Чернечий Яр
| село Чернечий Яр | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Полтавський район |
| Громада | Диканська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA53080050560099174 |
| Основні дані | |
| Населення | 421 |
| Площа | 1,653 км² |
| Густота населення | 254,69 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 38523 |
| Телефонний код | +380 805351 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°50′40″ пн. ш. 34°36′05″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
91 м |
| Водойми | Ворскла |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 38521, Полтавська обл., Диканський р-н, с. Великі Будища |
| Карта | |
  Чернечий Яр | |
 Чернечий Яр | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Черне́чий Яр — село в Україні, у Диканській селищній громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 421 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Великобудищанська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
Село Чернечий Яр знаходиться за 1 км від правого берега річки Ворскла, примикає до села Великі Будища. Поруч проходить автомобільна дорога Н12.
Історія[ред. | ред. код]
Раніше 1609 року на місці нинішнього Чернечого Яру в лісистій місцевості Монастирищина недалеко від річки Ворскли (нині це місце між селами Чернечий Яр та Михайлівка Диканського району) був заснований Спаський дівочий скит[1]
1672 року йому надано статус монастиря універсалом гетьмана І. Самойловича. Монастирю було віддане с. Чернечий Яр, 2 млини на Ворсклі, ліс та орні землі. За даними «Енциклопедії історії України»[2] ця дата вважається датою заснування монастиря.
1688 року маєтності монастиря підтверджено гетьманом І. Мазепою.
|
|
Чернечі печери
|
Монастир у Чернечому Яру. Кінець XIX ст.'
|
1682 (можливо 1689) обитель була перенесена Генеральним писарем В. Кочубеєм до підніжжя узвишшя Вершигора у с. Чернечий Яр, за 3 версти від попереднього місця. В.Кочубей подарував монастирю Євангеліє, надруковане у Москві 1681, із своїм власноручним надписом.
1718 року іменувався Скитським дівочим Великобудиським монастирем з підданою 171 особою (Компут Полтавського полку 1718 року[3]).
Згідно з указом імператриці Катерини II від 10 квітня 1786 про секуляризацію монастирських земель у Київській, Чернігівській та Новгород-Сіверській губерніях, монастирські селяни були передані державі, а за монастирем лишилися лише трохи малородючої землі та 2 млини на Ворсклі.
На 1826 рік монастир мав дві церкви: Спасо-Преображенську (спочатку — дерев'яну, а з 1782 муровану, холодну) і Благовіщенську (дерев'яну, теплу). Йому належало також 10 будинків. 1865 у його володіння передані лісові урочища Михайлівщина та Грабовщина. Монастир пережив пожежі 1820 та 1848 року.
Є версія, за якою свого часу насельницею монастиря була дочка В. Кочубея Мотря (у постригу Марія) За свідченнями сучасників монастир відвідувала мати Миколи Гоголя Марія Іванівна.
Указом Полтавської духовної консисторії від 23 липня 1860 року за № 9649, на підставі указу Священного Синоду від 16 червня 1860 р. за № 488 Великобудищанський Преображенський серед жіночих монастирів був визнаний у Полтавській єпархії найзручнішим для «епітимійців» з духовних і світських осіб, через віддаленість їх від міст, ярмарків, базарів, тобто якнайкращого розташування їх для усамітнення[4].
1887 року монастир було перенесено до с. Писарівщина і перейменовано на «Свято-Троїцький».
1859 року у козацькому селі налічувалось 254 дворів, мешкало 1660 осіб (792 чоловічої статі та 868 — жіночої), існував жіночий монастир.[5]
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Великобудищанської волості Зіньківського повіту Полтавської губернії, мешкало 597 осіб, налічувалось 146 дворових господарств, існувало 2 православні церкви, 2 постоялих двори, 9 вітрових млинів[6].
У селі в 1964 році знімалася двосерійна кіноепопея «Вони йшли на Схід» режисера Джузеппе Де Сантіса (СРСР—Італія) і в 1970 році італійсько-франко-радянський фільм режисера Вітторіо Де Сіка «Соняшники» з Софі Лорен і Марчелло Мастроянні в головних ролях. Стоячи на пагорбі над Чернечим Яром і Ворсклою, Софі Лорен назвала цю місцину раєм.[7]
|
|
|
Бюст Тараса Шевченка
|
Чернечі печери
|
Покинуті хати в Чернечому Яру
|
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 94,77% |
| російська | 5,23% |
Економіка[ред. | ред. код]
У селі розташований офіс виробника снеків ТОВ «Укрпродснекгруп».
Особистості[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Полтавіка — Полтавська енциклопедія . Том 12 — Релігія і Церква. — Полтава: «Полтавський літератор», 2009. — С. 112.
- ↑ Енциклопедія історії України: В 5 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка, 2003. — ISBN 966-00-0632-2 Т. 1 : А—В. — 2003. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5 — С. 469.
- ↑ Джерела з історії Полтавського полку. Середина XVII—XVIII ст. — Т. 1. Компути та ревізії Полтавського полку. Компут 1649 р. Компут 1718 р./ Упоряд. В. О. Мокляк. — Полтава: АСМІ, 2007. — С. 150—153.
- ↑ Асауленко Олена. Роль епітимії у моральному вихованні суспільства (на досвіді Полтавської єпархії XIX століття). — Український історичний збірник, Вип. 12, 2009. — С. 100—105.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Інна Ніколаєнко — Чи знаєте ви… [Архівовано 21 листопада 2015 у Wayback Machine.] — Кременчуцька Панорама — 12 квітня 2007 рік
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Чернечий Яр [Архівовано 25 червня 2008 у Wayback Machine.]
| ||||||||
