Прогресивна соціалістична партія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прогресивна соціалістична партія України
До Перемоги Завжди!
Заснована/зареєстрована 20 квітня 1996
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія російський націоналізм, марксизм-ленінізм, соціалізм, панславізм
Членство у міжнародних організаціях -
Союзники, блоки Блок Наталії Вітренко: Партія «Київська Русь», Партія селян
Кольори червоно-синій
Кількість членів 2654
Кількість депутатів у ВР 0/450
Веб-сторінка vitrenko.org
Політика України
Політичні партії
Вибори

Прогресивна соціалістична партія України — українська політична партія лівого спрямування. Прогресивну соціалістичну партію України (ПСПУ) створено 20 квітня 1996 року. Всі ці роки партію очолює Наталія Вітренко.

Політична сила рішуче протестує проти вступу України в НАТО, Євросоюз, СОТ, проти реабілітації воїнів ОУН-УПА. ПСПУ декларує прихильність до східнослов'янської культури і канонічного православ'я, порятунок України бачить в міждержавному союзі з Росією і Білоруссю.[1]

Політична програма[ред.ред. код]

Теоретичною основою програми ПСПУ є марксизм. ПСПУ стверджує, що саме відхід від марксистської теорії призвів до збочень КПРС та її скочування до опортунізму. Послідовниками КПРС і реставраторами буржуазного суспільства в Україні виступили ті «ліві» партії, які голосували за буржуазну Конституцію і створили законодавчу базу реформ разом з правими і центристськими партіями. ПСПУ є ідеологічною опозицією і відстоює радикальну зміну курсу реформ. Головною умовою зміни курсу реформ партія визнає розрив відносин з Міжнародним валютним фондом і визнань стратегічними партнерами Росії та Білорусі.

Необхідним напрямком економічних перетворень є зміна податкової, банківської, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної політики з метою створення нових робочих місць, захисту внутрішнього ринку, забезпечення стабільного зростання виробництва. Безумовними вимогами є відновлення контролю й обліку, планування, управління економікою, інвентаризація усіх приватизованих об'єктів при використанні процедури націоналізації для захисту інтересів, неприпустимість перетворення землі на товар.

Необхідними напрямками у соціальній політиці є реформа системи заробітної плати, пенсії і соціальних виплат на основі їхньої відповідальності прожитковому мінімуму і повернення трудових заощаджень населенню, забезпечення безкоштовними послугами охорони здоров'я та освіти, доступність житлово-комунальних послуг.

У своїй програмі і передвиборній платформі ПСПУ виступає за визнання державними української та російської мов, рівних прав громадян незалежно від їхньої расової чи національної належності, соціального чи майнового стану.

Символіка[ред.ред. код]

Емблема ПСПУ — круглий щит синього кольору, на якому по колу літерами жовтого кольору розміщено повну назву партії: «Прогресивна соціалістична партія України». У центрі щита — п’ятикутна зірка червоного кольору, на фоні якої зображено червону троянду під кутом 45 градусів.

Прапор ПСПУ — полотнище прямокутної форми червоного кольору, по центру якого розміщено емблему ПСПУ, на прапорі по зовнішньому колу емблеми літерами жовтого кольору розміщено: «Прогресивна соціалістична партія України».[2]

Історія[ред.ред. код]

Дата реєстрації Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ) — 9 липня 1996 роки, Свідоцтво №753. Оргкомітет ПСПУ створений 21 лютого 1996 року.[3]

На Установчому з'їзді ПСПУ, що відбувся 20 квітня 1996 року, прийняті Програмна заява і Статут політсили. Як проголошує офіційний сайт, причиною створення ПСПУ є «захист соціалістичної ідеї». Лідерами партії стали Наталія Вітренко і Володимир Марченко, виключені з Соціалістичної партії України внаслідок незгоди із зсувом ідеології партії в бік соціал-демократії.[4]

У парламентських виборах 1998 року партія брала участь самостійно, за підсумками отримавши підтримку 1 075 118 виборців (4,04%). Результат — 7 місце серед 30 учасників. З 79 членів політсили, висунутих в одномандатних округах, було обрано два. Депутатська фракція ПСПУ у Верховній Раді склала 14 осіб.[5]

На президентських виборах у березні 1999 року голова ПСПУ набрала 10,97% голосів виборців, опинившись на 4-му місці.[6]

За період роботи в парламенті фракція внесла понад 70 законопроектів, які реалізують основні положення передвиборної платформи: «Основи внутрішньої і зовнішньої політики», бюджетні резолюції, закони про оцінку майна, про вихід з МВФ, про повернення капіталів, вивезених з України, про оплату праці, про пенсійне забезпечення, про прожитковий мінімум, про повернення трудових заощаджень, про трудові колективи, концепцію податкового кодексу та ін.

На парламентські вибори 2002 року політсила брала участь як основа виборчого блоку політичних партій «Блоку Наталії Вітренко». За підсумками голосування, блок отримав голоси 836 198 виборця (3,22%), посів 7 місце з 33-х. В одномандатних округах не вдалося пройти жодному представникові ПСПУ.[7] ПСПУ перестала бути парламентською партією. На жодних подальших парламентських виборах партія не наближалася до подолання прохідного бар'єру.

У першому турі президентських виборів в жовтні 2004 року Наталія Вітренко посіла п'яте місце, отримавши 1,53% голосів. Надалі підтримала Віктора Януковича.

На парламентських виборах 2006 року ПСПУ об'єдналася з партією «Русько-Український Союз» (голова — Іван Симоненко) в Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція». За підсумками виборів, Блок отримав підтримку 743 704 виборців (2,93%), зайняв 6-е місце з 45-ти і не потрапив до парламенту.[8]

На позачергових парламентських виборах 2007 року ПСПУ підтримало 1,32% виборців (309 088 голосів), партія посіла 7 місце серед 20 і не потрапила до Ради.[9]

Партія не брала участі у парламентських виборах 2012 року.

Партія не брала участі у парламентських виборах 2014 року.

12 червня 2015 року Прогресивна соціалістична партія України разом з Комуністичною партією України, трьома дрібнішими політичними партіями (серед яких партія «Київська Русь» і Робоча партія України), тринадцятьма громадськими організаціями (серед яких Слов'янський комітет України) і шістьма фізичними особами створили рух «Ліва опозиція».[10][11]

ПСПУ 1998.png
Блок Вітренко 2002.png
1998 2002
Блок Вітренко 2006.png
ПСПУ 2007.png
2006 2007

Акції[ред.ред. код]

Найбільші акції — піший 100-кілометровий хід з Яготина до Києва у червні 1997 року (167 осіб); голодування 67 членів ПСПУ біля стін Верховної Ради України у липні 1997 р. з вимогою відставки Президента України й уряду Лазаренка; «скорботний хід» у грудні 1998 р. з протестами проти геноциду, який ведеться в країні (ці демонстрації відбулися у 12 областях України та Києві); мітинги протесту 29 жовтня 2000 року під гаслом «За Україну — без Кучми, МВФ та олігархів» у 146 містах України; мітинги 16 липня 2001 року під гаслом «За Союз України, Білорусі та Росії» у 107 містах України; мітинги протесту 27–28 жовтня 2001 року під гаслом «Захистимо своє право на життя» у 402 містах і селах України; 9 вересня 2002 року потужна антиамериканська демонстрація в Києві під гаслами: «Ні — третій світовій війні», «Ні Україні в НАТО», «США — руки геть від Іраку», яка закінчилася мітингом біля посольства США.

Станом на 1 травня 2002 року було створено «Народну опозицію», засновниками якої є 4 політичні партії: ПСПУ, «Руський Блок», ВОЛ «Справедливість», Партія освітян України; громадські організації: жіноча організація «Дар життя», «Молодь за справедливість», «Освітяни за справедливість», «Русское движение», профспілка «Конфедерація праці України».

ПСПУ має угоди про співробітництво з Партією національного відродження «Народна воля» (Росія), Сербською радикальною партією, Партією арабського соціалістичного відродження (Ірак).

Критика[ред.ред. код]

Антинатовську діяльність Н.Вітренко ототожнюють з російським Фондом «Громадська думка» на чолі з близьким до Кремля політтехнологом Глібом Павловським.[12]

Російський політтехнолог, генеральний директор «Національного політичного агентства» Росії Дмитро Алексєєв в грудні 2013 року заявив, що Росія намагається «кувати» проросійських політиків в Україні, тому фінансувала ПСПУ Наталії Вітренко і надалі фінансує «Український вибір» Віктора Медведчука[13].

Партію звинувачують в українофобстві[14].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Політика Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.