Бариш (село)

село Бариш
Герб
В'їзний знак
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район/міськрада	Бучацький район
Рада/громада	Бариська сільська рада
Код КОАТУУ	6121280401
Основні дані
Засноване	1454
Населення	2494
Поштовий індекс	48424
Телефонний код	+380 3544
Географічні дані
Географічні координати	49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	343 м
Водойми	річка Баришка
Місцева влада
Адреса ради	Тернопільська область, Бучацький район, с. Бариш
Сільський голова	Стасів Михайло Миронович.
Карта
Бариш
Бариш
Бариш на Вікісховищі

Ба́риш — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області.

Центр сільради, до якої приєднано хутори Гаї Бариські та Гутишино.

Розташоване на березі р. Бариш — лівої притоки Дністра, за 15 км від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 2494 особи (2003).

Походження назви

На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа». Можливо назва походить від базару який був на вул. Великий Кут, що означало "прибуток" людей який там жили..

Історія

Бариш на історичних картах

Бариш на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650

Бариш на мапі фон Міґа, XVIII ст.

Бариш на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Середньовіччя

Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким, Монастирським.

В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав з Бариша (Stanislao de Barischa) у справі № 731).

Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький). В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський (за іншою версією, в 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної.

У 1559 році польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаю з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом. За наявними даними, кам'янецький каштелян Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей був наданий вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький.

Польський досдідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.

У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.

Австрійський період

Місто мало статус «домінії Бариш» у Станіславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.

1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.

1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич Каєтан Потоцький.).

Міжвоєнний період

Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ» (з 1912) — читальня «Просвіти».

У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало:

• 1250 греко-католиків,
• 4000 римо-католиків,
• 290 євреїв.

35 осіб емігрували за кордон.

Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів).

Післявоєнний період

Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мороз виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел був перетворений на магазин-склад, в крипті зберігали міндобрива. Був знищений орган. Теперішній ФАП — колишня плебанія. Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 року.

Символіка

Герб

За доби Австро-Угорської імперії поселення вважалося містечком Бучацького повіту Королівства Галичини, однак затвердженого герба не мало. На печатці місцевої громади, датованій 1867 роком, зображений серп. Емблему супроводжував напис: «GIMINI BARISZ», тобто спотворене польське «Gmina Barysz» або німецьке «Gemeinde Barysz» — «громада Бариш».

Релігія

• ХРАМ СВЯТОГО ВОЗНЕСІННЯ С.БАРИШ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ (1860-64р.р.)
• церква Вознесіння Господнього (1864; УГКЦ; мурована, колишній костел Св. Трійці, 1800–1864 роки
  • кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, спорудже- но символічну могилу УСС (1991.; кам’яна);

Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 року (1990).

Економіка

У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини. аптека,

Каплиці села

Соціальна сфера

Діють ЗОШ I–III ступенів, Будинок культури, бібліотека, поштове відділення .У селі також знаходиться геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура Св, Миколая.

Відомі люди

Народилися

• громадський діяч, інженер у США Павло Борушенко
• історик-вчений у Бразилії Оксана Борушенко
• піаністка, професор музики Лариса Борушенко-Моро
• федеральний суддя США Богдан Футей  — «Почесний громадянин села Бариш»
• полковник медичної служби Іван Гайда
• український художник Роман Василик
• український вчений-хімік Анатолій Ґайда
• вчений, професор фізики Іван Буда.

Пов'язані з Баришем

Почесний громадянин Бариша

Звання почесного громадянина Бариша за активне сприяння місцевій територіальній громаді в здійсненні благоустрою, підведенні газу до сільських осель, велику спонсорську та практичну допомогу щодо поліпшення добробуту односельців присвоєно:

• єпископові Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Павлу Василику (2003 р.),
• священикові УАПЦ с. Бариш о. П. Висоцькому, і другому священикові УАПЦ о. І.Табачакові
• пенсіонерові з української діаспори в Канаді Павлу Гишці.

Парохи

• о. Іван Зафійовський (пом. 1898) — священик УГКЦ, швагро о. Цегельського Теодора, тесть Сіяка Остапа.
• протоієрей о. Петро Висоцький (пом. 2005) — священик УАПЦ, протягом 40 років був настоятелем храму Святого Вознесіння.

Джерела

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Мельничук Б., Уніят В. Бариш // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 593—594. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Труш Я., Уніят В. Бариш // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 85. — ISBN 966-528-197-6.
• Baliński М., Lipiński T. Barysz // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 712. (пол.)
• Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 83. (пол.)
• Quirini-Popławski Rafał. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I. — T. 18. — S. 13-26. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)

Посилання

• «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»;
• Українська геральдика;
• Barysz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 114. (пол.)