Клан Горсбро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Клан Горсбур (шотл. Clan Horsburgh) - клан Горсбро, клан Горсбох, клан Горсбруйк - один з кланів рівнинної частини Шотландії - Лоуленда. Клан історично володів землями в Шотландському Прикордонні. Нині клан не має визнаного герольдами вождя, то називається «кланом зброєносців».

Гасло клану: Aegre de tramite recto - Долаючи труднощі правильним шляхом (лат.)

Історія клану Горсбур[ред.ред. код]

Походження назви клану - територіальне. Назва клану виникла від назви приходу Горсбур, що розташований на землі Іннерлейтен в Піблесширі. Найдавніша згадка про клан Горсбур відноситься до часів короля Шотландії Олександра ІІ (1214 - 1249). У королівських грамотах згадується Симон де Горсброк (шотл. - Symon de Horsbroc) щодо власності Вільяма Пурвейса Моспеннока (шотл. - William Purveys Mospennoc) та ченців монастиря Мелроуз.

Вільям де Горсброх (шотл. - William de Horsebroch) згадується в документах 1283 року. Він же був нотаріусом в єпархії Глазго в 1287 році.

У 1297 році Симон де Горсброк (шотл. - Simon de Horsbrok) був на дипломатичній службі у короля Англії Едуарда І Довгоногого. У нього були відібрані землі, але в тому ж 1297 році повернені. Олександр Горсбруйк згадується в документах 1479 року. Інший Олександр Горсбруйк був спадкоємцем Джона Горсбруйка - свого батька, що володів землями та мав млин на землях Горсбруйк у 1550 році. Леді Горсбур була останньою з клану Горсбур хто носив титул баронесси. Вона вийшла заміж і прийняла прізвище Хіннері (шотл. - Chinnery).

Нині прізвище Горсбур поширене у Шотландському Прикордонні та в Единбурзі і околицях.


Джерела[ред.ред. код]

  • http://www.scotclans.com/scottish-clans/clan-horsburgh
  • Way, George; Romily Squire (1998). Collins Scottish Clan and Family Encyclopedia. HarperCollins Publishers Limited. pp. 154–155. ISBN 9780004722238.
  • Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994.