Спас Нерукотворний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нерукотворний образ ГНІХ
Нерукотворний образГНІХ.jpg
Дата появи: І століття
Дата святкування: 29 серпня
Перенесення Нерукотворного образу ГНІХ з Едеси до Царгороду


Спас Нерукотворний (від Спаситель + калька з грец. Αχειροποίητος — не-руками-зроблений) — зображення Господа Нашого Ісуса Христа, що виникло внаслідок дотику тканини до Його обличчя. Відомі: Мандиліо́н (Άγιον Μανδύλιον від грец. μανδύας — «плащ») — Нерукотворний Образ з Едеси, Плат святої Вероніки, Туринська плащаниця.

Історія Нерукотворного Образу ГНІХ[ред.ред. код]

Спас Нерукотворний, Великий Новгород. Друга половина XII століття.
Спас Нерукотворний в інтерєрі церкви святих верховних апостолів Петра і Павла в м. Новояворівську

Мандиліон[ред.ред. код]

Нерукотворний образ Ісуса Христа, відомий як Мандиліон, зберігається в каплиці Матильди Каносської в Апостольському палаці у Ватикані.

Правитель Едеси (Месопотамія, сучасне м. Шанлиурфа, Туреччина) Авгар V Уккам, будучи важко хворий, почувши про чуда і зцілення які робив Ісус Христос, увірував в Нього, як в Сина Божого, і написав лист з проханням прийти і зцілити його. З цим листом він послав до Палестини свого живописця Ананію, доручивши йому написати зображення Ісуса. Ананії невдалось намалювати Ісуса, бо Христове лице сяяло потужним світлом. Тоді Ісус притулив полотно до Свого лиця і на полотні чудесним чином відбилося зображення Христового обличчя.[1]
За іншою версією Ананія прийшов до Єрусалима і побачив Господа, оточеного великим натовпом. Він не міг підійти до Нього. Ісус Сам покликав його, назвав по імені і передав для Авгаря короткий лист, в якому, похвалив його його віру, обіцяв прислати Свого учня для зцілення і для настанови. Потім Господь попросив принести воду і убрус (полотно, рушник). Він умив лице, обтер його убрусом, і на ньому відбилося Його обличчя. Убрус і лист Спасителя Ананія приніс в Едесу. Авгар зцілився. Згодом прийшов святий Фадей, учень Ісуса, апостол з 70-ти, який пропові­дував Євангеліє і охрестив Авгаря, що увірував, і всіх жителів Еддеси.[2]
Мандиліон став першою в історії іконою.
Евсевій Кесарійский в своїй «Церковной истории»(Церковній історії(рос.)) пише:

« Історія Фадея така. Божественність Владики і Спасителя нашого Ісуса Христа, прославлена серед всіх людей за свою чудотворну силу, навернула тьму людей навіть серед чужих, далеких від Юдеї країн, які надіялисьна зцілення хвороб і різних страждань. Тому і цар Авгар , який славно правив народами по ту сторону Євфрата, але якого мучила хвороба, вилікувати яку було не в силах людських, почувши про Ісуса і Його чуда — про них всі свідчили, — вирішив умовити Його, піславши посланця з листом і просьбою про визволення від хвороби. Спаситель не послухав тоді його просьбу, але удостоїв особливого листа, в якому обіцяв прислати одного з Своїх учнів вилікувати його хворобу і, разом з тим, спасти його і всіх его близьких. Обіцянка ця незабаром була виконана. Після Воскресіння Христа із мертвих і Вознесіння, Хома, один із дванадцяти, по натхненню Божому відсилає Фадея, який належав до числа сімдесяти учнів Христових, в Эдесу благовістити вчення Христове. Він виконав все, що обіцяв Спаситель наш.(пер. з рос.)[3]  »

Евсевій Кесарійский як доказ вказує на два документи —- листи перекладені ним з сирійської і взятих з архівів Едеси: просьбу Авгаря:

« Авгар, син Ухами, топарх, шле вітання Ісусу, Спасителю благому, який явився в межах Єрусалимських. Дійшла до мене чутка про Тебе і про Твої зцілення, що Ти твориш їх без лікарств і трав. Ти, розказують, повертаєш сліпим зір, кульгавим ходу, очищаєшь прокажених, виганяешь нечистих духів і демонів. Ти ізціляєш стражденних і воскрешаєш мертвих. Слухав я все це про Тебе і дійшов розумом що одне з двох: або Ты Бог і, зійшов з неба, твориш такі чуда, або Ти Син Божий, твориш чуда. (пер. з рос.)[3]  »

і відповідь Ісуса:

« Блажен ти, якщо увірував в Мене, не бачивши Мене. Написано бо про Мене: бачивші Мене не увірують в Мене, щоб непобачивші увірували й ожили. А що тыи запрошуєш Мене до себе, то належить Мені виконати все тут, ради чого Я посланий; а коли виконаю, то вознесусь до Того, що послав Мене. Коли же вознесусь, то пошлю до тебе одного з моїх учнів , щоб зцілив хворобу твою і дарував життя тобі і тим, хто з тобою. (пер. з рос.)[3]  »

Переписка Христа с Авгарем и свідоцтво про те, що посли Авгара принесли зображення Спасителя з Єрусалиму викладені вірменьским істориком V століття Мойсеєм Хоренаці в книзі «Історія Вірменії»:

« Блажен, хто вірує в Мене, не бачивши Мене. Бо написано про Мене: бачивші Мене не увірують в Мене, не бачивші — увірують и будуть жити. А о про те, що ти мені писав — прийти до тебе, то повинно Мені здійснитись тут все, для чого я посланий. І коли Я здійсню це, Я вознесусь до Того, Хто мене послав. Коли ж воз­несусь — пришлю одного з тутешніх моїх учнів, щоб він ви­лічив твої болячки и дав життя тобі і твоїм близьким. Цю звістку приніс Анан, вісник Абгара (Авгаря), разом з образом Спасителя (փրկչական պատկերին[4]), яке зберігається в місті Едесі і донині. (пер. з рос.)[5]  »

Евагрій Схоластик в своїй праці «Історія церкви» розказує про чудесне визволення жителів Едеси від облоги за допомогою Спаса Нерукотворного:

« Зовсім нічого не прийшло їм на думку, вони несуть Богомданий нерукотворний образ, який Христос Бог прислав Авгарю, коли цей хотів Його бачити. Коли принесли цю всесвяту ікону в викопаний ними рів, вони покропили її водою і декілька капель кинули на вогонь і на дрова. Божественна сила одразу ж явилась на допомогу вірі їх і здійснила те, чого раніше вони не могли; полум'я зненацька охопило дрова и скоріше, ніж ми розповідаємо, поретворила їх в попіл. (пер. з рос.)[6]  »

Авгар багато прикрасив Нерукотворний Образ ГНІХ і поставив в камінній ніші над воротами Эдеси, щоб кожен хто входить в місто міг поклонитися святому образу. Але через дякий час один із потомків Авгара, правитель Эдеси, впав в ідолопоклонство. Щоб зберегти образ від язичників, його замурували. Під час війни з персами, єпископу едеському Евлалію явилась у видінні світловолоса жінка і сказала йому: «Над воротами міста захоронений образ нерукотворний Спаса Христа. Якщо візьмеш його, то визволиш від бід місто це і народ його». І показала йому це місце. Єпископ розібрав мур і знайшов нерукотворний образ Христа один на полотні (убрусі) і другий, такий самий, на цеглі(керамічній черепиці), якою була замурована ніша з образом.[7]

В храмах Візантії Мандиліон (образ на убрусі) і Керамидіон (образ на керамічній черепиці) зображують під головним куполом, один напроти одного.

В період іконоборства на Нерукотворныий образ зсилався Йоан Дамаскін[8].

Григорий II, папа Римский, коли взнав про початок іконоборства Константинополі в 730 році, то написав два послання імператору Леву Ісавру, в яких намагався врозумити василевса припинити гоніння на ікони:

« Коли був Христос в Єрусалимі Авгар, тодішній князь і владика едеський, коли почув про чудеса Христа, написав до нього послання, і Христос послав йому власноручну відповідь і святий славний образ Лиця Свого. Пошли ж за цим Нерукотворним Образом і подивись.Туди стікаються во множині народи Сходу і приносять молитви. (пер. з рос.)[9]  »

В 787 році Сьомий Вселенський собор, вказує на наяність Нерукотворного образу как важливе свідоцтво на користь іконовшанування.[10]

Перенесення Нерукотворного образу в Костантинополь в 944 році. Миніатюра мадридського рукопису (XII—XIII ст)

В 944 році війьско імператора Романа I Лакапіна оточило місто, в результаті облоги городяни Едеси в обмін на мир (хрисовул) віддали святий убрус, і Нерукотворний образ був почесно перенесений в Костянтинополь[11]:

« 48. Жителі Едеси, в якому зберігається дорогоцінний образ Христа, доведені до відчаю ромейським військом, що обложило місто, відправили до царя Романа послів і попросили зняти облогу, обіцяючи віддати дорогоцінний образ Христа. В обмін за цей дар вони просили повернути їм їх вязнів з числа знатних, а також дарувати хрисовул з обіцянкою, що ромейське військо перестане зпустошувати їх землю. Так і було зроблено. Коли святий образ, або лик Христа, вже підвозили док Костантинополюя, патрикиій і паракимомен Феофан відправився до ріки Сангар, де зустрів його з почестями і піснеспівами. А п'ятнадцятого серпня Феофан вернувся з ним в місто, і цар приклонив коліна перед образом. Наступного дня явились до Золотих вороіт два царських сини, Стефан и Костянтин, зять Костянтин разом з патріархом Феофілактом. Вони з почестями підняли його, понесли до храму святої Софииії - спереду пішої процесії йшов весь синкліт і несли безліч світильників, а після преклоніння віднесли в палац. (пер. з рос.)[12]  »

Святыня была викрадена з Костантинополя під час пограбування міста учасниками IV Хрестового походу в 1204 року, після чого втрачена (за переказами, корабель, який перевозив образ, затонув).

Найбільш близьким до початкового образу дослідники рахують Мандиліон з храму Сан-Сільвестро-ін-Капіте, який знаходиться в капелі Санта-Матильда в Ватикані, і Мандиліон, з 1384 року зберігається в вірменській церкві церкви Св. Варфоломея в Генуї. Обі ікони написані на полотні, закріплені на дерев'яних основах, мают одинаковий формат (приблизно 29x40 см) і закриті плоским срібним окладом, прорізаним по контурах голови, бороди и волосся. Про первинну реліквію можуть свідчити стулки триптиха з втраченим середником з монастиря св. Катерины на Синаї. за найбільш смілою гіпотезою, середником був оригінальный Спас Нерукотворний, присланий Авгарю.

Плат святої Вероніки[ред.ред. код]

Хресна дорога, подія (стація) VI:

« Любов і спочуття до Ісуса перемагає страху у св. Вероніки: приступає до нього й хустиною обтирає спечене й закривавлене Його лице. За це Ісус щедро нагородив її: на хустині відбилося Його найсвятіше обличчя.[13]  »

В одкровеніях Анни Катаріни Еммерік читаємо:

« Симон пройшов десь двісті кроків за Спасителем. Тоді висока жінка, шляхетної зовнішності, тримаючи маленьку дівчинку за руку, вийшла з гарного будинку, який стояв з лівого боку вулиці та з гідністю увійшла в процесію. Жінку звали Серафією, вона була дружиною Сіраха, члена синедріону. За свою відданість Спасителю вона потім отримала ім'я Вероніка (від слова «істинна»). (…) Ті, хто йшов на чолі процесії, намагались її відтіснити. Але її любов, прагнення заспокоїти Божественного Учителя дали їй надзвичайну силу: вона відштовхнула воїнів та катів, стала на коліна перед Спасителем, подала Йому хустку, розгладжуючи один кінець, і промовила: «Дозволь мені витерти Обличчя мого Господа». Спаситель узяв лівою рукою хустку і приклав до Свого закривавленого Обличчя, потім повернув хустину благочестивій жінці і подякував їй. Серафія з трепетом поцілувала її, заховала під покривало біля серця і підвелася з колін. (…) Перед нею лежала Хустина, і на ній проступало скорботне, страшне в своєму стражданні і справжнє криваве зображення Обличчя Спасителя! Коли жінка прийшла до тями і побачила Хустину, вона засмутилася і зраділа водночас.
Вероніка стала перед Хустиною на коліна і промовила: «Тепер я можу відмовитись від усіх благ світу, бо Господь мій залишив мені дорогоцінний доказ Своєї благодаті та любові!»[14]
 »

Відмінна особливість образу «Плат Вероніки» від Нерукотворний Образ з Едеси — терновий вінець на голові Спасителя.
Відомі, як мінімум, два «Плати Вероніки»: в соборі Святого Петра в Ватікані і «Лик із Манопелло».

Туринська плащаниця[ред.ред. код]

зображення Туринської плащаниці

Це лляне полотно прямокутної форми розміром 4,41×1,13 м. На полотні зберігся відбиток зображення померлого чоловіка з ознаками катування що закінчилися його розп'яттям.

Плащаниця є тим полотном, про яке говорить Євангеліє, що послужило для того, щоб огорнути тіло Ісуса, знятого з хреста, і покласти Його у гробницю.[15]
Плащаниця представляє історію спасіння людства, яку Бог здійснив через хресну смерть та воскресіння свого Сина. Святе Полотно допомагає розважити та пізнати краще драматичний момент смерті Христа. Папа Іван Павло ІІ назвав Плащаницю «дзеркалом Євангелії».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українська греко-католицька церква. Патріарша катехитична комісія//29 серпня Церква згадує пам'ять перенесення з Едеси до Царгороду Нерукотворного образу ГНІХ (відвідано 29.08.2016)
  2. Парафія Собору Пресвятої Богородиці с. Ботятичі//Побачити Боже обличчя (відвідано 29.08.2016)
  3. а б в Евсевий Кесарийський. Церковная история. Кн І, 13 (відвідано 30.08.2016)
  4. (вірм.) збережене зображення
  5. Мовсес Хоренаци. История Армении, в трех частях рассказанная Мовсесом Хоренаци по прозьбе Сахака Багратуни. Кн. ІІ, 32 (відвідано 30.08.2016)
  6. Евгарий Схоластик. История церкви. Кн. IV, 27 (відвідано 30.08.2016)
  7. Елена Мещерская Апокрифические деяния аполов. Новозаветные апокрифы в сирийской литературе. — Москва: Присцельс, 1997. — С. 66—67
  8. Преподобный Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. — Глава XVI, — Об иконах. (відвідано 30.08.2016)
  9. Первое послание святого отца нашего Григория, папы римского, к императору Льву исаврянину о святых иконах (відвідано 30.08.2016)
  10. Деяния Вселенских Соборов. Том 7. Собор Никейский 2-й, Вселенский Седьмой. — Казань: Центральная типография, 1909. — с. 201
  11. Л. М. Евсеева, А. М. Лидов, Н. Н. Чугреева. Спас Нерукотворный в русской иконе. — Москва: Ун-т Дм. Пожарского, 2008. — С. 30, 426—429
  12. Продолжатель Феофана. Жизнеописание византийских царей. КНИГА VI. Царствование Романа. (відвідано 30.08.2016)
  13. Отче наш. Молитовник для української молоді. — Торонто: в-во ОО Василіан, 1960. — С.178
  14. Анна Катаріна Еммерік. Жива Евангелія. Ангельське одкровенняю про земні дні Господа. Розп'яття. — Львів: Добра книжка, 2014. — 81 — 84
  15. Єванггеліє від Йоана 19, 28 — 42

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]