Карл IV Красивий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей зі схожим іменем Карл IV.
Карл IV Красивий
фр. Charles IV de France
Карл IV Красивий
Король Франції
Коронація: 21 лютого 1322
Попередник: Філіп V Довгий
Наступник: Філіп VI Валуа
Король Наварри
 
Народження: 18 червня 1294(1294-06-18)
Клермон
Смерть: 1 лютого 1328(1328-02-01) (33 роки)
Венсен
Причина смерті: туберкульоз
Поховання: Абатство Сен-Дені, Париж, Франція
Країна: Франція
Релігія: християнство
Рід: Капетинги
Батько: Філіп IV Красивий
Мати: Жанна I Наваррська
Шлюб: Бланка Бургундська
Діти: Філіп, Жанна I, Людовик, Жанна II, Марія, Бланка

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Карл IV Красивий[1] (фр. Charles IV le Bel; 1295 — 1 лютого 1328, Венсен) — король Франції з 1322 року, останній представник династії Капетингів, син Філіпа IV Красивого і Жанни I Наварської.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 1307 році одружився з Бланкою Бургундською (1296-1326). На початку 1314 року король Філіп IV Красивий наказав заарештувати своїх невісток Бланку і Маргариту Бургундську (дружину принца Людовика, майбутнього Людовика X), які скомпрометували себе з двома лицарями, братами Філіппом і Готьє д'Оне і Жанну Бургундську, дружину Філіпа де Пуатьє (майбутнього Філіпа V Довгого), за те, що їй була відома ця інтрига, але вона не донесла про це королю. Ганебну пляму, яка лягла на королівський двір, треба було змивати найжорсткішими заходами. Коханці були кастровані, з них живих здерли шкіру. Принцес кинули до в'язниці. Бланка провела в Шато-Гайяр багато років і закінчила своє життя в монастирських стінах. Так і невідомо, чи справді принцеси були винні. Із звинуваченнями виступила їхня зовиця Ізабелла Французька, яка була відома своїм злим характером[2]. Карл IV добився у Папи Івана XXII розірвання шлюбу з Бланкою Бургундською в 1322 році. 21 вересня 1322 року він одружився з Марією Люксембурзькою (1304-1324). Вона народила сина Людовика, який прожив недовго (1324)[2].

Діяльність Карла IV

[ред. | ред. код]

Марія померла в лютому 1324 року, і вже в липні Карл взяв у дружини кузину Жанну д'Евре (1310-1371). Мав шістьох дітей, четверо з яких померли в дитинстві. В адміністративній сфері продовжував політику своїх попередників, прагнув до поступової консолідації королівської влади. Постійно мав потребу у багатій царській казні, тому використовував для цього будь-яку можливість. Отримав у Папи дозвіл на збір десятини з церкви для організації нового хрестового походу, щоб звільнити від турків Вірменію. Був стурбований чисельним зростанням чиновників і намагався полегшити фінансовий тягар казни. Передбачалося, наприклад, що жалування членам Паризького парламенту будуть виплачуватися зі штрафів (1322). Карлу вдалося збільшити королівський домен за рахунок кількох міст і багатої області Ажені. Комунальні хартії отримали при ньому Каркассон, Бурж, Дюн-ле-Руа, Сен-Кантен, Монтобан і Санс. У той же час в 1322 році ліквідував комуну Лана, в 1323 році до королівського домену був приєднаний місто Монферран в Оверні, в 1327 р. — Верден. Підтримував добрі відносини з Папським престолом, допоміг папі в 1326 році, коли тому були потрібні кошти для боротьби з гібелінами.

Втрутився у внутрішні справи Англії, підтримавши англійських баронів, які повстали проти Едуарда II (1324-1327). Едуард відмовився прибути на коронацію свого сюзерена Карла і французький король оголосив вельможного англійського васала бунтівником, направивши в Гієнь війська під командуванням свого дядька Карла Валуа. Війна затягувалася і до Франції приїхала Ізабелла, королева Англії та сестра Карла IV. Вона планувала домовитися з братом про узгодження дій проти чоловіка. Після повернення до Англії Ізабеллі вдалося скинути Едуарда II з трону, відправити його до в'язниці і стратити[2].

Кінець династії Капетингів

[ред. | ред. код]

Карл IV не залишив спадкоємців чоловічої статі і після його смерті корона перейшла до бічної гілки династії Капетингів, що було обґрунтовано посиланням на «Салічну правду» (лат. Lex Salica), яка відмовляла жінкам про перехід у спадщину земель. Королем Франції став онук Філіпа III Сміливого, син Карла Валуа і Маргарити Анжуйської, Філіп VI Валуа. На французьку корону також претендував англійський король Едуард III (1327-1377), по жіночій лінії онук Філіпа IV Красивого. Так збулось прокляття Жака Моле[3]. У Франції розпочалась династична криза. Це стало однією з причин Столітньої війни[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Карл IV Красивий // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
  2. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 31 липня 2012. Процитовано 5 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  4. ↑ Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Батир К. І. Історія феодальної держави Франції, М. 1975 Велика радянська енциклопедія, під. редакцією Б. А. Введенського, т. 40, М. АНСССР, 1956
  • Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  • Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
  • Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
  • Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», 267 с.
  • Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В. М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с
  • http://dic.academic.ru/ [Архівовано 31 липня 2012 у WebCite]
  • https://web.archive.org/web/20120315012324/http://lib.solo.by/ К.Рыжов. Все монархи мира. Западная Европа

Посилання

[ред. | ред. код]

Cawley, Charles, Navarre, kings, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_IV_Красивий&oldid=43808433