Мураєв Євгеній Володимирович

Євгеній Володимирович Мураєв
Голова Зміївської районної державної адміністрації Харківської області
Час на посаді:
15 квітня 2010 — 21 листопада 2012
Народився	2 грудня 1976(1976-12-02) (43 роки) Зміїв, Харківська область, УРСР
Громадянство	Україна
Політична партія	Наші
Професія	економіст, юрист
Євгеній Володимирович Мураєв на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014
8-го скликання
Позафракційний Раніше: Опозиційний блок та Партія регіонів	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Картка на сайті Верховної Ради України

Євге́ній Володи́мирович Мураєв (нар. 2 грудня 1976(19761202), Зміїв, Харківська область, УРСР) — український політик, депутат Харківської облради двох скликань, народний депутат України VII і VIII скликань.

Член комітету ВРУ з питань податкової та митної політики від Опозиційного блоку (раніше — Партія регіонів). З 3 червня 2016 позафракційний.

Відомий українофобськими та проросійськими поглядами. Колишній голова політради партії «За життя», згодом — керівник партії «Наші» (обидві партії орієнтовані на «зближення» України з Росією). Завдяки протекції голови фракції Опозиційний блок у Верховній Раді Вадима Новинського став іподияконом митрополита Бориспільського Антонія (Паканича) Московського Патріархату в Україні.

Життєпис

Народився у Змієві на Харківщині. Батько Володимир Кузьмич обіймав посаду генерального директора АТЗТ «Рапід». Мати Ольга Олексіївна — доцент кафедри хімії в Харківському університеті міського господарства.

Освіта

Закінчив фізико-математичний ліцей № 27 м. Харкова.

1994—1999 — навчався на економічному факультеті ХНУ, спеціальність «фінанси та кредит» (закінчив з відзнакою).

1996 — представляв Україну на Європейському конгресі студентів у бельгійському Льєжі. Другу вищу освіту здобув у Юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого, який закінчив 2014 року з відзнакою.^{[джерело?]}

Робота у приватному секторі

Обіймав посаду директора ТОВ «Анклав» (оптова торгівля нафтопродуктами), з 2001 по 2007 рік — директор ТОВ «МКМ-Харків».

2009—2010 — генеральний директор ТОВ «Східна фінансова група».

Політика

2006 — депутат Харківської облради V скликання від партії «Віче». Керівник комісії з питань паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження та ЖКГ. Вдруге депутатом облради став у 2010 році від Партії регіонів.

15 квітня 2010 — призначений Януковичем головою Зміївської райдержадміністрації. За час його роботи (за даними облради) Зміївщина піднялася з дев'ятого на друге місце в обласному рейтингу за соціально-економічним розвитком, оздоровленням дітей, у сфері освіти, фізкультури та спорту. За два роки в районі введено в експлуатацію три свердловини для питної води, два очисних комплексу-біоплато, організовано збір твердих побутових відходів, почато будівництво соціального житла, запущено програму реконструкції музеїв і пам'ятників. У двох населених пунктах на 12,5 % було знижено вартість тепла для населення.

Під час його головування розгорнувся скандал довкола НПП «Гомільшанські ліси», де за його поданням змінили керівника. На думку наукових працівників парку, діяльність новопризначеного Севєріна І. О. завдавала шкоди парку та була спрямована на отримання фінансової вигоди.

21 листопада 2012 — звільнений з посади голови району у зв'язку з обранням до ВРУ у мажоритарному окрузі № 181.

У червні 2013 року в числі 148-ми народних депутатів України підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів».

26 жовтня 2014 — переобраний до парламенту за тим же округом. Член Комітету ВРУ з питань податкової та митної політики. 31 березня 2015 став «міністром» економічного розвитку і торгівлі так званого «опозиційного уряду».

2014 — став власником харківського інтернет-каналу «Робінзон ТВ», сайту MIGnews та новинного телеканалу NewsOne. З того часу телеканал використовується для антиукраїнської пропаганди.

21 вересня 2018 — вийшов з партії «За життя» і створив проросійську партію «Наші».

14 грудня 2018 року Мураєв в ефірі свого телеканалу «Наш» заявив, що йде в президенти. 15 січня 2019 року ЦВК зареєструвала Мураєва кандидатом у Президенти України. 7 березня 2019 року прийняв рішення про зняття своєї кандидатури на виборах президента на користь Олександра Вілкула. У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Євгенія Мураєва. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Євгенія Мураєва без вихідних даних, що є порушенням законодавства.

Виходячи з даних аналітиків ІА «Слово і діло» за час перебування Євген Мураєв на посаді народного депутата VIII скликання ВРУ, зміг виконати 28% обіцянок.

У лютому 2019 року Євгеній Мураєв був допитаний у Генеральній прокуратурі України як свідок у справі щодо свого можливого ухилення ним самим від сплати податків та зборів в особливо великих розмірах, але він відмовився давати будь-які свідчення, пославшись на 63 статтю Конституції України.

Очолив виборчий список партії «Опозиційний блок» на парламентських виборах 2019 року.

Голосування у парламенті

Євген Мураєв є одним з народних депутатів 7-го скликання, які проголосували за диктаторські закони 16 січня 2014 року.

У 2017 році Мураєв взяв участь тільки у 0,4 % голосувань у парламенті, пропустивши 99,6 % голосувань.

У 2018 році Мураєв пропустив 99,11 % голосувань у Верховній Раді.

Погляди

Війна на сході України та анексія Криму

З початком Російсько-української війни заявив, що це — «громадянський конфлікт», відзначивши, що обидві сторони отримують підтримку від іноземних держав: Україна зі сторони США, а сепаратисти — Росії.

Заявив, що у звільненні Маріуполя від проросійських сепаратистів з української сторони брали участь американські «солдати Greystone та Blackwater».

Стверджує, що теперішній українській владі вигідне продовження війни, оскільки «повернення в електоральне поле ще 5 млн голосів […] буде означати закінчення цього режиму».

Вважає, що тимчасова анексія Криму була вигідна українській владі, оскільки разом з півостровом з електорального поля зникли два мільйони «незгодних голосів». Заявив, що визнає півострів українським.

Державний устрій

Є прихильником децентралізації та розширення повноважень регіонів.

Мовне та культурне питання

Виступає проти декомунізації та за збереження символів комуністичного режиму, як «історичної і культурної пам'яті».

Зовнішня політика

Заявив, що «в НАТО на Україну не чекають». Вважає, що питання вступу до НАТО потрібно вирішувати на всеукраїнському референдумі.

Євромайдан

30 листопада 2017 року назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування телеканалу NewsOne. 3 грудня 2017 року активісти почали блокування входу до телеканалу з вимогою до власника вибачитись за зневажливі слова щодо Євромайдану та припинити прокремлівську пропаганду.

Ставлення до українців — жертв путінських репресій

7 червня 2018 року заявив, що політичний в'язень путінського режиму Олег Сенцов «готував вибухи і підпали» і «для частини населення» є терористом. Це викликало негативну реакцію низки політиків, зокрема міністр Арсен Аваков назвав Мураєва «покидьком». Депутат ВРУ від «Народного фронту» Сергій Пашинський звернувся в СБУ і Генпрокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу проти Мураєва за статтями «державна зрада» і «завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину», депутат від БПП Ірина Геращенко запропонувала колегам бойкотувати ефіри NewsOne до отримання публічних вибачень його власника «перед Сенцової і перед усіма політв'язнями».

Після численних вимог принести вибачення Сенцову, Мураєв записав відеозвернення, де заявив, що українська влада «кинула Олега разом з Кримом» (говорячи про російську окупацію АРК), тож йому шкода, що українська влада «використовувала політв'язнів у своїх цілях». Згодом у Facebook написав, що не називав Сенцова терористом, бо «не бачив матеріалів справи і не є судом».

Громадська діяльність

Виступив як організатор змагань зі спортивних бальних танців «Кубок Віденського вальсу — VW», який 2015 року отримав статус відкритих всеукраїнських змагань, як IV тур «Гран-прі Слобожанщини 2014—2015».У Харківській області щорічно проводяться всеукраїнські змагання з самбо на кубок Мураєва та два етапи кубку з автоперегонів, де Мураєв бере участь.

За ініціативою Мураєва обладнані дитячі навчально-виховні комплекси в Соколово, Змієві та Яковлівці Лозовського району. З 2012 року в окрузі встановлено більше 100 дитячих і спортивних майданчиків.

Приділяє увагу комуністичній військово-історичній тематиці. За підтримки очолюваної Мураєвим райдержадміністрації 2010 і 2011 року у Зміївському районі проходили «Вахти пам'яті», організовані військово-патріотичним об'єднанням «Орієнтир». У результаті польових пошукових робіт, проведених цим об'єднанням, були знайдені рештки 37 невідомих солдатів, загиблих 1943 року та частини підірваного радянського танку КВ-1.

За ініціативи Мураєва проводився ремонт та встановлення радянських пам'ятників та знаків, реконструкція краєзнавчого музею, видані «Книга пам'яті Зміївщини», «Соколово: забытые герои», «Широнинцы: подвиг без цензуры».

Сім'я

7 квітня 2017 розлучений, колишня дружина — Валерія Олегівна Мураєва, середня дочка підприємця та народного депутата України Олега Тарана. Має двох синів — Міхаїла (2007) та Ігоря (2009).

За інформацією ЗМІ, коханкою Мураєва є харківська акторка Катерина Гордієнко (1993 р.н.), яка знімається в російських фільмах: пропагандистському «Спасибі діду за перемогу», «Новорічний переполох» (з акторами-українофобами) та інших.

Нагороди

• Знак «Слобожанська Слава»
• Лауреат рейтингу «Харків'янин року» (2005)
• Грамота Харківської міськради (2009)
• Грамота Харківської обладміністрації та Харківської облради
• Хрест Пошани «Князь Святослав» (2007)
• Хрест Пошани «Святий князь Олександр Невський» (2007)
• Орден святого Рівноапостольного князя Володимира (УПЦ МП, 2012)
• Орден святителя Дмитра (РПЦ, 2012)