Очікує на перевірку

Куцин Олег Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Куцин
Ім'я при народженніОлег Іванович Куцин
ПрізвиськоКум
Народився23 листопада 1965(1965-11-23)
Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР
Помер19 червня 2022(2022-06-19) (56 років)
Вірнопілля, Оскільська сільська громада, Ізюмський район, Харківська область, Україна
Країна СРСР
 Україна
Місце проживанняКиїв
Діяльністьгромадський діяч, політик, воєначальник
Alma materЛьвівський політехнічний інститут (1989) і Львівський регіональний інститут державного управління
УчасникРосійсько-українська війна (з 2014), Війна на сході України і російське вторгнення в Україну (з 2022)
Військове званняЛейтенант
ПартіяВсеукраїнське об`єднання «Свобода»
Нагороди
За оборону Донецького аеропорту Нагрудний знак «Знак пошани»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Куцин.

Олег Іванович Куцин (псевдо: «Кум»; 23 листопада 1965, Івано-Франківськ — 19 червня 2022, с. Вірнопілля, Харківська область) — український громадський, політичний та військовий діяч, командир 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ ЗСУ («Карпатська Січ») (травень — червень 2022), керівник «Легіону Свободи»[1], член Політради Всеукраїнського об'єднання «Свобода», голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода», командир Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, заступник голови Тячівської районної державної адміністрації (2005—2006), його двічі обирали депутатом Тячівської міської ради[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]
Меморіал добровольцям, які загинули в боротьбі за Українську державу, в Холодному Яру

Олег Куцин народився 23 листопада 1965 року в Івано-Франківську, де у той час навчалися його батьки. Закінчив Тячівську СШ № 1, нині ЗОШ № 1 імені Василя Ґренджі-Донського[3].

У 1982—1984 роках навчався в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Після строкової служби, яку проходив у 1986—1989 роках, продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті. Закінчив Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України. У 2015 році пройшов курс військової підготовки у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Бойове застосування механізованих з'єднань, військових частин і підрозділів».

З 1987 року працював на Тячівському заводі «Зеніт», де пройшов шлях від майстра до виконуючого обов'язки директора.

У 2005—2006 роках — перший заступник голови Тячівської райдержадміністрації[4].

З 2016 року з сім'єю проживав у Києві. З січня 2022 року — заступник директора, а з 15.02.2022 — перший заступник директора Комунальної організації «Муніципальна охорона» в місті Києві {1}

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

У 1989 році Олег Куцин вступив у «Народний рух України за перебудову». 4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, вперше вивісив синьо-жовтий прапор у рідному Тячеві. Сталося це під час установчих зборів Тячівської районної організації Руху.[5]

Брав активну участь у виборах до Верховної ради 1990 року. Учасник «Революції на граніті».

Був головою Закарпатської обласної організації Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України». У 1998 році балотувався до Верховна Рада 3-го скликання від Виборчого блоку партій «Менше слів»[6]. 28 травня 2003 року Верховний Суд України зняв з реєстрації Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» як таке, що не відповідає нормам українського законодавства. Олег Куцин стає членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Згодом головою Закарпатської обласної організації та членом Політради ВО «Свобода».

У 2007 році Олег Куцин включений до партійного списку ВО «Свобода» на позачергових виборах до Верховної Ради 7-го скликання.

Олег Куцин балотувався у 2012 році в одномандатному окрузі № 72 (Рахівський район, частина Тячівського району) від ВО «Свобода» до Верховна Рада 7-го скликання, зайняв третє місце, за нього проголосувало 5 542 виборців.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Олег Куцин включений до партійного списку під № 30[7]. Всеукраїнське об'єднання «Свобода» посіла сьоме місце за кількістю голосів виборців, не подолала 5 % бар'єру, не пройшла до Парламенту.

У 2015 році Олег Куцин очолював виборчий список ВО «Свобода» на виборах до Закарпатської обласної ради 8-го скликання[8].

З 2015 року очолював «Легіон Свободи», комбатантське об'єднання членів ВО «Свобода», які беруть участь у Війні на сході України.

У березні 2017 року Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу проти Олега Куцина[9][10].

Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ»

[ред. | ред. код]

З початком військових дій на сході України, наприкінці травня — початку червня 2014 року, Олег Куцин організував волонтерську групу з свободівців, яка почала збирати та доправляти допомогу українським військовим, які несли службу в районі окупованого Слов'янська Донецької області. Допомагали в основному бійцям Національної гвардії і суміжних підрозділах Збройних Сил України. Спочатку волонтерів було всього півтора десятка чоловік, основу складали хлопці зі Стрия, Закарпаття та Києва.

На початку літа 2014 року волонтери ухвалили рішення вступити до лав Національної гвардії України. Добровольці пройшли навчання на тренувальній базі в Нових Петрівцях. Було вирішено створити єдиний підрозділ з побратимів-волонтерів, яких на той момент було вже 35 осіб. Так була створена Окрема добровольча чота «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, яка отримала назву на честь української парамілітарні організації «Карпатська Січ», яка існувала на Закарпатті у 1938—1939 роках. Місцем постійної дислокації Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» стала Дніпропетровська область.

У жовтні 2014 року «Карпатська Січ» зайняла позиції у селищі Піски, та залишалась там до березня 2016 року. За цей час чота стало ротою, взяла участь в обороні Донецького аеропорту, боях за Піски, шахту «Бутовка», Водяне, Опитне[11], Первомайськ.

Олег Куцин був поранений напередодні Різдва, у бою за селище Піски[12]

Останні 10 місяців свого існування Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ» перебувала під постійними обстрілами ворожої артилерії в околицях Донецького аеропорту. Під час виконання бойових завдань «Карпатська Січ» втратила 7 вояків, 40 вояків отримали поранення.

13 квітня 2016 року Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ» була розформована[13].

49-й окремий стрілецький батальйон ЗСУ «Карпатська Січ»

[ред. | ред. код]

З початком повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року патріоти без досвіду бойових дій та добровольці з інших країн згуртувалися навколо ядра ветеранів «ОДЧ Карпатська Січ», створивши добровольчий батальйон. Вони обороняли Київ, тримали позиції в Ірпіні, Романівці, Стоянці та на Броварському напрямку. Після деокупації Київщини підрозділ виконує завдання на Ізюмському напрямку.

У квітні 2022 року, коли треба було зупинити наступ на Барвінкове, де ворог намагався відсікти основні комунікації наших військ на Донбасі, командувач ОК «Схід» Олег Мікац, який вже кинув у бій усе, навіть батальон забезпечення, особисто звернувся за допомогою до Олега Куцина, командира добровольчого загону «Карпатська січ» і попрохав його негайно виїхати в Харківську область і очолити оборону в селі Вірнопілля — важливому рубежі перед Барвінковим.[14]. Перед тим 8 квітня у Вірнопіллі загинув комбат 2-го добровольчого батальйону львівського «Правого сектору» Тарас Бобанич. Куцин негайно виїхав у Вірнопілля із загоном добровольців, у яких на початку не було жодного протитанкового ракетного комплексу, і навіть гранатомети рахували поштучно. На них наступали бойові групи зі складу 1-ї гвардійської танкової армії — 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії та 3-ї Червонопрапорної мотострілецької Вісленської дивізії.[14] Люди покинули село, яке безперервно обстрілювали танки, артилерія, гелікоптери, штурмовики. Були зруйновані усі будівлі, єдине укриття — підвал розбитої ще у березні школи. Загін «Карпатська січ», у якому воювали бійці 17 національностей, і росіяни, і американці, і грузини, і латвійці, і французи, і британці, стійко тримав оборону, рівняючись на свого командира. У Вірнопіллі Куцин організував якісну оборону, розвідку, забезпечення. 19 травня 2022 року на знак визнання високих заслуг добровольчого загону головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний за поданням ОК «Схід» утворив 49-й окремий стрілецький батальйон «Карпатська січ» ЗСУ, командиром якого став Олег Куцин.

Загинув Олег Куцин 19 червня 2022 року на командному пункті у селі Вірнопілля від прямого влучання російської артилерії[15][16]

1-ша гвардійська танкова армія ворога через Вірнопілля так і не пройшла, Ізюмський плацдарм став для росіян пасткою, яку ЗСУ закрили у вересні[14].

Поховали загиблого комбата Олега Куцина за козацькими традиціями на Байковому кладовищі у Києві. На церемонії був білий кінь, який прощався зі своїм господарем. За труною йшов козак із оголеною шаблею, яка належала комбату. Грали бандуристи, лунали українські пісні.[17]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Був двічі одружений, батько трьох дітей, сина — Тараса та доньок — Олесі та Милани. Старша донька живе в Івано-Франківську, має дві дитини. Син Тарас (був чемпіоном Закарпаття з вільної боротьби) служив у батальйоні батька. Молодшій — Милані, в рік загибелі батька виповнилось 5 років.[17]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»[18];
  • Нагрудний знак «Знак пошани»[19];
  • «Золотий значок» ВО «Свобода»[20];
  • Почесний громадянин міста Тячів[21].
  • 02 лютого 2016 року Олег Іванович Куцин — командир механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України, молодший лейтенант, наказом Міністра оборони України № 86, відповідно до ст.43, 44 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за визначні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, зміцненні національної безпеки, зразкове виконання військового обов'язку та виявленні при цьому високий професіоналізм, честь та доблесть, нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя» — 9 мм пістолетом АПС №КВ 1743 у комплекті з 20 патронами.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У грудні 2022 року, після звернення мешканців вулиці Промислової - провели заміну назви вулиці. Промислова стала Олега Куцина, а Пушкіна повернула попередню назву.

  • 20 грудня 2022 року у місті Ізюм вулицю Гастелло перейменовано на вулицю Олега Куцина.[23]
  • У грудня 2022 року у місті Конотоп на його честь перейменовано вулицю Гастелло.[24]
  • 22 січня 2023 року у Тячівському ліцеї № 1 ім. В. Ґренджі-Донського встановили меморіальну дошку[25].
  • У лютому 2023 року у місті Лозова вулицю Лозовського перейменовано на вулицю Олега Куцина.
  • 29 листопада 2023 року у місті Луцьк вулицю Чехова перейменовано на вулицю Олега Куцина.[26]
  • 30 листопада 2023 року у місті Мукачево вулицю Фраткіна перейменовано на вулицю Олега Куцина.
  • У травні 2024 року у місті Барвінкове вулицю Ковпака перейменували на Олега Куцина.
  • У червні 2024 року вулицю Гагаріна в селі Нересниця на Закарпатті перейменовано вулицю Гагаріна на Олега Куцина.
  • У червні 2024 року вулицю Тімірязєва в Ужгороді перейменували на вулицю Олега Куцина.
  • У липні 2024 року вулицю Возз'єднання в місті Хуст перейменували на вулицю Олега Куцина.
  • У липні 2024 року вулиці Вайди в селах Вільхівці і Новоселиця перейменували на вулиці Олега Куцина.
Книги

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Мир можливий лише після перемоги над російським агресором. Олег Тягнибок. 25 серпня 2015. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 23 листопада 2018.
  2. ↑ У складі новообраної Тячівської міськради зміни: замість Олега Куцина депутатом від ВО «Свобода» буде Володимир Гапун [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.] «Tyachiv.com.ua». 11 листопада 2015
  3. ↑ Командир «Карпатської Січі» Олег Куцин відвідав рідну Тячівську ЗОШ I-III ст. №1 ім.В.Ґренджі-Донського. tyachiv.com.ua. 18 березня 2016. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 23 листопада 2018.
  4. ↑ Зами губернатора Закарпаття: хто вони, звідки, чим займаються?. uzhgorod.net.ua. 11 березня 2014. Процитовано 23 листопада 2018.
  5. ↑ Резолюція установчої конференції Тячівської районної організації Народного Руху України за перебудову. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
  6. ↑ Куцин Олег Іванович [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.] ЦВК
  7. ↑ Виборчий список. політична партія Всеукраїнське об’єднання «Свобода». ЦВК. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 23 листопада 2018.
  8. ↑ Закарпатська область. Кандидати до облради
  9. ↑ Добровольця Олега Куцина допитали в ГПУ за справою російських слідчих [Архівовано 13 листопада 2018 у Wayback Machine.] «Україна молода»
  10. ↑ Слідчий комітет Росії відкрив справу щодо 3 українських військових через обстріли на Донбасі. Радіо Свобода. 27 березня 2017. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 23 листопада 2018.
  11. ↑ У районі ДАП ситуація загострилася, бойовики застосовують артилерію по селах. Архів оригіналу за 23 листопада 2018. Процитовано 23 листопада 2018.
  12. ↑ Як був поранений командир «Карпатської січі». Радіо Свобода. 8 січня 2015. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 23 листопада 2018.
  13. ↑ Створюється наймана армія, яка не здатна перемагати – командир «Карпатської Січі». Радіо Свобода. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 23 листопада 2018.
  14. ↑ а б в Ю. Бутусов. «Битва при Фермопілах» комбата "Карпатської січі" Олега Куцина. Цензор.нет. Процитовано 13 жовтня 2022.
  15. ↑ Загинув командир батальйону «Карпатська Січ» Куцин. Лівий берег. 19 червня 2022. Архів оригіналу за 2 грудня 2022. Процитовано 19 лютого 2023.
  16. ↑ На фронті загинув командир батальйону «Карпатська Січ» Олег Куцин. Українська правда. Архів оригіналу за 19 червня 2022. Процитовано 19 червня 2022.
  17. ↑ а б Марина Петік. Боровся із сепаратизмом на Закарпатті й відстоював усе українське: на Харківщині загинув відомий комбат Олег Куцин. https://war.obozrevatel.com/ukr/za-ideyu-mig-i-pobitisya-na-harkivschini-zaginuv-vidomij-kombat-natsionalist.htm
  18. ↑ Командир «Карпатської Січі» тячівець Олег Куцин нагороджений відзнакою «За оборону Донецького аеропорту» (ФОТО). Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 23 листопада 2018.
  19. ↑ Командир «Карпатської Січі» тячівець Олег Куцин пройшов офіцерські курси і отримав «Знак Пошани» від Міноборони. tyachiv.com.ua. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 23 листопада 2018.
  20. ↑ Закарпатців нагороджено золотим знаком «Свободи»(ФОТО)[недоступне посилання]
  21. ↑ Командир «Карпатської Січі» Олег Куцин став почесним тячівцем. tyachiv.com.ua. 25 вересня 2016. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 23 листопада 2018.
  22. ↑ РІШЕННЯ 14 липня 2022 року м. Тячів № 1561
  23. ↑ В місті Ізюм продовжується перейменування вулиць. city-izyum.gov.ua (укр.). Процитовано 20 грудня 2022.
  24. ↑ http://dancor.sumy.ua/news/newsline/443727
  25. ↑ Петруньо К. На Закарпатті відкрили пам'ятну дошку комбату «Карпатської Січі» Олегу Куцину. Суспільне. Процитовано 22 січня 2023.
  26. ↑ У Луцьку перейменували ще три вулиці.
  27. ↑ «Побратима мого зачепила куля вражая»: у Києві презентували видання про полеглих героїв

[1]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Коваль, Роман (2023). “Побратима мого зачепила куля вражая”. Київ: markobook.com, Видавництво Марка Мельника. с. 17—20.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Куцин_Олег_Іванович&oldid=43745670