Томас Санкара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Томас Санкара
фр. Thomas Sankara
Томас Санкара
Прапор
1-й Голова Національної ради революції Верхньої Вольти
4 серпня 1983 — 4 серпня 1984 року
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Посаду перейменовано
Прапор
Голова Національної ради революції Буркіна-Фасо
4 серпня 1984 — 15 жовтня 1987 року
Попередник: Посаду перейменовано
Наступник: Посаду ліквідовано
Прапор
Прем'єр-міністр Верхньої Вольти
7 листопада 1982 — 1983
Попередник: Сей Зербо
 
Віросповідання: Католицизм
Народження: 21 грудня 1949(1949-12-21)
Яко
Смерть: 15 жовтня 1987(1987-10-15) (37 років)
Уагадугу
Батько: Самбо Жозеф Санкара
Мати: Маргрет Санкара
Дружина: Маріам Санкара[1]

Томас Ісідор Ноель Санкара, фр. Thomas Isidore Noël Sankara; 19491987) — політичний діяч Буркіна-Фасо, президент країни у 1983–1987 роках. Антиімперіаліст, панафриканіст, додержувався комуністичних поглядів; мав прізвисько «африканського Че Гевари»[2][3][4][5].

Біографія[ред.ред. код]

Родина та освіта[ред.ред. код]

Батьки Томаса Санкари були вихідцями з різних племінних груп: батько, Самбо Жозеф Санкара (помер 2006 року), — з народу мосі, а мати Маргрет (померла 2000) — з фульбе. Таким чином, у становій системі народу мосі їхній син вважався «сілмі-мосі», яких відносили до людей «третього сорту». Однак батько Томаса Санкари служив у французькій жандармерії[6], брав участь у Другій світовій війні та пережив інтернування нацистськими військами.

Томас відвідував початкову школу в Гаві та продовжив навчання у другому за величиною місті країни — Бобо-Діуласо. Родина бажала, щоб він став католицьким священиком, але через релігійну специфіку Верхньої Вольти, де більшість населення сповідувала іслам, Санкара був знайомий і з Кораном.

Військова кар'єра[ред.ред. код]

У віці 19 років Санкара вступив на військову службу, а за рік його відрядили на Мадагаскар до школи офіцерів в Анцирабе. Там молодий військовослужбовець став свідком двох народних повстань проти авторитарної політики президента Циранани (1971 та 1972), а також вивчав праці Маркса і Леніна, що сприяло формуванню його революційного світогляду.

Повернувшись на батьківщину 1972, Санкара відзначився у прикордонній війні 1974 року проти Малі, хоч у подальшому він згадував про конфлікт як про «безкорисний і несправедливий». Зростанню відомості офіцера в столиці країни Уагадугу сприяли нетипові для військового риси — він грав на гітарі у джаз-гурті «Tout-à-Coup Jazz» й керував мотоциклом.

Професійний військовий, Санкара 1976 року очолив тренувальний центр армійських командос у По на півдні країни та у подальшому командував підрозділами десантників. Дослужився до звання капітана.

На службі Санкара познайомився з однодумцями, радикальними молодшими офіцерами, зокрема, з Блезом Компаоре, якого зустрів у Марокко, а також з Анрі Зонго й Жаном-Батістом Букарі Лінгані. За умов військової диктатури полковника Сея Зербо Санкара та його соратники створили таємну організацію «Група офіцерів-комуністів» (Regroupement des officiers communistes), яка з початку 1980-их років почала брати участь у політичному житті.

В уряді[ред.ред. код]

У вересні 1981 року Санкара був призначений військовим урядом Державним секретарем з інформації. На перше своє засідання кабінету він приїхав на велосипеді. Вже 21 квітня 1982 року Санкара подав у відставку й відкрито перейшов до опозиції, звинувативши військовиків в утисках робітників та профспілок зі словами «Горе тим, хто закриває народу рот!».

Після чергового військового перевороту 7 листопада 1982 року проголошений президентом доктор Жан Батіст Уедраого в січні 1983 року призначив Томаса Санкару прем'єр-міністром Верхньої Вольти. Однак під впливом візиту до країни французького президентського радника у справах Африки (за сумісництвом сина президента Міттерана) Жана-Крістофа Міттерана 17 травня 1983 року «надто радикальний» Санкара був усунутий від займаної посади за вкрай лівацькі погляди. Екс-прем'єр був негайно взятий під домашній арешт; близькі до нього Зонго й Лінгані також були заарештовані. Арешт популярного глави уряду спричинив повстання жителів бідних районів Уагадугу. Хоча його було придушено, втім становище влади стало вкрай хитким.

Президентство[ред.ред. код]

« Наша революція в Буркіна-Фасо ґрунтується на всій повноті людського досвіду з часів перших кроків людства. Ми хочемо бути нащадками всіх революцій світу, всіх визвольних рухів народів «Третього світу». Ми винесли уроки з Американської революції. Французька революція навчила нас правам людини. Велика Жовтнева революція принесла перемогу пролетаріату і зробила можливим здійснення мрії Паризької комуни про справедливість[7]  »

За два місяці після арешту Санкари, 4 серпня 1983 року опальний 33-річний офіцер прийшов до влади в результаті військового перевороту — повстання столичного гарнізону, організованого його другом, капітаном Блезом Компаоре, і став головою Національної ради революції. 9 серпня Санкара придушив спробу контрперевороту, здійснену правим крилом офіцерського корпусу.

«Демократична й народна революція»[ред.ред. код]

Прийнятий за Томаса Санкари герб Буркіна-Фасо, що зображував перехрещені мотику й автомат Калашникова (алюзія на серп і молот) з девізом «Батьківщина чи смерть, ми переможемо» (фр. La Patrie ou la Mort, nous vaincrons).

Томас Санкара проводив політику широких реформ, які він декларував як спрямовані на поліпшення якості життя в країні. Він черпав натхнення з прикладу Кубинської революції (сам Фідель Кастро відвідав Санкару 1987 року) та шукав зближення з незалежними лідерами сусідніх країн на кшталт Джеррі Ролінгса в Гані. Принципи проголошеної Санкарою «демократичної та народної революції» (Révolution démocratique et populaire) як антиімперіалістичної були окреслені у промові від 2 жовтня 1983 року, написаній одним з його ідеологів Валері Соме.

1984, за рік після приходу до влади Томаса Санкари, країна відмовилась від колоніальної назви «Верхня Вольта», яку було замінено на Буркіна-Фасо, що у перекладі з двох основних місцевих мов (мооре та дьюла) означає «батьківщина чесних людей» або «країна гідних людей» («буркіна́» — «чесні люди» мовою мооре, «фасо́» — «батьківщина» мовою дьюла).

Була прийнята нова символіка Буркіна-Фасо, в тому числі прапор (червоно-зелений, з золотою зіркою) і герб, в розробці яких брав участь сам президент.

«Найбідніший президент»[ред.ред. код]

Найважливішим для просування революції Томас Санкара, який був харизматичним лідером, вважав особистий приклад. Президент жив на платню армійського капітана, що становила $450 на місяць, а президентський оклад у $2000 перераховував до сирітського фонду (після усунення та убивства Санкари виявилось, що його особисте майно складалось із старого автомобіля «Пежо», купленого ще до приходу до влади, холодильника зі зламаним морозильником, трьох гітар і чотирьох велосипедів). Одним із перших нововведень його уряду стало оприлюднення прибутків та рахунків усіх держчиновників.

Більше того, Санкара забронив установлювати у своєму кабінеті кондиціонер, оскільки йому «соромно перед людьми, для яких недоступна така розкіш», та відмовився санкціонувати розвішування своїх портретів у публічних місцях та офісах у зв'язку з тим, що «у нас в країні таких, як я, сім мільйонів». Було продано весь урядовий автопарк, що складався з «Мерседесів», замість яких для потреб міністрів були придбані «Рено 5» — найдешевші на той момент автомобілі в країні. Санкара знизив заробітки чиновників, а також заборонив їм користуватись особистими водіями та літати з авіаквитками першого класу. Від чиновників було потрібно замінити дорогі західні костюми на традиційну бавовняну туніку, пошиту місцевими жителями. Напередодні Нового року адміністраторів зобов'язували здати по місячному окладу на користь спеціальних фондів. Звільнивши якось половину кабінету, Санкара відрядив їх на колективні ферми — працювати на землі, «де від них буде більше користі».

Реформи[ред.ред. код]

«Піонери революції» за часів президентства Томаса Санкари

Серед завдань, поставлених Санкарою, — ліквідація голоду, створення системи безкоштовної освіти й охорони здоров'я, боротьба з епідеміями та корупцією, лісовідновлення за умов наступу пустелі (за років його президентства було висаджено 10 мільйонів дерев, що зупинило поширення Сахари на південь). Найбільшою кампанією стала вакцинація від інфекційних захворювань 2,5 мільйонів дітей під час «Битви за здоров'я», здійснена за допомогою кубинських волонтерів (була охоплена не тільки вся територія Буркіна-Фасо, але й прикордонні ділянки сусідніх країн). Як результат, показники дитячої смертності, які до цього були найвищими у світі (280 смертей на 1000 новонароджених), знизились до 145 з 1000[8]. В заслугу Санкарі також ставлять програми з будівництва житла, списання боргів дрібним орендарям, скасування подушного податку, «кампанію Альфа» з навчання писемності дев'ятьма місцевими мовами, програму розвитку дорожньої інфраструктури, боротьбу з «річковою сліпотою» та іншими місцевими хворобами.

Одним із перших рішень революційної влади стало позбавлення племінних вождів привілеїв та майна, скасування сплати їм данини та обов'язкової праці з боку селян. Під час аграрної реформи наділи, що належали феодальним землевласникам, були перерозподілені на користь селян, які їх обробляли. В результаті, за три роки врожайність пшениці зросла з 1700 до 3800 кілограмів на гектар, що дозволило країні вийти на самозабезпечення продовольством. Замість архаїчної структури племінної влади за кубинським прикладом були створені Комітети захисту революції — масові організації, в межах яких здійснювалось озброєння народу. Поряд із Комітетами захисту революції, всевладдя армії, що посилилось у Верхній Вольті за часів військових переворотів, було обмежено також народним ополченням SERNAPO (Service National et Populaire). Центральний армійський магазин, де офіцерам продавались дефіцитні товари за низькими цінами, був реорганізований у перший в країні державний супермаркет, відкритий для всіх.

Томас Санкара проголошував справу революції невід'ємною від питання звільнення жінки. До складу його уряду входила значна кількість жінок, що раніше було безпрецедентним для Західної Африки. Жінки в Буркіна-Фасо були нарешті зрівняні в правах з чоловіками й отримали доступ до освіти. Санкара заохочував жінок вступати до лав збройних сил та створив жіночий гвардійський загін на мотоциклах. Для забезпечення прав жінок були заборонені варварський звичай обрізання жіночих геніталій, примусові шлюби та багатоженство. У перший рік революції було відзначено «день солідарності», коли чоловікам було наказано готувати обід і йти торгувати на ринок, щоб відчути «принади» жіночої долі. В Буркіна-Фасо почалось поширення засобів контрацепції, а уряд Санкари став першим в Африці, хто офіційно визнав епідемію СНІДу, вважаючи її серйозною загрозою для африканських народів.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Санкара залишався різким критиком «гуманітарної допомоги» від західних держав та міжнародних економічних організацій неоліберального спрямування, розглядаючи її як форму неоколоніалізму (про що, зокрема, казав у промові перед Генеральною Асамблеєю ООН). Ще з часів свого прем'єрства він був активно втягнутий до Руху неприєднання.

Наприкінці 1985 року загострились суперечності з Малі навколо багатої на корисні копалини Агашерської смуги. Коли уряд Буркіна-Фасо організував перепис населення, а переписники помилково зайшли до таборів племені фульбе на території Малі, малійська влада скористалась цим приводом, щоб привести свої збройні сили у стан повної бойової готовності та розв'язати 25 грудня, в день католицького Різдва, Агашерську («Різдвяну») війну. Війна тривала п'ять днів і забрала життя від 100 до 300 чоловік (більшість із яких були цивільними жителями Буркіна-Фасо, убитими малійською авіацією під час бомбардування ринку міста Уахігуя). Малійцям удалось вибити сили Буркіна-Фасо з кількох сіл. Дві спроби Лівії та Нігерії організувати припинення вогню провалились, проте 30 грудня за посередництва президента Кот-д'Івуару Фелікса Уфуе-Буаньї бойові дії все ж завершились.

Енергійна діяльність Санкари спричинила негативну реакцію сусідніх режимів (пізніше Компаоре ставив своєму убитому попереднику в провину погіршення відносин з ними). Конференція глав країн-сусідів Буркіна-Фасо, що пройшла під патронатом Франції у вересні 1986 року в столиці Кот д'Івуару Ямусукро, зажадала від президента-революціонера згортання соціальних ініціатив. Одночасно колишня метрополія — Франція — готувала підґрунтя для військового перевороту, використовуючи людей з найближчого оточення Санкари.

Усунення та убивство[ред.ред. код]

Томас Санкара був убитий 15 жовтня 1987 року під час державного перевороту, влаштованого його другом і соратником, міністром юстиції Блезом Компаоре. Ліберійський польовий командир Принс Джонсон, відповідаючи на питання Комісії правди та примирення, стверджував, що переворот був відрежисований майбутнім диктатором Ліберії Чарлз Тейлор. Тіла Санкари і дванадцяти найближчих помічників, убитих під час державного перевороту, були зариті в безіменній могилі, а дружина і двоє дітей убитого президента втекли з країни. Низка Комітетів захисту революції продовжували чинити збройний опір армії упродовж кількох днів після убивства президента.

Першим рішенням Блеза Компаоре в якості нового президента стала покупка персонального «Боїнга». Потім Компаоре скасував здійснені Санкарою процеси націоналізації, відновив значні заробітки чиновникам та скасував податки на медицину, запроваджений на їхні прибутки під час революції. Після виборів 1991 року, в яких узяли участь лише 7% виборців Буркіна-Фасо прийняла під гарантії Франції кредит від МВФ сумою $67 мільйонів.

Томас Санкара — автор віршів та прози, творець державного гімну країни. За тиждень до убивства він, виступаючи на мітингу, присвяченому 20-й річниці убивства його кумира Ернесто Че Гевари, виголосив фразу, що стала його епітафією: «Революціонерів можна убити, ідеї — ніколи»[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Sankara v. Burkina Faso
  2. Burkina Faso Salutes «Africa's Che» Thomas Sankara by Mathieu Bonkoungou, Reuters, Oct 17 2007
  3. Thomas Sankara, Africa's Che Guevara by Radio Netherlands Worldwide, October 15, 2007
  4. Africa's Che Guevara by Andy Newman, Socialist Unity, October 23, 2007
  5. Africa's Che Guevara by Sarah in Burkina Faso
  6. Décès de Joseph sambo père du Président Thomas Sankara
  7. We are Heirs of the World's Revolutions: Speeches from the Burkina Faso Revolution: 1983-87, by Thomas Sankara, Pathfinder, 2007, ISBN 0-87348-989-6
  8. Antonio de Figueiredo. The true visionary Thomas Sankara
  9. African Revolutionary Thomas Sankara's Example Lives on by Demba Moussa Dembélé, International Journal of Socialist Renewal

Джерела[ред.ред. код]