Заєць білий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Заєць-біляк)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Заєць білий[1]
Bělák01.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Зайцеподібні (Lagomorpha)
Родина: Зайцеві (Leporidae)
Рід: Заєць (Lepus)
Вид: Заєць білий L. timidus
Біноміальна назва
Lepus timidus
Linnaeus, 1758
Mountain Hare area.png
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Lepus timidus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Lepus timidus
EOL logo.svg EOL: 133022
ITIS logo.svg ITIS: 180113
IUCN logo.svg МСОП: 11791
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 62621
Fossilworks: 47655

Заєць білий, або заєць-біляк, біляк, білик (Lepus timidus) — вид гризунів роду Заєць (Lepus) з родини Зайцеві (Leporidae) ряду Зайцеподібні (Leporiformes).

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Тварина середнього розміру, за складом тіла нагадує кроля. Довжина тіла — 44-74 см, вага — 2,5-5,5 кг. Забарвлення влітку буро-сіре, зимою — чисто біле. Хвіст чисто сірий без чорної шерсті, кінчики вух чорні протягом всього року.

Заєць-біляк влітку

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений в тундровій і лісовій зонах північної півкулі, в Шотландії, Ірландії, в гірських районах Альп, на островах Сахалін та Хоккайдо. В Україні рідкісний звір, поширений в північній частині північних областей — в українському Поліссі.

Викопні рештки біляка знайдені в голоценових відкладах північної України, Західної Європи і Сибіру.

Особливості біології[ред. | ред. код]

Постійних укриттів не має, взимку для відпочинку влаштовує схованки у снігу. Живиться трав'янистими та деревно-чагарниковими (кора, молоді пагони, бруньки) рослинами. Початок гону в лютому — березні, вагітність триває бл. 50 днів. Самка 1—3 рази на рік народжує по З—6 малят (зрячі, вкриті пухом і здатні відразу самостійно пересуватися). Линяє двічі на рік. Спостерігається різке коливання чисельності по роках. У літньому вбранні заєць білий дуже схожий на зайця-русака, але від останнього відрізняється білими короткими задніми лапками та вухами. Взимку стає повністю білим, лише кінці вух залишаються чорними. Вороги — рись, лисиця, вовк, бродячі пси.

Підвиди[ред. | ред. код]

Використання та охорона[ред. | ред. код]

Заєць білий є одним з основних об'єктів полювання у північних країнах, особливо у тайговій та тундровій природних зонах. Заєць білий є об'єктом як спортивного полювання, так і хутрового промислу, зокрема у більшості районів РФ.

На межах свого поширення цей вид, як і більшість видів, має низьку чисельність і нестабільні місцеві популяції. Така ситуація, зокрема, склалася і в Україні, де вид представлений найбільш крайовими локальними популяціями в межах Центрального Полісся. У зв'язку з низькою чисельністю цей вид зайців занесено до Червоної книги України (2009).

Популяція в Україні[ред. | ред. код]

Поширення[ред. | ред. код]

В межах України зрідка трапляється в північній частині Полісся; до 19 століття водився також в Карпатах. Літом бурувато-сірий, зимою зовсім білий, лише кінчики вух чорні.

Чисельність[ред. | ред. код]

Дуже незначна. В 1978 р. відловлений у Кролевецькому р-ні, 1981 р. — Ямпільському, 1984 р. — Середино-Будському районах Сумської області. У 1991 р. на Київську хутрову базу надійшло 2 шкурки з Семенівського та Новгород-Сіверського р-нів Чернігівської області. По 1-2 шкурки зайця білого надходить раз на 4 — 5 років. Причини зміни чисельності не з'ясовані. Припускають, що зменшення кількості зайця білого пов'язане зі зміною ландшафтних умов, з настанням теплих, малосніжних зим, зміщенням ареалу виду на північ.

Цікаво[ред. | ред. код]

Американський білий заєць став об'єктом уваги еволюційних біологів. Через потепління терміни встановлення і танення снігового покриву та терміни весняної та осінньої линьок розбалансовані, через це навесні і восени зайці стають помітнішими для хижаків. Однак, як з'ясувалося, сезонні зрушення не привели до зміни повадок зайців, не згладжує цієї невідповідності і фенотипова пластичність. Пристосування зайців до зміни кліматичних умов відбувається тільки за рахунок природного відбору[3].

Література[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Hoffmann R. S., Smith A. T. Mammal Species of the World / D. E. Wilson, D. M. Reeder (eds). — 3rd edition. — Johns Hopkins University Press, 2005. — P. 204. — ISBN 0-801-88221-4.
  2. Lagomorph Specialist Group (2008). Lepus timidus: інформація на сайті МСОП (версія 3.1) (англ.) 2018-11-01
  3. Наймарк Е. Зайцы-беляки не заботятся о камуфляже