Байдарка
Байдарка | |
З матеріалу | невідомо[1], склотекстоліт, поліхлорвініл і стретч-плівка |
---|---|
Місткість | 1, 2, 3 і 4 |
Джерело енергії | human energyd і невідомо |
Байдарка у Вікісховищі |
Байда́рка, інша назва каяка — човна, подібного до традиційних човнів північних народів з закритим верхом, в якому є отвір для одного або двох гребців, що гребуть дволопатевими веслами[2]. Окрім того, термін «байдарка» може вживатися і як зменшувальна форма до байдара[2].
Слово байдарка, байдара є запозиченням з російської мови, де розглядається як утворення від байда чи назви українського водного судна байдак[3].
Поза межами Росії щодо легких човнів з дволопатевими веслами вживається назва каяк. Вона походить через посередництво європейських мов (пол. kajak, англ. kayak, нім. Kajak) від інук. ᖃᔭᖅ, а похідне каякінг («каякарство») — від англ. kayaking. В СРСР «каяками» частіше називали традиційні мисливські човни деяких народів Арктики (канадських і гренландських ескімосів)[4][5], тоді як сучасні спортивні човни аналогічної конструкції частіше називали «байдарками»[6]. В переважній більшості мов світу, навпаки, запозичене з російської «байдарка» (нім. Baidarka, ісп. baidar, яп. バイダルカ) вживається лише як варіант назви човнів (каяків) алеутів.
Легкі човни з обтягнутим шкірою дерев'яним чи кістяним каркасом використовувалися здавна корінними народами Півночі (алеутами, інуїтами, ескімосами, північноамериканськими індіанцями) для полювання на морського звіра.
Історія сучасних байдарок починається приблизно в XIX столітті. У деяких європейських країнах (Великій Британії, Німеччині та ін.) їх стали використовувати для водного туризму: один з його засновників Джон МакҐреґор у 1865 році побудував аналог ескімоського каяка, названий ним «Роб Рой». Довжина човна була 4,5 м, ширина — 0,7 метра. Пізніше він створив другий варіант каяка і здійснив на ньому подорож по багатьох річках і озерах Центральної Європи, Балтійському і Червоному морях, Суецькому каналу. У 1874 році МакҐреґор заснував перший у світі клуб любителів веслування на каяках і каное.
Байдаркою в СРСР називали спортивний човен типу «каяк» з закритим верхом, в якому є отвір для гребців. Гребці (1,2 або 4) сидять на сидінні близько до дна лицем у бік руху і гребуть дволопатевими веслами. Стерно споряджене ножним приводом і управляється педалями. Каркас байдарки виготовляється з ясена або з алюмінію та обшивається фанерою чи тканиною. Останнім часом поширені байдарки з пластику. Туристичні розбірні байдарки виготовляють з водонепроникної тканини, якою обтягують каркас[6].
Розрізняють такі типи байдарок[6]:
- За призначенням
- Спортивні
- Навчальні
- Слаломні (без стерна)
- Туристські (розбірні)
- За місткістю
- Одномісні
- Двомісні
- Чотиримісні
- Восьмимісні
Байдара — обшитий шкірою великий промисловий човен на річках і морях Західної Азії та Далекого Сходу[7].
Далекосхідна байдара в корінних народів має різні назви (чук. лыгъытвъэт, коряц. култаытвыыт, ескім. аньяпик, умиак). Вміщує до 30 осіб. На байдарах місткістю до 15 осіб, споряджених 1-2 щоглами з вітрилами, плавали і європейські промисловики[8].
Свою російську назву далекосхідні байдари отримали за схожість з південноросійськими байдарами (вони також називалися «байдами» чи «байдаками»)[9]. Це були веслові чи вітрильні рибальські і вантажні човни, поширені на Чорному, Азовському і Каспійському морях. Окрім того, так називали весельні пороми для переправи через річки, а на Тереку — човни для заведення неводів[10][11][12][13][14]. Байдару згадує Т. Г. Шевченко у вірші, присвяченому поверненню з Кос-Аралу: «Парус розпустили, // Посунули по синій хвилі // Помеж кугою в Сирдар'ю // Байдару та баркас чималий».
- ↑ http://www.m-carbo.ru/catalog/pan-uglevolokno/tkani-karbon-aramid/
- ↑ а б Байдарка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ Каяк [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Каяк // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б в Байдарка [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Байдара // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Байдара // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- ↑ Энциклопедический лексикон. Т. 4. (Б — Бар). — СПб., 1855. — С. 100 [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.].
- ↑ Словарь русского языка XI—XVII вв. Вып. 1. (А — Б). — М.: Наука, 1975. — С. 66, 268 [Архівовано 23 вересня 2017 у Wayback Machine.].
- ↑ Бáйда, байдáк // Словарь русских народных говоров. Вып. 2. Ба-Блазниться. — М. — Л.: Наука, 1966. — С. 53, 54 [Архівовано 8 серпня 2018 у Wayback Machine.].
- ↑ Байдáк // Псковский областной словарь с историческими данными. Вып. 1. А — Биби́шка. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1967. — С. 93 [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.].
- ↑ Успенский Л. В. Этимологическом онлайн-словарь.
- ↑ Полный словарь синонимов русского языка [Архівовано 7 серпня 2018 у Wayback Machine.].
- Байдарка [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.