Йосафат (Кунцевич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосафат Кунцевич
Josaphat Kuntsevych.jpg
Священномученик
Мирське ім'я Іван Гаврилович Кунцевич
Чернече ім'я Йосафат
Народився 1580 чи 1584 Володимир-Волинський, Річ Посполита
Помер 12 листопада1623 Вітебськ, Річ Посполита
Шанується в Католицькій Церкві
Канонізований у 1867р. Папою Пієм IX
Беатифікований у 1623р. Папою Урбаном VIII
У лику святий
День пам'яті 12 листопада в католицькій та 25 листопада у греко-католицькій церкві
Подвижництво священномученик

Йосафа́т Кунце́вич (у світі Іва́н Гаври́лович Кунце́вич (початково - Кунчич чи Кунчиць) гербу Ружа; пол. Jozafat (Jan) Kuncewicz lub Kunczyc herbu Róża; * 1580, Володимир-Волинський — 12 листопада 1623, Вітебськ) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1618 року архієпископ Полоцький, засновник монашого ордену ЧСВВ.

У Католицькій церкві канонізований як святий священномученик.

Короктий життєпис[ред.ред. код]

Дитинство, навчання[ред.ред. код]

Народився у місті Володимирі-Волинському в православній родині (згідно останніх даних це була збідніла шляхетська родина, яка переїхала на Волинь з центральних земель Великого князівства Литовського, з сучасної території Білорусії). Його батько Гаврило був, за одними свідченнями, небагатим купцем та міським лавником, за іншими - простим шевцем; мати звали Мариною. З дитинства відрізнявся тягою до молебнів та екзальтованим настроєм. Ще підлітком, скоро після Берестейської унії 1596 року, переїхав з батьками у Вільно. В 1604 вступив у василіянський монастир св. Трійці (за ін. дан., св. Софії) у Вільнюсі, Литва.

Початки діяльності[ред.ред. код]

З 1607 року Кунцевич разом з Йосифом Велямином Рутським реорганізував чернече життя, упорядкував монастир і запровадив сувору чернечу дисципліну. В 1609 став священиком, а в 1613 після призначення Київським греко-католицьким митрополитом Йосифа Велямина Рутського — архімандритом. В 1614 митрополит Йосиф Велямин Рутський взяв Кунцевича з собою в Київ для допомоги в наверненні православних християн до унії. В Печерському монастирі, спостерігаючи відмову ченців переходити в унію, став наполягати на перевагах унії та виголошував речі, що викликали негодування в ченців, котрі зтягнули його з амвона та сильно побили, одначе після богословського диспуту ворожість вляглась. Саме в цей час він почав вживати замість прізвища Кунчич (Кунчиць) його шляхетський варіант Кунцевич. В 1617 його призначили єпископом-коад'ютором Полоцького архієпископа в Вітебську, а з кінця 1618 - архієпископом Полоцьким. Першими кроками владики Кунцевича стало відновлення храмів (в тому числі Полоцького Софійського собору), заснування церковно-прихідських шкіл, "чистка" кліру.

Вдночас був рішучим прихильником єдності Західної та Східної церков. Сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та поглибленню релігійності населення. Активна діяльність Кунцевича, спрямована на поширення впливу греко-католицької церкви, викликала невдоволення серед противників унії. В жовтні 1618 при спробі відвідати Могилів влада міста зачинила перед ним ворота та пригрозила розправою. Кунцевич пожалівся королю Сигізмунду ІІІ Вазі, який жорстко розправився з непокірним містом: керівників виступів стратили, на міщан було накладено великий штраф та відібрано православні церкви. Дана подія увійшла в історію як Могилівське повстання. Кунцевич отримав від короля грамоту на підчинення йому всіх православних монастирів і церков, котрі знаходились в межах Полоцької єпархії, після чого розіслав по єпархії грамоти, що сповіщали про "об'єднання церков", і вимагав від священиків приєднання до унії. В червні 1618 перебував в містечку Городець, звідки заледве врятувався від бунту селян, які не бажали приймати унію. В березні 1620 на зворотньому шляху з Москви в Київ прибув Єрусалимський патріарх Теофан III, який висвятив нових православних ієрархів на кафедрах, що пустували після Берестейської унії 1596 року. Зокрема, на Полоцьку кафедру було висвячено Мелетія Смотрицького, чим було викликано гнів польської влади, яка признавала владикою Полоцьким уніята Кунцевича. 12 листопада 1623 Кунцевич був вбитий у Вітебську в власному архієрейському домі православними міщанами. Поводом для вбивства послужило те, що православний священик Ілля Давидович був насильно замкнений слугами Кунцевича на кухні. Сам Кунцевич про це взнав лише тоді, коли повернувся до дому з богослужіння. Не дивлячись на те, що Кунцевич наказав звільнити священика, міщани вдарили в набат, натовп увірвався в покої владики, розтерзавши його. Скривавлене тіло Кунцевича протягнули через все місто й скинули в Двіну. Через 6 днів тіло виловили з річки та перевезене в Полоцький катедральний собор. Польська влада відповіла на вбивство Кунцевича миттєво: 19 учасникам було відрубано голови, ще близко 100 чоловік було засуджено до страти заочно (всі вони вспіли втекти ще до початку суду), а їх власність була конфіскована, місто позбавили магдебурзького права, з ратуші та церков було знято усі дзвони, жителі Вітебська змушені були за свій кошт відбудувати соборну церкву, при якій було вбито Кунцевича. Сам владика був похований в Полоцьку. Після загибелі Кунцевича влада звинуватила Мелетія Смотрицького в підбурюванні до вбивства. Через це він на початку 1624 виїхав на Близький Схід; через Константинополь в 1626 повернувся в Київ. В липні 1627, після деяких вагань, Смотрицький перейшов в унію. Причини цього вчинку пояснюються по різному. Кунцевич — автор низки полемічних творів

  • «О фальшованю писем словенских»,
  • «О старшинстві св. Петра»,
  • «О крещенії Владимира»,
  • «Катехизис» та ін.

В 1643 папа Урбан VIII визнав Кунцевича блаженним, а Пій IX в 1867 причислив його до лику святих, проголосивши його покровителем для Русі та Польщі. В енцикліці Ecclesiam Dei папа Пій IX назвав Кунцевича "апостолом єднання". В 1655, коли московське військо зайняло Полоцьк, уніятський митрополит Антін (Селява) вивіз тіло Кунцевича в Жировиці, а потім - до Замостя. Після повернення Полоцька Речі Посполитій тіло перевезли назад в місто, однак на прчатку XVIII століття, коли місто захопив Петро І, мощі вивезли в м. Білу, де в 1769 р. їх відкрито поклали в уніятській церкві св. Варвари для загального поклоніння. 1874 р. останки тіла було замуровано в церковному склепі. В 1917 мощі владики перевезли у Відень, з 1946 вони знаходяться в базиліці св. Петра в Римі.

Віленський період[ред.ред. код]

Виховувався в купецькій (за іншими даними — шевській) родині православних, у хрещенні названий Іваном: його батьком був небагатий купець Гаврило, матір'ю — Марина. У підлітковому віці, невдовзі після Брестської унії 1596 року, переїхав разом з батьками до Вільна.

Близько 1604 року він був пострижений у чернецтво (Братство святого Василія Великого) з ім'ям Йосафат. Уже тоді він пише твори про необхідність відновлення єдності Західної і Східної Церкви під керівництвом папи римського, постійно проповідує і навертає на Унію значну кількість людей, за що навіть був прозваний православними «душехватом».

У 1609 році був висвячений у священики католицьким єпископом, а в 1614 році Йосафат став архимандритом Віленського монастиря святої Трійці. Того ж року митрополит Йосип Рутський узяв Кунцевича зі собою в Київ для допомоги в навернені православних киян до унії. Однак, в Печерському монастирі, бачачи відмову ченців переходити в уніатство, став наполягати на перевагах унії і виголошував промови, які сильно обурили іноків: його стягнули з амвона та сильно побили — однак після богословського диспуту ворожість вляглась.

Ікона — Святий Йосафат Кунцевич

Полоцький період[ред.ред. код]

В 1617 році призначений вікарним єпископом Полоцького архієпископа (у Вітебську), а з кінця 1618 року — самостійним Полоцьким архієпископом. Першими кроками Кунцевича на новому терені стало відродження церковного життя: відновлення храмів (в тому числі Полоцького Софійського собору[1]), встановлення церковно-парафіяльних шкіл та «чистка» кліру. Одночасно він позначився пристрасним прибічником єдності Західної та Східної церков: його активність викликала неоднозначну реакцію. У жовтні 1618 при спробі відвідин Могильова, влада міста закрили перед ним ворота і пригрозила розправою. Кунцевич поскаржився польському королю Сигізмунду III Вазі, який жорстоко розправився з непокірним містом, керівників повстання стратили, на жителів наклали великий штраф і відібрали всі православні церкви[2].

У березні 1620 року на зворотному шляху з Москви до Києва прибув Єрусалимський патріарх Феофан. Він посвятив нових православних єпископів замість існуючих уніатських, чим посилив протиріччя в середовищі християн східного обряду Речі Посполитої. Зокрема єпископом Полоцька був поставлений Мелетій Смотрицький, дії якого були розцінені у Польщі як підбурювання до заколоту і церковного розколу на догоду Туреччині. Зокрема польський король Сигізмунд ІІІ писав:

« хтось Смотрицький та Іову Борецький змовилися з підданими турецького султана Османа ІІ, ворога віри християнської і нашого, який на панства наші війною наступає. З якимось пастирем, нібито патріархом єрусалимським, на шпегі до панств наших від цісаря турецького надісланим, важились без дозволу і відома нашого посвячення брати - один на митрополію Київську, а інший - на архієпископство Полоцьке, ігноруючи тих, хто преложенства ці духовні здавна з подання нашого спорадного на собі носять і добре здоров'я мают[3]  »

Однак діяльність Мелетія Смотрицького принесла свої плоди. На адресу Кунцевича посипалися звинувачення у переслідуванні православних, на що він змушений був відповісти листом, адресованим Леву Сапезі:

« Я ж ніколи нікого до Унії насильством не примушував, такого ніколи не було. Захищати ж мені мої церковні права, (якщо на мене наступають насильством), мене примушує звичайна єпископська присяга  »

На Кунцевича надходили численні скарги з боку православних, в яких він звинувачувався в різного роду звірства. В 1623 році в Варшаві відбувся сейм, на якому виступив Лаврин Древинський. Вимагаючи припинити переслідування православних, він сказав:

« Ми нічого не просимо, крім того, що вже більше 600 років нам належить, що, як святиню, завжди зберігали нам польські королі, що затвердили за нами і сам нинішній король своєю присягою під час свого сходження на престол і самим ділом, надавши нашому патріарху присвятити нам митрополита... У Білорусі Полоцький архієпископ 5 років вже тримає запечатаними православні церкви Орші і Могилева.

Громадяни Полоцькі і Вітебські, які не можуть мати у місті із заборони того ж архієпископа, ні церкви, ні навіть будинку для відправлення свого богослужіння, примушені по недільних і святкових днях виходити для того за застави в поле, та й то без священика, так як ні в місті, ні поблизу міста їм не дозволено мати свого священнослужителя... Нарешті, ось справа жахлива, неймовірне, варварське і люте: в минулому році, у тому ж білоруському місті Полоцьку, той же апостат-єпископ, щоб ще більше дошкулити городянам, навмисно наказав викопати з землі християнські тіла, нещодавно поховані в церковній огорожі, і викинути з могил на поживу псам, як якесь падло...

 »
Проповідь Йосафата Кунцевича в Білорусі. Малюнок: Іллі Рєпіна (1893)

Під впливом численних скарг канцлер Лев Сапега, сам прихильник унії, яка перебувала в листуванні з Кунцевичем, звернувся до нього з викриттям. В одному з листів, в якому писав Кунцевичу про те, що його насильницька діяльність щодо закриття православних храмів веде до погибелі людських душ, оскільки Кунцевич залишає християн без обрядів і таїнств, крім того, Сапега писав Йосафата про те, що його діяльність загрожує державній безпеці польської держави[4]. Сапега, звертаючись до Кунцевичу, писав:

« Кажете, що вільно вам неуніатів топити, рубати; ні, заповідь Господня всім месникам суворо зробила заборона, яке і вас стосується ... Коли насилуєте совісті людської, коли замикаєте церкви, щоб люди без благочестя, без християнських обрядів, без священних треб пропадали, як невірні, коли свавільно зловживаєте милостями і перевагами, від короля отриманими, то справа обходиться і без нас; коли ж з приводу цих безпутність в народі хвилювання, яке треба втихомирювати, тоді нами діри затикати хочете! ... Друкувати і замикати церкви і лаятися над ким-небудь веде тільки до згубного руйнування братнього однодумності і взаємної згоди. [5]  »

У цьому ж листі Кунцевич описує методи, за допомогою яких він діяв. Протягом півроку в храмах Могилева він дозволив здійснювати православні богослужіння, намагаючись умовити людей прийняти унію. Але за цей час до унії ніхто не приєднався. Після цього Кунцевич виганяє всіх православних священиків з храмів, вважаючи що розкольники або схизматики (як він їх сам постійно називає) ображають Бога на своїх молитовних зборах, а натомість православного духовенства ставить священиків католиків і храми відкриваються тільки під час католицького богослужіння, під весь інший час храми закриті. Таким чином Кунцевич вважає, що він захищає свої церковні права. Грецьких ієрархів, священиків і ченців, які приїздили до Польщі для духовного окормлення православних, Кунцевич називає самозванцями, розкольниками та турецькими шпигунами в цьому ж листі[6].

Смерть Йосафата[ред.ред. код]

Приводом для розправи 12 листопада 1623 року став арешт православного священика Іллі, який всупереч заборонам продовжував здійснювати богослужіння в курені за містом. 12 листопада, коли архієпископ був на заутрені в соборній церкві, вітебський священик Воскресенської Заручавської церкви Ілля (перед цим підпорядковувався Йосафатові, але потім приєднався до заколотників) часто і без необхідності походжав біля будинку Кунцевича і був затриманий слугами архієпископа, але владика наказав відпустити його. Арешт був представлений як черговий акт гонінь на православних. Підбурювачі вдарили на сполох, розлючений натовп кинувся в покої Йосафата Кунцевича, і розірвали його. Закривавлене тіло архієпископа потягли через усе місто Вітебськ до Двіни, куди і скинули тіло.

Чернець Сильвестр, який приїжджав до Вітебська з листами Смотрицького, надалі став архієпископом Могилевської православної єпархії Сільвестром Косовим. Це підтверджується посиланням про походження Косова з Вітебського воєводства: у судових матеріалах серед змовників згадується вітебський міський писар Адам Косів. Чому вітебляни не стали ходити в церкви, повернуті Кунцевичеві, але побудували шопи у вигляді церков? Прямої відповіді на це питання в документах поки не знайдено. Ніхто з дослідників про це ще не сказав. Так декларувалася неприязнь частини вітеблян до Кунцевича і прихильність до Смотрицького. Однак є ще один фактор — це елемент протестантської, реформаторської церкви. Практично вітебляни в цих знову влаштованих молитовних будинках вже вибирали собі священиків (пресвітерів). А те, що Вітебськ був схильний до реформаторських віровчень і обрядів у старі часи, — свідчив ще Ієронім Празький в 1413 році, будучи у Вітебську як посланець Яна Гуса.

З матеріалів суду виразно визначається причетність магістрату і заможної частини вітеблян до заколоту проти Кунцевича. Мотиви і дійсні причини цього вбивства королівським комісарам відшукати не вдалося, оскільки основні призвідники зникли. Швидше за все, намірів вбивати і не було, була змова щодо зміщення Кунцевича, проте натовп почав діяти за законами масового несвідомого, які і зробили натовп некерованим. Діяльність Кунцевича з приведення життя білоруської церкви до ідеалів східної канонічної практики XII століття, різке обмеження впливу світських людей на церковні справи привели до значного невдоволення еліти міста Вітебська, що також стало важливим фактором згоди останньої на зміщення архієпископа та участь у цій змові. Вітебські купці здавна зберігали в церквах свої товари, і якщо Кунцевич, як Христос, погнав торгівлю з храмів, то гнів вітебських купців був безмежним, що і призвело до настільки трагічного фіналу.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • Кисіль-Дорогиницький Адам Францішек — писар земський вітебський, став фундатором унійного монастиря на місці загибелі свмч. Йосафата Кунцевича[7]
  • 1 червня 2013 року вступило в силу рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Уляни Громової на вулицю Йосафата Кунцевича[8]

Канонізація[ред.ред. код]

Саркофаг з тілом святого Йосафата у Соборі Святого Петра в Римі

У 1641 році Папа Урбан VIII підписав беатифікаційний декрет, що проголошував Йосафата Блаженним, а Папа римський Пій IX в 1867 р. зарахував його до святих. Папа Римський Іван-Павло II назвав Кунцевича «апостолом єднання», вважається покровителем України.
Казимир Лев Сапега, дідич, зокрема, Чорнобиля, для виготовлення срібної труни Йосафата Кунцевича надав 63000 талерів.[9]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]