Ганс-Георг Гадамер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ганс-Георг Гадамер
Hans-Georg Gadamer
Західна філософія
Hans Gadamer.png
Народження 11 лютого 1900(1900-02-11)
Марбург, Німеччина
Смерть 12 березня 2002(2002-03-12) (102 роки)
Гайдельберг, Німеччина
Громадянство (підданство) Flag of Germany.svg Німеччина
Знання мов

принаймні:

  • німецька[1]
  • Ім'я при народженні Ганс-Георг Гадамер
    Діяльність
  • викладач університету
  • Викладав Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла, Франкфуртський університет, Марбурзький університет і Лейпцизький університет
    Член Саксонська академія наук[d], Національна академія деї Лінчеї, Німецька академія мови і поезії, Американська академія мистецтв і наук, Угорська академія наук, Гайдельберзька академія наук, Саксонська академія наук[d] і Саксонська академія наук[d]
    Науковий ступінь докторський ступінь[d][2] (1922)
    Школа / Традиція континентальна філософія
    герменевтика
    Основні інтереси метафізика ·  епістемологія
    мова ·  онтологія ·  естетика
    Значні ідеї герменевтика
    «практична філософія»
    «Всі продукти традиції залишаються в рамках традиції»
    Мова об'єднання скінченного та нескінченного
    Вплинув Рорті ·  Ваттімо ·  Рікер ·  Габермас ·  Ґідденс
    Alma mater Марбурзький університет
    Вроцлавський університет
    Зазнав впливу
  • Есхіл ·  Платон ·  Аристотель ·  Кант ·  Гегель · К'єркегор ·  Гельдерлін ·  Дільтей ·  Шлеєрмахер ·  Гусерль ·  Гайдеггер ·  Ясперс
  • Вчителі Мартін Гайдеггер, Richard Hönigswald[d], Пауль Наторп і Nicolai Hartmann
    Визначний твір
  • Truth and Method[d]
  • Історичний період Філософія XX століття
    Посада член Афінської академії наук[d]
    Батько Йоганнес Ґадамер[d]
    Нагороди
    Кавалер Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
    Кавалер Великого Хреста 2 класу ордена За заслуги перед ФРН
    Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)

    CMNS: Hans-Georg Gadamer на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Ганс-Георг Га́дамер (Ганс-Ґеорг Ґадамер[4]; нім. Hans-Georg Gadamer) (11 лютого 1900, Марбург — 12 березня 2002, Гайдельберг) — німецький філософ, один із найзначніших мислителів другої половини XX ст., відомий передусім як засновник «філософської герменевтики».

    Життєпис[ред.ред. код]

    Ганс-Ґеорг Ґадамер вивчав філософію, історію, теорію літератури, історію мистецтв та євангельську теологію в університетах Бреслау та Марбурга.

    У 1922 році захистив докторську дисертацію під керівництвом Пауля Наторпа.

    В 1923 році познайомився з Мартіном Гайдеґґером, який викладав у Марбурзькому університеті. Доповнив освіту вивченням класичної філології й у 1929 році захистив дисертацію про платонівський «Філебе».

    З 1939 по 1947 роки — професор у Лейпцизькому университеті19467 рр. — ректор закладу).

    Після дворічного викладання у Франкфурті-на-Майні зайняв кафедру в університеті Гайдельберга, якою раніше керував Карл Ясперс. Ясперсом був заснований в 1953 році журнал «Philosophische Rundschau». Після виходу на пенсію (1968) викладав як запрошений професор в університетах США (до 1989 року).

    Філософія[ред.ред. код]

    У творі «Істина і метод» (1960) Ганс-Ґеорг Ґадамер показує, що науковий спосіб пізнання — не єдиний, і тим більше не універсальний. Він виділяє три основні типи ставлення людини до світу, а отже, розуміння цього світу і «буття» в ньому: «естетичний», «історичний» та «мовний» — і стверджує, що саме досвід мистецтва є спосіб розкриття істини. Історизм XIX ст., навпаки, замінив «розуміння» історії її «вивченням», тобто звичкою розглядати явища тільки як продукт соціальних і культурних обставин, породження «історичної епохи», чужої нашій свідомості. Не рятує і «психологізм», прагнення «вжитися» в досвід іншого. Необхідно з'єднання горизонту автора й «інтерпретатора» на базі мови. При цьому мову Ґадамер розуміє як особливу реальність, у якій здійснюється й «розуміння» людьми світу й один одного, і їхнє «дійсне буття».

    Нагороди[ред.ред. код]

    Основні праці[ред.ред. код]

    Пам'ятна табличка у Вроцлаві
    • Wahrheit und Methode. Grundzüge einer philosophischen Hermeneutik (Істина і метод. Основи філософської герменевтики) — 1960 р.
    • Kleine Schriften (Philosophical Hermeneutics) (Маленькі писання /Філософська герменевтика/) — 1967 р.
    • Vernunft im Zeitalter der Wissenschaft. (Розум в епоху науки) — 1976 р.
    • Dialogue and Dialectic (Діалог і діалектика) — 1980 р.
    • Lob der Theorie (Похвала теорії) — 1983 р.
    • Das Erbe Europas (Спадщина Європи) — 1989 р.
    • Über die Verborgenheit der Gesundheit (Щодо охорони здоров'я) — 1993 р.
    • Der Anfang der Philosophie (Початок філософії) — 1996 р.
    • Erziehung ist sich erziehen (Виховання як самовиховання) — 2000 р.
    • Hermeneutische Entwürfe. Vorträge und Aufsätze (Герменевтичні проекти. Доповіді і статті) — 2000 р.
    • Platos dialektische Ethik. Phänomenologische Interpretationen zum Philebos (Діалектична етика Платона. Феноменологічні інтерпретації Філеба) — 2000 р.

    Переклади українською[ред.ред. код]

    • Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. — Том 1: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. — К.: Юніверс, 2000. — 464 c.
    • Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. — Том 2: Герменевтика II: доповнення. — К.: Юніверс, 2000. — 478 с.
    • Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика. — К.: Юніверс, 2001. — 288 с.
    • Ґадамер Г.-Ґ. Вірш і розмова. Есе. — Львів: Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2002. — 188 с.

    Примітки[ред.ред. код]

    Посилання[ред.ред. код]