Нікола Матьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:44, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікола Матьє
Nicolas Mathieu
Нікола Матьє у 2018 році
Ім'я при народженні Нікола Матьє
Народився 2 червня 1978(1978-06-02) (45 років)
Епіналь
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність письменник
Сфера роботи проза[1], творче та професійне письмоd[1], кінознавство[d][1] і журналістика[1]
Мова творів французька
Роки активності 2000 – наш час
Жанр детективний роман
Magnum opus роман «Війна тварин» (2014),
роман «Діти їхні» (2018)
Нагороди Гонкурівська премія (2018)
CMNS: Нікола Матьє у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Матьє.

Нікола Матьє(фр. Nicolas Mathieu; 2 червня 1978(19780602), Епіналь, Франція) — французький письменник. Лауреат Гонкурівської премії 2018 року за роман «Діти їхні» (фр. Leurs enfants après eux).[2]

Біографія

Народився Нікола Матьє 2 червня 1978 року у французькому місті Епіналь.

Перший роман письменника про таємницю та злочин вийшов у 2014 році під назвою «Війна тварин» (фр. Aux animaux la guerre).[3] Він був адаптований до 6-серійного телевізійного серіалу кінокомпанією France 3.

У його другому романі «Діти їхні» (фр. Leurs enfants après eux) 2018 року розповідається про невеличке провінційне містечко на сході Франції, що в краю шахтарів і металургів, переживає свої «лихі дев’яності», ознаменовані відходом індустріальної епохи. Це місто спрацьованих батьків та їхніх дітей, які намагаються урвати собі місце в новому житті. Занедбані фабричні стіни, спальні райони, прокурені кафешки, вечірки, багато алкоголю, наркотиків та сексу — ось атмосфера, в якій дорослішають герої цього роману. Кожна сторінка — гімн вічним літнім канікулам. Спека, мотоцикли, гаряче шосе, і ти такий молодий і безсмертний. Чотирнадцятилітній Антоні, як ніхто інший, гостро проживає свою причетність до цього місця — як і потребу вирвати коріння та поїхати з рідного міста[4].

Книжка вийшла українською у 2020 році у Видавництві Старого Лева. Переклала Ірина Славінська.

Творчість

  • 2014 – роман «Війна тварин» (фр. Aux animaux la guerre)
  • 2018 - роман «Діти їхні» (фр. Leurs enfants après eux)

Нагороди та премії

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ Nicolas Mathieu Wins Goncourt Prize for Work on France’s Forgotten. The New York Times. 7 листопада 2018. Процитовано 15 вересня 2019.
  3. ↑ Éric Liblot, "Nicolas Mathieu sur la ligne noire des Vosges", L'Express
  4. ↑ Діти їхні | Видавництво Старого Лева. starylev.com.ua. Процитовано 10 червня 2020.
  5. ↑ Hélène Abalo, Prix Erckmann-Chatrian 2014 à Nicolas Mathieu pour Aux animaux la guerre, 3.11.14, France 3 Lorraine
  6. ↑ Annonce du classement, blog de Yann Plougastel

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нікола Матьє
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
1903 — Но · 1904 — Фрап'є · 1905 — Фаррер · 1906 — Жером і Жан Таро · 1907 — Мозеллі · 1908 — де Міомандр · 1909 — пс. Маріус-Арі Леблон (Атена і Мерло) · 1910 — Перго · 1911 — де Шатобріан · 1912 — Савіньйон · 1913 — Ельдер · 1914 — Бертран · 1915 — Бенжамен · 1916 — Барбюс · 1917 — Малерб · 1918 — Дюамель · 1919 — Пруст · 1920 — Перошон · 1921 — Маран · 1922 — Беро · 1923 — Фабр · 1924 — Сандр · 1925 — Женевуа · 1926 — Деберлі · 1927 — Бедель · 1928 — Вейєр · 1929 — Арлан · 1930 — Фоконньє · 1931 — Фаяр · 1932 — Мазелін · 1933 — Мальро · 1934 — Версель · 1935 — Пейре · 1936 — ван дер Меерш · 1937 — Плісньє · 1938 — Труайя · 1939 — Еріа · 1940 — Амбрієр · 1941 — Пурра · 1942 — Бернар · 1943 — Гру · 1944 — Тріоле · 1945 — Борі · 1946 — Готьє · 1947 — Кюртіс · 1948 — Дрюон · 1949 — Робер Мерль · 1950 — Колен · 1951 — Грак · 1952 — Бек · 1953 — Гаскар · 1954 — де Бовуар · 1955 — Ікор · 1956 — Гарі · 1957 — Вайян · 1958 — Валдер · 1959 — Шварц-Барт · 1960 — Оріа · 1961 — Ко · 1962 — Ланґфю · 1963 — Лану · 1964 — Коншон · 1965 — Борель · 1966 — Шарль-Ру · 1967 — де Мандьярґ · 1968 — Клавель · 1969 — Марсо · 1970 — Турньє · 1971 — Лорен · 1972 — Карр'єр · 1973 — Шессе · 1974 — Лене · 1975 — Гарі (під псевдонімом Ажар) · 1976 — Гренвіль · 1977 — Декоен · 1978 — Модіано · 1979 — Майє · 1980 — Наварр · 1981 — Бодар · 1982 — Фернандес · 1983 — Трістан · 1984 — Дюрас · 1985 — Кеффелек · 1986 — Ост · 1987 — Бен Джеллун · 1988 — Орсенна · 1989 — Вотрен · 1990 — Руо · 1991 — Комбеско · 1992 — Шамуазо · 1993 — Маалуф · 1994 — Ван Ковелер · 1995 — Макін · 1996 — Роз · 1997 — Рамбо · 1998 — Констан · 1999 — Ешноз · 2000 — Шуль · 2001 — Рюфен · 2002 — Кіньяр · 2003 — Аметт · 2004 — Годе · 2005 — Веєрган · 2006 — Літтель · 2007 — Леруа · 2008 — Рагімі · 2009 — Ндіай · 2010 — Уельбек · 2011 — Женні · 2012 — Феррарі · 2013 — Леметр · 2014 — Сальвер · 2015 — Енар · 2016 — Слімані · 2017 — В'юйяр · 2018 — Матьє · 2019 — Дюбуа · 2020 — Ле Телльє · 2021 — Сарр · 2022 — Жіро · 2023 — Андреа
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікола_Матьє&oldid=34630905