Вулиця Стефаника (Львів)
| Вулиця Стефаника Львів |
|
|---|---|
.jpg) Вулиця Стефаника між вулицями Чайковського та Дудаєва |
|
| Район | Галицький |
| Назва на честь | Василя Стефаника |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 400 м |
| Координати початку | 49°50′14″ пн. ш. 24°01′28″ сх. д. / 49.8372500° пн. ш. 24.0247167° сх. д. |
| Координати кінця | 49°50′07″ пн. ш. 24°01′45″ сх. д. / 49.8354778° пн. ш. 24.0291917° сх. д. |
| Транспорт | |
| Рух | односторонній |
| Покриття | бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Забудова | класицизм, історизм |
| зовнішні посилання | |
| У проекті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
 Вулиця Стефаника у Вікісховищі |
|
Ву́лиця Стефа́ника — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від перехрестя вулиць Коперника і Словацького до перехрестя вулиць Мартовича і Каліча Гора.
Назви[ред. • ред. код]
- 1827 — Оссолінських.
- Листопад 1941 — Поштґассе.
- Липень 1944 — Оссолінських.
- Жовтень 1945 — Костомарова, на честь історика Миколи Костомарова.
- Грудень 1945 — Оссолінських.
Сучасна назва — на честь Василя Стефаника, походить від 1946 року.[1]
Будівлі[ред. • ред. код]
№ 2. Головний корпус Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, колишній науковий заклад імені Оссолінських, а ще раніше — монастир. Будівля зведена на місці давнішої дерев'яної у 1714—1716 роках за проектом невідомого архітектора, початково як костел святої Аґнесси і монастир кармеліток взутих. Пізніше реконструйована у стилі пізнього бароко за проектом Бернарда Меретина. Монастир скасовано австрійською владою 1782 року, пізніше викуплено Юзефом Максиміліаном Оссолінським і протягом тривалого часу реконструйовано у стилі класицизму за проектом Петра Нобіле. Будівництвом на місці керував ряд львівських архітекторів, проект було дещо спрощено.[2] 1971 року перед головним входом до бібліотеки встановлено пам'ятник Василю Стефанику (скульптор Володимир Сколоздра, архітектор Мирон Вендзилович).[3] Будівля має статус пам'ятки архітектури національного значення, охоронний номер 1321. 23 вересня 2008 року її також внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[4]
№ 3. Колишній палац графині Ізабелли Дідушицької, збудований у 1872—1873 роках у стилі італійського неоренесансу за проектом Філіпа Покутинського. У внутрішньому дворі були мальовничі клумби та невеликий фонтан.[5] У 1895—1896 роках інтер'єри палацу прикрашено стюковими оздобами авторства, ймовірно, Броніслава Солтиса.[6] У будинку розміщена Львівська національна галерея мистецтв. Дім має статус пам'ятки архітектури з охоронним номером 279, а 23 вересня 2008 року його також внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[4]
№ 4. Цю адресу за Польщі мало Австрійське консульство у Львові[7].
№ 7. Колишній дім управління маєтків графа Романа Потоцького. Збудований у формах раннього французького бароко. Архітектор і керівник будівництва — Юліуш Цибульський[8]
№ 10. Дім у стилі історизму. У 1911—1912 роках за проектом Альфреда Захаревича театральну залу і вестибюль на першому поверсі перебудовано і прикрашено фресками Фелікса Вигживальського, рельєфами Зигмунта Курчинського. Тут на початку XX ст. збиралось літературно-художнє товариство «Hades», очолюване Корнелем Макушинським. 1912 року тут працював танцювальний салон «Tabarin», а від 1913 року давав спектаклі «Малий театр».[9] На юдейські свята Нового року і Судного дня зал використовували під тимчасову синагогу[10].
№ 11. Неоготична колишня прибуткова кам'яниця, збудована у 1874—1876 роках за проектом Адольфа Куна.[5] 1899 року тут деякий час винаймала помешкання письменниця Габріеля Запольська.[11] 1940 року протягом кількох місяців діяв щойно створений відділ мистецтв бібліотеки Стефаника, після чого був перенесений на вулицю Бібліотечну, 2.[12]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 60. — ISBN 966-603-115-9.
- ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 133—134, 189—190. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Дух О. Кармелітки нереформовані (Кармелітки давньої обсервації) // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 121—123. — ISBN 978-966-7007-99-7.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 633.
- ↑ а б Закон України Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 7 січня, 2012
- ↑ а б Архітектура Львова… — С. 361.
- ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 168. — ISBN 978-83-7543-009-7.
- ↑ Ilustrowany przewodnik miasta Lwowa z planem. — Lwów: Księgarnia «Gubrynowicz i syn». — s. 11 (пол.)
- ↑ Ґранкін П. Архітектор Юліан Цибульський // Будуємо інакше. — 2000. — № 6. — С. 46.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — С. 288. — ISBN 978-966-7022-86-0.
- ↑ Chwila. Львів, 14 вересня 1935 р., № 5921 Шаблон:Ref-p
- ↑ Gowin S. Willa «Skiz» i jej mit // Cracovia Leopolis. — 2017. — № 1 (86). — S. 24. — ISSN 1234-8600.
- ↑ Костюк С. П. Графічний і нотний фонди відділу мистецтва Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР // Бібліотека — науці: збірник наукових статей / АН УРСР, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника; Редкол.: М. В. Лізанець (відп. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1990. — С. 36. — ISBN 5-12-0017-82-7.
|
||||||||||||||
