Стравінський Ігор Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стравінський Ігор Федорович
Игорь Фёдорович Стравинский
фотографія
Основна інформація
Дата народження 5 (17) червня 1885(1885-06-17)
Місце народження Оранієнбаум, Російська імперія
Дата смерті 6 квітня 1971(1971-04-06) (85 років)
Місце смерті Нью-Йорк, США США
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Франція Франція
США США
Професія композитор

І́гор Фе́дорович Страві́нський (*5 (17) червня 1882(18820617), Оранієнбаум (нині місто Ломоносов) Ленінградської області, Росія — †6 квітня 1971, Нью-Йорк) — російський композитор та диригент українського походження[1][2]. Син співака Федора Гнатовича Стравінського.

Біографія[ред.ред. код]

Рід Стравінських походить з Волині.[1]. Батько композитора, співак Федір Стравінський був родом з Чернігівської губернії. Спершу навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував у Києві 1873 року, а з 1876 співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга.

В Російській імперії[ред.ред. код]

Stravinskyi.jpg

Ігор Стравінський народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився гри на фортепіано у А. П. Снеткової і Л. А. Кашперової. У 1900-05 навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. У 1903-08 брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. В 1906 році одружився на своїй двоюрідній сестрі Катерині Носенко, з якою мав двох синів (1907, 1910) та двох дочок (1908, 1913).

1909 на прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Пізніше на його замовлення написав ряд балетів, що були поставлені у «Російських сезонах» в Парижі, зокрема «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), що принесли композиторові світову славу.

За межами Російської імперії[ред.ред. код]

З 1910 довго жив за кордоном. Через хворобу дружини з 1914 оселився у Швейцарії, а після початку першої світової війни вже не повертався на батьківщину протягом більш ніж 50 років. Родина Стравінських жила в зйомних будинках, спершу в Кларане у диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915 року родина переїздить до міста Моржі, що поблизу Лозанни.

У Швейцарії значною роботою Стравінського стала «Історія солдата», поставлена під орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» пройшла в Лозанні 29 вересня 1918 року, а за два роки вистава була представлена на сцені Женевської опери.

З 1920 року жив у Франції, де співпрацював з виробником механічних піаніно Pleyel, зробив для цього інструменту ряд перекладень власних творів. У 1934 р. прийняв французьке громадянство.

З 1939 — в США1945 — американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 р. відбулися авторські концерти в Москві і Ленінграді.

Помер Ігор Федорович 6 квітня 1971 року від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.

Стиль[ред.ред. код]

Творчість Стравінського вирізняється образно-стилістичною різноманітністю, проте підпорядкованою в кожен творчий період своїй стрижньовій тенденції.

У т. зв. російський період (1908 — початок 20-х рр.), найкращими творами якого є балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весілля» (1917, остаточний варіант 1923), Стравінській виявляв особливу цікавість до якнайдавнішого і сучаснішого йому російському фольклору, до ритуальних і обрядових образів, до балагану, лубка. У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравінського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови — «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіантний розвиток і т. д.

У наступний, т. зв. неокласицистський період (до початку 1950-х рр.) на зміну російській тематиці прийшла антична міфологія, істотне місце зайняли біблійні тексти. Стравінській звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і засоби європейської музики бароко (опера-ораторія «Цар Едіп», 1927), техніку старовинного поліфонічного мистецтва («Симфонія псалмів» для хору і оркестру, 1930) та ін. Названі твори, а також балет із співом «Пульчинелла» (на теми Дж. Б. Перголезі, 1920), балети «Поцілунок феї» (1928), «Орфей» (1947), 2-а і 3-а симфонії (1940, 1945), опера «Пригоди гульвіси» (1951) — не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві оригінальні твори (використовуючи різні історико-стилістичні моделі, композитор відповідно до своїх індивідуальних якостей створює сучасні по звучанню твори).

Пізній період творчості (з середини 1950-х рр.) характеризується переважанням релігійної тематики («Священний спів», 1956; «Заупокійні співи», 1966, та ін.), посиленням ролі вокального елементу (слова), вільним використанням додекафонної техніки (проте в рамках властивого Стравінському тонального мислення). При всій стилістичній контрастності творчість Стравінського відрізняється єдністю, обумовленою його російським корінням і наявністю стійких елементів, що виявляються в творах різних років. Стравінській належить до провідних новаторів 20 століття. Він одним з перших відкрив нові музично-структурні елементи у фольклорі, асимілював деякі сучасні інтонації (наприклад, джазові), вніс багато нового в метроритмічну організацію, оркестрове письмо, трактування жанрів. Кращі твори Стравінського істотно збагатили світову культуру і справили вплив на розвиток музики 20 ст.

За своє творче життя Ігор Стравинський віддав належне захопленню неокласицизмом, авангардною музикою, але врешті-решт прийшов до духовної. Переломною для нього стала «Меса» (1948). 1956 завершені «Священні піснеспіви», 1966 — «Заупокійні піснеспіви».

Стравінський і Україна[ред.ред. код]

поштова марка України із зображенням І. Ф. Стравінського

Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження духовних зв'язків Ігоря Стравінського з українською культурою. Значну частину своїх творів Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості І. Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського. Він приїжджав сюди до родини. Тут зустрів своє кохання, жінку, з якою поєднав свою долю, — Катерину Носенко. Після одруження 1906 року Ігор Стравінський розробив проект, за яким на околиці Устилуга був побудований його власний дім. Разом з братом Гурієм він заклав липову алею, котра й сьогодні милує око відвідувачів музею композитора та вихованців музичної школи, що знаходиться у його будинку.

Щоліта з 1907 до початку Першої світової війни композитор писав свої твори в Устилузі. В Устилузі І. Стравінський написав перший твір — фантазію для оркестру «Феєрверк», якому присвятив півтори місяці напруженої праці. Загалом же в Устилузі він працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна».

У 1994 році у Луцьку вперше було проведено міжнародний фестиваль «Стравінський та Україна», у програмі якого були концерти, а також наукова конференція, на якій чи не вперше в Україні розглядалося питання духовного зв'язку Ігоря Стравінського із українською культурою. У 2005 було проведено другий, а в 2006 — третій міжнародний фестиваль. У червні 2010 року в Луцьку та Устилузі проходив уже VII музичний фестиваль «Стравінський та Україна». У 2011 році цей фестиваль відбувся восьмий раз.

У 1990 році в м. Устилуг Волинської області відкрито перший у світі музей видатного композитора.

Список творів[ред.ред. код]

Балети[ред.ред. код]

Жар-Птиця для симфонічного оркестру 1910
Петрушка для симфонічного оркестру 1911
Весна священна для симфонічного оркестру 1913
Соловей для голосу-соло, хору та оркестру 1914
Байка про Півня,
Лисицю, Кота та Барана
для 4 солістів та камерного оркестру 1916
Історія солдата для камерного оркестру та три розповідача 1918
Пульчинела для камерного оркестру та солістів 1920
Свадебка для 4 фортепіано, ударних, хору і солістів 1923
Аполон Мусагет для струнного оркестру 1928
Поцілунок Феї для симфонічного оркестру 1928
Персефона для симфонічного оркестру 1933
Гра в карти для симфонічного оркестру 1936
Балетні сцени для симфонічного оркестру 1944
Орфей для камерного оркестру 1947
Аґон для камерного оркестру 1957

Опери[ред.ред. код]

Соловей 1914
Байка (див. Балети) 1916
Мавра 1922
Цар Едіп 1927
Персефона для чтеця, солістів, камерного оркестру 1933
Babel 1944
Пригоди гульвіси (рос. похождения повесы) 1951
Всесвітній потоп 1962

Оркестрові твори[ред.ред. код]

Симфонія мі-бемоль мажор для симф. оркестру 1907
Фантастичне скерцо для симф. оркестру 1908
Феєрверк для симф. оркестру 1908
Пісня солов'я для симф. оркестру 1917
4 етюди для симф. оркестру 1918
Симфонія для духових 1920
Сюїта з балету «Пульчинела» для симф. оркестру 1920
Сюїта № 1 для камерного оркестру 1921
Сюїта № 2 для камерного оркестру 1925
Концерт для фортепіано та духових 1923-24/1950
Капричіо для фортепіано з оркестром 1929/1949
Концерт для скрипки з оркестром in D 1931
Сюїта з балету «Поцілунок Феї», для симф. оркестру 1934
Прелюдія для джаз-бенду 1937
Концерт in Es «Dumbarton Oaks» для камерного оркестру 1938
Симфонія in C для симф. оркестру 1940
Полька для циркового слона для симф. оркестру 1942
Danses Concertantes для камерного оркестру 1942
4 норвезькі настрої для симф. оркестру 1942
Ода для симф. оркестру 1943
Scherzo à la Russe для оркестру (версія для Paul Whiteman's band) 1944,
Симфонія в трьох частинах для симф. оркестру 1945
«Ебонітовий» концерт для кларнета і джаз-бенду 1945
Концерт in D для струнного оркестру 1946
Танго для камерного оркестру 1940/1953
Greeting Prelude для симф. оркестру 1955
«Movements» для фортепіано з оркестром 1958/1959
8 інструментальних мініатюр для 15 виконавців (оркестровка Les Cinq Doigts) 1963
Варіації пам'яті Aldous Huxley для симф. оркестру 1963/1964

Фортепіанні твори[ред.ред. код]

Тарантела 1898
Скерцо 1902
Соната фа-дієз мінор 1903-4
4 етюди Op.7 1908
Весна священна, переклад для двох ф-но 1913
Вальс квітів, для двох ф-но 1914
Trois pièces faciles для двох ф-но 1915
Souvenir d'une Marche Boche for piano 1915
Cinq pièces faciles для двох ф-но 1917
Вальс для дітей 1917
Piano-Rag-Music (Регтайм) 1919
Хорал 1920
Les Cinq Doigts 1921
Соната 1924
Серенада 1925
Концерт для двох ф-но 1935
Танго 1940
Соната для двох ф-но 1943
2 ескізи для сонати 1967

Камерні твори[ред.ред. код]

Три п'єси для струнного квартету 1914
Pour Pablo Picasso, для кларнета 1917
Канон для двох валторн 1917
Дует для двох фаготів 1918
Сюїта з Історії солдата для скрипки, кларнета і ф-но 1919
Три п'єси для кларнета 1919
Концертино для струнного квартету 1920
Октет для духових 1923
Duo Concertant для скрипки і фортепіано 1932
Пастораль для скрипки і фортепіано 1933
Італійська сюїта (із Пульчинели) для скрипки, віолончелі і ф-но 1933/1934
Елегія для альта соло 1944
Септет 1953
Епітафія для флейти, кларнета і арфи 1959
Подвійний канон для струнного квартету пам'яті Raoul Dufy 1959
Monumentum Pro Gesualdo Di Venosa (arrangement) для камерного ансамблю 1960
Fanfare for a New Theatre для двох труб 1964

Хорові твори[ред.ред. код]

(рос. "Звездоликий") для чоловічого хору й оркестру 1912
Pater Noster 1926
Симфонія псалмів для хору і оркестру 1930
Меса 1948
Кантата для сопрано, тенора, жіночого хору, 2 флейт, гобою, англ. ріжка, віолончелі 1953-1954
Canticum Sacrum 1955
Threni 1958
A Sermon, a Narrative and a Prayer 1961
Anthem (The dove descending breaks the air) для хору a capella 1962
Авраам і Ісаак 1963
Introitus 1965
Requiem Canticles 1966

Вокальні твори[ред.ред. код]

  • Фавн і пастушка для мецо-сопрано та оркестру Op. 2 (1907)
  • Пастораль сопрано без слів та фортепіано (1907)
  • Дві мелодії для мецо-сопрано та фортепіано Романс "Маргаритки"Op.6 (1908)
  • Дві поеми Поля Верлена для баритона та фортепіано або оркестру Op.9 (1910/1951)
  • Дві поеми К. Бальмонта для голосу і фортепіано або маленького оркестру (1911/1954)
  • Три поезії з японської лірики для голосу, фортепіано і камерного оркестру (1913)
  • Три маленьких пісні для голосу і фортепіано (або маленького оркестру) (1913/1930)
  • Небилиці для голосу, флейти, гобоя, кларнета, фагота, скрипки, альта, віолончелі і контрабаса (1914)
  • Berceuses du Chat для контральто і трьох кларнетів (1916)
  • Три казки для дітей для голосу і фортепіано (1917)
  • Чотири російські селянські пісні для жіночого голосу без акомпанементу (1917)
  • Berceuse для голосу і фортепіано (1918)
  • Чотири російські пісні для голосу і фортепіано (1918/1919)
  • Petit ramusianum harmonique single voice or voices (1938)
  • Три пісні з Вільяма Шекспіра для мецо-сопрано, флейти, кларнета і альта (1953)
  • Чотири російські пісні для мецо-сопрано, флейти, арфи і гітари (1954, версія Quatre chants russes та Три казки для дітей)
  • In Memoriam Dylan Thomas (Dirge Canons and Song) (1954)
  • Elegy for J.F.K. для баритона і трьох кларнетів (1964)
  • Сова і кіт для сопрано і ф-но (1966)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — c.50-51.
  2. VIP-Стравінський, газета «День»
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Стравинский И. Ф. Хроника моей жизни. Л., 1963
  • Стравинский И. Ф. Диалоги. Воспоминания… Л., 1971
  • Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.1: 1882–1912. М., 1998
  • Дитячі роки Ігоря описані в книзі для дітей «Лариса Денисенко про Анжеліну Ісідору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндґрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ» / Л. Денисенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-188-9
  • Балабко О. В. «Київ, Іринінська, Лифарям…». Повість за листами митця — Чернівці: Букрек, 2011. — 236 с.: іл.