Онопенко Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Васильович Онопенко
Голова Верховного Суду України
2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011
Президент Віктор Ющенко
Попередник Василь Маляренко
Наступник Петро Пилипчук
3-й Міністр юстиції України
27 жовтня 1992 — 7 серпня 1995
Президент Леонід Кучма
Попередник Володимир Кампо
Наступник Сергій Головатий
Народився 10 квітня 1949(1949-04-10) (73 роки)
с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Відомий як суддя, політик, адвокат
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Політична партія безпартійний
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Соціал-демократична партія України (об'єднана) 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Українська соціал-демократична партія (БЮТ) 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Українська соціал-демократична партія (БЮТ) 25 травня 2006 5 жовтня 2006

Оно́пенко Васи́ль Васи́льович (нар. 10 квітня 1949, с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український політик та правник. Голова Верховного Суду України з 2 жовтня 2006 року по 29 вересня 2011 року.

З 29 вересня 2011 року — суддя цивільної палати Верховного Суду України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 квітня 1949 р. у Великих Крушлинцях (Вінницька область) у селянській сім'ї.

У 1969 закінчив Львівський електротехнікум зв'язку.

У 1975 — Харківський юридичний інститут. Кандидат юридичних наук. Кандидатська дисертація — «Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства суверенної України» (1994 р.).

Кар'єра[ред. | ред. код]

У 1975–1976 роках стажувався у Вінницькому та Літинському районному судах.

У 1976 році обраний народним суддею, очолював Літинський районний суд.

У 1981–1985 роках працював заступником голови Чернівецького обласного суду, з 1985 року — суддя цивільної колегії Верховного Суду України.

У 1991 році призначений заступником міністра юстиції України з питань законодавства. У жовтні 1992 р. став міністром юстиції України.

У 1994 році очолив Партію прав людини. Після об'єднання ППЛ з СДПУ і Українською партією справедливості обраний головою Соціал-демократичної партії України, що з 1996 р. отримала назву Соціал-демократична партія України (об'єднана)

Звільнився з посади міністра юстиції у серпні 1995 року на знак протесту проти неналежного розслідування подій 18 липня 1995 р. на Софійській площі (побиття міліцією людей під час поховання патріарха УПЦ-КП Володимира).

Обраний до Верховної Ради за об'єднаних соціал-демократів (третє місце у списку після Леоніда Кравчука та Євгена Марчука). У жовтні 1998 року був позбавлений посади голови СДПУ(О) і разом з однодумцями створив Українську соціал-демократичну партію. У Верховній Раді перейшов до групи «Незалежні».

У 1999 році від імені УСДП балотувався на посаду президента. Здобув менше 1 % голосів.

У грудні 1999 року приєднався до фракції «Батьківщина», став її уповноваженим представником. Напередодні парламентських виборів 2002 року УСДП увійшла до складу «Блоку Юлії Тимошенко», і Онопенко був обраний до Верховної Ради за списками БЮТ. Очолив парламентський комітет з питань правової політики. Втретє став народним депутатом знову за списком БЮТ у 2006 році.

З травня 2000 року був членом Вищої ради юстиції.

У 2002 році обраний суддею Верховного Суду України, а 2 жовтня 2006 року очолив Верховний Суд України.

На той момент він «за сумнівних обставин» суміщав статус судді з роботою депутатом від блоку Тимошенко.

Вважається, що головною причиною радикального зменшення повноважень Верховного суду, яке відбулося у 2010 році, було бажання позбавити представника опозиційної політсили Василя Онопенка повноважень щодо контролю над судовою системою[1][2].

У лютому 2011 року порушувалася кримінальна справа проти дочки Онопенка, Ірини[3].

Проте, 11 березня 2011 року Пленум Верховного Суду України провалив пропозицію щодо висловлення недовіри Василю Онопенку (17 з 46 присутніх суддів)[4].

29 вересня 2011 р. термін перебування Онопенка на посаді Голови ВСУ збіг.

На виборах до Верховної ради 2012 року кандидат у народні депутати у окрузі № 14[5].

Відзнаки[ред. | ред. код]

За особисті заслуги у здійсненні правосуддя, значний внесок у забезпечення захисту прав громадян Указом Президента України присвоєно почесне звання Заслужений юрист України (2005).

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (23 червня 2009)[6].

Родина[ред. | ред. код]

Дружина - Лариса Григорівна, дочки Ірина и Лада. Зять — Корнійчук Євген Володимирович.

Див. також[ред. | ред. код]

Верховний Суд України

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Попередник: 3-й Міністр юстиції України
27 жовтня 1992- 7 серпня 1995
Наступник:
Кампо Володимир Михайлович Головатий Сергій Петрович
Попередник: Голова Верховного Суду України
2 жовтня 200629 вересня 2011
Наступник:

Маляренко Василь Тимофійович
Пилипчук Петро Пилипович