Джорджо де Кіріко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джорджо де Кіріко
Giorgio de Chirico
Giorgio de Chirico (portrait).jpg
Джорджо де Кіріко, 1936. Фотографія Карла ван Вехтена
Ім'я при народженні Giorgio de Chirico
Дата народження 10 липня 1888(1888-07-10)
Місце народження Волос, Греція
Дата смерті 20 листопада 1978(1978-11-20) (90 років)
Місце смерті Рим, Італія
Національність італієць
Громадянство Італія
Жанр портрет, натюрморт, тематична картина
Навчання Політехнічний інститут у Афінах, Королівська (державна) академія у Мюнхені
Напрямок сюрреалізм, авангардизм, мізерабілізм, метафізичний живопис
Роки творчості 1912-1978
Вплив Макс Клінгер, Арнольд Беклін, Франц Штук, Сальвадор Далі, Фрідріх Ніцше, Пабло Пікассо, Макс Ернст, Артур Шопенгауер[1]
Твори побутовий жанр, портрет, метафізичний інтер'єр, натюрморт[2]
Підпис

Джорджо де Кіріко (італ. Giorgio de Chirico, * 10 липня 1888, Волос, Греція — 20 листопада 1978, Рим, Італія) — італійський аристократ, художник і графік XX століття.

Життєпис[ред.ред. код]

Походить з родини італійського аристократа Еварісто де Кіріко (був бароном), що мав фах інженера і працював в турецько-італійській фірмі, котра будувала залізниці[3]. Евірісто де Кіріко перевіз родину у Грецію, де працював на той час. Тому два сини аристократа ( молодший Андреа і старший Джорджо ) народились у Греції, в місті Волос[4].

Деспотична мати[ред.ред. код]

Мати, Джемма Черветто, походила із забезпеченої буржуазної родини з міста Генуя, мала деспотичний характер, пуританські погляди і психічну нестабільність. Тому дитинство і юність братів Андреа і Джорджо не називають щасливими, незважаючи на матеріальні статки. Батько часто полишав родину через працю на віддалених ділянках будівництва, дітей виховувала мати. Головний принцип виховання - заборони та придушення активності дітей. Психічно травмований Джорджо відрізнятиметься пригніченим настроем, неврівноваженістю і комплексами меншовартості, котрими страждатиме десятиліттями.

Вже під час перебування в місті Волос підлітка Джорджо навчали малюванню у грецького провінційного художника Константіноса Маврудіса, котрий працював креслярем в офісі батька. Надалі батьки-аристократи залучили до навчання сина художників Карла Барбера та Швейцера Джильєрона, вихователя грецької королівської родини, археолога та фахівця з античності.

Освіта[ред.ред. код]

У 1900 влаштувався у Політехнічний інститут у Афінах, кращий на той час учбовий заклад у столиці Греції. Навчання тривало п'ять років. Джорджо почав вивчати художні техніки у портретиста Георгіоса Якобидіса (останній навчався у Мюнхені).

Смерть батька і мюнхенський період[ред.ред. код]

Батько помер у 1905. Мати вивезла братів із Греції і оселилась в місті Мюнхен. У Джорджо почався період пригніченості, що перейшов у депресію. Мюнхенський період життя тривав три роки. Джорджо відкрив для себе творчість символіста і декадента Арнольда Бекліна ( 1827—1901 ) та Макса Клінгера (1857—1920), віртуозні графічні цикли котрого старанно вивчав. У Мюнхені розпочався період впливів німецьких майстрів на свідомість Джорджо, він захоплюється як німецьким мистецтвом 19 століття (відверто невеселим і не найкращим на той час у Європі), так і німецькою декадентською філософією. Серед авторитетів молодого Джорджо - німецький письменник і філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900). Мати з молодшим сином відбула у Мілан. Депресивний Джорджо покидає Мюнхен, не закінчивши курсу у академії, і приєднується до матері у Мілані. Він працює як художник, але ніде не виставляється, бо ніде не піднімається до висот, котрі досяг у мистецтві Макс Клінгер. Відчував себе самотнім і покинутим, відчуває, що не може думати чітко і ясно.

Впливи теоретика Вейнінгера[ред.ред. код]

В мюнхенський період помітний вплив на свідомість Кіріко мав німецький теоретик і психолог Отто Вейнінгер (1880—1903), автор книги «Стать і характер». У власних теоріях Вейнінгер використав поняття «художник-дослідник» та «художник-священик». До «художників-священиків» він панегірично відносив і творчість Арнольда Бекліна, котрим захоплювався Кіріко.

Вейнінгер наполягав, що мінлива реальність тим не менше завжди має незалежні, статичні і базісні елементи - він пропонував, що це геометричні форми, геометричні кострукції, не реальні речі,а символи реальних речей. Кіріко зрозумів це буквально-примітивно і звернувся до геометричних конструкцій і символів реальних речей у власному живопису, волаючи теж стати «художником-священиком». Незвичні тоді статичні форми ошелешили глядачів і критиків і були близькі до кубізму, і, навпаки, суто протилежні динамічним формам італійського футуризму. Кіріко експериментує навіть з формою картин, роблячи трикутні або у вигляді трапеції, не помічаючи спрощень і примітивності власних експериментів.

Паризький період[ред.ред. код]

Родина перебралась з Мілану у Францію, де Джорджо лікує нервову систему на курорті Віші. Потім прибув у Париж. У 1912 приятель Кіріко грек Калковорессі сприяв знайомству Джорджо із французьким художником П'єром Лапрадом (1875-1932), котрий був членом журі паризького Осіннього салону. П'єр Лапрад бачить картини Джорджо і сприяє виставці трьох картин — у Осінньому салоні в Парижі. Картини нібито хвалять, але ніхто не купує. Від знову виставив три полотна в березні 1913 р. у Салоні Незалежних[5].

Художник отримав поміч від авторитетного на той час Аполлінера, з ним познайомився паризький маршан Поль Гійом, що виставляє картини Кіріко в своїй галереї. Складено договір із Полем Гійомом, згідно котрого Кіріко повинен надавати маршану шість картин на продаж щомісячно лише за 120 франків. Так Джорджо почав заробляти на мистецтві. Окрім запаморочливих образів у живопису, художник почав надавати суперечливі, контрастні назви власним картинам. Чередою пішли «Повстання мудрого», «Тривожні музи», «Меланхолія вулиць», «Безсмертні моделі».

Але влітку 1914 розпочалась Перша світова війна і багато чого в світі і в житті людей остаточно зміниться на найгірше.

Примусове повернення у Італію. Сюреалістичний період[ред.ред. код]

У 1915 Італія приєдналася до війни і уряд наказав італійцям за кордонами прибути на батьківщину. Джорджо вимушено повертається у Флоренцію, де був мобілізований у 27-й піхотний полк і (як аристократ і не здатний до військової служби ) потрапляє на службу у військовий шпиталь. Художник демобілізувався в 1918 і приєднався до матері, що мешкала на той час у Римі.

На повоєнний період прийшлися впливи на Кіріко класичного мистецтва та знайомство з настановами сюрреалізму. Зв'язок із маршаном Гійомом не перервався і в 1922 той разом із Андре Бретоном організував виставку картин Кіріко у власній галереї в Парижі, де показав 55 його творів. Зближення із сюрреалістами тривало до 1929, коли вони посварились і Кіріко відходить від художнього напрямку і його прихильників.

Замова від уряду Муссоліні[ред.ред. код]

У 1933 Джорджо отримав замову від войовничого уряду Муссоліні на цикл фресок у павільйоні Міланської триєннале. Тематика фресок — «Культурні досягнення Італії».

Художник виконав фрески у звичній для нього системі штучно поєднаних і нелогічних фрагментів - крилатий кінь Пегас, римський амфітеатр Колізей, собор Св. Петра у Римі... А низка італійських митців і літераторів на фресках напружено займалась творчими пошуками. Огляд фресок переконав комісію у повній невідповідності виконаних творів зазначеним темам. Оргнізатори пішли на знищення невідповідних замові фресок.

Середній і пізній періоди творчості Кіріко повні стилістичних коливань і протиріч[6]. Він робить копії картин старовинних майстрів і подає їх на виставках поряд з картинами метафізичного періоду[7].

Скульптурна продукція Кіріко[ред.ред. код]

Звертався Джорджо і до створення скульптур. У наявності —неспроможність вийти з кола запаморочливих образів-манекенів, і він робить низку цих манекенів у різних ракурсах, надаючи незвичні назви. Аби підвищити комерційну вартість скульптурної продукції, припустився до виливання їх у сріблі і золоті. Але зубожіння і примітивність ідей коштовні матеріали приховати не могли. Скульптурну продукцію Кіріко довгий час не включали у каталоги і не брали на виставки серйозого рівня [8].

Падіння суспільних смаків і потяг до творчості маргінальних і напівбожевільних осіб наприкінці 20 ст. таки привернуло увагу до скульптурної продукції Кіріко. Частка їх встановлена на улицях азійських міст як вияви західноєвропейського мистецтва. На хвилі повної втрати образності, фігуративності в живопису, на хвилі офіційної фінансової підтримки абстракціонізму і така скульптурна продукція знайшла попит в споживацькому суспільстві низки західних країн та у Сполучених Штатах.

Власні шлюби і скандали[ред.ред. код]

У 1924 він познайомиася в Парижі із танцівницею Раїсою Гуревич-Кроль, з котрою узяв шлюб. У 1930 у Римі він познайомився із російською емігранткою Ізабеллою Паксвер, з котрою узяв шлюб вдруге. 1936 р. померла мати художника, що погіршило психічну нестабільність Джорджо вкотре. Він і раніше відрізнявся скандалами. По смерті матері він розпочав судове переслідування організторів венеціанської бієннале, ніби ті виставили його картини без його дозволу.

У 1946 відбулась виставка його картин у галереї Алар — Кіріко не прийняв виставку і декларував, що там виставили фальшиві твори. Буржуазні музеї і галереї почали ховати твори Кіріко, розпочався тривалий період листування і отримання дозволів на експонування.

Графічне надбання[ред.ред. код]

Час від часу Кіріко брався створювати друковану графіку. Зазвичай вона носила автобіографічний характер, була відтворенням графічними техніками числених автопортретів та вільних інтерпретацій його раннього живопису. Особливо часто він звертався до графіки в 1970-і. Це знову таки автопортрети та зображення манекенів без облич, що стануть заштампованими образами митця, його фірмовим стилем у живопису, у скульптурі.

Зазвичай Кіріко звертався до технік літографія та різновидів офортуакватинта, офорт м'яким лаком[9]. Збряклі графічні відбитки у порівнянні з кольоровими варіантами в живопису олійними фарбами художник доповнював аквареллю або кольоровими олівцями. Але більшість графіки художника відбивала його мізерабілізм, пригніченість, неприємно дивувала дивацькими якостями — застиглістю, відсутністю повітря, фантасмагоричними фігурами манекенів без облич у штучних сюжетах, наче побачених у нічних кошмарах. В графічних творах художник так і не подолав дивацьке коло давно вироблених і заштампованих образів. Більшість відбитків має «вторинний» храктер[10]. Графіка Кіріко (незаважаючи на власну оригінальність та індивідуальність ), помітно програвала у порівнянні з графікою сучасних йому італійських майстрів, серед котрих — Франческо Мессіна, Ренато Гуттузо, особливо вона програвала віртуозним офортам скульптора і графіка Еміліо Греко.

Критичний огляд надбання[ред.ред. код]

Il figliol prodigo - De Chirico.jpg

Джорджо виробив свій важкуватий і малорухомий стиль, якого притримувався все життя після нетривалого періоду ранніх пошуків. Його вважають засновником так званого метафізичного живопису, мета котрого — спантеличити глядача порожньою загадковістю і утаємниченим змістом, котрого не знали і самі митці.

Ще у 1913-1914 Джорджо в Парижі почав малювати пустельні, фантазійні, міські пейзажі з цитатами італійської класики ( гіпсові голови Аполлона, Зевса, схематичні і монотонні галереї, манекени без облич, чудернацькі вежі, довгі передвечірні тіні, суміш з випадкових речей, поєднаних у хаотичні композиції - від бронзового монумента до гумової рукавиці і книги, що не має назви на обкладинці тощо ).

Формування невеличкого об'єднанання метафізичних живописців пройшло у 1916 в місті Феррара, Італія. До угруповання увійшли сам де Кіріко, Карло Карра́, Філіппо де Пізіс, Альберто Савиніо. Пізніше до них приєднався художник Джорджо Моранді. Течія була недовгою і в 1921 фіксують її розпад. Дослідники вважають появу метафізичного живопису реакцією на кризу футуризму , мистецької течії в Італії на початку 20 ст. Сам метафізичний живопис не створив ані своєї школи, ані тривалого мистецького об'єднання. Тим не менше його помітили, і в Італії ціла низка митців мала вплив ідей метафізичного живопису, хоча насичувала свої картини різними власними знахідками ( Маріо Сіроні, Массімо Кампільі, Анастасіо Сольдаті, Арденго Соффічі).

Смерть[ред.ред. код]

Помер у Римі. Поховання відбулося у церкві Сан-Франческо-а-Ріпа [11].

Музей у Римі[ред.ред. код]

В будинку на площі Іспанії в Римі, де мешкав художник, створено його музей.

Вибрані твори[ред.ред. код]

  • «Автопортрет », 1919
  • « Андреа де Кіріко», 1910
  • « Поль Гійом», 1911
  • «Портрет матері », 1911
  • «Вежа », 1913
  • «Загадка осіннього полудня»
  • «Невизначеність поета », 1913
  • « Мовчаща скульптура. Покинута Аріадна», 1913
  • «Вокзал Монпарнас», 1914
  • «Площа Ітілії», 1914
  • «Портрет Гійома Аполлінера », 1914
  • «Площа Ітілії. Меланхолія »
  • «Нудьга отруєння», 1914
  • « Прогулянка філософа», 1914
  • «Чистота уяви », 1915
  • «Гектор і Андромаха», 1916
  • «Повстання мудрого», 1916
  • «Єврейський янгол», 1916
  • «Смерть духу», 1916
  • «Метафізичний інтер'єр і печіво », 1917
  • «Автопортрет з гіпсовим погруддям самого Кіріко», 1922
  • «Великий метафізик », 1924
  • « Руйнація муз», 1925
  • «Археологи», 1927
  • «Археолог у храмі», 1928
  • « У школі гладіаторів», 1927
  • «Автопортрет в майстерні у Парижі », 1935
  • « Гладіатори», 1936
  • «Автопортрет оголеним», 1945
  • « Бійка гладіаторів на арені», 1948
  • «Автопортрет в саду », 1959
  • « Натюрморт зі срібним посудом», 1962
  • « Трубадур», 1968
  • «Метафізичний інтер'єр і печіво », 1968
  • «Аполлон і натюрморт з трояндами і фруктами », 1974

Каталоги виставок[ред.ред. код]

  • Giorgio de Chirico: Catalogo generale/Claudio Bruni Sakraischik, Isabella Far, eds. Milano: Electa, 1971 — 1983
  • Giorgio De Chirico, 1888 — 1978: Galleria nazionale d'arte moderna, Roma, 11 novembre 1981-3 gennaio 1982/ Pia Vivarelli, ed. Roma: De Luca, 1981
  • Giorgio de Chirico: post-metaphysical & baroque paintings, 1920 — 1970/ Claudio Bruni Sakraischik a.o., eds. New York: Robert Miller, 1984

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.61
  2. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.62
  3. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.61
  4. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.61
  5. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.61
  6. http://www.estorickcollection.com/permanent/Giorgio_de_Chirico.php
  7. http://www.estorickcollection.com/permanent/Giorgio_de_Chirico.php
  8. http://www.standard.co.uk/goingout/exhibitions/giorgio-de-chirico-myth-and-mystery-estorick-collection--exhibition-review-9095252.html
  9. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.61
  10. «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983, с.61
  11. http://www.italica.rai.it/eng/principal/topics/bio/dechirico.htm

Джерела[ред.ред. код]

  • De Chirico Giorgio, Il meccanismo del pensiero, Critica, Polemica, Autobiografia 1911-1943. Einaudi, 1985.
  • Baldacci Paolo, Giorgio de Chirico 1888-1919 La metafisica. Leonardo Arte, 1997
  • * Cavalesi Maurizio - Mori Gioia, De Chirico, Giunti Editore, Firenze 1988 (2007), pp. 50. ISBN 88-09-76080-8
  • Ренато Гуттузо Де Кирико, или О живописи // «Искусство», 1988, № 9. — Пер. с итальянского К.А. Чекалова.
  • Ив Бонфуа Джорджо де Кирико // Пространство другими словами: Французские поэты XX века об образе в искусстве. СПб: Изд-во Ивана Лимбаха, 2005, с.204-207
  • Тараканова Е.В. Объекты природы как образ высказывания (Растительные мотивы в метафизической живописи Джорджо де Кирико // Итальянский сборник. № 2. СПб., 1997. С. 113-121.
  • «Сообщения Государственного Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1983

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]