Ігнатій Лойола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ігнатій Лойола
Ignatius Loyola.jpg
Мирське ім'я Іньїго Лопес де Рекальде Лойола
Чернече ім'я Ігнатій
Народився 24.12.1491, Наварра
Помер 31.7.1556, Рим
Шанується в Католицькій Церкві
Канонізований 12 березня 1622р. Папою Григорієм XV
Беатифікований 27 липня 1609р. Папою Павлом V
День пам'яті 31 липня
Покровитель Іспанії, країни Басків, Філіппін, єзуїтів та солдатів

Святий Ігна́тій Лойо́ла, S.J. (повне ім'я: І́ньїго Ло́пес де Река́льде Лойо́ла) (*24 грудня 1491 Азпейтія, Королівство Наварри, суч. Іспанія — †31 липня 1556, Рим) — християнський святий, наварський шляхтич, засновник католицького ордену освітян і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі як єзуїти. Ігнатій Лойола був активним борцем з протестанською Реформацією, поборником католицьких цінностей і захисником Папського авторитету у Європі.

Біографія[ред.ред. код]

Ігнатій Лойола народився у заможній баскській шляхетній родині з Наварри приблизно 1491 року. У віці 30 років він був важко поранений на війні з французами, захищаючи фортецю Памплони. Його перевезли до родинного замку і він залишився надовго прикутий до ліжка. Не маючи чим зайнятись, він попросив рідних дати йому почитати лицарські романи, які йому дуже подобалися. Але в домі знайшлися лише дві книжки: «Життя Христа» і «Життя святих». Почавши читати їх, радше з нудьги, аніж з цікавості, він почав замислюватися над своїм подальшим життям. Чим далі, тим більше він відчував прагнення наслідувати святих, про яких читав, і тим менше мав бажання далі вести попереднє життя. Терпіння й читання зробили з нього нову людину. Одужавши, він відмовився від придворної та військової кар'єри, склав свій меч на престіл Пресвятої Богородиці, віддав дорогі шати жебракові та став убогим паломником.

Проща до Монсеррат (1522)[ред.ред. код]

В березні 1522 р. Ігнатій зібрався здійснити прощу до Єрусалиму. Але спочатку відправився в Монсеррат (Montserrat) — бенедиктинське абатство, в горах, поблизу Барселони, де зберігається чудотворна статуя Мадонни. На шляху він дав обіцянку доброчесності. В місті Ігуалада, неподалік від абатства, він купив веретище покаяльника, посох, пляшку та полотняні мешти на шнурковій підошві. 21 березня 1522 року він прийшов до Монсеррату та три дні готувався до повної сповіді. 24 березня (в день перед Благовіщенням) висповідався, переодягнувся у веретище, віддав свій одяг злидарю і почав «Нічну Варту» («Нічна варта», яка передувала посвяті в лицарі, складається з омивання, сповіді, причастя, благословення та вручення меча). Всю ніч він простояв в каплиці перед образом Пресвятої Діви, інколи спускаючись на коліна, але не дозволяючи собі сідати, а на світанку передав свою зброю — меч та кинджал — ченцеві який його сповідував попросивши повісити як приношення в каплиці. Віднині він вважав себе посвяченим в лицарі Цариці Небесної.

Манреса та прозріння на Кардонері (1522–1523)[ред.ред. код]

Себастьяно Річчі: Свята Родина та Святий Ігнатій Лойола. Олія, Італія, 1704 р.

Зі сходом сонця він спустився з Монсеррату і зупинився в невеликому містечку Манреса (Manresa). Там він знайшов усамітнене ґротто на березі ріки Кардонер, біля римського акведуку, та вирішив декілька днів провести в молитві в цьому усамітненому місці. Він жив на милостині, дотримувався строгого посту, ранком ходив на мессу, піклувався за хворими в місцевій лікарні, ввечері молився в соборі. Згодом він захворів, і його притулили в домініканському монастирі. Тут він пережив духовну кризу: спочатку у нього виникли сумніви в тому, що на сповіді в Монсерраті він дійсно покаявся у всіх попередніх гріхах, і він знову намагався згадати всі гріхи, вчинені ним у житті. Чим більше він згадував, тим більш нікчемним та недостойним собі здавався. Сповідь не допомогала. Виникла спокуса покінчити життя самогубством. В якийсь момент Ігнатій задумався про те, звідки приходять ці сумніви і яку дію вони викликають в його душі, і тоді свідомо вирішив не сповідуватися більше в минулих гріхах: «Я зрозумів, — говорив він згодом, — що в такій сповіді міститься дія злого духа». Незабаром після цього, коли Ігнатій йшов вздовж берега ріки Кардонер до віддаленої церкви, він зупинився, вдивляючись у воду. «Очі мого розуміння почали відкриватися. Це не було видіння, але мені було дане розуміння багатьох речей, як духовних, так і тих, що стосуються віри, а також і людських наук, і з такою великою ясністю… Достатньо сказати, що я отримав велике світло розуміння, так що, якщо скласти всю допомогу, протягом всього життя одержаною мною від Бога, та всі набуті мною знання, то мені здається, що це було би менше, ніж те, що я отримав в цьому єдиному випадку. Мені здалося, що я став іншою людиною… Все це продовжувалося якнайбільш три хвилини». Взимку 1522 року, яка видалась для нього дуже важкою, він провів в Манресі.

Проща до Святої Землі (1523)[ред.ред. код]

28 лютого 1523 р. Ігнатій направився до Барселони, щоб звідти відплисти до Італії та здійснити прощу до Єрусалиму. В очікуванні корабля він вів те ж життя, що і в Манресі: молився, слідкував за страждаючими в лікарнях, збирав пожертви. 23 березня 1523 р. він відплив до Італії і через п'ять днів прибув до Генуї, а звідти пішов в Рим. Отримавши благословення Папи Адріана IV, він пішки відправився до Венеції і ранком 15 червея відплив на кораблі. 1 вересня корабель досяг Святої Землі, там прощан зустріли францисканці, які потім протягом двох тижнів водили їх по Єрусалиму, Вифлеєму та Йордану. Ігнатій звернувся з проханням до настоятеля францисканців: «Отче, я хотів би залишок моїх днів провести в вашому монастирі». Настоятель погодився, але францисканський провінціал в проханні відмовив, та Ігнатій знову повернувся до Барселони.

Бажання краще «допомагати душам», врешті, привело паломника до усвідомлення необхідності отримати ґрунтовну освіту. Спочатку він почав навчатися в Іспанії, а згодом опинився в паризькій Сорбоні.

Заснування Товариства Ісуса (1534)[ред.ред. код]

Як далі дізнаємося з інформації отців Єзуїтів, у 1534 році Ігнатій і ще шість товаришів — іспанці Франциск Ксав'єр, Альфонсо Сальмеронс, Дієґо Лайнез, Ніколас Бобаділла, француз Петер Фабер та португалець Сімао Родріґес дали обітницю після закінчення навчання вирушити до Святої Землі, щоб проповідувати серед невірних, а якщо б з якихось причин це було неможливим, то піти до Риму і віддати себе у цілковите розпорядження Верховному Первосвященикові, тобто Папі, щоб він направив їх туди, де вважатиме, що Церква матиме більшу потребу.

Ця подія мала місце 15 серпня 1534 року у підземній церкві Монмартру, на місці якої 9 жовтня 1272 року було закатовано першого єпископа святого Діонісія, у передмісті Сен-Жак, де семеро перших членів майбутнього Ордену дали клятву присвятити своє життя Богові. Клятва закінчувалася словами — Ad maiorem Dei gloriam (Для більшої слави Божої). Цей день, по суті, став днем духовного народження Товариства Ісуса, хоча до його формального заснування ще залишалося п'ять років.

На вівтарі церкви 40-річний Ігнатій написав три великі літери — J.H.S. (Jesus Hominum Salvator) — «Ісус, людей Спаситель». Вони означали, що він та його друзі хочуть бути «слугами Спасителя Ісуса». Ці три літери стали девізом майбутніх єзуїтів.

Орден було створено передусім для боротьби з Реформацією. Його членами ставали ретельно відібрані люди, яких навчали беззаперечно, сліпо коритися вищим особам. Єзуїтів навчали всіх прийомів духовного впливу на віруючих. Статут та правила єзуїтів були спрямовані на перетворення їх на заповзятливих проповідників.

І, нарешті, у 1539 році, після сорока днів молитов і дискусій під час Великого Посту, вони вирішили заснувати новий чернечий Чин, який назвали Товариство Ісуса. Першим настоятелем одностайно обрано святого Ігнатія.

Рубенс: Чудеса Святого Ігнатія Лойоли, 1621. Музей Історії Мистецтва, Відень. Рубенс мав на увазі відомі чудеса Святого Ігнатія — зцілення біснуватої жінки, та іншої жінки чия рука зцілилася коли вона мила простиню святого а також мабуть його заступництво за жінок та дітей при важких родах.

Спадщина Лойоли[ред.ред. код]

Ігнатій Лойола був беатифікований (проголошений блаженним) 27 липня 1609 року Папою Павлом V та канонізований (проголошений святим) 12 травня 1622 року Папою Григорієм XV.

Католицька церква вшановує його пам'ять 31 липня.

Від самого початку перші засноване ним Товариство Ісуса присвячувало себе піклуванню бідними, хворими та переслідуваними, а також навчанню людей правд християнської віри. Коли вони заснували новий Чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найнагальніші потреби.

Коли у 1931 році засновано Радіо Ватикан, Папа Римський Пій ХІ доручив провід нової установи саме послідовникам Ігнатія Лойоли.

Пастирське служіння Ордену св. Ігнатія на українських землях бере початок з середини 60-х років XVI століття. Представники Товариства Ісуса працювали не тільки в Римо-Католицькій Церкві, але також і для Греко-Католицької та Православної Церков.[Джерело?]

Сьогодні в багатьох країнах світу (в тому числі й в Україні) Орден Єзуїтів проводить реколекції на основі Духовних вправ Ігнатія Лойоли.

Література[ред.ред. код]

  • Заповіт прочанина: автобіографія святого Ігнатія Лойоли, засновника єзуїтів. Львів: «Свічадо», 2004 — захоплива, цікава і сповнена драматизму життєва мандрівка Ігнатія Лойоли, засновника ордену єзуїтів.
  • Ігнатій Лойола. Конституції Товариства Ісуса. Львів: «Свічадо», 2005 — створений у 1550-х роках вельми об'ємний (400 с.) нормативний документ, на підставі якого Товариство Ісуса діє і сьогодні.
  • Ігнатій Лойола. Духовні Вправи Св. Ігнатія Лойоли. — результат містичних досвіду і довголітніх роздумів св. Ігнатія Лойоли. Їх велика сила і ефективність, випробувана самим Ігнатієм і його першими товаришами, призвела до офіційного затвердження Вправ в 1548 р. Папою Павлом III. Таким чином Церква збагатилася новим методом, що полегшує внутрішнє оздоровлення людини і знаходження Божої волі в своєму житті.

Посилання[ред.ред. код]

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.