Вербів (Підгаєцька міська громада)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вербів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Тернопільський район
Рада Підгаєцька міська громада
Основні дані
Засноване 1444
Населення 816
Площа 25,657 км²
Густота населення 37.73 осіб/км²
Поштовий індекс 48022
Телефонний код +380 3542
Географічні дані
Географічні координати 49°13′47″ пн. ш. 25°08′00″ сх. д. / 49.22972° пн. ш. 25.13333° сх. д. / 49.22972; 25.13333Координати: 49°13′47″ пн. ш. 25°08′00″ сх. д. / 49.22972° пн. ш. 25.13333° сх. д. / 49.22972; 25.13333
Середня висота
над рівнем моря
390 м
Водойми Коропець
Відстань до
районного центру
5 км
Місцева влада
Адреса ради 48022, с. Вербів
Карта
Вербів. Карта розташування: Україна
Вербів
Вербів
Вербів. Карта розташування: Тернопільська область
Вербів
Вербів
Мапа
Мапа

CMNS: Вербів у Вікісховищі

Ве́рбів — село Підгаєцької міської громади, Тернопільського району Тернопільської області. Від 1964 до 1992 називалося Першотравневе. Розташоване на півдні району неподалік від центру громади Підгайці, на правому березі річки Коропець. До 1990 року належало до Бережанського району.

Поштове відділення — Вербівське. Адміністративний центр колишньої Вербівської сільради. До Вербова належав хутір Райок, виключений з адміністративно-територіального поділу у зв'язку з переселенням жителів у село. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Підгаєцької міської громади[1]. Населення — 968 осіб (2001).

Історія

Поблизу Вербова виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Згадується 21 грудня 1439 року у протоколах галицького суду (Wirzbow)[2]. Перша писемна згадка — 1441 року, згідно з даними ЦДІА України у Львові: 28 травня 1494 у Львові розглядали тяжбу, яку зініціював Станіслав із Требухова за дідиччину у Вербові.

Згодом село належало Потоцьким.

1620 року Вербів як центр волості отримав міські права. Містечко мало 11 ремісничих підприємств.

Під час татарського нападу 1624-го ординці вбили і забрали в ясир 229 осіб.

Після Потоцьких власником містечка став граф П. Водзицький, наприкінці 19 століття належало вірменській родині Торосевичів.

У березні 1914 у Вербові зібрався повітовий з'їзд «Січі» для вшанування 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка.

1935 відбулося повітове свято жінок, у якому брали участь 3000 осіб із Підгаєччини.

11 січня 1964 рішенням виконкому Тернопільської обласної ради село перейменоване на Першотравневе. 13 листопада 1992 за постановою Президії Верховної Ради України перейменовано знову на Вербів.

Пам'ятки

  • Є церква святого Миколая (1835; мурована).
  • Ботанічний заказник місцевого значення Крамарова гора.

Соціальна сфера

Діяли товариства «Січ», «Просвіта» (1894), «Сокіл» (1923).

Пам'ятники

Споруджено пам'ятники:

  • на честь скасування панщини (реставровано 1990; кам'яний),
  • полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1980),
  • пам'ятний знак на честь 550-річчя села (1994; кам'яний),
  • погруддя М. Мізерного (1996),
  • насипана символічна могила полеглим за волю України (1991).

Соціальна сфера

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, 3 заклади торгівлі.

Відомі люди

Народилися

  • громадські діячі в США
    • П. Бездух,
    • Г. Головка
    • Г. Ласий
    • редактор, публіцист Василь Воронович (1947 р. н.),
    • військовик, правник Євген Гордіца (1950 р. н.),
    • господарник Володимир Дубовський (1949 р. н.),
    • громадсько-політичний діяч Микола Нискоклон (1886—1919),
    • громадський діяч Корній Стасюк (1940 р. н.),
    • журналіст Ігор Федорів (1971 р. н.);
  • літератор А. Війтович,
  • командир УПА М. Мізерний (псевдо «Рен»,1910–1949).

Примітки

  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 10 жовтня 2021.
  2. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.74, № 724

Література