Талиші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Талиші
толышон
The flag of Talysh.gif
Кількість від 250 тис. до понад 900 тис.[1]
Ареал Іран Іран
Азербайджан Азербайджан
Росія Росія
Україна Україна
Казахстан Казахстан
Білорусь Білорусь
Естонія Естонія
Раса Європеоїдна раса
Близькі народи іранські народи
Мова талиська,
азербайджанська
Релігія мусульмани-шиїти,
мусульмани-суніти
Діалекти талиської мови

Талиші́ (самоназва — талуш, талишон) — один з народів Південного Кавказу, історично проживає в гірській і передгірській областях Талишу, що примикає до південно-західного узбережжя Каспійського моря (південний схід Азербайджану та північний захід Ірану).

В Азербайджані талиші розселені на південному сході країни, переважно в Астаринському, Ленкоранському та Лерицькому районах, а також у південно-східній частині Масаллінського району. Селища, розташовані на кордоні розселення талишів і азербайджанців, мають змішане населення.

Етнонім[ред.ред. код]

Етнонім «талиш» зустрічається в 6 ойконімах різних районів Азербайджану (Ахсуйському, Кубинському, Ісмаллінському, Мардакертському, Сабірабадському і Шамхорському). Походження етноніма «талиш», так само як і питання про формування народності і найбільш раннього етапу його історії залишається остаточно нез'ясованим. Згідно Маркварту, термін «талиш» вперше виявляється у вірменському перекладі роману «Історія Олександра Великого», складеному в XVI столітті (переклад з грецького джерела V століття).

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Талиське ханство

Що стосується питання про походження, то деякі автори вважають кадусіїв предками талишів. Тим часом, за свідченням античних авторів кадусії це той же народ, що і пізніші гели - нині сучасні гілянці. О. Л. Вільчевський називає талишів «зіранівшимися аборигенами південного узбережжя Каспійського моря».

Як зауважують Б. А. Литвинський і І. В. П'янкова, етнічно кадусії можливо були східними кавказцями (хуррити тощзо), які разом з іншими неіранськими племенами об'єднувалися під назвою (в широкому сенсі) «каспії» (походження кочових скотарських племен каспіїв досі не з'ясоване), називаючи їх «каспіями Гіляну, що примикали до Середньої Азії з заходу». І. М. Дьяконов також схильний вважати, що «каспії» було загальним позначенням неіндоєвропейських племен, куди могли входити і кадусії. Крім того, з огляду на мовні особливості, він вважає, що «в корені неправильно розглядати татів і талишіх як албанців або мідян, які зазнали насильницької персизації».

У другій половині XV століття спадкові володарі Талиша надали підтримку Сефевідам під час воєн кизилбашів з ширваншахами і султанами Ак-Коюнлу, тому талиші були включені до складу об'єднання кизилбаських племен. Талиші були єдиною іраномовною і некочовою народністю в складі кизилбашів, перебуваючи, відповідно до кочових традицій, особливим «плем'ям». Пізніше частина кизилбаських талишів увійшла до складу шахсевенів, серед яких плем'я Талиш-Мікаїллі склало 600 родин. Ще в XIX столітті в Джеватському повіті жила племінна спільність, що іменувалися «Талиш» чисельність 63 сімейств.

Група іранських талишів поблизу свого житла, кінець XIX ст.

Населений гілянцями і талищами Гилян до кінця XVI ст. був економічно, політично і етнічно мало пов'язаний з внутрішнім Іраном. У той період тут існували два ханства: на захід від річки Сефідруд - Біє-пас зі столицею в Решті, керована династією ісхакідів; на схід від річки - Біє-піш зі столицею в Лахіджані, керованої династією Кийя (або Каркійя). Перше було ліквідовано в 1590 році, друге в 1592 році. Гілянський історик Абд ал-Фаттах Фумені в своїй роботі «Історія Гіляна» згадує про Талишстан Лахіджанської області (тобто населеного талишами району в західній частині східного Гіляна - Біє-піш), де сховався під час селянського повстання в Гиляні в 1629 році видатний сановник Біє-піш мулла Алі Намі.

В середині XVIII століття в зв'язку з розпадом держави Надер-шаха на південно-західному узбережжі Каспійського моря утворилося Талиське ханство, яке охопило в тому числі ареал розселення талишів, яке в 1802 році було прийнято під протекторат, а по Туркманчайському договору 1828 року - остаточно приєднано до Російської імперії.

Відбувається активне зближення талишів з азербайджанцями, а також відбувається звуження області використання талиської мови. Народні перекази вказують, що талиське населення колись простягалося до Кизил-Агаджі і ще в 1830-х роках талиською мовою говорили значно північніше Ленкорані. Наявність тісних економічних і культурних зв'язків з азербайджанцями, тривалі й постійні інфільтрації останніх в межі талишів сприяли поширенню серед талишів двомовності, впливу азербайджанської культури. Найбільше це було помітно в талиських селищах, розташованих на торгових шляхах, в селищах з великими базарами, де всюди чулася азербайджанська мова. Великий вплив азербайджанців випробували талиші - жителі Ленкорани, хоча і в їх сім'ях чулася талиська мова.

В 1993 році, під час військово-політичної кризи в Азербайджані, викликаного антиурядовим заколотом в Гянджі, в районі компактного проживання талиського населення була проголошена Талиш-Муганська Автономна Республіка в складі Азербайджану, яка проіснувала два місяці.

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Талиська мова

Талиська мова належить до північно-західної підгрупи іранських мов і найбільш близька до говорів таті в Іранському Азербайджані і вимерлій кілітській мові.

Талиська мова не має офіційного статусу ні в одній країні світу.

Релігія[ред.ред. код]

Більшість віруючих талишів сповідують іслам шиїтської течії. Частина талишів є сунітами шафіїтського мазхаба.

Побут і культура[ред.ред. код]

Сцена танців серед іранських талишів, початок XX ст.

Культура і побут талишів дуже близькі до азербайджанських. Весільні, пологові та похоронні обряди талиші нагадують не тільки звичаї азербайджанців, а й гіляків та галешів.

Раніше талиші, що живуть в гірських районах, жили в будинках з плоскими дахами, побудованими з каменю. Талиші прибережних районів жили в глинобитних будинках з дахами з очерету та осоки. Найбільш поширений традиційний тип житла - зрубовий будинок без фундаменту (анджинака), стіни якого всередині й зовні обмазані глиною. Опалювалися відкритим вогнищем без димоходу (гара бухари) або каміном (бухари); в XX столітті поширилася залізна піч. У дворі влаштовували сезонне житло, високо підняте на цегельних або дерев'яних стовпах (лям), - місце відпочинку й нічлігу сім'ї з травня по жовтень. У традиційному талиському будинку двері дуже високі, до стелі, щоб через них міг виходити дим від вогнища.

Талишки-учасниці фольклорного ансамблю «Бабусі» з Азербайджану в національних костюмах, 2010 рік.

Традиційний костюм (як чоловічий, так і жіночий) схожий з азербайджанським. Чоловіки носили сорочку, штани, архалиг, папаху або повстяну шапку; жінки - сорочку, широкі довгі штани, широкі збористі спідниці, архалиг, головні хустки. На ногах носили вовняні шкарпетки, шкіряне взуття. В їжу замість хліба вживали круто зварений рис. Для традиційного побуту характерні патріархальні інститути (взаємодопомога, кровна помста, гостинність). Фольклор в основному азербайджанський, зберігаються талиські весільні та трудові пісні.

У листопаді 1990 року при Азербайджанському фонді культури був створений Республіканський центр талиської культури, який покликаний сприяти дослідженню, розвитку й відродженню історії, самобутньої культури, традицій та звичаїв талишів. Існує фольклорний ансамбль Бабусі з селища Сепараді Ленкоранського району, які виконують народні пісні та баяти азербайджанською і талиською мовами.

У 2003 році наказом Міністерства освіти Азербайджану були затверджені навчальні програми для 1-4-го класів середньої школи з декількох мов народів Азербайджану, в тому числі і талиською. В Азербайджані видається газета «Талыш седо» (Голос Талиша), ведеться трансляція радіопередач талишською мовою. В Ірані єдиним друкованим органом талишською мовою є журнал «Mahnameye Talesh».

Ідентичність талиші в 21 столітті[ред.ред. код]

Питання ідентичності талишів, найімовірніше, є на сьогоднішній день найбільш дискусійним і в той же час маловивченим. У вивченні талиської самоідентифікації з самого початку згадки талишів в найдавніших джерелах, упор робився в першу чергу на праці місцевих і зарубіжних регіонознавців, істориків та фахівців в області етногенезу, яких на сьогоднішній день критично бракує. Проте, з того вузького кола робіт, які є сьогодні, складається більш-менш стійке уявлення про питання в рамках історичного минулого талиського народу. У 21 столітті об'єкт дослідження потребує вивчення в першу чергу з боку соціологів та політологів. Сьогоднішнє становище - куди більш суперечливо з точки зору сучасного погляду на народи-мільйонники [2].

Перше, що потрібно відзначити, то що талиський народ, розділений на дві частини кордоном, сьогодні розділений і самоідентифікацією. У даної частини талишів не існує чітко вираженого самовідчуття в частині національної приналежності в силу ключової ролі рідної мови в самовизначенні. Як зазначає у своїй роботі Джон Кліфтон [3], райони, де за офіційною статистикою частка талишів не перевищує 1 відсотка, насправді мають 15-20% талиської населення. Проте більшість представляють себе азербайджанцями, але при цьому талиське коріння практично ніхто не приховує. У тій же роботі Джон Кліфтон пов'язує це в першу чергу з виходом талиської мови з ужитку в місцях компактного проживання талишів і азербайджанців й поступовим переходом на азербайджанську мову в селах, з практично 100% талиських населенням. Таким чином процес звуження ареалу талиської мови проходить одночасно зі зменшенням використання рідної мови і в центральних районах регіону, де позиції талиської не наражалися сумніву ще 20 років тому. Талиська мова не має офіційного статусу ні в Ірані, ні в Азербайджані.

Певна частина талишів стала проявляти занепокоєння щодо стану свого народу. У цьому контексті роль сучасних ЗМІ і зокрема соціальних медіа надзвичайно висока.

Як зазначав у своїх роботах Б.Міллер під час своєї поїздки в Талиш, певна частина талишів ідентифікувала себе тюрками, хоча, як з'ясовувалося потім, насправді були талишами і носіями рідної мови [4].

Спроба Алікрама Гумматова проголосити на початку 1990-х рр. Талиш-Муганську Автономну Республіку, скориставшись боротьбою за владу в Азербайджані, була підтримана ні більшістю місцевого населення, ні будь-якою політичною силою в Азербайджані.

Прапор талиського національного руху [5]

Початок 21 століття ознаменувало зростаючу популярність ідей талиської відособленості в таких традиційно етнічно змішаних містах як Ленкорань і Масалли.

Символіка[ред.ред. код]

Відомі кілька прапорів, пов'язаних з талиським етнічним рухом:

  • Прапор невизнаної Талиш-Муганської республіки А. Гумматова, що представляє собою гібрид прапорів Азербайджану та Таджикистану [6]; після поразки сепаратистської «республіки» не використовується.
  • Прапор талиського національного руху, створений прихильниками А. Гумматова: з трьома вертикальними смугами (червона, біла і зелена), із зображеними в центрі блакитними хвилястими лініями й сонцем, що піднімається над ними (кількість ліній і дизайн сонця можуть варіюватися) [6]; даний прапор використовується в талиській діаспорі, опозиційній президенту Алієву, в тому числі і на вірменських сайтах, в зв'язку з чим заборонений в Азербайджані;
  • Червоний, із золотим сонцем посередині й горизонтальними білими смугами вздовж верхньої і нижньої кромки, з зеленими просвітами посеред кожної з двох білих смуг; заснований для талиської національно-культурної автономії в Москві, лояльної президенту Алієву [7].

Примітки[ред.ред. код]