Бариш (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Бариш
Barysh historcal gerb.png
Герб
Beauplan special fragment 7 Buchach.jpgВ'їзний знак
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада/громада Бариська сільська рада
Код КОАТУУ 6121280401
Основні дані
Засноване 1454
Населення 2494
Поштовий індекс 48424
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д. / 49.02917° пн. ш. 25.27250° сх. д. / 49.02917; 25.27250Координати: 49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д. / 49.02917° пн. ш. 25.27250° сх. д. / 49.02917; 25.27250
Середня висота
над рівнем моря
343 м[1]
Водойми річка Баришка
Місцева влада
Адреса ради Тернопільська область, Бучацький район, с. Бариш
Сільський голова Федущак Мирон Олексійович.
Карта
Бариш. Карта розташування: Україна
Бариш
Бариш
Бариш. Карта розташування: Тернопільська область
Бариш
Бариш

CMNS: Бариш на Вікісховищі

Ба́риш — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області.

Центр сільради, до якої приєднано хутори Гаї Бариські та Гутишино.

Розташоване на березі р. Бариш — лівої притоки Дністра, за 15 км від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 2494 особи (2003).

Походження назви[ред. | ред. код]

На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа»[2].

Історія[ред. | ред. код]

Бариш на історичних картах
Бариш на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650
Бариш на мапі фон Міґа, XVIII ст.
Бариш на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким,[3] Монастирським.

В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав з Бариша (Stanislao de Barischa) у справі № 731)[4].

Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький).[5] В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський[5] (за іншою версією, в 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної[6].

У 1559 році польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаю з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом.[3] За наявними даними, кам'янецький каштелян[7] Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей був наданий вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький.[8]

Польський досдідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.[9]

У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.

Австрійський період[ред. | ред. код]

Місто мало статус «домінії Бариш» у Станіславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.

1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.[10]

1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич Каєтан Потоцький.[11]).

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ»1912) — читальня «Просвіти».

У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало:

  • 1250 греко-католиків,
  • 4000 римо-католиків,
  • 290 євреїв.

35 осіб емігрували за кордон.

Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів)[12].

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мороз виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел був перетворений на магазин-склад, в крипті зберігали міндобрива. Був знищений орган. Теперішній ФАП — колишня плебанія.[13] Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 року.[14]

Релігія[ред. | ред. код]

У селі є каплички на вулицях Великий Кут, Горішнє Завалля, Голиївка, Зелена, а також на хуторі Гутишино.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни

У селі є насипано символічну могилу УСС (1991).

Споруджено:

  • пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967.; скульптор О. Ментус);
  • пам’ятний знак «Тризуб» на честь 10-ї річниці незалежності України (2001).
  • встановлено
    • фігура Матері Божої (2000);
    • фігура Архістратига Михаїла (2004);
    • фігура Святого Миколая (2012);[16]
    • кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, спорудже- но символічну могилу УСС (1991.; кам’яна);

Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 року (1990).

Економіка[ред. | ред. код]

У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини. аптека,

Каплиці села

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють ЗОШ I–III ступенів, Будинок культури, бібліотека, поштове відділення .У селі також знаходиться геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура Св, Миколая.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Пов'язані з Баришем[ред. | ред. код]

Почесний громадянин Бариша[ред. | ред. код]

Звання почесного громадянина Бариша за активне сприяння місцевій територіальній громаді в здійсненні благоустрою, підведенні газу до сільських осель, велику спонсорську та практичну допомогу щодо поліпшення добробуту односельців присвоєно:

Парохи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. weather.in.ua
  2. Коваль А. П.  Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. .
  3. а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13.
  4. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.
  5. а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13 (прим.).
  6. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  7. Родовід Язловецьких (пол.)
  8. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 14.
  9. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 15.
  10. B. Krakowski. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — Tom ХIV/2, zeszyt 61. — 161–320 s. — S. 257. (пол.)
  11. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16.
  12. Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938
  13. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 19.
  14. Henryk Komański, Szczepan Siekierka. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939–1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6
  15. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16-18.
  16. Фігура Святого Миколая
  17. а б Сайт Лідії Купчик. о. Теодор Цегельський
  18. Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж-Львів : Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — ISBN 5-87332-047-0.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]