Нестайко Всеволод Зіновійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Всеволод Зіновійович Нестайко
Нестайко В.jpg
Дата народження 30 січня 1930(1930-01-30)
Місце народження Бердичів, УРСР
Дата смерті 16 серпня 2014(2014-08-16) (84 роки)
Місце смерті Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська мова
Рід діяльності письменник
Напрямок дитяча література
Жанр проза
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Премії Премія ім. Лесі Українки, трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого почесного списку імені Г. К. Андерсена
Неофіційна спільнота у facebook
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Все́волод Зінов́ійович Неста́йко (30 січня 1930(19300130), Бердичів, Житомирська область, Україна — 16 серпня 2014, Київ[1]) — письменник, класик сучасної української дитячої літератури[2]. Для його творів характерне гумористичне обігравання імен та ситуацій. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» 1964, «Незнайомець з 13-ї квартири» 1966, «Таємниця трьох невідомих» 1970)[3].

Життєпис[ред.ред. код]

Батько, Зіновій Нестайко, — народився у Чернелиці; закінчив гімназію в місті Бучачі, під час Першої світової війни був українським січовим стрільцем. Воював у лавах УГА, потрапив до польського табору полонених. Працював у Проскурові на цукроварні[4]. 1933 року заарештований чекістами; загинув у концентраційному таборі[2].

Мама В. Нестайка викладала російську мову та літературу. Під час І-ї світової була сестрою милосердя Російської армії.[5] По смерті батька у 1930-ті роки переїхала з сином до Києва, де під час нацистської окупації організувала маленьку підпільну школу[3].

Прадід — священик УГКЦ о. Порфирій Нестайко (пом. 1858[6]), у 1856—1857 роках сотрудник при деканальній церкві святого Миколая в м. Бучачі.[7] Дід, о. Денис Нестайко — багаторічний парох м. Бучача, бучацький декан УГКЦ, знаний український громадський діяч Бучацького повіту. Письменник неодноразово перебував у Бучачі[8], передав для Бучацького районного краєзнавчого музею особисті речі родичів.

В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[3]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.

У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова, та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном[3].

Літературна праця[ред.ред. код]

Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка»[2].

Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: «Ноги у мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків».[3]

« А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше.[9]  »

П'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][3].

За його повістями та оповіданнями поставлено фільми «Одиниця з обманом», «Чудеса в Гарбузянах», короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки».

На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[3].

2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди[9].

Вів програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка»[3].

Визнання[ред.ред. код]

Прощання з Всеволодом Нестайком. Будинок письменників України, серпень 2014

Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка,[10] вважають його класиком та майстром слова.[11][12]

Згідно з соцопитуваннями, які провела у 1990—1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького зацікавлення[3].

Орден

Указом Президента України Віктора Ющенка N 53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010)[13][14].

Літературні премії
Міжнародні нагороди фільмів, які знято по мотивах творів В.Нестайка

1979 року ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до «Особливого почесного списку Г. Х. Андерсена» (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури[16][2][3].

Твори[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дивись.inf, 16.08.2014
  2. а б в г д е ж и к л м н п Всеволод Нестайко. видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». офіційний сайт видання. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-12-17. 
  3. а б в г д е ж и к л м Кацун Юлія (2003-01-29). Всеволод НЕСТАЙКО: «Незалежність України залежить від української дитячої літератури». щоденна всеукраїнська газета «День». Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-12-18. 
  4. Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 371.
  5. Пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше // Нова Тернопільська газета. — Тернопіль, 2015. — № 4 (740) (4-—10 лют.). — С. 7.
  6. Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина… — С. 370.
  7. Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — P. I. — P. 153. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  8. Мельничук Б., Федечко М. Нестайко Всеволод Зіновійович… — С. 413.
  9. а б В.Нестайко. Від автора, Всеволод Нестайко. видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». офіційний сайт видання. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-12-17. 
  10. Іван Андрусяк: «Що цікавіший текст, то менший він має резонанс» // Закарпаття Онлайн, 04.08.2010.
  11. Ірена Карпа: «Моя порада всім письменникам-початківцям: доки у вас нема дітей — арбайтен, арбайтен, ніхт капітулірен!» // Друг читача, 29.07.2013.
  12. Антон Санченко. Знов за рибу гроші // Журнал «Країна», № 49 (202), 19.12.2013.
  13. Патріарху української дитячої літератури Всеволоду Нестайку виповнюється 80 років
  14. Ющенко нагородив орденом автора трилогії Тореадори з Васюківки
  15. Золоті письменники України. Нагороджені
  16. 1979, International Year of the Child: Special Hans Christian Andersen Honor List 1979; a Selection of Outstanding Children's Books from 19 Countries. — København. Stougaard Jensen, 1979 — 44 P.(англ.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]