Чоповичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Чоповичі
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Малинський район
Громада Чоповицька селищна громада
Код КОАТУУ: 1823455400
Облікова картка Чоповичі 
Основні дані
Засноване XVI сторіччя
Статус із 1938 року
Площа км²
Населення 1888 (01.01.2018)[1]
Густота 269,7 осіб/км²
Поштовий індекс 11620
Телефонний код +380 4133
Географічні координати 50°50′00″ пн. ш. 28°57′09″ сх. д. / 50.83333° пн. ш. 28.95250° сх. д. / 50.83333; 28.95250Координати: 50°50′00″ пн. ш. 28°57′09″ сх. д. / 50.83333° пн. ш. 28.95250° сх. д. / 50.83333; 28.95250
Висота над рівнем моря 167 м
Водойма р. Ірша, Перегорщ, Чопівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Чоповичі
До станції: 6 км
До райцентру:
 - залізницею: 45 км
 - автошляхами: 20 км
Селищна влада
Адреса вул. Вайсера, 1а, смт Чоповичі, Малинський район, Житомирська область, Україна, 11620
Голова селищної ради Філоненко Михайло Миколайович, тел. 7-31-31
Карта
Чоповичі. Карта розташування: Україна
Чоповичі
Чоповичі
Чоповичі. Карта розташування: Житомирська область
Чоповичі
Чоповичі

Commons-logo.svg Чоповичі у Вікісховищі

Чоповичі — селище міського типу, адміністративний центр Чоповицької селищної об'єднаної територіальної громади Малинського району Житомирської області України. Розташоване в Центральному Поліссі, на лівому березі річки Ірша, за 20 км від райцентру Малин, в тому місці, де в Іршу впадає її притока Перегорщ. Населення — 2016 осіб (на 2012 рік).

Історія[ред. | ред. код]

Історія Чопович бере свій початок з часів Великого князівства Древлянського (ІХ-Х століття). Засновником роду та селища Чоповичі став князь-воєвода Ігнат Чоп, який за особливі бойові заслуги отримав від Великого князя Древлянського землю - нагороду, яку за переказами об`їхав на коні за день та на якій і було започатковано селище.

Тривалий час історія древлян та Древлянського князівства за різних історичних обставин замовчувалася та викривлялася. Особливо негативну роль відігравали залежність древлян від Києва, Литовсько-Польської держави, Російської та Радянської імперії, котрі були не зацікавлені в об`єктивному її висвітленні. Численні історичні джерела, артефакти (залишки укріплень тощо), давні перекази, історичні архиви підтвержують стародавність селища та його заснування князем Ігнатом Чопом Древлянським. Так історик-краєзнавець М.І. Брицун-Ходак в книзі "Тисячолітні веди Землі Древлян на стор. 417 стверджує "...Серед названих Чоповців, Скуратовців, Меленівців, Чопи-Чоповичі найдревніша гілка Старого Роду Х віку, генеза Роду має набагато древніший корінь... Древність Роду Чопів-Чоповичів не викликає сумнівів. Вони мають глибинний корінь Племен Полуденного Світу...". Факт отримання князем Ігнатом Чопом Древлянським Грамоти на отримання землі- нагороди підтверджують також багато істориків ( В.Антонович, В.Тимошенко, М.І. Брицун-Ходак, В. Баранівський, А.Томашевський, Ю.М. Кононученко-Чопівський та інші).

Є помилковою думка, що назва селища походить від нащадка князя Ігната Чопа Древлянського Ігната Чопа який володів селищем та належав до околичної руської шляхти Великого князівства Литовського .та представляв раніше надані документи на право володіння землею. За військові подвиги та заслуги предків він отримав підтвердження на володіння Чоповими землями, що було затверджено відповідними документами ВКЛ на межі XV та XVI сторіч.[2].

1847 року в Чоповичах проживало понад 3500 жителів, з яких 283 сім'ї були з роду дворян Чопівських та 84 сім'ї з інших родів[3].

У другій половині XIX ст. почали діяти фабрика гнутих меблів, миловарний і свічковий заводи, лісопильний завод, аптека. Працювали в цей час також 7 вітряків і 4 млини.

Станом на 1900 рік село Чоповичі входило до складу Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Населення становило 6250 осіб. У Чоповичах була православна церква, діяла церковно-парафіяльна школа. Діяло 7 водяних млинів, 7 вітряків та 1 паровий млин. Працювала аптека, був 1 фельдшер. У Чоповичах було 2 постоялих двори.

Чоповичі тоді займали більшу площу — пізніше зі складу поселення було виділене теперішнє село Барвінки.

1902 року було відкрито залізницю Київ-Ковель. За 5 км на північ від Чоповичів було відкрито однойменну залізничну станцію, збудовано гарну будівлю вокзалу.

10 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Чоповичі проходила Волинська повстанська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії УНР. Перед цим вона на короткий час здобула станцію Чоповичі. При цьому ударна група Івана Ремболовича підірвала залізничну колію, і зрізала 10 телеграфних стовпів, зіпсувавши таким чином телеграфну лінію на довжині 400 метрів. Під час бою було захоплено у полон 60 бійців з роти 399-го стрілецького полку 133-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії московських військ та здобуто 17 коней. Проте з Коростеня надійшов ворожий панцерний поїзд і група змушена була залишити станцію. У бою загинув підполковник Болеслав Мінаківський і був тяжко поранений полковник Степан Лисогор.

У 1920-ті у селі існувало 2500 господарств та проживало близько 15000 чоповичан, діяла українська та єврейська сільради.

1923 року Чоповичі стали центром однойменного району (ліквідований 1957 року).

20 жовтня 1938 року отримало статус селища міського типу[4].

Під час Другої світової війни 1943 року з 19 по 26 грудня за станцію Чоповичі йшли бої між радянським 25-м танковим корпусом та 1-ї танкової дивізії Вермахту, 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт» і 291-ї піхотної дивізії. В результаті червоноармійці відбили наступ.

11 жовтня 2014 року в Чоповичах урочисто перепоховано чотирьох воїнів Червоної армії, останки знайшли пошуковики ВГО «Закінчимо війну».

Сьогодення[ред. | ред. код]

Чоповичі — мальовниче місце, на березі річки Ірша. Головним туристичним об'єктом та місцем православного паломництва селища Чоповичі є урочище Кип'яче. В Чоповичах є два монастирі — чоловічий — Казанської ікони Божої Матері, та жіночий — Афонської ікони Божої Матері УПЦ МП. Урочище славиться цілющою водою, джерело ніколи не замерзало, навіть в найлютіші морози. При чоловічому монастирі є купальня, відкрита для всіх бажаючих. У сусідньому селі Загребля також дїє православний скит св. Силуана Афонського.

2010 року Чоповицькій загальноосвітній школі було надано статус гімназії. У гімназії навчається близько 400 дітей, у класах за спеціалізацією. Спортивні секції: міні-футболу, самбо, танцювальний тощо. Діє музична школа, при гімназії функціонує автошкола, де можна одержати посвідчення категорії В та С. Учні Чоповицької гімназії неодноразово перемагали у районних та обласних олімпіадах.

При гімназії діє історико-краєзнавчий музей, де було встановлено пам'ятник жертвам голодомору.

Промисловість[ред. | ред. код]

  • Меблева фабрика,
  • Фабрика косметики «Ельфа» (виробництво тари та косметики),
  • молочарня,
  • лісопильні господарства,
  • підприємства з вироблення блоків із коміркового бетону,
  • каменерізки.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Рихти — гідрологічний заказник місцевого значення.
  • На центральній площі селища - дві могили Героїв Радянського Союзу В. З. Вайсера і П. Ф. Захарченко. На постаменті встановлено танк Т-34 .
  • Недалеко від селища розташовані два православних монастиря - жіночого монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері і чоловічий Казанської ікони Божої Матері в урочищі Кип'яче

Персоналії[ред. | ред. код]

З Чопович походить родина І. А. Фещенка-Чопівського (*1884 — †1952) — вчений-металург, громадський і політичний діяч, міністр Центральної Ради та Директорії.

Уродженцями селища є:

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Путівник селища Чоповичі. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 18 травень 2011. 
  3. Історико-географічний словник Малинщини (html Архівовано 18 жовтень 2012 у Wayback Machine., pdf Архівовано 12 грудень 2013 у Wayback Machine.)
  4. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795 — 2006: Довідник: Офіційне видання. — Житомир: Вид-во «Волинь», 2007, стор. 496

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Список населенных мест Киевской губернии. Издание Киевского губернского статистического комитета. Киев, 1900.
  • Александров І. В. Історія чоловічого Преображенського монастиря в урочищі Кип'яче Малинського району.— Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. /Головна редколегія, редколегія тому (заступники голови Ю. Г. Градовський, Л. А. Копійченко та ін., науково-редакційна група при редколегії тому).— Кн. 7. Частина друга.— Житомир: «Полісся», 2015.— С. 54—58.