Нестайко Всеволод Зіновійович
| Всеволод Зіновійович Нестайко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
30 січня 1930 Бердичів, Українська СРР, СРСР | |||
| Помер |
16 серпня 2014 (84 роки) Київ, Україна | |||
| Поховання | ||||
| Громадянство |
 СРСР→ Україна | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] (1952) | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1956 — 2014 — 2014 | |||
| Напрямок | дитяча література | |||
| Жанр | проза | |||
| Нагороди |
 | |||
| Премії | Премія ім. Лесі Українки, трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого почесного списку імені Г. К. Андерсена | |||
| Сайт: Неофіційна спільнота у facebook | ||||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Все́волод Зінов́ійович Неста́йко (30 січня 1930, Бердичів, УСРР — 16 серпня 2014, Київ[1]) — письменник, класик сучасної української дитячої літератури[2][3]
Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» 1964, «Незнайомець з 13-ї квартири» 1966, «Таємниця трьох невідомих» 1970)[4].
Зміст
Життєпис[ред. | ред. код]
Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім’ї службовця. У віці трьох років загинув його батько Зеновій Нестайко. Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім’я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.
В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[4]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.
В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі "Барвінок". У "Барвінку" Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу "Дніпро", видавництві "Молодь". З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури "Веселка". В 1956 році виходить перша книжка під назвою "Шурка і Шурко" і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників.
У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова, та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном[4].
Родина[ред. | ред. код]
Батько, Зеновій Нестайко;— народився у Чернелиці; закінчив гімназію в місті Бучачі, під час Першої світової війни був українським січовим стрільцем. Воював у лавах УГА, потрапив до польського табору полонених. Працював у Проскурові на цукроварні[5]. 1933 року заарештований чекістами; загинув у концентраційному таборі[2].
Мама В. Нестайка викладала російську мову та літературу. Під час І-ї світової була сестрою милосердя Російської армії.[6] По смерті батька у 1930-ті роки переїхала з сином до Києва, де під час нацистської окупації організувала маленьку підпільну школу[4].
Дід, о. Денис Нестайко — багаторічний парох м. Бучача, бучацький декан УГКЦ, знаний український громадський діяч Бучацького повіту. Письменник неодноразово перебував у Бучачі[7], передав для Бучацького районного краєзнавчого музею особисті речі родичів.
Літературна праця[ред. | ред. код]
Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка»[2].
Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: «Ноги у мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків».[4]
| « | А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше.[8] | » |
П'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][4].
За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).
На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[4].
2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди[8].
Вів програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка»[4].
Визнання[ред. | ред. код]
Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка,[9] вважають його класиком та майстром слова.[10][11]
В Бердичеві відбувся Перший літературно-мистецький конкурс імені В.Нестайка[12].
Згідно з соцопитуваннями, які провела у 1990—1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького зацікавлення[4].
- Орден
Указом Президента України Віктора Ющенка N 53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010)[13][14].
- Літературні премії
- Премія імені Лесі Українки (1982) — За повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»[2].
- Премія імені Миколи Трублаїні — За повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»[2].
- Премія імені Олександра Копиленка — За казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»[2].
- Друга Премія Першого Всесоюзного конкурсу на найкращу книгу для дітей — За повість в оповіданнях «П'ятірка з хвостиком»[2].
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012[15].
- Міжнародні нагороди фільмів, які знято по мотивах творів В.Нестайка
- Гран-прі Міжнародного кінофестивалю в Мюнхені (1968) — За телефільм «Тореадори з Васюківки»[2].
- Головна премія Міжнародного фестивалю в Алегзандрії (Австралія, 1969) — За телефільм «Тореадори з Васюківки»[2].
- Премія Всесоюзного кінофестивалю в Києві (1984) — За кінофільм «Одиниця „з обманом“»[2].
- Спеціальний приз на кінофестивалі в Габровому (Болгарія, 1985)[2].
1979 року ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до «Особливого почесного списку Г. К. Андерсена» (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури[16][2][4].
Твори[ред. | ред. код]
- «Тореадори з Васюківки» (трилогія) (1973):
- «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964) — повість;
- «Незнайомець з тринадцятої квартири» (1966);
- «Таємниця трьох невідомих» (1970) — повість;
- «В Країні Сонячних Зайчиків» (трилогія) (1994):
- «Шурка і Шурко» (1956) — збірка оповідань;
- «Це було в Києві» (1957) — збірка оповідань;
- «Марсіанський жених» (1968) — п'єса;
- «Робінзон Кукурузо» (1970) — п'єса;
- «Вітька Магеллан» (1975) — п'єса;
- «Олексій, Веселесик і Жарт-птиця» (1975) — повість-казка;
- «Одиниця з обманом» (1976) — повість;
- «Пригоди Грицька Половинки» (1978) — повість;
- «Пригоди журавлика» (1979) — повість;
- «Незвичайні пригоди у лісовій школі» (1981) — повість;
- «Загадка старого клоуна» (1982) — повість-казка;
- «Пересадка серця» (1983) — п'єса;
- «Чудеса в Гарбузянах» (1984) — повість;
- «П'ятірка з хвостиком» (1985) — повість;
- «Таємниця Віті Зайчика» (1986) — повість;
- «Скринька з секретом» (1987) — повість;
- «Слідство триває» (1989) — збірка п'єс;
- «Таємничий голос за спиною» (1990) — збірка детективів;
- «Казкові пригоди Грайлика» (1994) — повість;
- «Чорлі» (1995) — повість-казка;
- «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив» (~2003)[4] — детективна казка;
- «Чарівні окуляри» (2006) — повість-казка;
- «Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки» (2009) — продовження повісті.
- «Дивовижні пригоди незвичайної принцеси» (2010)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Дивись.inf, 16.08.2014
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Всеволод Нестайко. видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». офіційний сайт видання. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-12-17.
- ↑ Нестайко Всеволод Зіновійович // Українська літературна енциклопедія : [в 5 т.] / Головна редакція УРЕ ; Відповідальний редактор: І. О. Дзеверін. — Київ, 1988—1995.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Кацун Юлія (2003-01-29). Всеволод НЕСТАЙКО: «Незалежність України залежить від української дитячої літератури». щоденна всеукраїнська газета «День». Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-12-18.
- ↑ Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 371.
- ↑ Пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше // Нова Тернопільська газета. — Тернопіль, 2015. — № 4 (740) (4-—10 лют.). — С. 7.
- ↑ Мельничук Б., Федечко М. Нестайко Всеволод Зіновійович… — С. 413.
- ↑ а б В.Нестайко. Від автора, Всеволод Нестайко. видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». офіційний сайт видання. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-12-17.
- ↑ Іван Андрусяк: «Що цікавіший текст, то менший він має резонанс» // Закарпаття Онлайн, 04.08.2010.
- ↑ Ірена Карпа: «Моя порада всім письменникам-початківцям: доки у вас нема дітей — арбайтен, арбайтен, ніхт капітулірен!» // Друг читача, 29.07.2013.
- ↑ Антон Санченко. Знов за рибу гроші // Журнал «Країна», № 49 (202), 19.12.2013.
- ↑ Побережний, Олексій (02.02.2019). Перший літературно-мистецький конкурс імені В.Нестайка відбувся у Бердичеві (українська). Процитовано 05.02.2019.
- ↑ Патріарху української дитячої літератури Всеволоду Нестайку виповнюється 80 років
- ↑ Ющенко нагородив орденом автора трилогії Тореадори з Васюківки
- ↑ Золоті письменники України. Нагороджені
- ↑ 1979, International Year of the Child: Special Hans Christian Andersen Honor List 1979; a Selection of Outstanding Children's Books from 19 Countries. — København. Stougaard Jensen, 1979 — 44 P.(англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Він робив дітей щасливими. // Демократична Україна. — 2015. — № 32 (24079) (серп.).
- Мельничук Б., Федечко М. Нестайко Всеволод Зіновійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 413. — ISBN 978-966-528-318-8.
Посилання[ред. | ред. код]
- ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО. БІОГРАФІЯ
- Твори В. Нестайка в е-бібліотеці «Чтиво»
- в бібліотеці ukrcenter.com
- Про В. Нестайка та його твори
- Всеволод Нестайко: біографія, твори, афорізми // UaModna, 30 січня 2015
- Книжки Нестайка на Читанці
|
- Народились 30 січня
- Народились 1930
- Померли 16 серпня
- Померли 2014
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Українські дитячі письменники
- Письменники XX століття
- Наукові фантасти України
- Автори фентезі України
- Автори детективної прози України
- Автори пригодницької прози України
- Уродженці Бердичева
- Випускники Київського університету
- Лауреати літературної премії імені Лесі Українки
- Персоналії:Київ
- Перебували в Бучачі
- Люди, на честь яких названі вулиці
