Язов Дмитро Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Язов Дмитро Тимофійович
Під час візиту в США в 1989 році
Під час візиту в США в 1989 році
Народився 8 листопада 1924(1924-11-08) (90 років)
СРСР с. Язове, Оконешниковський район Омська область
Країна СРСР СРСР
Приналежність Радянська армія Радянська армія
Рід військ піхота
Роки служби 19411991
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування Міністр оборони, заступник міністра оборони-Начальник Головного управління кадрів МО, Командувач військами Далекосхідного, Середнеазіатського військових округів, Центральною групою військ
Війни/битви Друга світова війна
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV-го ступеня
Орден Пошани (Росія)
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «За зміцнення бойової співдружності»
Медаль «За освоєння цілинних земель»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Орден Шарнхорста (НДР) Орден Червоного Прапора (Чехословаччина)

Я́зов Дмитро́ Тимофі́йович (* 8 листопада 1924[1], с. Язове, Оконешниковський район Омської області) — радянський військовий і політичний діяч, останній Маршал Радянського Союзу (1990) і передостанній міністр оборони СРСР з 1987 по 1991, член ДКНС.

Єдиний нині живий Маршал Радянського Союзу.

Біографія[ред.ред. код]

Маршал Язов. 3 листопада 2009

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

У Червону Армію вступив добровільно у листопаді 1941 р., не встигнувши закінчити середню школу, зарахований на навчання до Московського Червонопрапорного піхотного училища імені Верховної Ради РРФСР (розміщується в евакуації в Новосибірську в період 02.11.1941 — 28.01.1942 р.) і закінчує його в червні 1942 р.[2][3]

На фронтах німецько-радянської війни з серпня 1942 року. Воював на Волховському і Ленінградському фронтах на посадах командира стрілецького взводу[4] і командира стрілецької роти.[4] Брав участь у обороні Ленінграда, в наступальних операціях радянських військ у Прибалтиці, у блокаді Курляндського угруповання німецьких військ. Був поранений у бою, нагороджений орденом. За час війни закінчив також фронтові курси удосконалення командного складу (комскладу) Волховського фронту.

Військова служба після війни[ред.ред. код]

Відразу після закінчення війни був направлений на курси удосконалення офіцерів піхоти Червоної Армії, які закінчив у 1946 і був призначений командиром стрілецької роти. Тільки у 1953 р. закінчив середню школу. У 1956 р. закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе із золотою медаллю і призначений командиром мотострілецького батальйону. З жовтня 1958 р. — старший офіцер в Управлінні бойової підготовки Ленінградського військового округу. З жовтня 1961 р. — командир мотострілецького полку, полковник (20.06.1962). У період Карибської кризи мотострілецький полк Язова був таємно перекинутий на Кубу і перебував там тривалий час у бойовій готовності для запобігання вторгнення військ США на острів. З вересня 1963 р. — заступник, а потім начальник відділу планування та загальновійськової підготовки штабу Ленінградського військового округу (до 1965 року).

У 1967 р. закінчив Військову академію Генерального штабу. З жовтня 1967 р. — командир мотострілецької дивізії, генерал-майор (22.02.1968). З березня 1971 р. — командир армійського корпусу, генерал-лейтенант (15.12.1972). З січня 1973 р. — командувач армією. З травня 1974 р. — начальник управління у Головному управлінні кадрів Міністерства оборони СРСР. З жовтня 1976 р. — перший заступник командувача військами Далекосхідного військового округу, генерал-полковник (28.10.1977).

З січня 1979 р. — командувач військами Центральної групи військ на території Чехословаччини. З листопада 1980 р. — командувач військами Середньоазіатського військового округу, генерал армії (6.02.1984). З червня 1984 р. — командувач військами Далекосхідного військового округу, за деякими повідомленнями ЗМІ, під час служби на Далекому Сході подружився з Кім Ір Сеном. З січня 1987 р. — начальник Головного управління кадрів (ГУК) — заступник Міністра оборони СРСР з кадрів.

На чолі Збройних Сил СРСР[ред.ред. код]

Призначений на посаду Міністра оборони СРСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 травня 1987 р. несподівано для себе, після польоту Матіаса Руста і подальшої відставки міністра Маршала Радянського Союзу С. Л. Соколова.

Перші три роки на посаді міністра Язов залишався генералом армії, що було незвично (з 1935 всі глави військового відомства були Маршалами Радянського Союзу, за винятком Сталіна, який, ставши наркомом оборони в 1941, до 1943 не мав ніякого звання). Лише 28 квітня 1990 р. Президент СРСР М. С. Горбачов присвоїв Д. Т. Язову звання Маршала Радянського Союзу[5]; це було останнім таким присвоєнням маршальського звання в історії СРСР. Язов був також єдиним Маршалом Радянського Союзу, які народилися в Сибіру.

У березні 1991 року був «перепризначений» на посаду Міністра оборони СРСР Указом Президента СРСР.[6]

Був членом ВКП (б) з 1944, кандидатом у члени ЦК КПРС з лютого 1981 р., членом ЦК КПРС з червня 1987 по серпень 1991 р. , кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС з червня 1987 по липень 1990 р. Член Президентської Ради СРСР у березні — грудні 1990 р. Член Ради безпеки СРСР у грудні 1990 — вересні 1991 р. Депутат Верховної Ради СРСР 10-11 скликань (1979–1990). Народний депутат СРСР (1990–1991).

ГКЧП і пострадянський час[ред.ред. код]

Консерватор, він був непопулярний в колах прихильників перебудови; в 1991 р. прилучився до підготовлюваного ГКЧП і з першого дня увійшов до його складу; в Москву за його наказом були введені танки та інша важка техніка, обговорювався план штурму Білого дому.

Переконавшись у провалі перевороту, відправився в Форос до Горбачова і негайно після повернення був заарештований на аеродромі. 22 серпня 1991 р. був виданий Указ Президента СРСР «Про звільнення Язова Д. Т. від обов'язків Міністра оборони СРСР».[7]

«… З в'язниці звернувся до Президента з записаним на відео посланням, де каявся і називав себе» старим дурнем «Журнал» Власть "№ 41 (85) від 14.10.1991

Зі слів Маршала: "Не було такого листа! Це все фальсифікація журналіста, якого з дозволу слідчого допустили до мене в камеру Матроської тиші. А після нашої бесіди в одному з німецьких журналів з'явилася ця фальшивка з приписаними мені словами ".

«Не в захваті від отриманого завдання»: Павло Грачов розповідає про те, як він не тільки «провалював» путч, а й брав участь у його підготовці.

Звільнений із в'язниці після прочитання справи і дачі своєї згоди на застосування амністії, в лютому амністований. Тоді ж був звільнений у відставку Указом Президента Росії від 07.02.1994 р. № 250 «Про звільнення з військової служби у відставку Язова Д. Т. і Варенникова В. І.» і нагороджений іменним пістолетом; надалі продовжував брати участь у ветеранських заходах, присутній серед почесних гостей на парадах Перемоги та ін. Неодноразово виступав зі спогадами про ГКЧП, стверджує, що змови не було.[8]

Після відставки деякий час обіймав посади головного військового радника Головного управління міжнародного військового співробітництва Міноборони Росії, головного радника-консультанта начальника Академії Генерального штабу.[9][10]

У даний час — пенсіонер.

Член керівних органів ряду громадських організацій (в тому числі, Комітету пам'яті Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова[11], Форуму «Суспільне визнання»[12] та ін.)

Консультант начальника Військово-меморіального центру Збройних Сил України.[13]

Одружений (другий шлюб). Має чотирьох дітей і сімох онуків.

Нагороди[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Язов Д. Т.На варті соціалізму і світу. М.: Воениздат, 1987. Серія: Курсом XXVII з'їзду КПРС. — 95 с.
  • Язов Д. Т.Вірні Вітчизні. М.: Воениздат, 1988. — 352 с.
  • Язов Д. Т.Про військовому балансі і ракетно-ядерного паритету. М.: АПН «Новости», 1988. — 15 с.
  • Язов Д. Т.Оборонне будівництво: нові підходи. М.: Воениздат, 1989. — 62 с. — ISBN 978-5-203-00921-0
  • Язов Д. Т.Військова реформа. М.: Воениздат, 1990. — 78 с. — ISBN 978-5-203-01241-8
  • Язов Д. Т.Недопущення війни — вища мета Збройних Сил СРСР. М.: АПН «Новости», 1990. — 30 с.
  • Язов Д. Т.Удари долі: Спогади солдата і маршала. М.: Пале, 1999. — 536 с.: Іл. — ISBN 5-86020-256-X
  • Язов Д. Т.Фотолітопис. М.: Видавничий дім «Мегапір», 2004. — 183 с. — ISBN 5-98501-009-0
  • Язов Д. Т.«Вклонімося великим тим рокам …»: Збірник доповідей і виступів. М.: Мегапір, 2005. — 200 с. — ISBN 978-5-98501-016-9
  • Язов Д. Т.Карибська криза: Сорок років по тому. М.: Видавничий дім «Мегапір», 2006. — 456 с.
  • Язов Д. Т.Маршал Соколов. М.: Молода гвардія, 2009. Серія: Життя чудових людей. — 206 с. — ISBN 978-5-235-03276-7

Джерела[ред.ред. код]

  1. За твердженням самого Язова, він народився не в 1923, а в 1924 рік у, а «зайвий рік приписав собі, щоб потрапити на фронт» (див.:Екс-міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Дмитро Язов: «Руста спеціально послали на Червону площу, щоб дискредитувати наше військове керівництво. Може бути, навіть за домовленістю з Горбачовим». Інтерв'ю // Бульвар Гордона. № 32 (172), 12 серпня 2008 р.)
  2. Фото кремлевцев за випусками <! — Заголовок доданий ботом -->
  3. ru / index.php? sitepage = about / history Історія училища <! — Заголовок доданий ботом -->
  4. а б [http:// nvo.ng.ru/realty/2010-04-30/1_yazov.html Дмитро Язов: «З фальсифікаторами історії треба боротися …»]
  5. Указ Президента СРСР від 28 квітня 1990 року № 93 /? req = doc; base = ESU; n = 13606 «Про присвоєння генералові армії Язову Д. Т. військового звання Маршала Радянського Союзу»
  6. Указ Президента СРСР від 1 березня 1991 року № УП-тисяча п'ятсот сімдесят одна = doc; base = ESU; n = 12477 "Про призначення тов. Язова Д. Т. Міністром оборони СРСР "
  7. УКАЗ Президента СРСР від 22.08.1991 р. № УП-2447а
  8. Дмитро Язов: Чим Сталін гірше Наполеона ?!// Фонтанка.ру, 11.05.2010
  9. Язов Дмитро Тимофійович / / VIPERSON.ru
  10. 754.html Біографія Дмитра Язова: консультує Академію Генштабу
  11. Комітет пам'яті Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова
  12. Яшманов Б. Подвиги і визнання. Громадська палата пропонує створити спеціальну структуру для допомоги ветеранам // Російська газета. Федеральний випуск № 4654 від 8 травня 2008 р.
  13. Ветерани Збройних Сил Росії, що брали участь у зустрічі з Президентом
  14. За заслуги перед Вітчизною // НТВ, 02.11.2009, 20:13
  15. Путін нагородив учасника ГКЧП Дмитра Язова орденом Пошани // NEWSru . com / Новини Росії / Середи, 17 Листопад 2004
  16. Нагородження церковними орденами воєначальників і ветеранів Великої Вітчизняної війни (список нагороджених) / / Офіційний сайт Московський Патріархії

Посилання[ред.ред. код]


Попередник:
Маршал Радянського Союзу
Соколов Сергій Леонідович
19841987
Coat of arms of the Soviet Union.svg
Міністр оборони СРСР

30 травня 198722 серпня 1991
Наступник:
Маршал авіації
Шапошников Євген Іванович
1991