Бариш (село)
 | Частина інформації у цій статті застаріла. |
| село Бариш | |||
|---|---|---|---|
| |||
 В'їзний знак
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Тернопільська область | ||
| Район/міськрада | Бучацький район | ||
| Рада/громада | Бариська сільська рада | ||
| Код КОАТУУ | 6121280401 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1454 | ||
| Населення | 2494 | ||
| Поштовий індекс | 48424 | ||
| Телефонний код | +380 3544 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д. / 49.02917° пн. ш. 25.27250° сх. д.Координати: 49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д. / 49.02917° пн. ш. 25.27250° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
343 м[1] | ||
| Водойми | річка Баришка | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | Тернопільська область, Бучацький район, с. Бариш | ||
| Сільський голова | Стасів Михайло Миронович. | ||
| Карта | |||
  Бариш | |||
 Бариш | |||
|
| |||
Ба́риш — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області.
Центр сільради, до якої приєднано хутори Гаї Бариські та Гутишино.
Розташоване на березі р. Бариш — лівої притоки Дністра, за 15 км від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 2494 особи (2003).
Зміст
Походження назви[ред. | ред. код]
На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа»[2].
Історія[ред. | ред. код]
Середньовіччя[ред. | ред. код]
Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким,[3] Монастирським.
В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав з Бариша (Stanislao de Barischa) у справі № 731)[4].
Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький).[5] В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський[5] (за іншою версією, в 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної[6].
У 1559 році польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаю з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом.[3] За наявними даними, кам'янецький каштелян[7] Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей був наданий вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький.[8]
Польський досдідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.[9]
У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.
Австрійський період[ред. | ред. код]
Місто мало статус «домінії Бариш» у Станіславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.
1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.[10]
1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич Каєтан Потоцький.[11]).
Міжвоєнний період[ред. | ред. код]
Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ» (з 1912) — читальня «Просвіти».
У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало:
- 1250 греко-католиків,
- 4000 римо-католиків,
- 290 євреїв.
35 осіб емігрували за кордон.
Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів)[12].
Післявоєнний період[ред. | ред. код]
Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мороз виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел був перетворений на магазин-склад, в крипті зберігали міндобрива. Був знищений орган. Теперішній ФАП — колишня плебанія.[13] Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 року.[14]
Символіка[ред. | ред. код]
Герб[ред. | ред. код]
За доби Австро-Угорської імперії поселення вважалося містечком Бучацького повіту Королівства Галичини, однак затвердженого герба не мало. На печатці місцевої громади, датованій 1867 роком, зображений серп. Емблему супроводжував напис: «GIMINI BARISZ», тобто спотворене польське «Gmina Barysz» або німецьке «Gemeinde Barysz» — «громада Бариш»[15].
Релігія[ред. | ред. код]
- церква Вознесіння Господнього (1864; УАПЦ; мурована)
- церква Вознесіння Господнього (1864; УГКЦ; мурована, колишній костел Св. Трійці, 1800–1864 роки[16])
У селі є каплички на вулицях Великий Кут, Горішнє Завалля, Голиївка, Зелена, а також на хуторі Гутишино.
Пам'ятники[ред. | ред. код]
У селі є насипано символічну могилу УСС (1991).
Споруджено:
- пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967.; скульптор О. Ментус);
- пам’ятний знак «Тризуб» на честь 10-ї річниці незалежності України (2001).
- встановлено
- фігура Матері Божої (2000);
- фігура Архістратига Михаїла (2004);
- фігура Святого Миколая (2012);[17]
- кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, спорудже- но символічну могилу УСС (1991.; кам’яна);
Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 року (1990).
Економіка[ред. | ред. код]
У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини. аптека,
Каплиці села
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Діють ЗОШ I–III ступенів, Будинок культури, бібліотека, поштове відділення .У селі також знаходиться геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура Св, Миколая.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- громадський діяч, інженер у США Павло Борушенко
- історик-вчений у Бразилії Оксана Борушенко
- піаністка, професор музики Лариса Борушенко-Моро
- федеральний суддя США Богдан Футей — «Почесний громадянин села Бариш»
- полковник медичної служби Іван Гайда
- український художник Роман Василик
- український вчений-хімік Анатолій Ґайда
- вчений, професор фізики Іван Буда.
Пов'язані з Баришем[ред. | ред. код]
Почесний громадянин Бариша[ред. | ред. код]
Звання почесного громадянина Бариша за активне сприяння місцевій територіальній громаді в здійсненні благоустрою, підведенні газу до сільських осель, велику спонсорську та практичну допомогу щодо поліпшення добробуту односельців присвоєно:
- єпископові Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Павлу Василику (2003 р.),
- священикові УАПЦ с. Бариш о. П. Висоцькому,
- пенсіонерові з української діаспори в Канаді Павлу Гишці.
Парохи[ред. | ред. код]
- о. Іван Зафійовський (пом. 1898[18]) — священик УГКЦ, швагро о. Цегельського Теодора,[18] тесть Сіяка Остапа.[19]
- протоієрей о. Петро Висоцький (пом. 2005) — священик УАПЦ, протягом 40 років був настоятелем храму Святого Вознесіння.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ weather.in.ua
- ↑ Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. .
- ↑ а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13.
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.
- ↑ а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13 (прим.).
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ Родовід Язловецьких Архівовано 21 September 2013[Дата не збігається] у en:Wayback Machine. (пол.)
- ↑ Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 14.
- ↑ Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 15.
- ↑ B. Krakowski. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — Tom ХIV/2, zeszyt 61. — 161–320 s. — S. 257. (пол.)
- ↑ Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16.
- ↑ Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938
- ↑ Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 19.
- ↑ Henryk Komański, Szczepan Siekierka. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939–1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6
- ↑ Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 144 («теки Шнайдера»). — Оп. 3. — Спр. 1 (1). — Арк. 49
- ↑ Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16-18.
- ↑ Фігура Святого Миколая
- ↑ а б Сайт Лідії Купчик. о. Теодор Цегельський
- ↑ Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж-Львів : Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — ISBN 5-87332-047-0.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Мельничук Б., Уніят В. Бариш // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 593—594. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Труш Я., Уніят В. Бариш // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 85. — ISBN 966-528-197-6.
- Baliński М., Lipiński T. Barysz // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 712. (пол.)
- Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 83. (пол.)
- Quirini-Popławski Rafał. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I. — T. 18. — S. 13-26. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бариш (село) |
 |
У Вікіджерелах є |
- «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»;
- Українська геральдика;
- Barysz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 114. (пол.)
| |||||||||||
| |||||||||||||||||
