефанчук Руслан Олексійович. НАПрН України (ua) . Процитовано 5 травня 2021.
- ↑ Посіпаки: Стефанчук Руслан Олексійович, помічник народного депутата. Архів оригіналу за 23 січня 2022.
- ↑ Міністр економіки Кубів призначив собі п'ять позаштатних радників. Українські новини. 26 вересня 2016.
- ↑ Указ Президента України № 312/2019 «Про призначення Р.Стефанчука Радником Президента України — Представником Президента України у Верховній Раді України»
- ↑ Команда Зеленського в ефірі. Зе!блог. 19 квітня 2019. Процитовано 9 травня 2019.
- ↑ Зеленський представив команду. РБК-Україна (рос.). Процитовано 4 червня 2019.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №522/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ Зеленський перепризначив Стефанчука своїм представником в Раді. РБК-Україна (рос.). Процитовано 19 серпня 2019.
- ↑ Зеленський перепризначив Стефанчука своїм представником в Раді. РБК-Украина (рос.). Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
- ↑ Центральна виборча комісія
- ↑ Керівництво Верховної Ради України. Стефанчук Руслан Олексійович. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 18 листопада 2019.
- ↑ Першим заступником Голови Верховної Ради України обрано Руслана Стефанчука (відео). www.rada.gov.ua. Процитовано 5 травня 2021.
- ↑ Президент увів Стефанчука до складу Нацради реформ. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 6 травня 2021.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №207/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 6 травня 2021.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ Новим спікером став Стефанчук: шлях від КВН до голови Верховної Ради. BBC News Україна (укр.). Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ Верховна Рада обрала Руслана Стефанчука своїм головою. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ Спікер Стефанчук розповів, де навчаються його діти і скільки платить за їхню освіту, Главком, 10 жовтня 2021
- ↑ Цензор.НЕТ. Віцеспікер Верховної Ради Стефанчук винаймає квартиру в тещі й отримує компенсацію з бюджету "за житло іногороднім", - "ЧЕСНО". Цензор.нет (укр.). Процитовано 5 травня 2021.
- ↑ Стефанчук каже, що повернув компенсацію за оренду квартири тещі. Українська правда (укр.). Процитовано 5 травня 2021.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про присудження Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №398/2017. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 3 квітня 2019.
- ↑ Руслан Стефанчук став лавреатом Премії імені Ярослава Мудрого. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 5 травня 2021.
- ↑ Національна академія правових наук України. www.aprnu.kharkiv.org. Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 3 квітня 2019.
- Офіційний сайт Національної академії правових наук України
- Бібліометричний профіль Стефанчука Р. О. в Google Scholar
- http://journal.zakon.kz/203389-vse-my-vyshli-iz-sovetskogo-sojuza.html
- https://web.archive.org/web/20141231161614/http://ye.ua/news/news_4771.html
- https://ua.interfax.com.ua/news/interview/734202.html
- https://lb.ua/news/2021/02/02/476658_ruslan_stefanchuk_referendum-tse.html
- https://glavcom.ua/country/politics/ruslan-stefanchuk-priyde-chas-koli-postane-tema-shirokoji-koaliciji-747477.html
- https://www.pravda.com.ua/articles/2021/04/28/7291787/
- Народились 29 жовтня
- Народились 1975
- Уродженці Тернополя
- Заслужені діячі науки і техніки України
- Лауреати Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України
- Голови Верховної Ради України
- Народні депутати України 9-го скликання
- Радники Президента України
- Українські адвокати
- Адвокати XXI століття
- Політики XXI століття
- Випускники Хмельницького університету управління та права
- Випускники Хмельницького національного університету
- Члени-кореспонденти Національної академії правових наук України
- Доктори юридичних наук
- ЗеКоманда
- Перші заступники Голів Верховної Ради України
- Чинні члени Ради національної безпеки і оборони України
- Капітани КВК
- Представники Президента України у Верховній Раді
- Чинні Члени Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних сил України