Безпальче

From Вікіпедія
Jump to navigation Jump to search
село Безпальче
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Золотоніський район
Громада Гельмязівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA71040050020061260
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Засноване 1622
Населення 641 (2007)
Площа 3,752 км²[1]
Поштовий індекс 19832
Телефонний код +380 4738
Географічні дані
Географічні координати 49°56′09″ пн. ш. 31°55′34″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
101—102 м[2]
Водойми річка Супій
Відстань до
обласного центру
55,8 (фізична) км[3]
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Драбове-Барятинське
Відстань до
залізничної станції
31 км
Місцева влада
Адреса ради село Гельмязів
Карта
Безпальче. Карта розташування: Україна
Безпальче
Безпальче
Безпальче. Карта розташування: Черкаська область
Безпальче
Безпальче
Мапа
Мапа

CMNS: Безпальче у Вікісховищі

Безпа́льче — село в Україні, у Гельмязівській сільській громаді, Золотоніського району Черкаської області. Населення становить 641 особа.

Геграфія[edit | edit source]

Село розташоване на лівому березі річки Супій, за 18 км від селища Драбів та за 31 км від залізничної станції Драбове-Барятинське.

Історія[edit | edit source]

Пам'ятник козаку Безпальку. Село Безпальче Драбівський район, Черкаська область

У 1622 році село було у списку населених пунктів, що належали до Переяславського староства. Друге історичне джерело, у якому згадується село Безпальче, — карта України, складена французьким інженером Бопланом і видана в середині XVII століття в Руані (Франція).

На думку історика Л. В. Падалки, назва походить від прізвищ та імен туземного походження. Народна ж легенда розповідає, що група козаків Переяславського полку під керівництвом козака Безпалька висадилась на острівець, що омивався водами Супою, і заснувала поселення. Після смерті козака село стали називати Безпальче.

У 1635 році війська українсько-польського магната Яреми Вишневецького пройшли з вогнем і мечем, зайняли кілька сіл на Золотоношці. У 1638 році козаки села брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Якова Острянина й Дмитра Гуні проти польських загарбників, а в 16481657 роках під проводом Богдана Хмельницького.

Згідно з Румянцевським переписом 1767 року в селі був 201 двір; за матеріалами подвірно-господарського перепису 1885 року — 402 двори з населенням 2 191 особа, а в 1910 році — 443 двори, де мешкали 2 452 особи.

Село є на мапі 1812 року.[4]

У першій половині XIX століття в селі було відкрито церковноприходську школу, а в 1871 році — однокласне народне училище.

У російсько-японській війні 1904—1905 років брали участь 12 осіб, у Першій світовій війні 19141918 років — 274 особи.

У 1906 році в Безпальчому вибухнуло селянське повстання, яке було придушене.

9 грудня 1918 року в селі відбувся бій партизанів з німецькими військами під керівництвом Рубана Олександра Михайловича.

Під час австро-німецьної окупації 1918 року діяв партизанський загін на чолі з О. М. Рубаном, що своїми діями наближав встановлення радянського окупаційного режиму.

Радянська окупація[edit | edit source]

У березні 1919 року І. Ю. Ільєнко був обраний делегатом Третього Всеукраїнського з'їзду рад від Золотоніського повіту. 4 березня 1919 року відбулися перші вибори до сільської ради, першим головою став Шевченко Самсон Іванович. У 1929 році створюються колективні господарства — ТСОЗи, що пізніше об'єдналися в два колгоспи.

Під час Голодомору 1932—1933 років від голоду померло 858 мешканців села,[5] зокрема 347 дітей.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

У роки радянсько-німецької війни 282 жителі села перебували на фронті, з них 97 нагороджено бойовими орденами і медалями. Вивезено до Німеччини 196 осіб, з них дев'ять загинуло. Розстріляно в період окупації — 33. В центрі села височіє пам'ятник радянським військовим, загиблим 1943 року під час повернення в село радянських окупантів, обеліск Слави в пам'ять 174 односельців, загиблих під час німецько-радянської війни; споруджено монумент на могилі партизанів, які полягли 1918 року.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 1426 осіб, на території села була центральна садиба колгоспу ім. Ленінського комсомолу, за яким було закріплено 3,1 тисяч га землі, у тому числі 2,4 тнсячі га орної. Основним напрямом господарства було тваринництво.

У селі працювали середня школа, де навчалося 287 учнів, клуб на 250 місць 2 бібліотеки з книжковим фондом 11 тисяч примірників, дитячі ясла.

Сучасність[edit | edit source]

В селі працює середня школа1971 році відзначила 100-ліття), бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, відділення Ощадбанку, дитячий садок, чотири магазини, у вівторок — базар; діє церква Святого Воскресіння.

Відомі люди[edit | edit source]

Галерея[edit | edit source]

Див. також[edit | edit source]

Примітки[edit | edit source]

  1. who-is-who.com.ua[недоступне посилання з лютого 2019]
  2. Погода в Україні. Архів оригіналу за 29 березня 2008. Процитовано 28 вересня 2007.
  3. maps.vlasenko.net [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
  4. Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  5. Голодомор 1932-33 років на Черкащині. Портал Черкаської обласної державної адміністрації. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 11 червня 2013.

Джерела[edit | edit source]

Посилання[edit | edit source]