Центр аналізу інформації про безпеку боєприпасів
| Munitions Safety Information Analysis Center | |
|---|---|
| Центр аналізу інформації про безпеку боєприпасів | |
 | |
| Абревіатура | MSIAC |
| Тип | Проект |
| Засновник | Michel Thévenind |
| Засновано | 1991[1] |
| Штаб-квартира | Брюссель, Бельгія |
| Членство | 13 країн |
| Офіційні мови | англійська, французька |
| Голова керівного комітету | Уэйд Эванс |
| Керівник проекту | Майкл Шарп |
| Вебсайт: msiac.nato.int | |
 | |
Центр аналізу інформації про безпеку боєприпасів (англ. Munitions Safety Information Analysis Center, MSIAC) — проект, який фінансується безпосередньо країнами-учасницями Північноатлантичного альянсу. Членами пректу є 12 країн (в тому числі й ті, що не входять до Альянсу): Австралія, Бельгія, Канада, Фінляндія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Швеція, Велика Британія і Сполучені Штати Америки.
Історія
26 травня 1988 року країни-учасниці Північноатлантичного альянсу (Франція, Нідерланди, Норвегія, Велика Британія і Сполучені Штати Америки) підписали «Меморандум про взаєморозуміння щодо нечутливих боєприпасів»[2] і вирішили створити пілотний прект NIMIC (Центр з тестування нечутливих боєприпасів), головне призначення якого — надання допомоги національним і міжнародним програмам з розробки нечутливих боєприпасів. Початкова команда спочатку складалася з керівника проекту і п'яти технічних фахівців.
В кінці 1989 року до проекту приєдналася Канада.
Після перших успішних двох років роботи проект переїхав до штаб-квартири НАТО у Брюсселі. У 1994 році Іспанія та Австралія вирішили долучитися і увійшли до проекту[3]. Наступного року ряди поповнили й Португалія та Італія, але у 1998 році Португалія вирішила залишити проект через складність у фінансуванні. У 1999 році до проекту приєдналася також Данія, але з тих самих причин, що й Португалія, у 2004 році вийшла з проекту.
Навесні 2003 року пілотний проект успішно перешов в офійний, отримавши назву MSIAC — Центр аналізу інформації про безпеку боєприпасів. Але почав функціонувати тільки з 15 грудня 2004 року. У наступному році до проекту долучилася Німеччина.
Пізніше до членів проекту також приєдналися Фінляндія та Швеція. І останнє розширення відбулося в 2013 році, коли приєдналася 13-а країна-член проекту — Бельгія.
Структура
Управління MSIAC складається з керівного комітету, національного координатора (керівник проекту) і центру аналізу даних.
Керівний комітет обирається представниками від кожної країни-члена проекту шляхом голосування. Цей орган відповідає за реалізацію підписаного у 1988 році «Меморандуму про взаєморозуміння», який є базовим для MSIAC і всієї політики проекту.
Завдання
Центр аналізу інформації про безпеку боєприпасів (MSIAC) надає технічні консультаційні послуги країнам-членам проекту, насамперед в тих областях, які безпосередньо пов'язані з безпекою боєприпасів. Наприклад:
- Хімічна енергія: вибухові речовини, порох, ракетне паливо;
- Вибухові роботи: дизайн, випробування, детонатори;
- Рушійні сили: проектування систем, виробництво, випробування;
- Система боєприпасів: аналіз, утилізація тощо;
- Логістика: правила транспортування, зберігання, класифікації небезпеки та аналізу ризиків.
У цих областях MSIAC виконує наступні функції:
- розробляє внутрішню базу технічної інформації;
- надає технічні консультації;
- консультує державні і промислові установи країн-членів проекту;
- організовує технічні лекції[4];
- розробляє і розповсюджує програмні засоби[5][6] .
Список посадових осіб
| № | Ім'я | Країна походження | Роки повноваження |
|---|---|---|---|
| 1 | Рон Дерр |  США
|
1991—1998 |
| 2 | Ентоні Меліта | США
|
1998—2005 |
| 3 | Джекі Кінг | .svg){kind=small} Австралія
|
2005—2008 |
| 4 | Джеррі Уорд | США
|
2009—2011 |
| 5 | Уейд Еванс | Австралія
|
2011—по цей час |
| № | Ім'я | Країна походження | Роки повноваження |
|---|---|---|---|
| 1 | Генрі Хедж | США
|
1989—1989 |
| 2 | Джордж Старкен | США
|
1989—1989 |
| 3 | Едвард Догерті | США
|
1990—1991 |
| 4 | Марк Дефорно |  Франція
|
1992—1995 |
| 5 | Мішель Зевенін | Франція
|
1995—1998 |
| 6 | Пітер Лі | .svg){kind=small} Велика Британія
|
1998—2002 |
| 7 | Патрік Туз | Франція
|
2002—2010 |
| 8 | Роджер Свансон | США
|
2010—2013 |
| 9 | Майкл Шарп | Велика Британія
|
2013—по цей час |
Примітки
- ↑ [1] MSIAC homepage
- ↑ PNIMIC Newsletter 1989, 1, Johns Hopkins University Laurel Maryland, USA
- ↑ [2] CNAD Ammunition Safety Group (AC/326)Homepage
- ↑ [3] MSIAC Newsletter 2 2008
- ↑ E.-C. Koch, EMC 3.8 - Energetic Materials Compendium - A Tool for Research, Development and Design, 40th International Annual Conference of ICT, 23–26 June, 2009, Karlsruhe, Germany, V-1.
- ↑ E. Lapébie, F. Grannec, P.-F. Péron, Modelling of Warhaed Response to Projectile Impact with TEMPER Software, 40th International Annual Conference of ICT, 23–26 June, 2009, Karlsruhe, Germany, P-116.
Джерела
- PNIMIC Newsletter 1989, 1, Johns Hopkins University Laurel Maryland, États-Unis
- PNIMIC Newsletter 1989, 3, Johns Hopkins University Laurel Maryland, États-Unis
- E.-C. Koch, EMC 3.8 - Energetic Materials Compendium - A Tool for Research, Development and Design, 40th International Annual Conference of ICT, 23–26 June, 2009, Karlsruhe, Germany, V-1.
- E. Lapébie, F. Grannec, P.-F. Péron, Modelling of Warhead Response to Projectile Impact with TEMPER Software, 40th International Annual Conference of ICT, 23–26 June, 2009, Karlsruhe, Germany, P-116.
