Батятичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Батятичі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Кам'янка-Бузький район
Рада/громада Батятицька сільська рада
Код КОАТУУ 4622180801
Основні дані
Засноване 1406
Населення 2000 осіб
Площа 5,7 км²
Густота населення 341,93 осіб/км²
Поштовий індекс 80423[1]
Телефонний код +380 3254
Географічні дані
Географічні координати 50°06′35″ пн. ш. 24°15′59″ сх. д. / 50.10972° пн. ш. 24.26639° сх. д. / 50.10972; 24.26639Координати: 50°06′35″ пн. ш. 24°15′59″ сх. д. / 50.10972° пн. ш. 24.26639° сх. д. / 50.10972; 24.26639
Середня висота
над рівнем моря
223 м
Відстань до
районного центру
5 км
Найближча залізнична станція Батятичі
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 80423, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, с. Батятичі, тел. 4-51-31
Карта
Батятичі. Карта розташування: Україна
Батятичі
Батятичі
Батятичі. Карта розташування: Львівська область
Батятичі
Батятичі
Мапа

Батятичі у Вікісховищі?

Батя́тичі — село в Україні, в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області. Населення становить 2000 осіб. Орган місцевого самоврядування — Батятицька сільська рада до якої також належать село Липники. В селі є дві дерев'яні церкви: Собору Пр. Богородиці 1778 р. і св. Юрія 1759 р.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на річці Батючці, притоці Західного Бугу, за 4 км від районного центру і залізничної станції Кам'янка-Бузька на лінії Сапіжанка — Ківерці. Через село проходить автодорога Кам'янка-Бузька — Жовква.

Територія села, в основному, рівнинна. На схід і південь від нього переважає горбиста місцевість. Висота Кам'яної гори, що розташована біля села становить 284 м над рівнем моря, гора є однією з найвищих точок у північній частині Львівщини. За цими пагорбами повз села проходить головний європейський вододіл між Північним та Чорним морями. Північніше Батятичів розташовується великий лісовий масив, що тягнеться від міста Броди через Великі Мости та Белз до Рави-Руської і далі до Польщі.

Історія[ред. | ред. код]

На околиці села археологами було виявлено поселення бронзової доби, що датується II тисячоліттям до нашої ери. Поселення існувало тут і в давньослов'янські часи.

Батятичі вперше згадуються 1405 року. Король Владислав II Ягайло з королевою перебували в селі 1407 року, місто Львів пригостило їх 4-ма бочками пива.[2]

Датою заснування села раніше вважали 1508 рік. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 2 корчми і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі[3]. Село знаходилося у складі Польщі і в XV—XVIII вв. входило до складу Львівської землі Руського воєводства. Воно було власністю польського короля, що здавав його в оренду місцевій шляхті. В середині XV ст. Батятичі і навколишні землі орендував Кам'янський староста Юрій Струмило.

Жителі Батятичі зазнали великих збитків від спустошливих турецько-татарських набігів. Протягом XVI—XVII вв. турки і татари кілька разів нападали на село.

За особливі заслуги у польсько-шведській війні король Ян II Казимир в 1659 подарував Батятичі разом з селами Желдець і Купичволя львівському міщанину — православному купцю грецького походження Юрію (Георгію) Папарі. У 16621666 р. селом володів люблінський воєвода Владислав Рей, який пізніше продав його знову Папарі. Село потім переходило в спадщину в цій сім'ї. До Другої світової війни Батятичі володіла родина Данчинських, що перебували у родинних стосунках з Папарами. Таким чином, сім'я Папарів володіло Батятичами майже 300 років.

1772 року Батятичі у складі Східної Галичини увійшли до складу Габсбурзької монархії (з 18904 року — Австрійської, 1867-го — Австро-Угорської імперій). На початку XX ст. населення Батятичі (включаючи хутора Ворожбін і Липники) становило 3635 чол. В 1853 рік у тут відкрилася однокласна парафіяльна школа з українською мовою викладання.

У 17821867 роках село входило до складу Жовківського округу, в 18671929 — Жовківського повіту.

У 1902 році в селі відбувся перший масовий страйк сільськогосподарських працівників, який був жорстоко придушений австрійською поліцією.

У вересні 1928 та у січні 1929 років у селі відбулись страйки селянської бідноти, до яких приєдналися селяни навколишніх сіл. Почалося зі страйку селян, які возили ліс на лісопильний завод у Кам'янці-Струмиловій та домогалися підвищення зарплатні. Власник заводу не задовільнив вимог мітингуючих, натомість використали поліцію та штрейкбрехерів у розгоні страйку.

11 січня 1929 року, коли вози з штрейкбрехерами наближалися до села, велика група селян перегородила їм дорогу. Поліція, яка супроводжувала штрейкбрехерів, почала стріляти, в результаті чого було вбито 4 чоловік та 15 поранено. Потому були проведені масові арешти і у травні 1929 року окружний суд у Львові засудив на різні терміни ув'язнення 40 учасників Батятицьких страйків[4].

З 1929 року[5](пол.) село перебувало у складі Кам'янко-Струмилівського повіту Тернопільського воєводства, в 1939 — 1991 — у складі УРСР.

29 червня 1941 року, рівно через тиждень після нападу на СРСР, Батятичі були окуповані німецькими підрозділами. 18 липня 1944 а війська 1-го Українського фронту, вибили німців із села. Тут розміщувався штаб фронту на чолі з командувачем Іваном Конєвим і членом ДКО Микитою Хрущовим.

З 1991 року Батятичі — у складі незалежної України.

Населення[ред. | ред. код]

Мовні особливості[ред. | ред. код]

У селі побутує говірка наддністрянського говору. У Наддністрянський реґіональний словник Гаврила Шила внесені такі слова, вживані у Батятичах:

  • баба — частина комина на горищі;
  • бабка — підберезник;
  • базюнка — суниця;
  • баландіти — говорити нісенітниці;
  • бзиніти — дзижчати;
  • боблюх, бульба — картопля;
  • ворішина — біла конюшина;
  • гноярні — місце, де лежить гній;
  • гурма — юрба, натовп;
  • гущівник — гущавина;
  • довбач, довбаш — дятел;
  • запінка — защіпка для волосся; приколка;
  • згариско — місце, де згоріла хата; згарище;
  • зизовокий — косоокий;
  • кобівка (кобілка, кобйовка, коб'явка, каб'ялка) — кошик;
  • лівак — шульга;
  • логовиско — мокре місце на полі;
  • маґільниця — рубель;
  • мандель — кілька обмолочених та обтрушених снопів, які використовують для покриття верхньої частини будівлі;
  • муравлиниско — мурашник;
  • погариско — місце, де згоріла хата;
  • процак — рюкзак;
  • рідно — рядно;
  • рійницє — коробка, у яку збирають бджіл у період роїння;
  • саджі — сажа;
  • самітка — очеретина;
  • спир — ріжок у колоску жита;
  • трам — брус, що підтримує стелю, сволок;
  • ясік — мала подушка.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

  • Церква Святого Юрія (1759) — пам'ятка архітектури національного значення, споруджена на кошти Костянтина Папари.
  • Церква Собору Пресвятої Богородиці — пам'ятка архітектури місцевого значення. Перша згадка про церкву датується 1564—1565 роками. Теперішній храм збудований 1788 року.
  • Костел святої Ядвіги (XVIII ст.)

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Кам'янка-Бузький район
  2. Zubryćkyj D. Kronika miasta Lwowa. — Lwów, 1844. — S. 74. (пол.)
  3. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  4. Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис… — С. 103—104.
  5. Dz.U. 1929 nr 81 poz. 602

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]