Бариш (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Бариш
Beauplan special fragment 7 Buchach.jpg
Бариш на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Бучацька громада
Код КАТОТТГ UA61060070020031620
Основні дані
Населення 2257 (2014)
Географічні дані
Географічні координати 49°02′18″ пн. ш. 25°16′06″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
343 м[1]
Місцева влада
Адреса ради Тернопільська область, Бучацький район, с. Бариш
Карта
Бариш. Карта розташування: Україна
Бариш
Бариш
Бариш. Карта розташування: Тернопільська область
Бариш
Бариш
Мапа

CMNS: Бариш у Вікісховищі

Ба́риш — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Бачацька громада. Адміністративний центр колишньої Бариської сільської ради. До складу Бариша входять хутори Гаї Бариські, Гутишин (Гутишино), Луги і Тисів.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на березі р. Бариш (ліва притока Дністра), за 15 км від районного центру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Неподалік села проліг автошлях Тернопіль–Івано-Франківськ. Географічні координати — 49° 02’ пн. ш., 25° 17’ сх. д. Територія — 9,2 кв. км. Дворів — 634.

Місцевості[ред. | ред. код]

  • Гаї Бариські — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на південний схід від нього на берегах р. Бариш. Назва свідчить про залежність хутора від села. У 1945–1946 рр. на хуторі розташовувався курінь УПА під проводом «Бистрого»; 2 серпня 1945 р. чота кавалерії під його командуванням розбила в ліску біля села Бариша військовий підрозділ більшовиків; у бою повстанці здобули 30 возів, коні, упряж. У березні 1949 р. на хуторі було 36 будинків, де мешкало 139 осіб; у лютому 1952 р. — 35 будинків, (154 особи). Протягом 1950-х рр. частину жителів переселено в с. Бариш. У 2011 р. на хуторі — 19 будинків, 73 особи[2].
  • Гутишин (Гутишино) — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 4 км на південний захід від нього. Назва – від прізвища Гута (слов’янською «гута» – місце для виробництва скла та виробів із нього; польською – плавильня металів). У березні 1949 р. на хуторі в 42-х будинках проживало 208 осіб; діяла читальня. 1952 р. влада спробувала створити на основі хутора село, приєднуючи сусідні хутори Луги й Тисів, але план не реалізовано. У 2011 р. на хуторі – 39 будинків, 114 осіб. Діють клуб, бібліотека, ФАП, торговий заклад. На хуторі проживали скрипаль А. Лапішко, зв’язкова УПА Г. Оріховська. Є чотири ставки[2].
  • Луги — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на південь від нього. Назва походить, імовірно, від прізвища першопоселенця або від місця розташування – на "лугах". У лютому 1952 р. в 52 будинках проживало 233 особи; цього ж року влада, об’єднавши хутори Гутишин, Луги і Тисів, хотіла утворити село, але план не реалізовано. У 2011 р. хутір за адміністративним поділом – вулиця с. Бариш[2].
  • Тисів — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на захід від нього. 19 листопада 1944 р. польсько-більшовицькі "стрибки" спалили господарство М. Благого, його і дочку застрелили. У березні 1949 р. на хуторі було 32 двори, проживало 129 осіб; у лютому 1952 р. – 37 будинків (151 особа); цього ж року влада планувала створити з хуторів Гутишин, Луги і Тисів село; план не реалізовано. У 2011 р. на хуторі – 12 будинків, 37 осіб. Діє торговий заклад. Є ставок та джерело "Голодна вода" (за радянських часів – база відпочинку). На х. Тисів проживали зв’язкова ОУН Марія Джуглей, батьки архімандрита, доктора богослов’я і літурґіки, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка (2005 р.) Рафаїла Турконяка (1949р. н.), Павло Турняк та Стефанія (з дому – Стас)[2].

Топоніміка[ред. | ред. код]

На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа». Можливо назва походить від базару який був на вул. Великий Кут, що означало «прибуток» людей який там жили.[3].

Історія[ред. | ред. код]

Бариш на історичних картах
Бариш на мапі фон Міґа, XVIII ст.
Бариш на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Давні часи[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Середньовіччя, Новий час[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка — 1393 р., згідно з матеріалами Львівського римсько-католицького арцибіскупства.

В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав Пальчик власник Бариша (Stanislaus alias Palczyk procurator de Barischa) у справі № 737)[4].

Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла (13861434 роки правління) належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким,[5] Монастирським.

Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький).[6] В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський[6] (за іншою версією, 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної[7].

30 січня 1559 року польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаєві з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом, а також запровадив щорічний ярмарок на Відвідин Діви Марії, та щотижневий базар кожного четверга[8]. За наявними даними, кам'янецький каштелян[9] Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей надали вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини.

Польський дослідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.[10]

У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький.[11] Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.

Місто мало статус «домінії Бариш» у Станиславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.

1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.[12]

1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич о. Каєтан Потоцький.[13]).

XX століття[ред. | ред. код]

Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ»1912) — читальня «Просвіти».

У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало:

  • 1250 греко-католиків,
  • 4000 римо-католиків,
  • 290 євреїв.

35 осіб емігрували за кордон.

Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів)[14].

Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мруз (Józef Mróz) виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел перетворили на магазин-склад, у крипті зберігали міндобрива, орган — знищили. Теперішній ФАП — колишня плебанія.[15] Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 року[16].

Період Незалежності[ред. | ред. код]

До 19 липня 2020 р. належало до Бучацького району[17].

З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади[18].

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1915 5894
1989 2609 −55.7%
2001 2476 −5.1%
2003 2494 +0.7%
2014 2257 −9.5%

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2609 осіб, з яких 1210 чоловіків та 1399 жінок[19].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2476 осіб[20].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[21]:

Мова Відсоток
українська 99,40 %
російська 0,36 %
білоруська 0,04 %
молдовська 0,04 %

Символіка[ред. | ред. код]

Герб[ред. | ред. код]

За доби Австро-Угорської імперії поселення вважалося містечком Бучацького повіту Королівства Галичини, однак затвердженого герба не мало. На печатці місцевої громади, датованій 1867 роком, зображений серп. Емблему супроводжував напис: «GIMINI BARISZ», тобто спотворене польське «Gmina Barysz» або німецьке «Gemeinde Barysz» — «громада Бариш»[22].

Релігія[ред. | ред. код]

У СЕЛІ ПОБУДОВАНО КАПЛИЧКИ. ПОБУДОВАНІ НА ВУЛИЦЯХ: ГОЛИЇВКА, МАЛИЙ КУТ, ЗАВАЛЛЯ, ЗЕЛЕНА. ТАКОЖ КАПЛИЧКА ОСВЯЧЕНА СВ.МИКОЛАЮ Є НА ГУТИШИНІ

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни

У селі є насипано символічну могилу УСС (1991).

Споруджено:

  • пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967.; скульптор О. Ментус);
  • пам’ятний знак «Тризуб» на честь 10-ї річниці незалежності України (2001).
  • встановлено
    • фігура Матері Божої (2000);
    • фігура Архістратига Михаїла (2004);
    • фігура Святого Миколая (2012);[24]
    • кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, спорудже- но символічну могилу УСС (1991.; кам’яна);

Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 року (1990).

Пам'ятний знак на честь скасування панщини

Щойновиявлена пам'ятка історії. Розташований в східній околиці села, біля дороги.

Робота самодіяльних майстрів, виготовлений з каменю (1864 р.).[25]

Економіка[ред. | ред. код]

У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють ЗОШ I–III ступенів, Будинок культури, бібліотека, поштове відділення, аптека.

У селі також знаходиться геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура Св, Миколая.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися
Парохи
  • о. Іван Зафійовський (пом. 1898[26]) — священик УГКЦ, швагро о. Цегельського Теодора,[26] тесть Сіяка Остапа.[27]
  • протоієрей о. Петро Висоцький (пом. 2005) — священик УАПЦ, протягом 40 років був настоятелем храму Святого Вознесіння.
Почесні громадяни села Бариш
  • Павло Василик (1926–2004) — політв'язень, релігійний діяч, єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. У 1945—1946 роках проживав в селі.
  • Павло Гишка — пенсіонер з української діаспори в Канаді.
  • о. Ігор Табачак — священник ПЦУ.
  • Богдан Футей — федеральний суддя США.
  • Геннадій Яворський — господарник, громадський діяч.
  • о. Петро Висоцький — священник УАПЦ с. Бариш.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. weather.in.ua. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 17 лютого 2011. 
  2. а б в г Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 594. — ISBN 978-966-457-228-3.
  3. Коваль, А. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. .
  4. Akta grodzkie i ziemskie [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — T. 12. — S. 75. — № 731.
  5. Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13.
  6. а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13 (прим.).
  7. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — S. 170. (пол.)
  8. MRPS V, №2425. Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022. 
  9. Родовід Язловецьких [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  10. Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 15.
  11. Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 14.
  12. Krakowski B. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. ХIV/2, zeszyt 61. — S. 257. (пол.)
  13. Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16.
  14. Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938
  15. Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 19. (пол.)
  16. Komański H., Siekierka S. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939—1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6. (пол.)
  17. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  18. Рішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання [Архівовано 12 січня 2021 у Wayback Machine.]»
  19. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  20. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  21. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  22. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 144 («теки Шнайдера»). — Оп. 3. — Спр. 1 (1). — Арк. 49
  23. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16-18.
  24. Фігура Святого Миколая. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 11 грудня 2016. 
  25. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 27 січня 2010 року № 16.
  26. а б Сайт Лідії Купчик. о. Теодор Цегельський. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014. 
  27. Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж-Львів : Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — ISBN 5-87332-047-0.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]