Перейти до вмісту

Парубій Андрій Володимирович

Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Андрій Володимирович Парубій
Андрій Володимирович Парубій
Андрій Володимирович Парубій
Прапор
Прапор
 13-й Голова Верховної Ради України
14 квітня 2016 — 29 серпня 2019
Прем'єр-міністр: Володимир Гройсман
Президент: Петро Порошенко → Володимир Зеленський
Попередник: Володимир Гройсман
Наступник: Дмитро Разумков
Прапор
Прапор
 12-й Перший заступник Голови Верховної Ради України
4 грудня 2014 — 14 квітня 2016
Попередник: Ігор Калєтнік
Наступник: Ірина Геращенко
Прапор
Прапор
 10-й Секретар Ради національної безпеки і оборони України
27 лютого — 7 серпня 2014
Президент: Олександр Турчинов (в. о.) → Петро Порошенко
Попередник: Андрій Клюєв
Наступник: Олександр Турчинов
 
Народження: 31 січня 1971(1971-01-31) Редагувати інформацію у Вікіданих
Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 30 серпня 2025(2025-08-30)[2] (54 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
вул. Єфремова, Львів, Україна[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Причина смерті: вогнепальна рана[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання: Личаківський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Освіта: ЛНУ ім. І. Франка (1994) і Національний університет «Львівська політехніка» (2001) Редагувати інформацію у Вікіданих
Партія: СНПУ (1991—2004) → «Наша Україна» (до 2012) → «Фронт Змін» (2012) → ВО «Батьківщина» (до 2014) → «Народний фронт» (до 2019) → ЄС (2019—2025)
Батько: Парубій Володимир Іванович
Нагороди:
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́й Володи́мирович Парубі́й (31 січня 1971(19710131), Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР — 30 серпня 2025, Львів) — український політик. Голова Верховної Ради України з 14 квітня 2016 року по 28 серпня 2019 року. Герой України (2025, посмертно)[5][6].

Співголова міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литви та Сейму й Сенату Польщі. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі. Член РНБО (2014, 2016—2019).

Секретар Ради національної безпеки і оборони України з 27 лютого[7] по 7 серпня 2014 року. Народний депутат України 6-го, 7-го, 8-го та 9-го скликань. Член СНПУ (1994—2004), «Наша Україна» (2004—2012), «Фронт Змін» (2012), ВО «Батьківщина» (2012—2014), «Народний фронт» (2014—2019) та «Європейська Солідарність» (2019—2025). Під час Євромайдану був комендантом Самооборони Майдану.

30 серпня 2025 року був вбитий у Львові під час збройного нападу.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 31 січня 1971 року в Червонограді Львівської області України. Онук кулеметника Збройних сил Української держави та Української галицької армії, учасника битви за Львів 1918 року[8]. Стрийки воювали в лавах УПА. Родина була виселена до Сибіру строком на 10 років.

Закінчив історичний факультет Львівського університету (1994, спеціальність — історик, викладач історії), аспірантуру Львівської політехніки (2001, спеціальність — політологія та соціологія).

Працював:

  • лаборантом (1987—1989) та старшим лаборантом (1991) Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР;
  • лаборантом Верхньодністровської слов'яно-руської археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (1987—1988);
  • керівник націоналістичної молодіжної організації — Товариство «Спадщина» (1988). Брав участь у національно-визвольному русі, організовував перші в Україні пікети. У 1989 році його було арештовано за організацію несанкціонованого мітингу.

У 2006 році Парубій знявся у заставках, ще на той момент новоствореного каналу «Кіно» (зараз «2+2»).

Початок політичної діяльності

[ред. | ред. код]
Депутат Львівської обласної ради
1-го скликання
Безпартійний 1990 — 1994
4-го скликання
СНПУ 2002 — 2006
5-го скликання
Наша Україна 2006 — грудень 2007
Народний депутат України Україна
6-го скликання
НУНС 25 груд. 2007 — 12 груд. 2012
7-го скликання
Батьківщина 12 груд. 2012 — 17 бер. 2014
8-го скликання
Нар. фронт 27 лист. 2014 — 29 серп. 2019
9-го скликання
ЄС 29 серп. 2019 — 30 серп. 2025

Картка на сайті Верховної Ради України

З 1990 року — депутат Львівської обласної ради, секретар постійної депутатської комісії з питань молоді й спорту.

У 1991 році з Олегом Тягнибоком був серед засновників Соціал-національної партії України (СНПУ), яка 2004 року отримала назву Всеукраїнське об'єднання «Свобода».

У 1994—1998 роках — депутат Львівської міськради, голова депутатської групи.

З 1996 року — керівник Товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України».

З 1999 року — редактор науково-політичного журналу «Орієнтири».

З 2002 року — депутат, заступник голови Львівської обласної ради.

Активний учасник «Помаранчевої революції». Під час подій листопада-грудня 2004 року був комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам'ятним знаком «Визначному учаснику Помаранчевої революції». Член політичної ради партії «Наша Україна».

З 2005 року — голова партії «Народний союз «Українці!»», реорганізованої в Громадянське об'єднання «Український дім».

З квітня 2006 року до грудня 2007 року — депутат Львівської обласної ради від «Наша Україна».

У лютому 2010 року Парубій звернувся до Європейського парламенту переглянути свою негативну реакцію на рішення екс-президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері, лідеру «Організації українських націоналістів», звання Героя України.[9]

З 2007 по 2012 роки — народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Голова підкомітету з питань контролю над здійсненням зовнішніх відносин Комітету Верховної Ради у закордонних справах. Член депутатської групи В'ячеслава Кириленка «За Україну!».

3 лютого 2012 року написав заяву про вихід з партії «Наша Україна». 6 червня вступив до партії «Фронт Змін».

З 2012 по 2014 роки — народний депутат України VII скликання від ВО «Батьківщина». Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення інтеграції України в міжнародний науковий та освітній простір Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти.

Євромайдан

[ред. | ред. код]
Парубій на сцені Євромайдану. Київ, 8 грудня 2013 року

З листопада 2013 по лютий 2014 року координував роботу Євромайдану в Києві на Майдані Незалежності, був фактичним комендантом і очільником його наметового містечка та керівником загонів Самооборони Майдану.

Після підписання Президентом Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014 року Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, в ніч з 21 лютого на 22 лютого загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був узятий під контроль урядовий квартал в Києві — будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів і МВС України[10][11].

Парубій добровільно склав депутатські повноваження 17 березня 2014 року у зв'язку призначенням на посаду секретаря РНБО.

Секретар РНБО

[ред. | ред. код]

27 лютого 2014 року, після перемоги Євромайдану і відсторонення Віктора Януковича від влади, указом виконувача обов'язків Президента України Олександра Турчинова Андрій Парубій призначений Секретарем РНБО[7]. На час його перебування на посаді припали початок тимчасової анексії Криму Росією і збройний конфлікт на сході України. Як секретар Ради національної безпеки і оборони, Парубій курирував антитерористичну операцію проти сепаратистів на сході України[12].

19 березня Парубій доручив МВС посилити охорону ядерних об'єктів,[13]. 24 березня — «провести розслідування на предмет того, наскільки діяльність російських телеканалів відповідає українському законодавству, якщо є там факти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до війни, сепаратизму тощо»[14].

7 серпня 2014 року оголосив, що подав відставку із займаної посади[15], додавши, що «в час війни коментувати відставку вважаю неприйнятним»[16]. Того ж дня заяву про відставку підписав Президент Петро Порошенко.[17].18 серпня виведений зі складу РНБО[18]. Пізніше Парубій пояснив свою відставку існуванням розбіжностей з главою держави. Зокрема, як стверджує Володимир Семків, він критикував мирний план Петра Порошенка, вважаючи його безперспективним[19].

Депутатство (2014–2016)

[ред. | ред. код]

26 серпня 2014 року покинув політраду партії «Батьківщина».

10 вересня 2014 року на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради — спеціального органу, для розробки пропозицій по обороноздатності України.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України за партійним списком (№ 4 у списку) від Народного фронту[20].

4 грудня 2014 року голосами 313 народних депутатів обраний Першим заступником Голови Верховної Ради України[21]. Як і голова Верховної Ради, Гройсман, Парубій підтримав Постанову про особливий порядок самоврядування на Донбасі[22], а також і проєкт змін до Конституції щодо «децентралізації влади», що передбачає цей особливий порядок[23].

Спікер

[ред. | ред. код]

14 квітня 2016 року Парубія було обрано Головою Верховної Ради[24]. Він замінив на цій посаді Володимира Гройсмана, який очолив Кабінет Міністрів України. Член РНБО[25].

15 лютого 2019 року Парубій підписав розпорядження про створення Офісу парламентської реформи. Голова ВР зазначив, що до роботи в офісі планується залучити 15 співробітників відповідно до напрямів парламентської роботи[26].

2 серпня 2019 року Шевченківський суд Києва зобов'язав ДБР відкрити кримінальне провадження щодо Парубія через можливе втручання його у виборчий процес[27].

Вбивство

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вбивство Андрія Парубія

30 серпня 2025 року близько опівдня Парубія було вбито під час збройного замаху у Львові на вулиці Єфремова[28][29][30][31]. Стріляла людина, яка мала сумку із кур'єрської служби «Glovo» у чорному шоломі, що їхала на електровелосипеді. У Парубія стріляли вісім разів[32].

2 вересня у Львові відбувся чин похорону в Архикатедральному соборі святого Юра. Після цього на площі Ринок провели церемонію прощання, Андрія поховали на Личаківському цвинтарі[33].

Розслідування

[ред. | ред. код]

1 вересня підозрюваного у вбивстві було затримано у Хмельницькій області, ним виявився львівʼянин 1973 року народження[34][35][36]. 2 вересня Галицький суд Львова відправив підозрюваного під варту без застави[37]. Того ж дня підозру змінили з умисного вбивства на незаконне поводження зі зброєю (ч. 1 ст. 263 ККУ) і посяганні на життя нардепа України, вчиненого у зв'язку з його державною або громадською діяльністю (ст. 112 ККУ)[38].

У грудні 2025 року СБУ викрила й затримала британського інструктора Росса Девіда Катмора, що відвідував Україну з метою допомоги в навчанні захисників із ЗСУ. За даними слідства, він вів розвідувально-диверсійну діяльність в Україні на замовлення Росії. Катмор передав убивці вогнепальну зброю та боєприпаси, що він отримав їх від росіян[39].

Спадщина

[ред. | ред. код]

Міністр МЗС Андрій Сибіга охарактеризував Парубія як «патріота і державного діяча, який зробив величезний внесок у захист свободи, незалежності та суверенітету України»[40]. Президент Петро Порошенко назвав вбивство політика «пострілом у серце України», підкресливши значимість його постаті для держави[41]. Політичні лідери та громадські діячі відзначили роль Парубія у формуванні сучасної української державності та його непохитну відданість демократичним цінностям.

Політичні погляди

[ред. | ред. код]
Парубій спілкується із Романом Червінським перед засіданням у Шевченківському суді Києва. 18 липня 2024

Парубій був прихильником створення Балто-Чорноморського союзу. Про це він, зокрема заявив 20 травня 2016 року в інтерв'ю телеканалу «Рада» після зустрічі 16 травня з главою польсько-української групи дружби у парламенті Польщі Міхалом Дворчиком. За словами Парубія, «Україна має стати одним із центрів ухвалення рішень, одним з центрів впливу як велика могутня держава». Він також зауважив, що «ідея Балто-Чорноморського союзу, як одного з форматів європейської інтеграції України, є надзвичайно перспективною і важливою для нашої держави»[42].

18 липня 2024 року в Шевченківському суді Києва підтримав звинуваченого полковника Романа Червінського.

Нагороди, звання

[ред. | ред. код]
  • Звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (1 жовтня 2025, посмертно) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України та зміцненні її державності, багаторічну політичну і громадську діяльність[5][6]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (23 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[43]
  • Орден «За заслуги» III ст. (6 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм[44]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016 року) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[45]
  • Почесна грамота Президента України
  • Відомча заохочувальна відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (31 березня 2014) — пістолет «Форт 17-05» (№ 110468, калібр 9 мм)[46]
  • Орден хреста Святого Андрія Первозванного. Вселенський патріарх Варфоломій нагородив 6 січня 2019 року[47]

Родина

[ред. | ред. код]
  • Дружина — Уляна Юріївна, працює на кафедрі фольклористики Львівського національного університету.
  • Дочка — Ярина (нар. 2001).

Книги

[ред. | ред. код]
  • Погляд справа: статті, виступи, інтерв'ю. — Львів: Орієнтири, 1999. — 44 с.
  • Записки коменданта: хроніка Українського дому — фортеці Помаранчевої революції — Львів: Ліга-Прес, 2005. — 112 с. — ISBN 966-397-011-1

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/04/160414_parubiy_profile_upd_ms_sx
  2. ↑ У Львові під час стрілянини вбито Андрія Парубія — РБК ТБ.
  3. ↑ Парубія вбила людина, замаскована під курʼєра Glovo, — журналіст показав фото з місця стрілянини — 2025.
  4. ↑ Ukraine's ex-parliament speaker shot dead in Lviv — The Kyiv Independent.
  5. ↑ а б Указ Президента України від 1 жовтня 2025 року № 739/2025 «Про присвоєння А.Парубію звання Герой України»
  6. ↑ а б Карнаух, Наталія (1 жовтня 2025). Володимир Зеленський присвоїв Андрію Парубію звання Героя України. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 1 жовтня 2025.
  7. ↑ а б Указ Президента України № 165/2014 Про призначення А.Парубія Секретарем Ради національної безпеки і оборони України
  8. ↑ "Багато робить, щоб сподобатись Путіну": Андрій Парубій про Зеленського | Гончаренко рулить (Українською) . 5 канал. 23.07.2020.
  9. ↑ Депутат Парубій просить Європарламент переглянути своє рішення щодо Бандери
  10. ↑ Самооборона Майдану взяла під контроль урядовий квартал — А. Парубій. УНН.
  11. ↑ Парубій: Майдан сьогодні повністю контролює Київ. Українська правда.
  12. ↑ Parubiy says anti-terrorist operation will continue as separatists in Luhansk, Donetsk reject Putin's call to postpone referendum.
  13. ↑ Парубій доручив МВС посилити охорону ядерних об'єктів.
  14. ↑ Парубій доручив СБУ та ГПУ розібратися з російськими каналами.[недоступне посилання з липня 2019]
  15. ↑ Секретар РНБО Андрій Парубій подав у відставку. РБК-Україна. 7 серпня 2014.
  16. ↑ Парубій підтвердив, що пішов у відставку.
  17. ↑ Посада секретаря РНБО залишалася вакантною безпрецедентно довго, до 15 грудня 2014 року, майже півроку
  18. ↑ Указ Президента України № 654/2014 від 18 серпня 2014 року «Про зміну у складі Ради національної безпеки і оборони України».
  19. ↑ Володимир Семків. «Кривавий» секретар. Збруч. 18 грудня 2014.
  20. ↑ Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі (PDF). ЦВК. 10 листопада 2014.
  21. ↑ Першим віце-спікером Ради обрано Парубія, а віце-спікером — Сироїд. УНІАН. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 4 грудня 2014.
  22. ↑ Поіменне голосування про проект Постанови про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування (№ 2374) — за основу та в цілому. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 11 листопада 2015.
  23. ↑ Поіменне голосування про проект Постанови про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (№ 2217а/П1) — в цілому. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 11 листопада 2015.
  24. ↑ Парубія призначили спікером Верховної Ради. ukranews.com. Українські новини. 14 квітня 2016.
  25. ↑ Указ Президента України від 22 квітня 2016 року № 166/2016 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  26. ↑ В Україні створили Офіс парламентської реформи. УНН. 15.02.20198. Процитовано 15 лютого 2019.
  27. ↑ Суд зобов'язав ДБР відкрити справу проти Парубія. РБК-Україна (рос.). Процитовано 2 серпня 2019.
  28. ↑ У Львові вбили Парубія.
  29. ↑ Парубія вбила людина, замаскована під кур'єра Glovo, — журналіст показав фото з місця стрілянини.
  30. ↑ У Львові під час стрілянини вбито Андрія Парубія. РБК-Україна (укр.). Процитовано 30 серпня 2025.
  31. ↑ У Львові під час стрілянини вбито Андрія Парубія. РБК-Україна (укр.). Процитовано 30 серпня 2025.
  32. ↑ У Парубія стріляли 8 разів, нападник був на електровелосипеді, замаскований під кур'єра. Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 30 серпня 2025.
  33. ↑ У Львові попрощалися з Андрієм Парубієм. Львівська Пошта. 2 вересня 2025.
  34. ↑ Затримали підозрюваного у вбивстві Парубія, — Зеленський. Українська правда. 1 вересня 2025. Процитовано 31 серпня 2025.
  35. ↑ Ukraine suspect arrested over Andriy Parubiy killing. BBC News. 1 вересня 2025. Процитовано 31 серпня 2025.
  36. ↑ Хто вбив Парубія: що відомо про підозрюваного та коли суд. РБК-Украина (укр.). Процитовано 19 вересня 2025.
  37. ↑ Підозрюваному у вбивстві Парубія обрали запобіжний захід: що вирішив суд. РБК-Украина (укр.). Процитовано 19 вересня 2025.
  38. ↑ Справу про вбивство Парубія перекваліфікували. РБК-Украина (укр.). Процитовано 19 вересня 2025.
  39. ↑ СБУ викрила британського інструктора, який шпигував в Україні на замовлення РФ, - джерела. РБК-Украина (укр.). Процитовано 9 грудня 2025.
  40. ↑ Prominent Ukrainian politician shot dead in 'carefully planned attack,' police say. CNN. 30 серпня 2025. Процитовано 30 серпня 2025.
  41. ↑ Former Ukrainian Parliamentary Leader Shot Dead. The Wall Street Journal. 30 серпня 2025. Процитовано 30 серпня 2025.
  42. ↑ Олексій Волович (31 травня 2016). Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації (частина 2). Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» (укр.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 26 червня 2022.
  43. ↑ Указ Президента України № 475/2009 від 23 червня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  44. ↑ Указ Президента України № 1040/2006 від 6 грудня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
  45. ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  46. ↑ Нагородний фронт. Кому Аваков подарував 400 стволів. Архів оригіналу за 12 листопада 2019. Процитовано 30 серпня 2025. // Українська правда, Р. Романюк, М. Жартовська, 13 січня 2017 р.
  47. ↑ Варфоломій нагородив Парубія орденом.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парубій_Андрій_Володимирович&oldid=47497814