Костел і монастир бернардинів (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Комплекс монастиря та костелу Бернардинів
Lviv - Bernardyny - 01.jpg
Вигляд комплексу із заходу
Розташування Україна, Львів
Координати 49°49′48″ пн. ш. 24°00′51″ сх. д. / 49.83000° пн. ш. 24.01417° сх. д. / 49.83000; 24.01417Координати: 49°49′48″ пн. ш. 24°00′51″ сх. д. / 49.83000° пн. ш. 24.01417° сх. д. / 49.83000; 24.01417
Архітектор Павло Римлянин, Амвросій Прихильний, Андреас Бемер
Початок будівництва 1600
Кінець будівництва 1630
Стиль ренесанс, маньєризм, бароко
Належність Українська греко-католицька церква
Адреса пл. Соборна, 3-А
Commons-logo.svg Комплекс монастиря та костелу Бернардинів у Вікісховищі
Гравюра комплексу Карла Ауера. 1830—1840-і роки XIX ст.
Вигляд комплексу Бернардинів з Ратуші

Ко́мплекс монастиря́ та косте́лу Бернарди́нів (також костел та кляштор бернардинів) — історико-архітектурна пам'ятка, що знаходиться у Львові на площі Соборній, 3-А.

Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській греко-католицькій церкві. Храм обслуговують священики Василіянського Чину.

Оборонний монастир[ред.ред. код]

На місці сучасної споруди дерев'яний монастир було збудовано у XV столітті. Згадку про перший, дерев'яний, бернардинський костел знаходимо у 1460 році. Гроші на початок будівництва пожертвував львівський староста Анджей Одровонж зі Спрови (виділено земельну ділянку біля Галицької брами, споруджено невеликий дерев'яний монастир з каплицею св. Андрія). 1464 р. після чуми (вижив 1 з 5 монахів) міщани спалили дерев'яний монастир з каплицею; 1465 р. фундатор А. Одровонж виділив кошти на спорудження значно більших дерев'яних костелу та монастиря. У 14701484 рр. в монастирі проживав Ян з Дуклі[1]

1511 р. дерев'яний монастир згорів під час облоги Львова молдавським господарем Богданом III Сліпим. Був відбудований 1514 р. пруським муром (тобто у фахверковій конструкції) — з дерева і цегли.[2]
Наприкінці XVI ст. розширили земельну ділянку, почали планувати зведення нового монастиря. Міська влада протидіяла через розташування монастиря за межами міських укріплень. Король Сигізмунд III Ваза створив спеціальну комісію для розгляду цього питання (зокрема, увійшли Станіслав Жолкєвський, львівський латинський архиєпископ Ян Димітр Соліковський, львівський староста Єжи Мнішек) — на підставі її висновків в 1603 р. король дозволив будувати з умовою, що монастир матиме власну власні укріплення, які увійдуть до загальноміської системи оборони.[3]
Справу також розглядав королівський інженер Фрідріх Ґеткант.[3]
Основні кошти виділили Сиґізмунд III та Єжи Мнішек.[3] Пізніше фінансували будівництво також Станіслав Жолкєвський та Ян Замойський.

16001630-ті рр. разом із будовою костелу св. Андрія поставали келії монастиря — зводили на північ від костелу, старий дерев'яний храм залишився на півдні. Монастир оточили кам'яними стінами з бійницями і баштою; до них прибудовані господарські будівлі — кузня, стайня та інші. Навколо монастиря колись також знаходилося кладовище (зокрема, у 1484 році там було поховано святого Яна з Дуклі).
Мурований корпус келій звели впритул до північної стіни храму; має складний план з квадратним клуатром і коридорною системою розпланування. Приміщення перекриті склепіннями; будівля загалом 3-поверхова, з окремими 4-поверховими частинами.[4] В 1600 р. Ян Димітр Соліковський дав кошти для будівництва монастиря, освятив його наріжний камінь.[5]

Монастир бернардинів довгий час був зовнішнім форпостом системи укріплень Львова. Виконувати цю оборонну функцію йому дозволяли власні системи укріплень і, в разі потреби, він захищав фланговим вогнем східні кордони міста. У цій системі міських фортифікацій, до якої він входив, був розташований між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. На сьогоднішній час збереглася тільки східна стіна укріплень та Глинянська вежа — з боку площі Митної. У 1618 році у вежі пробили ворота, але з огляду на безпеку міста їх заклали у 1620 р. Відновили прохід тільки у XX столітті.

Під стінами монастиря з боку вулиці Валової у 2000-х роках виник так званий «Бернарденгарден» — сад бернардинів. У ньому, та на території вулиці, «Музей Ідей» та інші організації проводять мистецькі акції. Найвідомішими заходами є літній «Кінолев» та зимово-весняно-осінній «Львів — столиця ремесел». Сам «Музей ідей» оселився у частині підвалів монастиря, де тепер проводить різноманітні виставки та презентації.

27 грудня 2007 року, у приміщенні однієї з келій знайдено фрески орієнтовно кінця XVII — початку XVIII століть. За висновками фахівців, фрески мають іконографічну та історичну цінність. Сама келія є єдиною відомою на території Західної України келією з розписом.[6] У січні 2008 року розпочалися підготовчі роботи з відновлення фрески. Передбачають кілька етапів робіт — розчищення, реставрацію, законсервування і тоді аж експонування розпису.[7]

2012 року проведено міжнародний конкурс проектів реконструкці подвір'я монастиря. На розгляд журі надійшли 160 проектів. Перемогу здобув проект угорських архітекторів Петера Сабо, Єви Дері-Папп, Андраша Газдага, Тамаша Карачоного. Протягом 3 тижнів проекти експонуються на площі Ринок, 10.[8]

Архів[ред.ред. код]

Вхід до архіву та частина споруди

1784 року Австрійська влада заснувала у келіях монастиря «Архів гродських і земських актів міста Львова». Архів містить документи періоду Галицько-Волинського князівства, фонди центральних установ і організацій старопольського періоду (XIVXVII ст.), австро-угорського (17721918) та російського (19141915) панування в Галичині, Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (19171918), Польщі міжвоєнного періоду (19181939), а також невеликі групи документів радянського періоду (1939–1941) та німецької окупації (1941–1944).

Найдавніші документи архіву представлені колекцією пергаментних грамот 11761800 років. Серед цих пергаментних документів — міждержавні угоди (зокрема, Берестейська унія 1596 року), папські булли, привілеї королів, князів, воєвод та старост, які були надані містам, селам, церквам, костелам, монастирям, синагогам і цехам, а також маєткові угоди. У колекції знаходяться й грамоти, що стосуються Франції, Італії, Молдови, Валахії, Німеччини, Угорщини та інших держав — усього тринадцятьма мовами.

Сучасний Центральний державний історичний архів у Львові є одним з найбільших архівів Центрально-Східної Європи та найбільшим в Україні.[9]

Костел святого Андрія[ред.ред. код]

Щит-фронтон костелу
Інтер'єр храму. Сучасний вигляд

Костел-базиліку зводили з 1600 (16 вересня 1600 р., не чекаючи дозволу короля, було закладено й освячено наріжний камінь[10]) по 1630-ті роки на місці її дерев'яного та цегляно-дерев'яного попередників з XV ст. традиційним тоді на Русі способом — старий фахверковий костел не розбирали, ззовні будували нові муровані стіни. Після перекриття нового костелу склепіннями старий розібрали, рештки вивезли в 1614 р.).[11]
Автором плану будівництва був монах Бернард Авелідес (Авеллід). Архітектором був італієць Павло Римлянин — на фасаді костелу чітко прослідковується творчий почерк — звичний для нього ренесанс.

Костел споруджено з тесаного каменю (на видобуток цього каменю король Сиґізмунд ІІІ видав спеціальний дозвіл у 1602 році) у вигляді тринавової базиліки з видовженими хорами та гранованою апсидою. Довжина храму 57,5 м, а висота 22 м. Головний фасад має два яруси, вирішені різними архітекторами в дещо відмінній стилістици. Нижній ярус — в традиціях італійського ренесансу, характерного для творчої манери Павла Римлянина. Членування нижнього ярусу фасаду спареними пілястрами чітко виявляє тринавову композицію храму, в суворих і чітких формах вирішено бічні фасади.
З цим контрастують ускладнені обриси й пластика фронтону — горішнього ярусу головного фасаду, виконаного Андреасом Бемером в стилістици північного німецько-фламандського ренесансу (маньєризму).[12]

Павлу Римлянину не вдалося довести до кінця будівництво — помер у 1618 році. Кажуть, що польському королеви Сиґізмунду ІІІ, який оглядав будівництво, задум Павла Римлянина здався занадто скромним. Тому учень й наступник видатного архітектора швейцарець (або італієць, керував будовою в 16131617 рр.[13]) архітектор Амвросій Прихильний будував споруду інакше. Йому належить щит-фронтон ускладненої і вигадливої форми. Саму споруду Амброзій Прихильний будував у стилі німецько-нідерландського маньєризму.

Третій ярус надбудовував Андреас Бемер — вроцлавський скульптор і архітектор; під його керівництвом завершили оздоблення храму в 1630 р.[14] Швидше за все, йому ж належить і 38-метрова вежа костелу. На ній в 1753 році був встановлений годинник з боєм, для котрого майстер Андрій Франк відлив спеціального дзвона. Силует вежі порізаний, складний, характерно барочний, витончений і дуже гармонійний.

Дзвіницю, що знаходиться обабіч костелу, звели у 1734 році, проте скромність і простота цієї двоповерхової, квадратної у плані, споруди з шатровим накриттям ріднять її із ренесансною архітектурою. Тривалий час на дзвіниці висів дзвін, відлитий у Львові 1588 року. У 1917 році його перенесли до Музею імені Яна ІІІ[15], чим врятували від переплавки для військових потреб Австро-Угорщини у Першій світовій війні.
Використовувалась для спостереження за місцевістю (якось вартовий з башти першим побачив вороже військо, дав сигнал. В пам'ять хід годинника виставили так, що чергова година відбивалась на 5 хв. швидше инших міських годинників).[16]

Перша Служба Божа відбулася у 1611 році — 13 грудня (або 30 листопада (дата тодішня) 1609 р.[17]) у день святого Андрія. Завдяки цьому храм і отримав свою назву.

На фасаді можна побачити статуї святих Ордену бернардинів, а в нішах другого ярусу — скульптурні зображення Матері Божої і апостолів Петра і Павла.

Інтер'єр храму був розписаний в 17381740 роках Бенедиктом Мазуркевичем — ченцем-бернардином, котрий навчався в Болоньї у італійського художника Джузеппе Карло Педретті. Збереглися сімнадцять дерев'яних вівтарів, виконаних у 16301640-х роках майстрами з Ярослава Томою Гуддером і Конрадом Кутшенрайтером. Відновлені на початку ХХ століття різьблені лави в презбітерії виконав у 16401644 роках майстер Павло з Бидґоща.

Підлога храму спочатку була з тесаного каменю, а 1738 року перероблена на мармур. Металеві двері виконані в найкращих традиціях XVII століття українськими ковалями. Костел має орга́н у 1700 труб та 32 регістри, що був створений у XVIII столітті майстром Каспаріні із лужицьких німців.

Костел святого Андрія мав велику шану у шляхти. Військові походи на завжди починались богослужінням у костелі з освяченням зброї. Так було, наприклад, і в 1604 році, коли Лжедмитрій I почав зі Львова похід на Москву. Перед цим походом Лжедмитрій І взяв у храмі шлюб з Мариною Мнішек (ще в старому фахверковому костелі[18]).

Під час проведення реставраційних робіт 19761977 років була реставрована і повністю відкрита стіна монастиря разом з Глинянською вежею і воротами зі сторони площі Митної. «Культурні нашарування» підняли місто вище і при реставрації довелось стіну відкопувати, тому що нижній шар із великих сірих каменів був у землі. Впродовж стіни зробили канал — імітацію фортечного рову, котрий влітку часом заповнюється водою. Тоді ж відкрили ворота на Глинянській вежі, закладеній ще у середині XVII століття. Зараз до них веде одне з відгалужень переходу.

У 1960-х роках навпроти входу у вежу стояв годинник, зроблений з квітів, що показував досить точний, як на свою специфічну будову, час. На початку 2010-х років, із зовнішнього боку оборонних мурів монастиря, було встановлено новий "квітковий" годинник, що функціонує дотепер.

У вересні-листопаді 2008 року відбувся ремонт площі перед церквою — було покладено нові, широкі плити. Також площу обгороджено стовпчиками, що у подальшому унеможливить паркування авто перед храмом.

Криниця[ред.ред. код]

Криниця

Криниця споруджена 1620 року і розташована праворуч від головного входу у костел, чи на південь від споруди загалом, у глибині подвір'я. З цією криницею пов'язано декілька легенд та переказів.

Ротонда над криницею, споруджена 1761 року, виконана у вигляді відкритої арочної альтанки, увінчаної куполом зі скульптурою. У куполі зберігся розпис на тему чудес святого Яна з Дуклі. Сама пам'ятка була реставрована у 1970-х роках.

Колона[ред.ред. код]

Сучасний вигляд колони

У 1648 році на честь Яна з Дуклі і в пам'ять про облогу військами Хмельницького поставили дерев'яну колону. У 1736 році за проектом Михайла Северина Жевуського був споруджений стовп, котрий зберігся до наших часів. Зробив колону Томас Гуттер або Фабіан Фесінґер. Раніше на колоні стояла скульптура святого — св. Ян стояв навколішки з руками, складеними у молитві. Позаяк скульптура зникла безвісти після 1944 року, тепер колону увінчує декоративна ваза.

В самому костелі зараз міститься каплиця з надгробком св. Яна з Дуклі, а в боковому вівтарі — його образ, що постав тут «від високого релігійного почуття графині Софії Фредро» — матері митрополита Андрея Шептицького.

Наприкінці 2010 року розпочалася реставрація колони, котру призупинили через настання морозів.

Ілюмінація[ред.ред. код]

На початку січня 2008 року, поміж Різдвом та Новим роком, елементи фасаду церкви та бічна стіна почали підсвічуватися різнокольоровим світлом — червоного, синього, білого, жовтого та зеленого кольору, що почергово мінялося. За декілька днів світився, однак «статично», вже увесь фасад, включаючи скульптури святих на першому рівні, Божої матері та апостолів Петра і Павла на другому, а також центральний вітраж. Ще за деякий час підсвітили криницю та ротонду, 17 січня було підсвічено дзвіницю, а 18 — вежу.

Роботи проводилися львівським представництвом групи компаній «Фюжн» за кошти меценатів, а на освітлення храму використали понад 150 лампочок. Вартість робіт склала 750 тисяч гривень. Презентація освітлення відбулася 24 січня 2008 року.[19] Відтоді комплекс підсвічується з настанням темряви і аж до самого ранку.

Епітафії, пам'ятні таблиці, цитати, усипальниця[ред.ред. код]

Lwów-Bernardyny-Ujejski.jpg

На стіні храму вирізьблений рельєф з вояком, котрий стоїть на колінах і молиться. Під зображенням — напис латинською: «Тут лежить шляхетний Станіслав з Вижиць Вижицький, хорунжий київський, вонвельницький,[20] тимбарківський староста, полковник святої королівської величності, колись відважний воїн, нині смрад і черв. Прожив 66 років. Відійшов року Божого 1680 5 дня місяця червня».

У інтер'єрі (на стінах презбітерію) храму збереглися кільканадцять образів з історіями про чудесні оздоровлення завдяки молитовному звертанню до святого Яна (Івана) з Дуклі. Кожна з них коментована латинською мовою:

  • «Донечка світлої пані Балабанової, старостини теребовельської, потонувши в ріці й переставши дихати, виплила і силою молитви ожила. 1551»;
  • «Аґнеса, жона львівського громадянина, славетного Матея Стемберка, звільнюється від епілепсії»;
  • «Синові белзького громадянина, Матія Спунофф Георгієві, який через гарячку онімів, повертається здоров'я і дар мови»;
  • «Ґабріель, син вельможного Вольфганга Бернарда Вольборнетта, львівського райці, прохворівши, впродовж двох років, одужав. 1505»;
  • «Вдова Анна, львів'янка, через хворобу маючи надмірну щелепу і помутніле око, зцілюється. 1506».

Цитати богословів (їх тримають у руках ангели):

  • "Хто розкаянням спокутував гріхи, здобуде вічний уділ ангельського щастя. Св. Августин в «Монологах»;
  • «Але оскільки Господь терплячий, покаймося у цьому і слізно просім його прощення. Юдити 8,14»;
  • «Чиніть плоди, достойні покаяння. Євангеліє від Луки 3,8»;
  • «Нехай вас не відстрашує від розкаяння суворість розплати, адже що більше було гріхів, то більше милосердя буде [до вас]. Св. Бернар»;
  • «Покайтеся ж та наверніться, щоб він змилувався над вашими гріхами. Діяння апостолів 3,19»;
  • «Хвали і хвалу повторюй, бо найтоншими засувами і незламними замками замкнені ворота. Жоден ворог не входить, жоден друг не виходить. Св. Бернар».

Є памятні таблиці Станіславу Пілату, польському поету Корнелю Уєйському. Був похований Станіслав Вижицкі — син Станіслава, дід Міколая, хорунжий київський, існував його пишний надгробок.[21]

Легенди та цікавинки[ред.ред. код]

Бернардини в променях сонця, що заходить
«Бернарденгарден». Мистецька акція «Виставка танучих скульптур»
Фото вежі монастиря та розібраних укріплень. Вигляд з боку сучасної площі Митної Початок ХХ ст.
  • Протягом 16501945 років комплекс був розташований, варіюючи у різних мовах, на площі Бернардинській.[22]
  • З місця, де у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі, за рік вдарило цілюще джерело. Це було розцінено як чудо, св. Яна перепоховали, а на місці джерела викопали криницю.
  • При будівництві на початку XVII ст. старий костел не зносили, а новий будували над ним, зводячи неначе шатро. Старий костел розібрали тільки після того, як завершили будівництво.
  • 1641 року у Львові сталася незвичайна подія — кримінальний суд звинуватив у богохульстві ченця Альберта Віроземського, який, уклавши з дияволом угоду, віддав йому свою душу разом із тілом. У матеріалах судової справи говорилося, що це «найганебніший людський вчинок за всю історію міста». Почалося все з того, що Віроземський, маючи намір стати ченцем, викрав у настоятеля монастиря печатку і підробив документ, нібито він є священиком ордену і може давати шлюб, сповідати, причащати і хрестити дітей. Фальшивий священнослужитель почав їздити селами навколо Львова, правити служби і, звичайно, заробляти собі гроші. Коли шахрая викрили, він одразу втік із монастиря, але ченцям-бернардинам вдалося його схопити й посадити до монастирського підземелля. Лавничий суд мав засудити його до страти. Бажання жити у Альберта було настільки сильним, що він вирішив укласти цирограф, тобто контракт із дияволом про продаж своєї душі. Контракт був написаний на стіні в'язничної камери кров'ю: «Я своєю кров'ю ставлю підпис і піддаюся під владу князя Люцифера. Взамін за це прошу двадцять років життя, після чого він має право взяти мене з душею і тілом. Згідно з цим контрактом зрікаюсь Бога і Матері Божої і віддаюсь під владу усім дияволам, зобов'язуюся їм служити та їх прославляти, а вони повинні мені давати усе, що я потребую. Прошу звільнити мене з в'язниці цієї ж ночі. Цей контракт підписую з Вегліком, який винесе мене з в'язниці». Згодом на одному із судових засідань Віроземський докладно описав цього таємничого Вегліка, посередника нечистого, який мав вигляд молодого привабливого хлопця і приходив до нього просто крізь стіну камери. Віроземського оглянули і зафіксували на його пальці ранку, з якої той виточував кров для писання. Після тривалого вивчення цієї справи суд визнав Альберта Віроземського винним у підробці документів та богохульстві. Вирок був однозначний — спалення, отже сподівання грішника на диявола виявилися марними.[23]
  • Згідно з однією з легенд 1648 року, під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, група українців змовилася відкрити гетьманові ворота міста. Про це дізналися монахи. Змовників запросили на обід до монастиря. Під час застілля їх по одному почали викликати у двір. Там підводили до криниці і пропонували зазирнути у неї. Коли людина нахилялася, її били сокирою по голові і кидали в криницю (пізніше розповідали, що вона була завалена трупами до самого верху). У тих, хто ще сидів за столом, закралася підозра. Вони вийшли у двір і стали свідками жахливої розправи. Виходу не було, довелося рятуватися втечею — через міські стіни до табору козаків. Загалом легенда є досить сумнівною, особливо враховуючи те, що криниця вважалася священною[24]
  • Під час облоги міста військами Богдана Хмельницького в 1648 році святий Ян з Дуклі своєю появою в небі врятував місто від захоплення козаками.
  • У експозиції архіву представлено так звану «грамоту Дракули», написану кров'ю.
  • Годинник на вежі завжди спішив на п'ять хвилин. Це зроблено у пам'ять про монаха, котрий побачив з вежі турків, що підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед — до часу закриття міських брам. Таким чином місто було врятоване.
  • Кажуть, що у криниці на подвір'ї монахи бернардини топили дітей, що народжувалися від їхніх зв'язків із монашками-кларисками, чий монастир розташований буквально навпроти за якихось двісті метрів. Вважалося, що їхні зустрічі були можливими завдяки підземному ходу, викопаному монахами між двома монастирями. Цей нібито «підземний перехід» виявили у XIX столітті. Насправді ж правда значно буденніша. У 1672 році Львів обступила турецька армія. Нападники почали копати галерею під стіну монастиря з боку площі, майже від монастиря кларисок. Але раптом почалася страшна буря, яка завалила підкоп разом з людьми, які в ньому були. Про це згодом забули, але наприкінці XIX століття, коли прокладали трамвайну лінію, виявили завалений підкоп. В той час у всій Європі йшла запекла антиклерикальна боротьба, тому підкоп негайно оголосили підземним ходом, який сполучав монастирі бернардинів та кларисок і який, звичайно, монахи і монашки відрили не з благочестивою метою. Залишки цього підкопу були використані при будівництві підземного переходу на площі Митній (рукав переходу з площі до брами монастиря бернардинів), проте й зараз туристам часто розповідають цю легенду.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. В.Вечерський. Українські монастирі… С. 332-333
  2. В.Вечерський. Українські монастирі…с.333
  3. а б в В.Вечерський. Українські монастирі… С. 333
  4. В.Вечерський. Українські монастирі… С. 337
  5. Kotarski Edmund, Kumor Bolesław. Solikowski Jan Dymitr herbu Bończa (1539–1603) / Polski Słownik Biograficzny: Warszawa — Kraków, 2000.— t. XL/2, zeszyt 165.— S. 287 (пол.)
  6. zaxid.net  — У колишньому монастирі Бернардинів у Львові виявлено унікальний стінопис.
  7. Гал-info — У львівському монастирі Бернардинів розпочали підготовчі роботи з відновлення стінопису.
  8. Деркач М. Бернардинський дворик розбудовуватимуть угорські архітектори // Високий замок. — 29 жовтня 2012. — № 201 (4825). — С. 6.
  9. Історичний архів Львова.
  10. В.Вечерський. Українські монастирі…с.333
  11. В.Вечерський. Українські монастирі…с.333-334
  12. В.Вечерський. Українські монастирі…с.334-335
  13. В.Вечерський. Українські монастирі…с.333
  14. В.Вечерський. Українські монастирі…с.334
  15. Сучасний Львівський історичний музей.
  16. В.Вечерський. Українські монастирі…с.335-337
  17. В.Вечерський. Українські монастирі…с.333
  18. В.Вечерський. Українські монастирі…с.334
  19. zaxid.net — У Львові «підсвітили» комплекс Бернардинів
  20. ą
  21. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. (пол.) S. 621–622
  22. Мельник Б.  Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII — XX століття. — Львів: Світ, 2001. — 128 с., укр., лат., пол. та нім. мови.
  23. Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. — Львів: Афіша, 2001. — 230 с.
  24. Історичні брехні.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Шубарт П. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини. — Одеса, 2012. — С.122-125. — ISBN 978-966-413-321-7
  • Яремак К. Церква святого Андрія у Львові. — Львів, 2005.
  • Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. — Львів: Афіша, 2001. — 230 с.
  • Лильо І., Лильо-Откович З.  Прогулянка Львовом. Путівник. — К.: Балтія Друк, 2005. — 224 с.: іл.
  • Мельник Б.  Вулицями старовинного Львова. — Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ, 2002. — 272 с.: іл.
  • Мельник Б.  Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII — XX століття. — Львів: Світ, 2001. — 128 с.
  • Островский Г.  Львов. Изд. 2-е, переработ. и доп.- Ленинград: «Искусство», 1975. — 208 с.
  • Strojny A. Lwów — miasto wschodu і zachodu. — Kraków: Bezdroża, 2001.
  • Роман Балук. Фоторепортаж із годинника вежі Бернардинів

Посилання[ред.ред. код]