Людовик XIII

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людовик XIII
Король Франції
Louis XIIIval grace.jpg
Правління 1610 - 1643
Імена Louis XIII de France
Дата народження 27 вересня 1601(1601-09-27)
Дата смерті 14 травня 1643(1643-05-14) (41 рік)
Попередник Генріх IV
Діти Людовик XIV
(16381715)
Філіп І, герцог Орлеанський
(16401701)
Наступник Людовик XIV
Дружина Анна Австрійська,
інфанта Іспанська,
королева Франції
Династія Бурбонів
(фр. Bourbon)
Батько Генріх IV
Мати Марія Медічі

Людовик XIII Справедливий (фр. Louis le Juste; 27 вересня 1601, Фонтенбло — 14 травня 1643, Сен-Жермен-ан-Ле)—король Франції та Наварри з 1610 до 1643 р.р.
Титули: Дофін В'єнський, губернатор Нормандії (16081610).

Ранні роки та початок правління[ред.ред. код]

Народжений в Фонтенбло, Людовик XIII був найстаршою законною дитиною короля Генріха IV—першого короля з династії Бурбонів та Марії Медічі. Йому довелося зростати з позашлюбними дітьми свого батька, що йому не подобалося і залишило відбиток на його особистості. Відомості про дитячі роки дофіна збереглися найповніше в щоденнику його лікаря Еруара, які свідчать про досить розпусну атмосферу королівського двору.

Своїх незаконнонароджених братів і сестер він називав «фефе» і класифікував їх, як «суча порода». Породи йшли в такому порядку: «Спочатку моя, потім фефе Вандома, потім фефе Шевальє, за цим фефе Вернея і нарешті маленького Море. Цей останній для мене просто смішний…»[1]
В 1609 р. він переїжджає до Лувра, де на вимогу батька має готуватися до ведення державних справ. Він отримує достатньо поверхневе виховання від свого наставника Жиля де Сувре. Людовик мало цікавиться латиною та письмом. Найбільше його приваблювали полювання та музика. Крім того він був чудовим вершником.

Став королем в 1610 р. у віці восьми з половиною років, після вбивства Генріха IV Равальяком. Через те, що він ще не досяг повноліття регентом стала його мати, яка мала правити поки королю не виповнилося б тринадцять років. Але через своє властолюбство Марія Медічі відмовлялася віддавати владу, тому Людовик XIII почав самостійно правити лише в п'ятнадцять років. Регентша відступила від політики Генріха IV і вирішила укласти союз із Іспанією, для чого було домовлено про шлюб короля з інфантою Анною Австрійською, дочкою короля Іспанії Філіпа ІІІ Габсбурга. Шлюб був укладений 9 листопада 1615 р., але їхні сексуальні відносини не починалися приблизно до 1619 р. Цей шлюб викликав занепокоєння у дворян-гугенотів. Багато знатних гугенотів почали покидати двір і готуватися до громадянської війни, але королеві-регентші вдалося з ними домовитися. Після досягнення повноліття Людовик XIII підтвердив Нантський едикт та скликав Генеральні штати, які, правда, не мали особливого значення. Цей період характеризується боротьбою аристократичної опозиції з посиленням абсолютизму. Голова аристократів принц Генріх ІІ Конде був ув'язнений в Бастилії фаворитом Марії Медічі Кончіні, маршалом д'Анкром. Але 24 квітня 1617 р. з відома короля Кончіні був застрелений і трохи пізніше королева Марія Медічі була зіслана в Блуа.

Самостійне правління[ред.ред. код]

Після того, як Людовик XIII почав самостійне правління в 1617 р. він знаходився під впливом свого фаворита та наставника герцога Люіня, який був на 23 роки старшим за короля. Королева-мати в 1619 р. тікає з Блуа і піднімає армію проти сина, але повстання було не досить вдалим. Король вирішує помиритися з матір'ю і відповідно до Ангулемського договору від 30 квітня 1619 р. вона отримує Шинон та Анже, але без права засідати в Раді. Невдоволена своєю роллю Марія Медічі починає громадянську війну, яка закінчується її поразкою при Понт-де-Се в серпні 1620 р., де король особисто командує своєю армією. Бажаючи все ж досягти примирення з матір'ю Людовик XIII дозволяє їй повернутися у Париж. Але вона ставить йому умову, що готова повернутися лише, якщо в Королівську раду буде введений її тодішній фаворит єпископ Люсонський Рішельє. На що король погоджується.

Протестанти під головуванням принца Конде, графа Суассонського та герцога Бульонського в цей час знову підняли повстання. Король їде до По, столиці Наварри для того, щоб відновити католицьку віру, яка була заборонена протестантами вже пів-століття. Він починає військову кампанію в 1621 р. і захоплює Сен-Жан-д'Анжелі. Та через невдалі дії Люіня терпить поразку при Монтобані. Люінь помирає в тому ж році від скарлатини. Загалом Люінь був не дуже добрим державним діячем і викликав невдоволення тим, що за дуже короткий строк, користуючись дружбою короля накопичував багатства і титули.

Бажаючи більше уваги приділяти державним справам Людовик XIII, довіряється в управлінні міністру Ніколя Брулару де Сіллері та його синам. Але через свою некомпетентність вони швидко втрачають владу.

В 1624 р. король призначає Рішельє першим міністром. Рішельє, який пізніше стає кардиналом, зосереджує в своїх руках всі важелі управління королівством. Діючи задля об'єднання держави та зміцнення влади короля він відбирає в 1628 р. у гугеноів їх останній форпост-Ла-Рошель, а в 1629 р. своїх привілеїв були позбавлені протестанти Лангедока. Але за цим не було релігійних переслідувань. Король помилував всіх захисників Ла-Рошелі, що залишилися у живих, а релігійні свободи були підтверджені. Французький дім Неверів був закріплений в Мантуї, після війни за мантуанську спадщину (16281631), що зміцнило вплив Франції в Італії. Завдяки дипломатичній політиці Рішельє Франція успішно захистила свої інтереси в Тридцятирічній війні, не допустивши перемоги іспанських та австрійських Габсбургів.

Всередині держави стараннями кардинала зміцнювався абсолютизм. Було придушено «фронду принців» та страчено герцога Монморансі. Король весь час захищав свого міністра від інтриг своїх родичів, серед яких особливо виділявся честолюбністю принц Гастон Орлеанський. Гастон Орлеанський, який довгий час був спадкоємцем престолу, намагався усунути кардинала Рішельє, а згодом за допомогою Іспанії стати королем.

Король модернізував порт Гавра та розпочав будівництво потужного флоту. Крім того, Людовик XIII піклувався про розвиток та управління Нової Франції, були організовані поселення в Квебеці-на захід від річки св. Лаврентія, від міста Квебек до Монреаля. Він допомагає св. Венсану де Полю організовувати його конгрегацію, яка займається допомогою бідним (його послідовниць почали називати сестрами милосердя). При ньому створюється система податкового контролю на основі призначення інтендантів. Карбується перший луїдор.

Будучи побожним, Людовик XIII в 1638 році посвячує Францію Богоматері. Король піклувався про розвиток мистецтва у Франції, хоча назвати його меценатом важко. Він допомагав художникам відвідувати Італію та вчитися там. Людовик XIII запросив великих художників Ніколя Пуссена та Філіпа де Шампена прикрашати Лувр. Кардинал Рішельє помер за декілька місяців до смерті самого короля і його спадкоємцем став кардинал Мазаріні, який досяг вершини могутності під час регенства Анни Австрійської.

Сімейне життя[ред.ред. код]

Відносини між королем і Анною Австрійською були довгий час досить прохолодними. Лише після 23 років шлюбу і чотирьох викиднів королева народила сина в 1638 році. Через велику кількість фаворитів (герцог де Люінь, маркіз де Торе, Барада, герцог де Сен-Сімон та маркіз де Сен-Мар) та холодність у відносинах з дружиною про Людовика XIII ходили поголоси, начебто він мав гомосексуальні зв'язки, але це ні чим не підтверджується. Единим, хто це стверджував був Гедеон Теллеман де Рео, який був настроєний вороже до Людовика XIII. Останнім його фаворитом був набагато молодший маркіз де Сен-Мар, який був страчений за звинуваченням у змові під час війни з Іспанією в 1642. Крім того, відомо про двох його коханок - Марі де Отефор та Луїзу де Лафаєт. Але відносини з ними, скоріш за все мали платонічний характер.

Виноски[ред.ред. код]

Джерела:[ред.ред. код]

Ги Шоссинан-Ногаре. «Повседневная жизнь жен и возлюбленных французских королей»
• Шишкин В. В. «Королевский двор и политическая борьба во Франции в XVI—XVII веках». СПб., 2004. (Clio cotidiana).
• Moote, A. Lloyd. «Louis XIII, the Just». Berkeley, CA; Los Angeles; London: University of California Press, 1991 (paperback, ISBN 0-520-07546-3).
• Willis, Daniel A. (comp). «The Descendants of Louis XIII. Clearfield, 1999»
• И. А. Мусский. «100 великих дипломатов». Москва, Вече, 2001 г.

Попередник: Blason France moderne.svg
Король Франції
Король Наварри
1610-1643
Наступник:
Генріх IV Людовик XIV
Meuble héraldique Fleur de lys.svg Королі та імператори Франції 9871870 Meuble héraldique Fleur de lys.svg
987 996 1031 1060 1108 1137 1180 1223 1226
   Гуго Капет Роберт II Генріх I Філіп I Людовик VI Людовик VII Філіп II Людовик VIII   
1226 1270 1285 1314 1316 1316 1322 1328 1350
   Людовик IX Філіп III Філіп IV Людовик X Іоанн I Філіп V Карл IV Філіп VI   
1350 1364 1380 1422 1461 1483 1498 1515 1547 1559
   Іоанн II Карл V Карл VI Карл VII Людовик XI Карл VIII Людовик XII Франциск І Генріх II   
1559 1560 1574 1589 1610 1643 1715 1774 1792
   Франциск ІІ Карл IX Генріх III Генріх IV Людовик XIII Людовик XIV Людовик XV Людовик XVI   
1792 1804 1814 1824 1830 1848 1852 1870
     -   Наполеон I Людовик XVIII Карл X Луї-Філіп I - Наполеон III   

Королі ФранціїФранціяКапетингиВалуаБурбониБонапарти

Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.