Клонорхоз
| Клонорхоз | |
|---|---|
 Доросла особина Clonorchis sinensis — збудника клонорхозу | |
| Спеціальність | інфекційні хвороби, medical parasitologyd і гельмінтолог[d] |
| Симптоми | нудота[1], діарея[1], гарячка, біль у животі, гепатит, жовтяниця, холецистит, хронічний панкреатит, цироз печінки, холангіт і злоякісна пухлина |
| Причини | C. sinensisd |
| Препарати | празиквантел[2] і альбендазол[2] |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1F80 |
| МКХ-10 | B66.1 |
| DiseasesDB | 29302 |
| MeSH | D003003 |
 Clonorchiasis у Вікісховищі | |
Клонорхо́з (англ. Clonorchiasis; Chinese liver fluke disease, лат. Clonorchosis) — хронічний біогельмінтоз з переважним ураженням біліарної системи (жовчних проток) і підшлункової залози. Клонорхоз дуже схожий на опісторхоз, деякі дослідники вважають, що ці два гельмінтози слід об'єднати в одну нозологічну форму.[3]
Історичні факти[ред. | ред. код]
Самий ранній запис про хворобу, яка нагадує клонорхоз, відомий від 278 року до нашої ери з китайської провінції Хубей. Але самого збудника виявив аж у 1874 році Джеймс Макконнелл, професор патології і лікар в клініці медичного коледжу в Калькутті. Він провів розтин 20-річного китайського теслі, знайшов збільшену печінку і розширені жовчні протоки, які, як він зазначив, блокувалися «маленькими, темними, червоподібними гельмінтами». Макконнелл порівняв їх з відомими на той момент трематодами і прийшов до висновку, що знайдений ним гельмінт значно відрізнявся від них.[4] Ґрунтовний науковий опис зробив і опублікував Томас Спенсер Кобболд у 1875 році. Він назвав його Distoma sinense. Але у 1876 році, Рудольф Лейкарт назвав його Distomum spithulatum. Кенсу Ішісака описав перший випадок клонорхоза в Японії в 1877 році. Артур Луз у 1907 році створив для цього гельмінта новий рід Clonorchis (від грец. κλώνος — прут / гілка, грец. όρχις — яєчко). Гаруджіро Кобаяші був першим дослідником, що виявив 1991 року коропових риб як другого проміжного хазяїна гельмінта. Масатомо Муто виявив у 1918 році молюсків як першого проміжного хазяїна.[5][6]
Актуальність[ред. | ред. код]
Осередки клонорхозу є в окремих регіонах Росії (басейн річки Амур), у країнах традиційного туризму в Південно-Східній Азії (особливо Китай, Північна і Південна Корея, В'єтнамі, Лаос, Таїланд). Ця інвазія чинить значний вплив на здоров'я людей та економіку країн регіону, спричинює цироз печінки і рак жовчних протоків. Міжнародне агентство з вивчення раку (IARC) класифікує збудника клонорхозу як агента групи 1, канцерогенних для людини.
Етіологія[ред. | ред. код]
| Клонорхоз | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Clonorchis sinensis (Looss, 1907) | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Збудником клонорхозу є трематода Clonorchis sinensis (синонім — двовустець китайський) роду Clonorchis, родини Opisthorchiidae, надродини Opisthorchioidea. За зовнішнім виглядом нагадує котячого двовустеця Opisthorchis felineus і Opisthorchis viverrini. Тіло гельмінта пласке, завдовжки 10-20 мм, завширшки 2-4 мм, має присоски. Яйця жовто-коричневого забарвлення з кришечкою на одному кінці. Від яєць збудника опісторхозу відрізняється відсутністю шифткоподібного виступу.
Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]
Джерела інвазії[ред. | ред. код]
Клонорхоз — пероральний біогельмінтоз, природно-осередкова інвазія. Дефінітивним хазяїном і джерелом інвазії є інфіковані люди і м'ясоїдні ссавці (собаки, коти та інші), проміжними хазяями — прісноводні черевоногі молюски роду Bithynia, додатковими — коропові риби (в'язь, лин, білий амур, чорний амур, товстолоб, головень, карась японський, короп, золоті рибки тощо) та деякі прісноводні раки. У Китаї відомі 102 види риб, що переносять збудника клонорхозу[7], на Корейському півострові — 40[8], у Російській Федерації — 7[9].
Механізм та фактори передачі[ред. | ред. код]
Механізм зараження — оральний, шлях передачі — харчовий. Яйця гельмінта з фекаліями, при попаданні у воду заковтують деякі прісноводні молюски родів Bithynia, Melanoides, Alocinma, Parafossarulus, Semisulcospira, Assiminea, в тілі яких приблизно через 2 тижні формуються личинки — церкарії. Церкарії активно проникають у підшкірну клітковину й м'язи риб і раків, де перетворюються в метацеркаріїв. Людина та рибоїдні тварини заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої (в тому числі — сирої, солоної, маринованої, копченої, сушеної тощо) інфікованої риби або раків.
Сприйнятливість та імунітет[ред. | ред. код]
Тривалість життя збудника в організмі людини — 25-40 років і більше. У людей, що проживають в ендемічних районах, формується імунітет який передається трансплацентарно та обумовлює легший перебіг хвороби. В осередках клонорхозу зараження проходить ще в дитинстві й хвороба перебігає в гострій формі, залишаючись часто нерозпізнаною. Існує високий ризик зараження для мандрівників в ці райони.
Патогенез[ред. | ред. код]
В основі патогенезу лежить запалення епітелію жовчних протоків, аденоматозна проліферація його, приєднання вторинної мікрофлори, механічна дія гельмінта, токсико-алергічні реакції, нейротрофічні розлади. Суттєвих відмінностей в патогенезі при клонорхозі та опісторхозі немає. У гострій стадії розвивається токсико-алергічний гепатит, тоді як в хронічній стадії — формується хронічний холангіт, холецистит, панкреатит. На сьогодні цей гельмінтоз розглядають як підтверджений предиктор виникнення раку жовчних протоків (холангіокарцинома) і підшлункової залози. Вважають, що розвиток холангіокарциноми являє собою багатофакторний процес, при якому паразити відіграють роль стимуляторів злоякісного росту.
Клінічні ознаки[ред. | ред. код]
Гостра стадія[ред. | ред. код]
У неімунних осіб захворювання перебігає по типу гострого токсико-алергічного гепатиту, що проявляється загальною слабкістю, гарячкою, больовими відчуттями в правому підребер'ї, збільшенням печінки, рідше — селезінки, лімфаденітом. Частою є жовтяниця. Через 2-4 тижні гострі прояви стихають, одночасно у випорожненнях хворих з'являються яйця збудника. В імунних людей, які мають спадковий захист, гострі прояві виражені слабко.
Хронічна стадія[ред. | ред. код]
Клінічний спектр у хронічну стадію маніфестує проявами холецистоангіохоліту, хронічного гепатиту і панкреатиту, в далеко запущених випадках може розвинутися цироз печінки, холангіокарцинома. Ведучими проявами є загальна слабкість, зниження апетиту, нудота, непереносимість жирної їжі, гіркота в роті, біль по ходу підшлункової залози і в правому підребер'ї, диспепсія.
Діагностика[ред. | ред. код]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Клінічна діагностика[ред. | ред. код]
У клінічній діагностиці враховують клінічні прояви (наявність гострого токсико-алергічного гепатиту, холангіт), епідеміологічний анамнез (перебування в ендемічний територіях разом із фактом вживання там коропової риби).
Лабораторно-інструментальна діагностика[ред. | ред. код]
Під час гострої фази виявляють лейкоцитоз із еозинофілією, збільшення ШОЕ, підвищений рівень прямої фракції загального білірубіну, збільшена активність АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази (ЛФ), гамма-глютамілтранспептидази (ГГТП) і помірне порушення білкового складу крові. Упродовж хронічної фази виявляють — еозинофілію, можлива анемія. Найбільше поширення для діагностики процесу в жовчних шляхах мають рентгенологічні методи (холецистохолангіографія з внутрішньовенним введенням контрастних речовин, ретроградна холангіопанкреатографія), ультразвукове дослідження жовчних шляхів, печінки і підшлункової залози, комп'ютерна томографія органів гепатопанкреатичної зони тощо.
Специфічна діагностика[ред. | ред. код]
Ведучу роль у верифікації діагнозу має мікроскопічний метод — копроовоскопія та дуоденальне зондування із дослідженням вмісту 12-палої кишки на яйця збудника. Застосовують і серологічні реакції — імуноферментний аналіз (ІФА), але лише в гострій фазі поява IgM є доказовою наявності клонорхозу. У хронічній стадії часто виявляють IgG, але це не є підтвердженням діагнозу, адже може свідчити про перенесену раніше хворобу.
Лікування[ред. | ред. код]
Лікування клонорхоза повинне бути комплексним і поряд зі специфічними препаратами включати патогенетичну (десенсибілізуюча й дезінтоксикаційна) терапію.
Етіотропне лікування[ред. | ред. код]
Золотим стандартом специфічної терапії вважають празиквантел у дозі 0,25 г/кг 3 рази на добу протягом 1-3 днів залежно від тяжкості інвазії.
Патогенетична терапія[ред. | ред. код]
У гостру стадію призначають дезінтоксикаційні препарати, протиалергійні.
У хронічну стадію призначають патогенетичні засоби — жовчогінні, ферментні препарати, засоби, що впливають на тонус і моторику шлунково- кишкового тракту; дієтотерапію, яка направлена на щадіння органів гепатопанкреатичної ділянки (стіл № 5 за Певзнером), дуоденальні зондування 1—2 рази на тиждень протягом 1—2 місяці, у разі приєднання вторинної інфекції — антибіотики з урахуванням чутливості, при розвитку анемії — повноцінну білково-вітамінну дієту, препарати заліза.
Профілактика[ред. | ред. код]
Велике значення мають охорона водойм від фекального забруднення, запобігання інвазії риби, в тому числі й під час промислового вирощування в штучних водоймах, а також санітарно-освітня робота, мета якої переконати населення не споживати сиру і напівсиру рибу, дотримуватися встановлених правил копчення, соління, заморожування, термічної обробки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Disease Ontology — 2016.
- ↑ а б NDF-RT
- ↑ King, Sandie; Scholz, Tomáš (2001). «Trematodes of the family Opisthorchiidae: A minireview». The Korean Journal of Parasitology. 39 (3): 209–21. (англ.)
- ↑ Qian, Men-Bao; Utzinger, Jürg; Keiser, Jennifer; Zhou, Xiao-Nong (2016). «Clonorchiasis». The Lancet. 387 (10020): 800—810. (англ.)
- ↑ Yoshida, Yukio (2012). «Clonorchiasis—A historical review of contributions of Japanese parasitologists». Parasitology International. 61 (1): 5–9. (англ.)
- ↑ Sripa, Banchob; Tesana, Smarn; Yurlova, Natalia; Nawa, Yukifumi (2017). «A historical review of small liver fluke infections in humans». Parasitology International. Online. doi:10.1016/j.parint.2017.01.004 (англ.)
- ↑ Tang, Ze-Li; Huang, Yan; Yu, Xin-Bing (6 July 2016). «Current status and perspectives of Clonorchis sinensis and clonorchiasis: epidemiology, pathogenesis, omics, prevention and control». Infectious Diseases of Poverty. 5 (1): 71. (англ.)
- ↑ Sohn, Woon-Mok (2009). «Fish-borne zoonotic trematode metacercariae in the Republic of Korea». The Korean Journal of Parasitology. 47 (Suppl): S103–113. (англ.)
- ↑ Fattakhov, RG; Ushakov, AV; Stepanova, TF; Ianovich, VA; Kopylov, PV (2012). «[Epizootiological characteristics of clonorchiasis foci in the Amur River ecosystem in the Jewish autonomic region]». Meditsinskaia Parazitologiia i Parazitarnye Bolezni (4): 15–18. (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Паразитарные болезни человека (протозоозы и гельминтозы): руководство для врачей / под ред. В. П. Сергиева, Ю. В. Лобзина, С. С. Козлова. — С.Пб. : ООО «Издательство Фолиант», 2008. — 592 с. (рос.)
- Бронштейн А. М. Паразитарные болезни человека: Протозоозы и гельминтозы / А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. — Москва: Издательство Российского университета дружбы народов, 2004. — 206 с. (рос.)
- Subhash Chandra Parija, Thomas J Marrie, Shekhar Koirala Trematode Infection Updated: Nov 23, 2015 Medscape. Drugs & Diseases. Infectious Diseases (Chief Editor: Mark R Wallace) [1] [Архівовано 2 грудня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
- Joseph Adrian L Buensalido, Anna Flor G Malundo, Marja Arcangel Bernardo-Buensalido Intestinal Flukes Updated: Feb 21, 2019. Medscape. Drugs & Diseases. Infectious Diseases (Chief Editor: Michael Stuart Bronze) [2] [Архівовано 2 грудня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
- Joseph Adrian L Buensalido, Anna Flor G Malundo, Marja Arcangel Bernardo-Buensalido Intestinal Flukes Treatment & Management Updated: Feb 21, 2019. Medscape. Drugs & Diseases. Infectious Diseases (Chief Editor: Michael Stuart Bronze) [3] [Архівовано 2 грудня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
- Lai DH, Hong XK, Su BX, Liang C, Hide G, Zhang X, Yu X, Lun ZR Current status of Clonorchis sinensis and clonorchiasis in China. Trans R Soc Trop Med Hyg. 2016 Jan;110(1):21-7. (англ.)
- WHO. Clonorchiasis [4] [Архівовано 18 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Men-Bao Qian, Jürg Utzinger, Jennifer Keiser, Xiao-Nong Zhou Clonorchiasis The Lancet Volume 387, No. 10020, p800–810, 20 February 2016 (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Clonorchiasis — Chinese or Oriental Liver Fluke Disease [5] [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] — Сайт, присвячений клонорхозу. (англ.)
- Karin Leder, Peter F Weller Liver flukes: Clonorchis, Opisthorchis, and Metorchis. Mar 20, 2017. [6] [Архівовано 13 травня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
