Возницький Борис Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Возницький Борис Григорович
Возницкий by Russianname.jpg
Борис Возницький, 2008 рік
Дата народження 16 квітня 1926(1926-04-16)
Місце народження Польща Польща
Волинське воєводство
Дубенський повіт
село Ульбарів
Дата смерті 23 травня 2012(2012-05-23) (86 років)
Місце смерті Україна Україна
Львівська область Львівська область
Flag of Zolochiv raion (Lviv oblast).png Золочівський район
біля села Куровичі
Національність Українець
Громадянство Польща ПольщаУРСР УРСРУкраїна Україна
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Хрест Івана Мазепи
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Медаль «За відвагу»
Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1990

Бори́с Григо́рович Возни́цький (*16 квітня 1926(19260416), село Ульбарів, Волинського воєводства — тепер Дубенський район, Рівненська область — 23 травня 2012, в автокатастрофі між селами Куровичі та Печенія Золочівського району Львівської області) — український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa.

Життєпис[ред.ред. код]

Під час Другої світової війни служив у радянській армії, нагороджений медаллю «За відвагу». Був студентом училища імені Труша, навчався у Ленінградській академії мистецтв (факультет історії мистецтв).

Борис Возницький починав свою діяльність у Винниках і був натхненником створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього (в 1956 році жив у Винниках). Історико-краєзнавчий музей Винників — другий музей міста. Перший — кімната-музей, яку створив Борис Возницький. Щоб забезпечити сім'ю, працював у трьох школах, вчив дітей малювати, вів краєзнавчий і туристичний гуртки у тодішньому Будинку піонерів. У Винниках створив перший музей, експонати до якого збирав разом з учнями міста. Організовуючи експедиції в ближні села, вони знайшли унікальні речі, яким немає ціни, розкопали в лісі 2 кельтські поселення. Разом робили археологічні пошукові експедиції, зібрали колосальну колекцію. Багато експонатів із тих часів зберігаються в Історико-краєзнавчому музеї, деякі — в Олеському замку. На жаль, коли Возницький був змушений поїхати у Ленінград на навчання, цей музей перестав існувати.

У 19601962 рр. Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї.

Організатор численних історико-художніх виставок, у тому числі великої експозиції «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття» (2003), виставка «Іван Виговський особа і час», «Розп'яття» (до 2000-річчя від народження Христа). Був популятизатором спадщини Іоана Георгія Пінзеля, ініціатором створення музеїв першодрукаря Івана Федорова, музею-садиби «Русалки Дністрової». Створив туристичний маршрут «Золота підкова», до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький, Свірзький замки.

Загинув в автокатастрофі, що сталася внаслідок серцевого нападу 23 травня 2012 року.[1]

Захоронений Борис Возницький 25 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.[2]

Нагороди та звання[ред.ред. код]

Охоронна діяльність[ред.ред. код]

Свята Родина. Зразок живопису художника Мартіно Альтомонте

Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу.

Активна охоронна діяльність Б.Возницького розпочалася у 1960-ті роки. В безбожній країні СРСР якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Були століття існування культури українського народу, коли церква і релігія монополізували культуру (в ті століття вона була винятково релігійною). Руйнівники висаджували в повітря церкви 12—19 століть, знищували культуру цілої країни, цілі періоди тої культури.

Надгробок дітей Понінських. Скульптор Торвальдсен. Львівська галерея мистецтв.

Маючи в розпорядженні вантажівки, Возницький зі співробітниками обстежував покинуті собори бароко, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі.

  • В покинутому соборі міста Жовква (за правління комуністів називалося Нестеров) Возницький зняв з вікон полотна, які виявилися рештками оригіналів художника з Австріі Мартіно Альтомонте доби бароко. Альтомонте приїздив у Жовківський замок, де працював на замовлення короля Яна ІІІ Собеського. Зразки творів Альтомонте можна бачити в Олеському і Золочівському замках. Серед врятованих Возницьким картин — оригінали Шимона Богушовича зі Львова, Андрія Стеха з міста Ґданьська, Альтомонте.
  • В містечку Городенка Івано-Франковської області Возницький разом зі співробітниками врятували рештки дерев'яного вівтаря роботи Пінзеля. Собор і вівтар були створені на замовлення мецената Миколи Василя Потоцького — одного з найбагатших серед меценатів тодішньої України.
  • На покинутому цвинтарі було розкопане поховання з надгробком дітей Понінських роботи Бертеля Торвальдсена. Пошук і порятунок видатного твору мистецтва належить Возницькому. Про твір Торвальдсена забули навіть на батьківщині відомого скульптора.

За неповними підрахунками, Возницький і його співпрацівники врятували близько 36 000 творів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.

Возницький і замок в Олеську[ред.ред. код]

Ініціатива відновлення і реставрації Олеського замку належить заслуженому архітектору України Андрієві Михайловичу Шуляру. У 1955 році були виконані обчислювальні роботи і проектні креслення. Реставраційні роботи розпочали з 1961 року (головний архітектор Львівських науково-реставраційних майстерень — Іван Романович Могитич). Експозиції музею створили у 19721975 роках. Замку повернуто вигляд XVII століття. Створення музею у відновленому замку належить Возницькому. Тут є відділ Львівської галереї мистецтв.

Окрім замку, в перелік реставраційних робіт включена реставрація комплексу колишнього монастиря капуцинів, де були відреставрований регулярний парк, один з перших в Україні. Будівлі колишнього монастиря (архітектор Мартин Добравський, 1739 рік, бароко) використовуються як фондосховища.

Рятування замків України[ред.ред. код]

За його ініціативи стародавні замки Галичини Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об'єднані у так звану «Золоту підкову».

Завдяки Возницькому сучасникам стало відоме ім'я українського Мікеланджело — скульптора Йоана Георга Пінзеля.

Возницький багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурині, що став добре оснащеним експонатами музеєм на Сході України.

Сприяв відновленню оборонної башти в П'ятничанах (П'ятничанська вежа), збереженню Бернардинського костелу у Львові, реставрації каплиці Боїмів.

Засновник нових музеїв[ред.ред. код]

Возницький — відомий засновник нових музеїв України. Серед них:

Друковані праці Возницького[ред.ред. код]

  • Возницький Б. Г. «Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель». — Львів, «Центр Європи», 2005.— 160 с., 220 іл.
  • Возницький Б. Г. «Каплиця Боїмів у Львові». Львів, «Каменяр», 1979
  • Возницький Б. Г. «Олеський замок». — Львів, 1978. — 143 с.
  • Борис Возницький. Автопортрет на тлі часу.— 2006.— 56 с., 57 іл.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Загинув легендарний культурознавець Борис Возницький Українська служба Бі-Бі-Сі, 23.05.2012
  2. На Личаківському цвинтарі поховали Бориса Возницького Гал-інфо, 25 Травня 2012
  3. Указ Президента України № 806/2005 від 16 травня 2005 року «Про присвоєння Б. Возницькому звання Герой України»
  4. Указ Президента України № 265/2001 від 19 квітня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  5. Указ Президента України № 302/96 від 26 квітня 1996 року «Про нагородження почесною відзнакою Президента України»
  6. Указ Президента України № 227/2010 від 23 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами»
  7. Борис Возницький отримав Хрест Івана Мазепи // ZAXID.NET
  8. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  9. Вручення диплому про присвоєння почесного звання відбулося під час урочистостей з нагоди відзначення 20-річчя з часу створення Винниківського історико-краєзнавчого музею.
  10. Рішення Дубенської міської ради № 58 від 28 липня 1998 року
  11. Наказ Міністерства культури України №306 від 12 квітня 2013 року «Про присвоєння імені Б.Г.Возницького Львівській національній галереї мистецтв»
  12. Львівській Національній галереї мистецтв присвоєно ім’я Возницького portal.lviv.ua, 15 квітня 2013
  13. Премію імені Бориса Возницького сьогодні вручили музею Опішнянської кераміки Перший національний, 26 вересня 2013

Посилання[ред.ред. код]

Інтерв'ю:

Біографії:

Репортажі:

Джерела[ред.ред. код]

  • Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.