Сексуальна орієнтація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґендерні символи, що означають сексуальні орієнтації: гетеросексуальність, гомосексуальність, бісексуальність

Сексуа́льна орієнта́ція — один з п'яти компонентів людської сексуальності, який визначається як більш-менш постійний емоційний, романтичний, сексуальний чи еротичний (чуттєвий) потяг індивіда до інших індивідів певної статі[1]. Термін одним із перших використав Карл Ульріхс, який вважав її вродженим чинником[2].

Інші чотири компоненти сексуальності — це біологічна стать (у всій його сукупності — генетична, гонадна, гормональна, зовнішня і внутрішня генітальна стать), гендерна ідентичність (психологічна приналежність до певної статі, не обов'язково збігається з біологічною статтю), сексуальна ідентичність (самоідентифікація з особами тієї або іншої сексуальної орієнтації, не обов'язково збігається з істинною сексуальною орієнтацією індивіда) та соціальна ґендерна роль (поведінка індивіда в суспільстві, яке відповідає культурним нормам і стереотипам, розпорядчим те чи інше «типово чоловічу» або «типово жіночу» поведінку).

Типи сексуальної орієнтації[ред.ред. код]

У сучасній сексології загальноприйнятими розглядаються чотири типові сексуальні орієнтації:

Поняття сексуальної орієнтації[ред.ред. код]

Сексуальна орієнтація як поняття відрізняється від сексуальної поведінки тим, що вона має відношення до почуттів і емоцій людини, а не до його дій (поведінки). Людина може і не виявляти свою сексуальну орієнтацію у своїй реальній сексуальній поведінці або сексуальній практиці, або підтримувати або імітувати сексуальну поведінку, яка не відповідає його реальній сексуальної орієнтації (і взагалі сексуальності).

Сексуальна орієнтація як поняття також відрізняється і від сексуальної ідентичності: сексуальна орієнтація — це те, ким людина «є в дійсності», його думки, бажання, почуття, емоції, а сексуальна ідентичність — це те, ким людина себе вважає і як він самовизначається.

Поняття сексуальної орієнтації є відносно новою концепцією для сучасної сексології. Саме поняття сексуальної орієнтації включає в себе поняття про рівнонормальність, недевіантність і непатологічність всіх варіантів сексуальної орієнтації, на противагу сексуальній девіації і перверзії. При цьому сама сексуальна орієнтація розглядається як невідчужуваним, ядерна характеристика особистості. Існують різні точки зору про те, які чинники формують сексуальну орієнтацію, біологічні або соціальні.

Сексуальні девіації та перверсії — такі, як педофілія, зоофілія або некрофілія — не розглядаються як варіанти сексуальної орієнтації, згідно з визначенням сексуальної орієнтації як потягу до тієї чи іншої статі.

У той же час раніше, до введення самого поняття сексуальної орієнтації і виділення осі гомо/бі/гетеросексуальної (шкала Кінсі), гомосексуальність і бісексуальність розглядалися сексологами саме як сексуальні девіації або перверзії.

Сексуальність слід відрізняти від так званої психосексуальності. Психосексуальність розуміється як перевага на психологічному рівні людей певної статі, без обов'язкового сексуального потягу до них. Так, асексуальність може мати на увазі наявність психосексуального (у вигляді психологічного потягу до певної статі) без наявності статевого потягу.

Парафілії[ред.ред. код]

Кілька дослідників розглядають парафілії як варіанти сексуальної орієнтації. Вони, проте, зазвичай вважаються непов'язаними із класифікацією потягу за статевою ознакою і тому характеризуються як додаткові ознаки. Необхідно підкреслити, що деякі парафілії настільки сильні, що відтісняють на другий план стать партнера. До цих парафілій відносяться фетишизм, ексгібіціонізм, зоофілія. У разі педофілії, проте, зазвичай є перевага дітей певної статі.

Сексолог Хані Мілетський стверджує, що зоофілія не може класифікуватися як парафілія і наполягає на введенні нового терміна, що описує сексуальний потяг до тварин (див. зоосексуальність). Посилаючись на ознаки сексуальної орієнтації Франкуера, вона підкреслює, що зоофілія задовольняє кожному з цих ознак:

  • Хто або що притягує емоційно.
  • Про кого або що фантазують.
  • З ким або чим вступають в статевий зв'язок.

Крім того, ґрунтуючись на роботі Донофріо, Мілетський, аналогічно шкалі Кінсі, формує шкалу зоосексуальної орієнтації.

Точку зору Мілетського частково підтримують деякі інші дослідники зоофілії — наприклад, Андреа Бітз, Мартін Вайнберг і Колін Вільямс.

Американський історик і сексолог Верн Баллан зауважує (у своїй рецензії на книгу Мілетського), що

"Дослідження на цю тему ведуться поза сферою уваги основних напрямків сексології <...> Багато хто з вже існуючих робіт і вишукувань можуть бути більше розцінені як псевдонаукові, ніж як серйозні дослідження. Що ж до конкретної статистики, то найоб'єктивнішим дослідженням, що показує масштаб явища, швидше за все, можна вважати лише роботу Кінсі <...> Автор розцінює свою роботу як описову та вказує на її внутрішні недоліки. Виходячи з цього можна зробити висновок, що Мілетський не претендує на будь-яку загальну значимість своєї роботи, почасти тому що вона не виявила будь-небудь істотної відмінності своїх випробуваних від звичайних американців, крім їхніх сексуальних відносин з тваринами, <...> В цілому, це дослідження є переломним і дозволяє нам краще зрозуміти проблему.

Парафілії описуються у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) у групі діагнозів F65

У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) прийнятої Всесвітньою організацією охорони здоров'я, сексуальні відносини між людиною і тваринами ставляться до «розладів статевої переваги» (F65.8). (Клас V — Психічні розлади та розлади поведінки, Розлади особистості та поведінки у зрілому віці, Розлади сексуального переваги).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]