Клан Вішарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Клан Вішарт (шотл. – Clan Wishart) – один з кланів рівнинної частини Шотландії – Лоуленду. На сьогодні клан Вішарт не має визнаного герольдами Шотландії вождя, тому називається «кланом зброєносців».

Гасло клану: Mercy is my desire – «Милосердя – це моє бажання.» (англ.)

Історія клану Вішарт[ред. | ред. код]

Назва клану Вішарт має французьке походження. У давній французькій мові було ім’я Гвішард (ст. фр. – Guischard), що походить від старого французького слова Вішард (ст. фр. – Wischard) – «розумний», «мудрий».

На початку ХІІІ століття Вільям Вішард фігурує в документах абатства Камбускеннех (гельск. – Cambuskenneth) щодо власності земель та млинів.

У 1245 році Джон Вішард згадується в документах земельної власності, а в 1254 році він же є в записах щодо власності Конона та Тулоха. У документах 1250 року щодо земель Кулді церкви святого Андрія згадуються ім’я Вільяма Вішарда. А в документах 1279 року – в грамоті на землю для Кенні Курхардіна (шотл. - Kenny Murchardyn) згадується Адам Вішард.

У 1296 році Джон Вішард Мірнс присягнув на вірність королю Англії Едварду І Довгоногому разом з іншими вождями шотландських кланів. Його ім’я є в документі «Рагман Роллс».

Але під час війни за незалежність Шотландії клан Вішарт приєднався до боротьби за незалежність. У 1305 – 1307 роках є свідчення про Ендрю Вішарда, що потрапив в полон до англійців під час боїв біля замку Герефорд (шотл. - Hereford Castle).

Джордж Вішарт був визнаний судом інквізиції винним у єресі і спалений на вогні у 1545 або 1546 році в абатстві Сент-Ендрюс.

У 1596 році Джоннет Вішарт була звинувачена у чаклунстві і як «відьма» була спалена на вогні в Абердині.

Під час громадянської війни на Братанських островах клан Вішарт підтримав роялістів. Джордж Вішарт був приватним капеланом і біографом Джеймса Грема – І маркіза Монтроз (1612 – 1650). Після реставрації монархії у 1660 році Джордж Вішарт став єпископом Единбурга. Людина, яка робила напис на надгробку Джорджа Вішарта вважала, що його прізвище означає «мудрий серцем» і написала на могилі латиною та давньогрецькою таке: «Hic recubat celebris doctor Sophocardius alter, entheus ille Σοφοσ χαρδιαν Agricola» - «Тут спочиває відомий доктор Мудрий Серцем, Мудрий Серцем Землероб».

Є ще записи про Джеймса Вішарта, що жив в місті Монтроз, що в Ангусі в 1649 році, а в 1686 році в Единбурзі. Згадується ще Джон Вішарт, що був в’язнем в тюрмі Канонгейт Тулбут (шотл. - Canongate Tolbooth).

Септи і прізвища клану Вішарт[ред. | ред. код]

Visart, Vischart, Vishert, Vychart, Vyschart, Wischarte, Wischeart, Wiseheart, Wissheart, Wschartt, Wschert, Wyischart, Wyishart, Wyschart, Wysharde, Wyssart, Wythcharde.

Видатні люди з клану Вішарт[ред. | ред. код]

  • Роберт Вішарт - був єпископом Глазго під час війни за незалежність Шотландії. Був прихильником Роберта Брюса. Він був пов'язаний з Вільямом Вішартом - єпископом Сент-Ендрюс і канцлером Шотландії. Роберт Вішарт був призначений єпископом Глазго в 1273 році. Після передчасної смерті короля Шотландії Олександра III в 1286 році Роберт Вішарт був одним з шести опікунів Шотландії, а Маргарет – «діва Норвегії» була ще дитиною. Після її смерті у 1290 році почалася боротьба за трон Шотландії. Роберт Вішарт провів переговори з королем Англії Едуардом І Довгоногим. Під час переговорів він відстоював суверенітет і територіальну цілісність Шотландії, але не дивлячись на це король Англії вирішив захопити Шотландію і приєднати до Англії. Роберт Вішарт примкнув до Роберта Брюса – борця за незалежність Шотландії і був прихильником «старого союзу» між Шотландією та Францією. Але разом з іншими вождями шотландських кланів він був змушений підписати «Рагман Роллс» - присягу на вірність королю Англії у 1296 році. Проте боротьбу за незалежність Шотландії він не припинив. Роберт Вішарт підтримав повстання Вільяма Воллеса за незалежність Шотландії у 1297 році. Після поразки повстання Роберт Вішарт був кинутий за грати. Але як тільки звільнився знову приєднався до боротьби за свободу. Це викликало обурення короля Англії Едварда І і він поскаржився на Роберта Вішарта Папі Римському Боніфацію. Папа засудив Роберта Вішарта, але це не змінило його позицію. Після вбивства вождя клану Комін саме Роберт Вішарт забезпечив політичну стабільність в Шотландії і підтримку церквою Шотландії Роберта Брюса. Він же сприяв коронації Роберта Брюса у 1306 році. Матеріали, призначені для ремонту собору в Глазго він використав для спорудження фортеці та облогових пристроїв. Під час подальшої війни Роберт Вішарт потрапив у полон до англійців і був доставлений в Англію в ланцюгах. 8 років він провів у темниці. Був звільнений під час обміну полоненими. Роберт Вішарт був одним з неоспіваних борців за незалежність Шотландії.
  • Джордж Вішарт (1513 - 1 березня 1546) - шотландський релігійний реформатор і протестантської мученик. Він здобув освіту в Королівському коледжі в Абердині, а потім в університеті Левена. Вішарт був шкільним учителем в місті Монроз, але його вчення щодо Нового Завіту засудила церква і він потрапив під суд єпископа Брехін у 1538 році. Джордж Вішарт втік до Англії, але був знову звинувачений в єресі. У 1542 році він працював в Корпус Хрісті коледжі (англ. - Corpus Christi College) в Кембриджі. Але він повернувся до Шотландії в наступному році на свою стару посаду. Вважається, що він був замішаний у змові проти кардинала Бітона. У 1544 році він почав проповідувати, знайшов молодого учня - Джона Нокса. Його погляди з різкою критикою папства мали наслідком переслідування, він був змушений постійно тікати, і нарешті він приєхав в Ормістон, що в Східному Лотіані. У 1545 році він був захоплений графом Босуеллом за наказом кардинала Бітона. Під час «показового процесу» він був засуджений до смерті і спалений на вогні в Сент-Ендрюс 1 березня 1546 року. Протестанти помстилися за смерть Джорджа Вішарта і вбили кардинала Бітона. Його вчення і справу продовжив Джон Нокс.

Джерела[ред. | ред. код]

  • http://www.scotclans.com
  • Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994.