Йосафат (Кунцевич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосафат Кунцевич
Josaphat Kuntsevych.jpg
Священномученик
Мирське ім'я Іван
Чернече ім'я Йосафат
Народився 1580 Володимир-Волинський, Річ Посполита
Помер 12 листопада1623 Вітебськ, Річ Посполита
Шанується в Католицькій Церкві
Канонізований у 1867р. Папою Пієм IX
Беатифікований у 1623р. Папою Урбаном VIII
День пам'яті 12 листопада в західній та 25 листопада у греко-католицькій церкві

Святи́й священному́ченик Йосафа́т Кунце́вич, ЧСВВ (у світі Іва́н Кунце́вич; * 1580, Володимир-Волинський — 12 листопада 1623, Вітебськ) — святий Католицької Церкви, єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1618 року архієпископ Полоцький.

Народився у місті Володимирі-Волинському. В 1604 вступив у василіанський монастир св. Трійці (за ін. дан., св. Софії) у Вільно (тепер Вільнюс, Литва). З 1607 року Кунцевич разом з Йосифом Велямином Рутським реорганізував чернече життя, упорядкував монастир і запровадив сувору чернечу дисципліну. В 1609 став священиком, а в 1613 після призначення Київським греко-католицьким митрополитом Й. В. Рутського — архімандритом, з 1618 — греко-католицький архієпископ Полоцький. Сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та поглибленню релігійності населення. Активна діяльність Кунцевича, спрямована на поширення впливу греко-католицької церкви, викликала невдоволення серед противників унії. 12 листопада 1623 Кунцевич був вбитий у Вітебську. Кунцевич — автор низки полемічних творів

  • «О фальшованю писем словенских»,
  • «О старшинстві св. Петра»,
  • «О крещенії Владимира»,
  • «Катехизис» та ін.

Канонізований церквою в 1867.

Віленський період[ред.ред. код]

Виховувався в купецькій (за іншими даними — шевській) родині православних, у хрещенні названий Іваном: його батьком був небагатий купець Гаврило, матір'ю — Марина. У підлітковому віці, невдовзі після Брестської унії 1596 року, переїхав разом з батьками до Вільна.

Близько 1604 року він був пострижений у чернецтво (Братство святого Василія Великого) з ім'ям Йосафат. Уже тоді він пише твори про необхідність відновлення єдності Західної і Східної Церкви під керівництвом папи римського, постійно проповідує і навертає на Унію значну кількість людей, за що навіть був прозваний православними «душехватом».

У 1609 році був висвячений у священики католицьким єпископом, а в 1614 році Йосафат став архимандритом Віленського монастиря святої Трійці. Того ж року митрополит Йосип Рутський узяв Кунцевича зі собою в Київ для допомоги в навернені православних киян до унії. Однак, в Печерському монастирі, бачачи відмову ченців переходити в уніатство, став наполягати на перевагах унії і виголошував промови, які сильно обурили іноків: його стягнули з амвона та сильно побили — однак після богословського диспуту ворожість вляглась.

Ікона — Святий Йосафат Кунцевич

Полоцький період[ред.ред. код]

В 1617 році призначений вікарним єпископом Полоцького архієпископа (у Вітебську), а з кінця 1618 року — самостійним Полоцьким архієпископом. Першими кроками Кунцевича на новому терені стало відродження церковного життя: відновлення храмів (в тому числі Полоцького Софійського собору[1]), встановлення церковно-парафіяльних шкіл та «чистка» кліру. Одночасно він позначився пристрасним прибічником єдності Західної та Східної церков: його активність викликала неоднозначну реакцію. У жовтні 1618 при спробі відвідин Могильова, влада міста закрили перед ним ворота і пригрозила розправою. Кунцевич поскаржився польському королю Сигізмунду III Вазі, який жорстоко розправився з непокірним містом, керівників повстання стратили, на жителів наклали великий штраф і відібрали всі православні церкви[2].

У березні 1620 року на зворотному шляху з Москви до Києва прибув Єрусалимський патріарх Феофан. Він посвятив нових православних єпископів замість існуючих уніатських, чим посилив протиріччя в середовищі християн східного обряду Речі Посполитої. Зокрема єпископом Полоцька був поставлений Мелетій Смотрицький, дії якого були розцінені у Польщі як підбурювання до заколоту і церковного розколу на догоду Туреччині. Зокрема польський король Сигізмунд ІІІ писав:

« хтось Смотрицький та Іову Борецький змовилися з підданими турецького султана Османа ІІ, ворога віри християнської і нашого, який на панства наші війною наступає. З якимось пастирем, нібито патріархом єрусалимським, на шпегі до панств наших від цісаря турецького надісланим, важились без дозволу і відома нашого посвячення брати - один на митрополію Київську, а інший - на архієпископство Полоцьке, ігноруючи тих, хто преложенства ці духовні здавна з подання нашого спорадного на собі носять і добре здоров'я мают[3]  »

Однак пропаганда Мелетія Смотрицького принесла свої плоди. На адресу Кунцевича посипалися звинувачення у переслідуванні православних, на що він змушений був відповісти листом, адресованим Леву Сапезі:

« Я ж ніколи нікого до Унії насильством не примушував, такого ніколи не було. Захищати ж мені мої церковні права, (якщо на мене наступають насильством), мене примушує звичайна єпископська присяга  »

В 1623 році в Варшаві відбувся сейм, на якому виступив Лаврин Древинський. Вимагаючи припинити переслідування православних, він сказав:

« Ми нічого не просимо, крім того, що вже більше 600 років нам належить, що, як святиню, завжди зберігали нам польські королі, що затвердили за нами і сам нинішній король своєю присягою під час свого сходження на престол і самим ділом, надавши нашому патріарху присвятити нам митрополита... У Білорусі Полоцький архієпископ 5 років вже тримає запечатаними православні церкви Орші і Могилева.

Громадяни Полоцькі і Вітебські, які не можуть мати у місті із заборони того ж архієпископа, ні церкви, ні навіть будинку для відправлення свого богослужіння, примушені по недільних і святкових днях виходити для того за застави в поле, та й то без священика, так як ні в місті, ні поблизу міста їм не дозволено мати свого священнослужителя... Нарешті, ось справа жахлива, неймовірне, варварське і люте: в минулому році, у тому ж білоруському місті Полоцьку, той же апостат-єпископ, щоб ще більше дошкулити городянам, навмисно наказав викопати з землі християнські тіла, нещодавно поховані в церковній огорожі, і викинути з могил на поживу псам, як якесь падло...

 »
Проповідь Йосафата Кунцевича в Білорусі. Малюнок: Іллі Рєпіна (1893)

Варто відзначити, що самі прихильники католицизму й унії що наводяться у виступі відомості розцінюють як перебільшення, що межує з наклепом.

Смерть Йосафата[ред.ред. код]

Приводом для розправи 12 листопада 1623 року став арешт православного священика Іллі, який всупереч заборонам продовжував здійснювати богослужіння в курені за містом. 12 листопада, коли архієпископ був на заутрені в соборній церкві, вітебський священик Воскресенської Заручавської церкви Ілля (перед цим підпорядковувався Йосафатові, але потім приєднався до заколотників) часто і без необхідності походжав біля будинку Кунцевича і був затриманий слугами архієпископа, але владика наказав відпустити його. Арешт був представлений як черговий акт гонінь на православних. Підбурювачі вдарили на сполох, розлючений натовп кинувся в покої Йосафата Кунцевича, і розірвали його. Закривавлене тіло архієпископа потягли через усе місто Вітебськ до Двіни, куди і скинули тіло.

Чернець Сильвестр, який приїжджав до Вітебська з листами Смотрицького, надалі став архієпископом Могилевської православної єпархії Сільвестром Косовим. Це підтверджується посиланням про походження Косова з Вітебського воєводства: у судових матеріалах серед змовників згадується вітебський міський писар Адам Косів. Чому вітебляни не стали ходити в церкви, повернуті Кунцевичеві, але побудували шопи у вигляді церков? Прямої відповіді на це питання в документах поки не знайдено. Ніхто з дослідників про це ще не сказав. Так декларувалася неприязнь частини вітеблян до Кунцевича і прихильність до Смотрицького. Однак є ще один фактор — це елемент протестантської, реформаторської церкви. Практично вітебляни в цих знову влаштованих молитовних будинках вже вибирали собі священиків (пресвітерів). А те, що Вітебськ був схильний до реформаторських віровчень і обрядів у старі часи, — свідчив ще Ієронім Празький в 1413 році, будучи у Вітебську як посланець Яна Гуса.

З матеріалів суду виразно визначається причетність магістрату і заможної частини вітеблян до заколоту проти Кунцевича. Мотиви і дійсні причини цього вбивства королівським комісарам відшукати не вдалося, оскільки основні призвідники зникли. Швидше за все, намірів вбивати і не було, була змова щодо зміщення Кунцевича, проте натовп почав діяти за законами масового несвідомого, які і зробили натовп некерованим. Діяльність Кунцевича з приведення життя білоруської церкви до ідеалів східної канонічної практики XII століття, різке обмеження впливу світських людей на церковні справи привели до значного невдоволення еліти міста Вітебська, що також стало важливим фактором згоди останньої на зміщення архієпископа та участь у цій змові. Вітебські купці здавна зберігали в церквах свої товари, і якщо Кунцевич, як Христос, погнав торгівлю з храмів, то гнів вітебських купців був безмежним, що і призвело до настільки трагічного фіналу.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

1 червня 2013 року вступило в силу рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Уляни Громової на вулицю Йосафата Кунцевича[4]

Канонізація[ред.ред. код]

Саркофаг з тілом святого Йосафата у Соборі Святого Петра в Римі

У 1641 році Папа Урбан VIII підписав беатифікаційний декрет, що проголошував Йосафата Блаженним, а Папа римський Пій IX в 1867 р. зарахував його до святих. Папа Римський Іван-Павло II назвав Кунцевича «апостолом єднання», вважається покровителем України.
Казимир Лев Сапега, дідич, зокрема, Чорнобиля, для виготовлення срібної труни Йосафата Кунцевича надав 63000 талерів.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Собор Святої Софії, Премудрості Божої в Полоцьку
  2. Могилев
  3. Вбивство Йосафата Кунцевича
  4. У Луцьку перейменовано 27 вулиць.
  5. Andrzej Rachuba. Sapieha Kazimierz Leon Sapieha (syn Leon) herbu Lis (1609–1656) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994.— T. XXXV/1, zeszyt 144.— S. 35. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]