Онопенко Василь Васильович
| Василь Васильович Онопенко | |||
|---|---|---|---|
 Онопенко Василь Васильович | |||
| Голова Верховного Суду України | |||
| 2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011 | |||
| Президент | Віктор Ющенко | ||
| Попередник | Василь Маляренко | ||
| Наступник | Петро Пилипчук | ||
| 3-й Міністр юстиції України | |||
| 27 жовтня 1992 — 7 серпня 1995 | |||
| Президент | Леонід Кучма | ||
| Попередник | Володимир Кампо | ||
| Наступник | Сергій Головатий | ||
| Народився |
10 квітня 1949 (75 років) с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР | ||
| Відомий як | суддя, політик, адвокат | ||
| Громадянство |
 СРСР→ Україна | ||
| Національність | українець | ||
| Alma mater | Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого | ||
| Політична партія | безпартійний | ||
| Нагороди |
| ||
 Медіафайли у Вікісховищі | |||
Оно́пенко Васи́ль Васи́льович (нар. 10 квітня 1949, с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український політик та правник. Голова Верховного Суду України з 2 жовтня 2006 року по 29 вересня 2011 року.
З 29 вересня 2011 року — суддя цивільної палати Верховного Суду України.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 10 квітня 1949 р. у Великих Крушлинцях (Вінницька область) у селянській сім'ї.
У 1969 закінчив Львівський електротехнікум зв'язку.
У 1975 — Харківський юридичний інститут. Кандидат юридичних наук. Кандидатська дисертація — «Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства суверенної України» (1994 р.).
Кар'єра[ред. | ред. код]
У 1975–1976 роках стажувався у Вінницькому та Літинському районному судах.
У 1976 році обраний народним суддею, очолював Літинський районний суд.
У 1981–1985 роках працював заступником голови Чернівецького обласного суду, з 1985 року — суддя цивільної колегії Верховного Суду України.
У 1991 році призначений заступником міністра юстиції України з питань законодавства. У жовтні 1992 р. став міністром юстиції України.
У 1994 році очолив Партію прав людини. Після об'єднання ППЛ з СДПУ і Українською партією справедливості обраний головою Соціал-демократичної партії України, що з 1996 р. отримала назву Соціал-демократична партія України (об'єднана)
Звільнився з посади міністра юстиції у серпні 1995 року на знак протесту проти неналежного розслідування подій 18 липня 1995 р. на Софійській площі (побиття міліцією людей під час поховання патріарха УПЦ-КП Володимира).
Обраний до Верховної Ради за об'єднаних соціал-демократів (третє місце у списку після Леоніда Кравчука та Євгена Марчука). У жовтні 1998 року був позбавлений посади голови СДПУ(О) і разом з однодумцями створив Українську соціал-демократичну партію. У Верховній Раді перейшов до групи «Незалежні».
У 1999 році від імені УСДП балотувався на посаду президента. Здобув менше ніж 1 % голосів.
У грудні 1999 року приєднався до фракції «Батьківщина», став її уповноваженим представником. Напередодні парламентських виборів 2002 року УСДП увійшла до складу «Блоку Юлії Тимошенко», і Онопенко був обраний до Верховної Ради за списками БЮТ. Очолив парламентський комітет з питань правової політики. Втретє став народним депутатом знову за списком БЮТ у 2006 році.
З травня 2000 року був членом Вищої ради юстиції.
У 2002 році обраний суддею Верховного Суду України, а 2 жовтня 2006 року очолив Верховний Суд України.
На той момент він «за сумнівних обставин» суміщав статус судді з роботою депутатом від блоку Тимошенко.
Вважається, що головною причиною радикального зменшення повноважень Верховного суду, яке відбулося у 2010 році, було бажання позбавити представника опозиційної політсили Василя Онопенка повноважень щодо контролю над судовою системою[1][2].
У лютому 2011 року порушувалася кримінальна справа проти дочки Онопенка, Ірини[3].
Проте, 11 березня 2011 року Пленум Верховного Суду України провалив пропозицію щодо висловлення недовіри Василю Онопенку (17 з 46 присутніх суддів)[4].
29 вересня 2011 р. термін перебування Онопенка на посаді Голови ВСУ збіг.
На виборах до Верховної ради 2012 року кандидат у народні депутати у окрузі № 14[5].
Відзнаки[ред. | ред. код]
За особисті заслуги у здійсненні правосуддя, значний внесок у забезпечення захисту прав громадян Указом Президента України присвоєно почесне звання Заслужений юрист України (2005).
Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (23 червня 2009)[6].
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Лариса Григорівна, дочки Лада й Ірина. Зять — Корнійчук Євген Володимирович.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Онопенко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Біографія Онопенко Василь Васильович
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Останній «головний біль» Банкової / УП, 26 вересня 2011, 13:11
- ↑ Янукович повертає значимість Верховному Суду. Бо повноваження Онопенка скінчилися? / УП, 10 листопада 2011, 15:08
- ↑ Тимошенко: «Онопенку поставили вимогу піти з посади» / Радіо Свобода, 04.02.2011
- ↑ Онопенка залишили на посаді голови ВСУ / Kyiv Post, 11 марта 2011, 12:53[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 серпня 2012. Процитовано 19 серпня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Указ Президента України № 475/2009 від 23 червня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України». Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 19 квітня 2013.
| Попередник: | 3-й Міністр юстиції України 27 жовтня 1992- 7 серпня 1995 |
Наступник: |
| Кампо Володимир Михайлович | Головатий Сергій Петрович |
| Попередник: | Голова Верховного Суду України 2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011 |
Наступник: |
Маляренко Василь Тимофійович |
Пилипчук Петро Пилипович |
|
| |||||||||
| |||||||||
| ||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Народились 10 квітня
- Народились 1949
- Випускники Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Заслужені юристи України
- Голови Верховного Суду України
- Міністри юстиції України
- Уряд Віталія Масола
- Уряд Леоніда Кучми
- Політики України
- Українські правники
- Кандидати юридичних наук України
- Українські міністри
- Члени СДПУ (о)
- Члени партії «Україна — Вперед!»
- Народні депутати України 3-го скликання
- Народні депутати України 4-го скликання
- Народні депутати України 5-го скликання
- Учасники Помаранчевої революції
- Уродженці Вінницького району
- Члени РНБО
- Члени конституційних комісій в Україні