Стеблів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Стеблів
Будівля колишньої земської лікарні, травень 2007 року
Будівля колишньої земської лікарні, травень 2007 року
Стеблів
Стеблів на карті Корсунь-Шевченківського району
Стеблів на карті Корсунь-Шевченківського району
Країна Україна Україна
Область/АРК Черкаська область
Район/міськрада Корсунь-Шевченківський район
Рада Стеблівська селищна рада
Код КОАТУУ: 7122555500
Основні дані
Статус із жовтня 1960 року
Площа  км²
Населення 3791 (2007)[1]
Поштовий індекс 19451
Телефонний код +380 4735
Географічні координати 49°23′59″ пн. ш. 31°05′51″ сх. д. / 49.39972° пн. ш. 31.09750° сх. д. / 49.39972; 31.09750Координати: 49°23′59″ пн. ш. 31°05′51″ сх. д. / 49.39972° пн. ш. 31.09750° сх. д. / 49.39972; 31.09750
Висота над рівнем моря 153 м
Водойма річки: Рось, Порізовиця, Хоробра
Відстань
Найближча залізнична станція: Корсунь
До станції: 20 км
До райцентру:
 - автошляхами: 16 км
До обл. центру:
 - фізична: 70 км
Селищна влада
Адреса 19451, смт. Стеблів, вул. Партизанська, 4
Карта
Стеблів (Україна)
Стеблів
Стеблів
Стеблів (Черкаська область)
Стеблів
Стеблів

Стеблі́в — селище міського типу в Україні в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області. Центр селищної ради. Населення — 3791 чоловік (2007). Батьківщина українського письменника Івана Нечуя-Левицького.

Географія[ред.ред. код]

Розташоване в південно-східній частині Придніпровської височини, над річкою Россю, до якої в самому селищі впадають притоки Порізовиця та Хоробра, за 16 км від районного центру — міста Корсунь-Шевченківський.

Історія[ред.ред. код]

Стародавня Україна[ред.ред. код]

Стеблів має давню історію. На його території виявлено поселення трипільської культури, збереглися також рештки двох поселень скіфського часу[2] та ранньослов'янського поселення черняхівської культури. Поблизу селища збереглося городище часів княжої Київської Держави.[3]

1036 року князь Ярослав Мудрий побудував на місці майбутнього Стеблева фортецю[4], що являла собою частину захисної смуги на півдні Київської Держави.[5] Фортеця була знищена монголо-татарами.

Часи Речі Посполитої[ред.ред. код]

В часи, коли Стеблів входив до складу Речі Посполитої, йому було надане магдебурзьке право.

1616 року в Стеблеві проживало 100 міщанських і 400 козацьких родин. Разом з навколишніми хуторами містечко входило до Корсунського староства.

В 1638 році до Стеблева ввійшов загін Карпа Скидана. Багато стеблівчан приєдналися до його загону.

Гетьманщина[ред.ред. код]

  • З 1648 року Стеблів став сотенним містечком Корсунського полку.
  • Під час повстання під проводом Василя Дрозденка у 1664 році Стеблів був оточений 20-ти тисячним каральним загоном коронного війська Стефана Чарнецького, що діяв спільно з 15-тисячним татарським військом. Після запеклого опору карателі вдерлися до міста і зруйнували його.
  • Після Андрусівської змови 1667 року між Московією та Польщею, Стеблів анексувала Варшава (цей факт не визнавав жоден гетьман України до 1709 року).
  • З 1685 по 1712 місто входило до складу Богуславського полку у статусі сотенного. Богуславський полк створено Гетьманом Іваном Мазепою.
  • 1678 року озброєні ватаги під командуванням маріонеткового гетьмана Юрія Хмельницького разом з татарами за наказом великого візира Туреччини Кара-Мустафи зруйнували місто.[6]
  • 1702 року повстанське військо на чолі з полковником З.Іскрою звільнило Стеблів від польської влади, пізніше оголошено про перехід містечка разом з усією Правобережною Україною до складу Гетьманату Іоанна Мазепи.
  • За Прутським трактатом 1711 року між Туреччиною та капіталювавшою Московією містечко віддали під владу Речі Посполитої.

Російська анексія[ред.ред. код]

З 1793 року місто анексовано Російською імперією.

З 1797 року Стеблів входить до Богуславського повіту, а з 1837 року — до Канівського Київської губернії.

У першій половині 19 століття в Стеблеві розвивається промисловість. Суконну фабрику, побудовану у 1818 році в с. Великі Прицьки, поміщик Головинський перевів 1845 року до Стеблева. На підприємстві працювало близько 500 чоловік. В 1844 року засновані цукроварня і рафінадовий завод. З 1888 року почали працювати слюсарна майстерня, що згодом перетворилася на чавуноливарний завод.

Першого травня 1906 року у Стеблеві застрайкували робітники суконної фабрики і млинів. Страйк було придушено, а його організаторів на чолі з Т.Руденком заарештовано і засуджено до каторги в Сибіру.

На початку 20 століття в Стеблеві працювала маленька лікарня, що тулилася в приватному будинку. Вона мала дві палати — чоловічу і жіночу на 5 ліжок, невеличку аптеку і обслуговувала 50 сіл. При лікарні працювали один лікар і фельдшер.[7] Школа була одна — церковно парафіяльна. 1900 року відкрилася однокласна міністерська школа, до якої потрапило 15 дітей. В містечку налічувалося 13 шинків.

Доба УНР та Медвинської республіки[ред.ред. код]

В січні 1918 року в Стеблеві було встановлено окупаційний радянський режим. Згідно з Берестейською угодою між УНР та Німеччиною, в березні містечко зайняте австро-німецькими військами, які пробули тут до листопада. В серпні 1919 року в Стеблів увірвалися банди російського генерала Денікіна. У грудні 1919 року містечко знову захопили більшовики. До 1921 року населення міста чинило опір окупації, а сам Стеблів входив до складу повстанської Медвинської республіки, визнаючи за легітимну владу лише УНР.

Перша присутність комуністів[ред.ред. код]

У квітні 1923 року окупаційна адміністрація включила Стеблів до Шендерівського району, а в листопаді наступного — центр Стеблівського району. Проте бойові дії в районі Стеблева фактично не припинялися до 1932 р.

В 1925 році була повністю відбудована суконна фабрика. Цукровий та чавуноливарний заводи вирішено було ліквідувати як нерентабельні. У той же час почалася скажена антиправославна пропаганда, яка закінчилася варварськими руйнуваннями стеблівських церков.

В 1926 році створено вісім товариств спільної обробки землі (ТСОЗ): «Хоробра», «Визволення», «Заросянська єдність», «Незаможник», «Вигода», «Ключ», «Гуртовик», «Радківка», до яких входило по 17 — 20 господарств. В Стеблеві працювала лікарня, де працювали 2 лікарі, 2 фельдшери, 2 акушерки, 3 медсестри, 4 санітарки. У семирічній трудовій школі 13 учителів навчало 515 дітей.

1928 року в Стеблеві організовано першу артіль «Двигун», через рік ще чотири: «Перебудова», ім. Чапаєва, «12 років РСЧА», «Ударник». Вони налічували 297 коней, 170 волів, 439 корів, 183 свині.

В 1931 році в Стеблеві розгорнулося будівництво ГЕС на Росі, яке завдало істотної шкоди довкіллю.

Голодомор[ред.ред. код]

В 1932 році при місцевому колгоспі відкрита Стеблівська МТС. Паралельно в Стеблеві почалося масове вилучення харчових продуктів. Це спричинило голод та смерть сотень людей (переважно дітей), що й було метою радянської адміністрації.

В пам'ять про жертви геноциду у Стеблеві споруджено пам'ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років.

Станом на 1936 рік в Стеблеві працювала лікарня з 5 відділеннями: хірургічним, терапевтичним, гінекологічним, пологовим, інфекційним. Хворих обслуговували 23 медичні працівники. Відкрився дитячий санаторій, будинок для пристарілих. У середній і семирічній школах працювало 38 вчителів, навчалося 800 дітей. При МТС були дитячі ясла.

Німецька присутність[ред.ред. код]

29 липня 1941 року Стеблів був зайнятий військами Гітлера. Тут був розташований один із штабів німецької армії. Нова окупаційна влада дала дозвіл на відновлення православних богослужінь. 16 лютого 1944 року Стеблів звільнено від гітлерівців 861 стрілецьким полком Радянської армії. Органи НКВД СРСР відновили терор проти стеблівців, які жили «при німцях».

Друга присутність комуністів[ред.ред. код]

В березні 1944 року розпочали роботу шестимісячні курси підготовки трактористів та електриків для колгоспів, куди направляли людей примусово. Протягом 1944–1945 років стали до ладу машино-тракторна станція, млин, бавовняно-паперова фабрика, колгоспні приміщення для тварин — все це ціною рабської праці стеблівців, які не отримували належної грошової винагороди.

В 1950 році колгоспи «Двигун», «Перебудова» та «Ударник» об'єднали в одне господарство «Шлях до комунізму», до якого 1959 року приєднався і колгосп ім. Чапаєва.

В 1952 році була відновлена Стеблівська ГЕС.

В 1953 році відкрито професійно-технічне училище, що готувало електромонтерів, електриків зв'язківців, спеціалістів механізації тваринницьких ферм.

В жовтні 1960 року Стеблеву надано статус селища міського типу.

В 1968 році, під тиском української діаспори, радянська влада таки дала дозвіл на відкриття літературно-меморіального будинку-музею І. С. Нечуя-Левицького.

Станом на 1971 рік у селищі працювало 12 магазинів, 3 їдальні, 8 буфетів, ресторан, хлібопекарня, 3 майстерні побутового обслуговування.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

У містечку засновано Спасо-Преображенський жіночий монастир. 2009 почалася відбудова родинної церкви священників Левицьких на березі р. Рось. Монастир та парафіяльне життя контролює Московська патріархія.

Економіка[ред.ред. код]

Харч. промсть, текстильна фабрика, мала гідроелектростанція на річці Рось.

Персоналії[ред.ред. код]

Іван Нечуй-Левицький
Василь Кирилович Авраменко

Hародились[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

  • Віктор Сохачевський — директор цукроварні в місті, батько генерала Війська польського Станіслава Зиґмунта Сохачевского.[8]

Посилання[ред.ред. код]

  1. World Gazetteer
  2. М. М. Бондар. Пам'ятки стародавнього минулого Канівського придніпров'я. Київ, 1959, стор.19, 36.
  3. Археологічні пам'ятки Української РСР, т.1. Київ, 1946, стор.228.
  4. Архив Юго-Западной России, ч.5, т.1, стор.137.
  5. Славяне и Русь. Москва, 1968, стор.38, 41.
  6. Miron Korduba. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1937.— t. III/1, zeszyt 11.— (пол.) S. 336
  7. Отчет о деятельности Киевского попечительства о народной трезвости за 1904 г. Київ, 1907, стор.69.
  8. Henryk Korczyk. Sochaczewski Stanisław Zygmunt (1877–1953) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 2000.— Tom XXXIХ/4, zeszyt 163. — S. 622–623 (пол.)

Література[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]