Парубій Андрій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Володимирович Парубій
Андрій Володимирович Парубій

Нині на посаді
На посаді з 14 квітня 2016
Президент   Петро Порошенко
Прем'єр-міністр   Володимир Гройсман
Попередник Володимир Гройсман

Час на посаді:
27 лютого 2014 — 7 серпня 2014
Президент Олександр Турчинов (в.о.)
Петро Порошенко
Прем'єр-міністр   Арсеній Яценюк
Попередник Андрій Клюєв
Наступник Олександр Турчинов

Народився 31 січня 1971(1971-01-31) (45 років)
Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Політична партія Соціал-національна партія України (19912004)
Наша Україна (20042012)
Фронт Змін (2012)
Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (20122014)
Народний фронт (2014)
Батько Володимир Парубій
Діти Ярина
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
6-го скликання
фракція блоку «Наша Україна — Народна самооборона» 23 листопада 2007 12 грудня 2012
Україна Народний депутат України
7-го скликання
фракція ВО «Батьківщини» 12 грудня 2012 17 березня 2014
Україна Народний депутат України
8-го скликання
фракція партії «Народний фронт» 27 листопада 2014

Андрі́й Володи́мирович Парубі́й (нар. 31 січня 1971(19710131), Червоноград) — український політик правого спрямування. Голова Верховної Ради України (з 14 квітня 2016). Член РНБО.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України з 27 лютого[1] по 7 серпня 2014. Народний депутат України 6-го, 7-го та 8-го скликань. Член СНПУ (1994—2004), «Наша Україна» (2004—2012), «Фронт Змін» (2012), ВО «Батьківщина» (2012—2014), «Народний фронт» (з 2014). Під час Євромайдану був комендантом Самооборони Майдану.

У минулому редактор науково-політичного журналу «Орієнтири».

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився 31 січня 1971 року в місті Червоноград Львівської області.

Освіта[ред.ред. код]

У 1994 закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, отримавши диплом спеціаліста за фахом «історик, викладач історії».

У 2001 закінчив аспірантуру Державного університету «Львівська політехніка» за фахом «політологія та соціологія».

Кар'єра[ред.ред. код]

У 1987 — лаборант Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР.

У 19871988 — лаборант Верхньодністровської слов'яно-руської археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР.

У 19881989 — лаборант Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР.

У 1991 — старший лаборант Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР.

У 1988 очолив націоналістичну молодіжну організацію — Товариство «Спадщина». Брав участь в національно-визвольному русі, організовував перші в Україні пікети. У 1989 його було арештовано за організацію несанкціонованого мітингу.

З 1990 — депутат Львівської обласної ради, секретар постійної депутатської комісії з питань молоді й спорту.

У 1991 разом з Олегом Тягнибоком був одним з засновників Соціал-національної партії України (СНПУ), перейменованої у 2004 в Всеукраїнське об'єднання «Свобода».

У 19941998 — депутат Львівської міськради, голова депутатської групи.

З 1996 — керівник Товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України».

З 1999 — редактор науково-політичного журналу «Орієнтири».

Наприкінці 1999 очолив молодіжне крило Соціал-національної партії України (СНПУ) «Патріот України».

З 2002 — депутат, заступник голови Львівської обласної ради.

Активний учасник «Помаранчевої революції». Під час подій листопада-грудня 2004 був комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам'ятним знаком «Визначному учаснику Помаранчевої революції». Член політичної ради партії «Наша Україна».

З 2005 — голова партії „Народний союз «Українці!»“, реорганізованої в Громадянське об'єднання «Український дім».

З квітня 2006 по грудень 2007 — депутат Львівської обласної ради від блоку «Наша Україна».

У лютому 2010 року Парубій звернувся до «Європейського парламенту» переглянути свою негативну реакцію на рішення екс-президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері, лідеру «Організації українських націоналістів», звання Героя України.[2]

З 2007 по 2012 — народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Голова підкомітету з питань контролю над здійсненням зовнішніх відносин Комітету Верховної Ради у закордонних справах. Член депутатської групи В'ячеслава Кириленка «За Україну!».

3 лютого 2012 написав заяву про вихід з партії «Наша Україна». 6 червня вступив до партії «Фронт змін».

З 2012 по 2014 — народний депутат України VII скликання від ВО «Батьківщина». Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення інтеграції України в міжнародний науковий та освітній простір Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти.

Євромайдан[ред.ред. код]

Андрій Парубій на сцені Євромайдану. Київ, 8 грудня 2013 року.

З листопада 2013 по лютий 2014 року координував щоденне функціонування Євромайдану (м. Київ, Майдан Незалежності); був фактичним комендантом і очільником його наметового містечка та керівником загонів Самооборони Майдану.

Після підписання Президентом України Віктором Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014 р. Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, в ніч з 21 лютого на 22 лютого загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був узятий під контроль урядовий квартал в Києві — будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів і МВС.[3][4]

Екс-голова СБУ генерал-майор Олександр Якименко в інтерв'ю російському телебаченню 12 березня 2014 р. зробив заяву, що снайпери, які вбивали маніфестантів і правоохоронців під час подій у Києві в лютому 2014 р., знаходилися в будівлі філармонії, яке перебувало під контролем Парубія[5].

Парубій добровільно склав депутатські повноваження 17 березня 2014 року у зв'язку призначенням на посаду секретаря РНБО.

Секретар РНБО[ред.ред. код]

27 лютого 2014, після перемоги Євромайдану і відсторонення Віктора Януковича від влади, указом виконувача обов'язків Президента України Олександра Турчинова Андрій Парубій призначений Секретарем РНБО[1]. На час його перебування на посаді припали анексія Криму Росією і збройний конфлікт на сході України. Як секретар Ради національної безпеки і оборони, Парубій курирував антитерористичну операцію проти сепаратистів на сході України[6].

19 березня Парубій доручив МВС посилити охорону ядерних об'єктів,[7] 24 березня — «провести розслідування на предмет того, наскільки діяльність російських телеканалів відповідає українському законодавству, якщо є там факти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до війни, сепаратизму тощо»[8].

7 серпня 2014 року оголосив, що подав відставку із займаної посади[9], додавши, що «в час війни коментувати відставку вважаю неприйнятним»[10]. Того ж дня заяву про відставку підписав Президент Петро Порошенко.[11] . 18 серпня виведений зі складу РНБО[12]. Пізніше Парубій пояснив свою відставку існуванням розбіжностей з главою держави. Зокрема, як стверджує Володимир Семків, він критикував мирний план Петра Порошенка, вважаючи його безперспективним[13].

Депутатство (2014–16)[ред.ред. код]

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 2015 , фото Вадим Чуприна

26 серпня 2014 р. покинув політраду партії «Батьківщина».

10 вересня 2014 на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради — спеціального органу, для розробки пропозицій по обороноздатності України.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України за партійним списком (№ 4 у списку) від Народного фронту[14].

4 грудня 2014 голосами 313 народних депутатів обраний Першим заступником Голови Верховної Ради України.[15]. Як і голова Верховної Ради, В. Гройсман, А. Парубій підтримав Постанову про особливий порядок самоврядування на Донбасі[16], а також і проект змін до Конституції щодо «децентралізації влади», що передбачає цей особливий порядок[17]

Спікер[ред.ред. код]

14 квітня 2016 року А.Парубія було обрано Головою Верховної Ради України[18]. Він замінив на цій посаді Володимира Гройсмана, який очолив Кабінет Міністрів України.

Член РНБО[19].

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (23 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[20]
  • Орден «За заслуги» ІІІ ст. (6 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм[21]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[22]
  • Почесна грамота Президента України

Особисте життя[ред.ред. код]

Одружений, виховує доньку Ярину.

Статті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Указ Президента України № 165/2014 Про призначення А.Парубія Секретарем Ради національної безпеки і оборони України
  2. Депутат Парубій просить Європарламент переглянути своє рішення щодо Бандери
  3. Самооборона Майдану взяла під контроль урядовий квартал — А.Парубій
  4. Парубій: Майдан сьогодні повністю контролює Київ
  5. Снайпери на Майдані Незалежності стріляли з будівлі філармонії, — екс-глава СБУ Якименко
  6. Parubiy says anti-terrorist operation will continue as separatists in Luhansk, Donetsk reject Putin's call to postpone referendum
  7. Парубій доручив МВС посилити охорону ядерних об'єктів
  8. Парубій доручив СБУ та ГПУ розібратися з російськими каналами
  9. Секретар РНБО Андрій Парубій подав у відставку. Rbc. 7 серпня 2014. 
  10. Парубій підтвердив, що пішов у відставку
  11. Посада секретаря РНБО залишалася вакантною безпрецедентно довго, до 15 грудня 2014 року, майже півроку.
  12. Указ Президента України № 654/2014 від 18 серпня 2014 року «Про зміну у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  13. Володимир Семків. «Кривавий» секретар // Збруч, 18 грудня 2014(20141218)
  14. Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року
  15. Першим віце-спікером Ради обрано Парубія, а віце-спікером - Сироїд. УНІАН. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 4 грудня 2014. 
  16. Поіменне голосування про проект Постанови про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування (№ 2374) — за основу та в цілому
  17. Поіменне голосування про проект Постанови про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (№ 2217а/П1) — в цілому
  18. Парубія призначили спікером Верховної Ради. ukranews.com. Українські новини. 2016-04-14. 
  19. Указ Президента України від 22 квітня 2016 року № 166/2016 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  20. Указ Президента України № 475/2009 від 23 червня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  21. Указ Президента України № 1040/2006 від 6 грудня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
  22. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
  23. Война России против Украины и мира // Данкор онлайн. Суми

Посилання[ред.ред. код]