Чоповичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Чоповичі
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Малинський район
Рада Чоповицька селищна рада
Код КОАТУУ: 1823455400
Облікова картка Чоповичі 
Основні дані
Засноване XVI сторіччя
Статус з 1938 року
Площа км²
Населення 2016 (01.08.2012)[1]
Густота 288 осіб/км²
Поштовий індекс 11620
Телефонний код +380 4133
Географічні координати 50°50′00″ пн. ш. 28°57′09″ сх. д. / 50.83333° пн. ш. 28.95250° сх. д. / 50.83333; 28.95250Координати: 50°50′00″ пн. ш. 28°57′09″ сх. д. / 50.83333° пн. ш. 28.95250° сх. д. / 50.83333; 28.95250
Висота над рівнем моря 167 м
Водойма річка Ірша
Відстань
Найближча залізнична станція: Чоповичі
До станції: 6 км
До райцентру:
 - залізницею: 45 км
 - автошляхами: 20 км
Селищна влада
Адреса вул. Вайсера, 1а, смт Чоповичі, Малинський район, Житомирська область, Україна, 11620
Голова селищної ради Філоненко Михайло Миколайович, тел. 7-31-31
Карта
Чоповичі is located in Україна
Чоповичі
Чоповичі
Чоповичі is located in Житомирська область
Чоповичі
Чоповичі

Commons-logo.svg Чоповичі у Вікісховищі

Чоповичі — селище міського типу у Малинському районі Житомирської області України (Центральне Полісся), на лівому березі річки Ірша, за 20 км від райцентру Малин, в тому місці, де в Іршу впадають її притоки Перегорщ і Чопівка. Населення — 2016 осіб (на 2012 рік).

Історія[ред.ред. код]

Назва походить від першого володаря цих місць Гната Чопа, який належав до околичної руської шляхти Великого князівства Литовського. За військові подвиги ці землі були надані Гнатові у володіння відповідними документами ВКЛ на межі XV та XVI сторіч. Згадується як село Овруцького повіту. 1524 роком датується збережений заповіт Давида Чопівського, який наказував своєму синові вірно служити короні, сплачувати данину (діжку меду) Києво-Печерському монастирю, а також збудувати у селі церкву. У подальшому нащадки шляхтича зберегли ці землі в спадковому володінні за часів Речі Посполитої, Російської імперії та вважали себе такими, що належать до привілейованого класу околичної шляхти[2].

1847 року в Чоповичах проживало понад 3500 жителів, з яких 283 сім'ї були з роду дворян Чопівських та 84 сім'ї з інших родів[3].

У другій половині XIX ст. почали діяти фабрика гнутих меблів, миловарний і свічковий заводи, лісопильний завод, аптека. Працювали в цей час також 7 вітряків і 4 млини.

Станом на 1900 рік село Чоповичі входило до складу Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Населення становило 6250 осіб. У Чоповичах була православна церква, діяла церковно-парафіяльна школа. Діяло 7 водяних млинів, 7 вітряків та 1 паровий млин. Працювала аптека, був 1 фельдшер. У Чоповичах було 2 постоялих двори.

Чоповичі тоді займали більшу площу — пізніше зі складу поселення було виділене теперішнє село Барвінки.

1902 року було відкрито залізницю Київ-Ковель. За 5 км на північ від Чоповичів було відкрито однойменну залізничну станцію, збудовано гарну будівлю вокзалу.

10 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Чоповичі проходила Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії УНР. Перед цим вона на короткий час здобула станцію Чоповичі. При цьому ударна група Івана Ремболовича підірвала залізничну колію, і зрізала 10 телеграфних стовпів, зіпсувавши таким чином телеграфну лінію на довжині 400 метрів. Під час бою було захоплено у полон 60 бійців з роти 399-го стрілецького полку 133-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії московських військ та здобуто 17 коней. Проте з Коростеня надійшов ворожий панцерний поїзд і група змушена була залишити станцію. У бою загинув підполковник Болеслав Мінаківський і був тяжко поранений полковник Степан Лисогор.

У 1920-ті у селі існувало 2500 господарств та проживало близько 15000 чоповичан, діяла українська та єврейська сільради.

1923 року Чоповичі стали центром однойменного району (ліквідований 1957 року).

20 жовтня 1938 року отримало статус селища міського типу[4].

Під час Другої світової війни 1943 року з 19 по 26 грудня за станцію Чоповичі йшли бої між радянським 25-м танковим корпусом та 1-ї танкової дивізії Вермахту, 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт» і 291-ї піхотної дивізії. В результаті червоноармійці відбили наступ.

11 жовтня 2014 року в Чоповичах урочисто перепоховано чотирьох воїнів Червоної армії, останки знайшли пошуковики ВГО «Закінчимо війну».

Сьогодення[ред.ред. код]

Чоповичі — мальовниче місце, на березі річки Ірша. Головним туристичним об'єктом та місцем православного паломництва селища Чоповичі є урочище Кип'яче. В Чоповичах є два монастирі — чоловічий — Казанської ікони Божої Матері, та жіночий — Афонської ікони Божої Матері УПЦ МП. Урочище славиться цілющою водою, джерело ніколи не замерзало, навіть в найлютіші морози. При чоловічому монастирі є купальня, відкрита для всіх бажаючих. У сусідньому селі Загребля також дїє православний скит св. Силуана Афонського.

2010 року Чоповицькій загальноосвітній школі було надано статус гімназії. У гімназії навчається близько 400 дітей, у класах за спеціалізацією. Спортивні секції: мініфутболу, самбо, танцювальний тощо. Діє музична школа, при гімназі функціонує автошкола, де можна одержати посвідчення категорії В та С. Учні Чоповицької гімназії неодноразово перемагали у районних та обласних олімпіадах.

При гімназії діє історико-краєзнавчий музей, де було встановлено пам'ятник жертвам голодомору.

Промисловість[ред.ред. код]

  • Меблева фабрика,
  • Фабрика косметики «Ельфа» (виробництво тари та косметики),
  • молочарня,
  • лісопильні господарства,
  • підприємства з вироблення блоків з ячеїстого бетону,
  • каменерізки.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Рихти — гідрологічний заказник місцевого значення.

Персоналії[ред.ред. код]

З Чопович походить родина І. А. Фещенка-Чопівського (*1884 — †1952) — вчений-металург, громадський і політичний діяч, міністр Центральної Ради та Директорії.

Уродженцями селища є:

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики в Житомирській області
  2. Путівник селища Чоповичі
  3. Історико-географічний словник Малинщини (html, pdf)
  4. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795 — 2006: Довідник: Офіційне видання. — Житомир: Вид-во «Волинь», 2007, стор. 496

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Список населенных мест Киевской губернии. Издание Киевского губернского статистического комитета. Киев, 1900.
  • Александров І. В. Історія чоловічого Преображенського монастиря в урочищі Кип'яче Малинського району.— Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. /Головна редколегія, редколегія тому (заступники голови Ю. Г. Градовський, Л. А. Копійченко та ін., науково-редакційна група при редколегії тому).— Кн. 7. Частина друга.— Житомир: «Полісся», 2015.— С. 54—58.