Іван Вишенський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Вишенський
Пам'ятник Вишенському в Судовій Вишні
Пам'ятник Вишенському в Судовій Вишні
Дата народження народився майже півтисячоліттятому під Дрогобичем недалеко від Львова Твори. — Київ, 1986. — С. 4.</ref>
Місце народження Судова Вишня, Русь
Місце смерті Афон, Греція
Національність русин (українець)
Мова творів руська мова
Рід діяльності поет, прозаїк
Напрямок полемічна література
Жанр послання та інші

Іван Вишенський (рус. Иоанн Вишенский; близько 15501621) — український релігійний і літературний діяч раннього нового часу. Православний монах, письменник-полеміст. Родом з Львівщини, з містечка Судова Вишня. У 1570-х роках став ченцем Афонського монастиря в Греції, де прожив 40 років. У 16041606 роках відвідав Україну, був гостем Львівського братства. Приятель Йова Княгиницького. Виступав на захист православ'я, критикував православний клір, був противником римо-католицької та греко-католицької церков. Автор близько 16 полемічно-дидактичних творів.

Біографія[ред.ред. код]

Іван Вишенський народився в середині 16 століття, в містечку Судова Вишня на Галичині. Його батьківщина була центром сеймикового життя Руського воєводства в Польському королівстві. Точний рік народження полеміста та його справжнє ім'я невідомі[1]. Іван (Іоанн) — це чернече ім'я. Вишенський — прізвище шляхетського роду Вишенських, що мешкали у Судовій Вишні[2], або прізвисько, взяте за місцем народження[1]. Невідоме також соціальне походження Івана. Припускають, що його батьки належали до руської дрібної шляхти[2] або православних міщан[3][4].

Іван Вишенський не мав ґрунтовної освіти[1]. Це відзначали як сучасники полеміста, так і він сам у своїх творах[5]. Ймовірно, він здобув освіту вдома, але мав тісні зв'язки із представниками католицької латинської освіченості[5]. Вишенський був знайомий із польською та латинською літературою свого часу[6], мав серед товаришів католицьких викладачів, цікавився протестанськими ідеями социніан[5].

В молодості Іван Вишенський вів розгульний спосіб житття[5][7]. Певний час він мешкав у Луцьку. Відомо, що в зрілому віці Іван Вишенський жив у містах Волині, Галичини і Поділля. На думку В. Шевчука, переломним моментом у житті Вишенського був невідомий конфлікт з єзуїтами, що відвернув його від католицтва й змусив зійтися із православним Львівським братством[4]. Проте доказів цього дослідник не наводить[4].

Приблизно у 70-х рр. 16 ст. став ченцем Афонського монастиря в Греції, що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Звідси він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти окатоличення й ополячення України, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобленням. . Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Твори Вишенського виражали визвольні прагнення народу. На Афоні письменник прожив більше сорока років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті - невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Заховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею й зваживши на заклики українських братств, у 1604 р. прибуває в Україну. Прожив 2 роки у Львові, бо розійшовся поглядами з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домнікії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Юрієм Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Йова Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам'яній печері. 1615—1616 рр. — останній відомий твір «Позопище мисленне».

Він уперше в літературному творі показав життя нижчих верств суспільства — селянства. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до самого Костянтина Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещение краткое», «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличение диавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600—1601 рр. Вишенський написав «Краткословный ответ» Петру Скарзі.

У молитвах і роздумах приблизно в сімдесятирічному віці письменник помер.

Творчість[ред.ред. код]

Проповідь Івана Вишенського (розпис із монастиря Різдва Христового в Жовкві.

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.

У своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).

Погляди[ред.ред. код]

Система поглядів Івана Вишенського близька до систем Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та інших. Незважаючи на відкидання полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестанських мислителів 16 століття[5].

Рання ідея Вишенського про існування православної церкви без владик навіяна реформаторами-социніанами[5].

Іван Вишенський — демократ, палкий патріот, гуманіст. Часто під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-перебіжчиків, римо-католицьке та уніатське духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти окатоличення та ополячення найбідніших верств міщанства і селянства України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого "мирського" зла.

Хотів в Україні бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі житимуть згідно з настановами й принципами "істинного" раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію. Оцінки В. подій та осіб кінця 16 — початку 17 ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. В. — майстер ораторсько-викривального стилю. В його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності. Творчість В. вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський». Твори В. вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.

Праці[ред.ред. код]

Скоропис із творів Вишенського.
  • «Книжка» (1600)[8] — збірник творів, складених до 1600 року:
    • «Писание до всѣх обще, в Лядской земли живущих» (1588)
    • «Извѣщеиие краткое о латинских прелестях...» (15881589)
    • «Обличение диявола-миродержца...» (15991600)
    • «Послання князю Василю Острозькому...» (15991600)
    • «Порада» (15991600)
    • «Писание к утекшим от православкой вѣрн єпископам» (1598)
    • «О єретиках» (15991600)
    • «Загадка философам латинским...» (15991600)
    • «Слѣд к постижению и изучению художества...» («Слѣд краткий») (15991600)
    • «Новина, или Вѣсть...» (не вважається оригінальним твором Вишенського).
  • «Краткословный отвѣт Феодула... Петру Скарге» (1601)
  • «Послания Домнікії» (1605)[9]
  • «Зачапка мудрого латынника з глупым русином» (16081609)
  • «Послання львівському братству» (1610)
  • «Послання Іову Княгиницькому» (1610)[10]
  • «Позорище мысленное» (16151616).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.A8.D0.B5.D0.B2.D1.87.D1.83.D0.BA_4 не вказаний текст
  2. а б Щурат В.Г. Франків «Іван Вишенський». – Львів, 1925.
  3. Стратій Я. Вишенський, Іван // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002.
  4. а б в Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори. — Київ, 1986. — С. 6.
  5. а б в г д е Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори. — Київ, 1986. — С. 5.
  6. Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVII вв. — Ленинград, 1926.
  7. Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори. — Львів, 1895.
  8. Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  9. Іван Вишенський. Послання до Домнікії // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  10. Іван Вишенський. Послання Іову Княгиницькому // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.

Джерела[ред.ред. код]

  • Сумцов Н.Ф. Иоанн Вышенский (Южно-русский полемист начала XVII ст.) // Киевская старина. — 1885. — №4.
  • Житецкий И.П. Литературная деятельность Иоанна Вышенского // Киевская старина. — 1890. — №6.
  • Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори. — Львів, 1895.
  • Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVII вв. — Ленинград, 1926.
  • Вишенский, Иван. Сочинения / Под ред. И. П. Еремина. — Москва-Лениград, 1955.
  • Загайко П.К. Українські письменники-полемісти кінця XVI — початку XVII ст. у боротьбі проти Ватикану й унії. — Київ, 1957.
  • Махновець Л. Є. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст. — Київ, 1964.
  • Полемічна література. Іван Вишенський // Білецький О. І. Зібрання праць: у 5 т. — Київ, 1965. — Т. 1.
  • Пашук А.І. Суспільний ідеал І. Вишенського // Від Вишенського до Сковороди. — Київ, 1972.
  • Gröschel, Bernhard. Die Sprache Ivan Vyšens'kyjs. Untersuchungen und Materialen zur historischen Grammatik des Ukrainischen (Slavistische Forschungen 13). — Köln und Wien: Böhlau Verlag, 1972.
  • Іван Вишенський і його твори // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. — К., 1981. — Т. 30.
  • Харитонов В.С. Іван Вишенський і розвиток ідеї європейського гуманізму // Література спадщина Київської Русі і українськ література XVI — XVIII ст. — Київ., 1981.
  • КолоЯременко П.К. Іван Вишенський. — Київ, 1982.
  • Пантеїстична містика Івана Вишенського як форма ідеологічної опозиції церковному феодалізмові // Паславський І. В. З історії розвитку філоссова В.П. Автограф Ивана Вишенского // Федоровские чтения, 1978. — Москва, 1981.
  • офських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К., 1984
  • Іван Вишенський. Твори / Пер. В. О. Шевчука. — Київ: Дніпро, 1986.
  • Іван Вишенський // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  • Grabowicz, George G. The Question of Authority in Ivan Vyšens'kyj: A Dialectics of Absence. // Harvard Ukrainian Studies: Proceedings of the International Congress Commemorating the Millenium of Christianity in Rus’-Ukraine. — Vol. 12/13. — 1988/1989. — P. 781—794.
  • Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. — Київ, 1990.
  • Стратій Я.М. Іван Вишенський і спорідненість його вчення з ідеями Реформації // Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ, 1991.
  • Перше Відродження (1580—1610) // Грушевський, М. Історія української літератури: у 6 т. — Київ: Либідь, 1995. — Т. 5. — С.91-163, 234—266.
  • Стратій Я. Вишенський, Іван // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002.