Клан Маколей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ембрема (гребінь, хрест) клану Маколей.
Герб вождів клану Маколей.
Чоловік з клану Маколей у традиційному одязі. Малюнок художника Р. Р. МакЯна. 1845 рік.
Тартан клану Маколей.

Клан Маколей (гельск. — Clan MacAulay) — один з кланів гірської Шотландії (Хайленду) та один з ірландських кланів. У Шотландії цей клан жив на землях Ардінкейпл (шотл. — Ardincaple). Нині живе в маленькому селищі Ру та в селищі Хеленсбург в Аргайлі та Б'ют. Маколей з Ардінкепла в старі часи жили в графстві Дунбартоншир (шотл. — Dunbartonshire) — на межі між гірською та рівнинною Шотландією. Історично він розглядався як клан Хайленду і пов'язувався істориками з графством Ленокс, а в пізніші часи з кланом МакГрегор. Традиційно вважається одним з семи кланів, що входять до Шол Альпін (гельск. — Siol Alpin) — нащадки Кінеда мак Альпіна — короля піктів. Перші достовірні згадки про клан Маколей знаходимо в документах XVI століття. Клан ворогував і воював з сусідніми кланами. У XVIІ — XVIII століттях клан прийшов у повний занепад. Після смеріт Олея МакОлея у середині XVIІІ століття клан практично зник.

З відродженням інтересу до шотландських кланів ХХ століття з'явилась ідея відродити клан Маколей. Прагнули об'єднати три розрізнені групи та всіх, хто носив прізвище Маколей і віднайти нащадків вождя клану. У 2002 році було віднайдено потенційного вождя клану, але на сьогодні герольди Шотландії не визнали його як вождя клану і оскільки немає визнаного вождя, клан вважається «кланом зброєносців».

Є багато різних родин в Шотландії та Ірландії, хто носить прізвище Маколей: Маколей з Льюїса, Маколей з Уїста, Маколей з Оффалі (Ірландія), Маколей з Вестміта (Ірландія), Маколей з Фермани (Ірландія), Маколей з Гленс (з Антріма, Ірландія).

Історія клану Маколей[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Клан Маколей Ардінкейпл спочатку жив в землях Дунбартоншир, що контролювались мормером (ерлом) Леноксом. Гельською мовою титул мормер називався Авлайв (гельск. — Amhlaíbh). Вважається, що від цього слова і походить назва клану Маколей — тобто «сини мормера». Одним із таких мормерів був молодший син Айліна ІІ, графа Ленокса. Також в ті часи поет Муйредах Альбанах О Далайг (гельск. — Muireadhach Albanach Ó Dálaigh) назвав володіння Муйредаха Ленокса Ард нан Ех (гельск. — Ard nan Each) — Височина Коней. Авлайв та його нащадки були владиками землі Фаслейн і широкою смугою землі біля озера Лох-Гар. Топонім Ардінкейп очевидно походить від гельського Ард нан Ех. В свій час Мауган записав таку легенду: в місцевості Фаслейн на пагорбі Кнок-на-Куллах (гельск. — Cnoch-nа-Cullah) ріс дуб. Коли півень проспіває під гілками цього дуба, клан Маколей загине.

Фактично походження клану Маколей лишається невідомим. Перші відомі вожді клану Маколей були лайрдами Ардінкейпл. У 1296 році вожді шотландських кланів складали присягу англійському королю Едуарду І. Список цих вождів був занесений в рукопис «Рагман Роллс». Там зустрічається ім'я Моріса де Арнкапела. Олександ Нісбет вважає, що це вождь клану Маколей.

Люди з прізвищем Ардінкейпл зустрічаються у середньовічних шотландських хроніках. Йоханес Арденагаппіл зустрічається в документах графа Леннокса за 1364 рік. Артур де Ардінкейпл отримав грамоту від графа Леннокса у 1390 році. У 1489 році Роберту Арнгапіллу були надані документи щодо замку Думбартон. У 1513 році Олей Арнгапілл згадується в документах.

XV–XVІ століття[ред.ред. код]

У XV–XVІ століттях в Думбартонширі клани МакФарлейн, Маколей, Колхаун здійснювали напади на землі один одного і грабували, викрадали худобу. Інші клани — МакГрегор, Кембелл, Камерон теж почали здійснювати напади на ці території з метою грабунку. У липні 1567 року Марія Стюарт змушена була зректися трону на користь свого малолітнього сина. Уолтер Маколей Ардінкейпл був одим із захисників малолітнього принца. Лейрд МакКавла Ардінкейпл у 1587 році був головним васалом графа Леннокса. У 1594 році клан МакКавліс записаний у список розбитих кланів.

Протягом XVІ століття тривала ворожнеча і війна клану Маколей з кланами Буханан (гельск. – Buchanan) та Галбрайх (гельск. – Galbraith). 1 серпня 1590 року Уолтер Маколей – син Аллана Маколей Дарлінга був вбитий на дорозі Думбартон у сутичці з людьми клану Буханан, яких очолював Томас Буханан – шериф Думбартона. У цій сутичці також були важко поранені брат Уолтера – Дункан Маколей, Джон Ду МакГрегор, Джеймс Колхаун, Міллер, МакГіббон і ще деякі люди з клану Маколей. Клан Маколей подав скаргу в суд, але обвинувачені не з’явилися в суд і були оголошені «бунтівниками». 6 жовтня 1590 року Томас Буханан Блайрлуск, Джон Буханан, його син Джон Буханан Берджесс Думбартон та інші були офіційно звинувачені у вбивстві Уолтера МакОлея і їм було наказано з’явитися на суд в Единбург. Але справа була відкладена по причині неявки звинувачених.

Навесні 1593 року Роберт Галбрайх – лерд Кулкреух отримав дозвіл «Вогнем і мечем» знищувати бунтівні клани, зокрема клан МакГрегор. Клани Маколей та Колкухон підозрювали, що клан Галбрайх насправді буде знищувати не клан МакГрегор (з яким клан Маколей мав на той час дружні стосунки), а їх. Вожді кланів поскаржилися до Таємної ради. Під впливом герцога Ленокса лист-дозвіл «Вогнем і мечем» був відібраний у кланів Галбрайх та Буханан.

У XVI столітті клан МакГрегор постійно конфліктував з іншими шотландськими кланами і як результат цього клан МакГрегор був оголошений поза законом. Для того, щоб вийти з цієї ситуації і зміцнити свої позиції клан МакГрегор укладав спілки і союзи з іншими кланами, які мали спільний родовід з кланом МакГрегор. Одна з таких спілок була укладена 6 липня 1571 року між МакГрегором та Лахліном МакКінноном з Страхарділлу. Ще один альянс був укладений через 20 років – 27 травня 1591 року з кланом Маколей. Ця офіційна угода, яка ввійшла в історію як Бонд Манрент (шотл. - Bond Manrent) була укладена між Олеєм МакОлеєм Ардінкейплом та Аласдайром МакГрегором Гленстре. Спілка була підкріплена даниною худобою, що було звичайною практикою в той час.

Арчибальд Кемпбелл – VII граф (ерл) Аргайлу почав війну проти клану Маколей. Лейтенанти Аргайлу - Дункан Кемпбелл та Ніл Кемпбелл Лохгойлхед, капітан Каррік провели рейди на землі Ардінкейпл і намагались вбити вождя клану Маколей. Кемпбелл Каррік закріпився в завмку Каррік на березі озера Лох-Гойл, що біля Ардінкейплу. Вищезгадані ватажки захопили низку земель клану Маколей. Проте Таємна Рада 17 травня 1600 року засудила Кембелла Карріка та Кемпбелла Дронгі як бунтівників.

Після 1600 року[ред.ред. код]

Після подій у Глен Фруйн – сутичок кланів МакГрегор та Колхаун у 1603 році західний Думбартоншир поступово ставав мирним. Клан МакГрегор припинив своє існування як окремий клан і як союзник і захисник кланів Маколей, МакФарлейн, Б’юкенен. Землі цих кланів поступово почали захоплювати інші клани. У 1614 році Ангус Ог МакДональд з Дунівайгу захопив замок Дунівайг, що був у володіннях єпископа Островів. Сер Олей Маколей Ардікейпл зі своїми людьми у супроводі єпископа вимагав повернути замок.

26 березня 1639 року Ковенантори захопили замок Думбартон, щоб запобігти захоплення цих земель роялістами у випадку їх вторгнення з Ірландії. Граф Аргайлу доручив захищати замок Вальтеру МакОлею – лерду Ардікейплу. У 1648 році був створений церковний прихід Ру (шотл., гельск. - Row, Rhu). Прихід був створений з ініціативи Олея МакОлея – лерда Ардікейпла, що хотів відокремити ці землі від приходу Роснех (гельск. – Rosneath), що на протилежному боці озера Лох-Гар. Через рік він побудував першу парафіяльну церкву, упорядкував землю навколо церкви і посадив сад для пастора.

«Славна революція» 1688 року повалила владу короля Англії Джеймса ІІ, що симпатизував католикам, і привела до влади короля Вільяма ІІІ Оранського. Більшість англійців прийняли короля Вільяма ІІІ, але якобіти Ірландії та Шотландії повстали проти нього і виступили на стороні повалено короля Джеймса. У 1689 році граф Аргайл зібрав полк чисельність 600 чоловік і поставив його під прапори короля Вільяма. Полк складався з 10 загонів по 60 чоловік у кожному. Вільям і його дружина Марія були короновані як король і королева Шотландії під іменами Вільям ІІ і Марія ІІ 5 листопада 1689 року. У 1690 році «Армія Ардекейпла» була під командуванням капітана Арчібальда МакОлея Ардекейпла, лейтенанта Джона Ліндсея, прапорщика МакОлея Аншента. Пізніше, у 1694 році, молодший брат Арчібальда, Роберт став капітаном піхотного полку графства Аргайл. Після «Славної революції» довгий час панувало побоювання, що прихильники колишнього короля – якобіти організують вторгнення в Думбартоншир. Місцеві парафії повинні були бути напоготові мобілізувати людей на війну. У 1693 році парафії були зобов’язані виставити: Кілмаронок – 50 чоловік і 10 гармат, Гленіглсі – 74 чоловіки озброєні мечами, Лусс – 70 чоловік озброєних, Кардросс – 130 чоловіків озброєних, Ру – 80 чоловік і 56 одиниць вогнепальної зброї. Парафії обирали своїх представників для командування ополченням. Командиром ополчення графства був обраний лейтенант Маколей Ардінкейпл.

На початку XVIII століття клан Маколей розселився на землях Кейтнесса та Сазерленду.

Клан Маколей в Ірландії[ред.ред. код]

На початку 17-го століття клан Маколей був залучений до колонізації Ірландії. Кілька сімей клану Маколей були переселені в Ольстер, в Портлоу (ірл. - Portlough) в баронстві Рафоу (ірл. – Raphoe), в графство Донегол. Клану Маколей було виділено 12 000 акрів земель. У 1610 році Людовик Стюарт – ІІ герцог Леннокс виділив клану Маколей 3000 акрів землі. Були і інші земельні ділянки: 1000 акрів було подаровано джентльмену Олександру МакОлею Дарлінгу. Король призначив уповноважених для перевірки поміщиків – як вони ведуть і розвивають господарство. У липні 1611 року була здійснена інспекція земель Портлоу. В доповіді, зокрема, говориться: «...Олександр Маколей Дарлінг, 1000 акрів, нічого не зроблено.» У 1619 році в аналогічній доповіді зазначається: «...1000 акрів, Олександр Маколей: кам’яний будинок, господарство, 2 вільних власника, 9 орендарів, здатні виставити 30 чоловік зі зброєю.» Пізніше Олександр Маколей продав свою земельну ділянку Олександру Стюарту. За словами Хілла, Олександр Стюарт був предком Стюартів – маркізів Деррі.

Ще одна гілка клану Маколей оселилася в графстві Антрім і володіла нерухомістю в Гленмарі, аж поки ця власність не перейшла до людей з клану МакДугалл у 1758 році.

Ірландський клан Маколей[ред.ред. код]

Крім шотландського клану Маколей існує ще ірландський клан Маколей з септами Мак Авлайв (ірл. - Mac Amhlaoibh) та Мак Авлгайд (ірл. - Mac Amhalghaidh). Септа Мак Авлгайд походить з графств Оффалі та Вестміт. Септа отримала свою назву від давнього ірландського клану Авалгайд (ірл. – Amhalgaidh). Септа вважається суто ірландською і веде своє походження від верховного короля Ірландії Ніла Дев’яти Заручників. Вожді септи записані в ірландських літописах як «вожді Карлі», а їхні землі були відомі з XVI століття як «країна МакГавлі» (ірл. – MacGawley).

Септа Мак Авлайв походить з графства Фермана в Ольстері, свою назву отримали від ірландського імені Авлейв (ірл. – Amhlaoibh), що походить від скандинавського Олаф (норв. – Áleifr). Септа веде своє походження від Амлайба (ірл. – Amlaíb) (помер у 1306 році) – молодшого сина Магуйре І (ірл. – Maguire) – короля маленького васального королівства в нинішньому графстві Фермана – Донн Ок (1286 – 1302). Септа лишила свій слід в назві баронства Кланавлі (ірл. – Clanawley) в графстві Фермана.

Септа Мак Авлайв з графства Корк є гілкою клану Мак Карті. Сьогодні багато людей септи відомі як МакОліфі (ірл. – MacAuliffe). Вожді септи жили в замку МакОліфі, що був розташований в Ньюмаркеті, графство Корк. Земля септи була описана в 1612 році як земля «клану Оліфі».

Септа Маколей Гленс шотландського походження. Жили в Гленс Антрім. Були союзниками клану МакДонелл в 16 столітті. Клан МакДонелл захопив землі Кланнбой, клани Маколей, МакГілл, МакАлістер зайняли північно-східне узбережжя графства Антрім. На рівнині Бун-на-Майргі біля Балікалу, клан МакДонелл на чолі з Сорлі МакДонеллом бився з кланом МакКвіллан. Перед битвою клан МакКвіллан звернувся до кланів О’Нейлл, Маколей, МакФойл по допомогу. Але клани Маколей та МАкФойл на два дні запізнились і коли прибули, то були тільки глядачами битви, що досягла своєї кульмінації. Сорлді МакДонелл поїхав до клану Маколей та МакФойл і переконав їх приєднатися до нього. Тоді об’єднані сили погнали військо клану МакКвіллан до берегу річки Аура, де клан МакКвіллан був розбитий, а його вождь вбитий. Битва ввйшла в історію як битва Аура. Свято переможців тривало кілька днів після битви, на вершині Тростан гори було складено піраміду, що називається Кослін Сорлі Бой.

Клан Маколей в літературі[ред.ред. код]

Легенда про клан Маколей з’являється в 1819 році в романі Вальтера Скотта – легенда стосується маркіза Монтроза – Джеймса Грема, V графа Хайленду та його військової компанії проти ковенанторів в 1644 році. Один з головних персонажів легенди – Аллан Маколей – командир армії маркіза Монтроза та його молодший брат Ангус, вождь клану Маколей. У романі Аллан Маколей свариться з кланом МакІгс, що відомий як «Діти туману». Історично термін «Діти туману» стосується лінії клану МакГрегор, що була позбавлена спадщини у 16 столітті. Характер Аллана МакОлея був описаний з історичного Джеймса Стюарта Ардворліха, якого ще називали «Божевільний майор».

Джерела[ред.ред. код]

  • The Scottish Clans And Their Tartans: With Notes (Library ed.). Edinburgh: W. & A. K. Johnston.
  • Adam, Frank; Innes of Learney, Thomas (1970). The Clans, Septs & Regiments of the Scottish Highlands (8th ed.). Edinburgh: Johnston and Bacon. ISBN 0-7179-4500-6.
  • Anderson, William (1862). The Scottish Nation; Or The Surnames, Families, Literature, Honours, And Biographical History Of The People Of Scotland 2. Edinburgh: A. Fullarton & Co. ISBN 0-7884-0310-9.
  • Argyll, George Douglas Campbell, Duke of, (1887). Scotland As It Was and As It Is (2nd ed.). Edinburgh: David Douglas.
  • Bain, Joseph, ed. (1884). Calendar of Documents Relating to Scotland Preserved In Her Majesty's Public Record Office, London 2. Edinburgh: H. M. General Register House.
  • Bain, Robert (1983). MacDougall, Margaret O, ed. The Clans and Tartans of Scotland. Heraldic advisor Stewart-Blacker, P. E. Glasgow: Collins. ISBN 0-00-411117-6.
  • Black, George Fraser (1946). The Surnames of Scotland: Their Origin, Meaning and History. New York: New York Public Library. ISBN 0-87104-172-3.
  • Buchanan of Auchmar, William (1820). «An Inquiry Into The Genealogy And Present State Of Ancient Scottish Surnames». Miscellanea Scotica (Glasgow: John Wylie & Co.) 4.
  • Burke, Bernard (1884). The General Armory of England, Scotland, Ireland, and Wales. London: Harrison & sons.
  • Campbell of Airds, Alastair (2000). A History of Clan Campbell; Volume 1, From Origins To The Battle Of Flodden. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 1-902930-17-7.
  • Campbell of Airds, Alastair (2002). A History of Clan Campbell: Volume 2: From Flodden to the Restoration. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 1-902930-18-5.
  • Campbell of Airds, Alastair (2004). A History of Clan Campbell; Volume 3, From The Restoration To The Present Day. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 0-7486-1790-6.
  • Cook, Barbara Collier; Cook, James Wyatt (2004). Man-Midwife, Male Feminist: The Life and Times of George Macaulay, M.D., PH. D., (1716–1766). Scholarly Publishing Office (University of Michigan). ISBN 1-4181-6285-X.
  • Dalton, Charles (1960). English Army Lists and Commission Registers, 1661–1714. F. Edwards. ISBN 0-8063-0427-8.
  • Sen Duffy, editor; associate editors, Ailbhe MacShamhrìn, James Moynes (2005). Duffy, Seán, ed. Medieval Ireland: An Encyclopedia. New York: Routledge. ISBN 0-415-94052-4.
  • Ewart, Gordon; Baker, Fiona et al. (1998). «Carrick Castle: symbol and source of Campbell power in south Argyll from the 14th to the 17th century» (PDF). Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 128: 937–1016. Retrieved 2 April 2008.
  • Eyre-Todd, George (1923). The Highland Clans Of Scotland; Their History And Traditions 1. New York: D. Appleton.
  • Fraser, William (1869). The Chiefs of Colquhoun and their Country 2. Edinburgh: T. & A. Constable.
  • Gregory, Donald (1881). History Of The Western Highlands And Isles Of Scotland, From A.D. 1493 To A.D. 1625: With A Brief Introductory Sketch From A.D. 89 To A.D. 1493 (2nd ed.). London: Hamilton, Adams and Co.
  • Hanks, Patrick; Hodges, Flavia; Patrick Hanks, Kate Hardcastle, and Flavia Hodges (2006). Hardcastle, Kate, ed. Oxford Dictionary of Names (2nd ed.). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-861060-1.
  • Hanna, Charles Augustus (1902). The Scotch-Irish: or, The Scot in North Britain, north Ireland, and North America 1. New York: G.P. Putnam's Sons. ISBN 0-7905-6997-3.
  • Hill, George (1877). An Historical Account Of The Plantation In Ulster At The Commencement Of The Seventeenth Century, 1608–1620. Belfast, Ireland: M'Caw, Stevenson & Orr.
  • Holden, Robert MacKenzie (1906). «The First Highland Regiment: The Argyllshire Highlanders». The Scottish Historical Review 3: 27-40. Retrieved 26 March 2008.
  • Irving, Joseph (1879). The Book of Dumbartonshire 1. Edinburgh: W. and A. K. Johnston.
  • Irving, Joseph (1879). The Book of Dumbartonshire 2. Edinburgh: W. and A. K. Johnston.
  • Irving, Joseph (1879). The Book of Dumbartonshire 3. Edinburgh: W. and A. K. Johnston.
  • Edited by Robert Liddiard (2003). Liddiard, Robert, ed. Anglo-Norman Castles. Woodbridge: The Boydell Press. ISBN 0-85115-904-4.
  • M'Parlan, James (1802). The Statistical Survey Of The County Of Donegal, With Observations On The Means Of Improvement. Dublin, Ireland: printed by Graisberry and Campbell.
  • MacBain, Alexander (1911). An etymological dictionary of the Gaelic language. Stirling, Scotland: Eneas Mackay. ISBN 0-901771-68-6.
  • MacGregor, Amelia Georgiana Murray (1898). History Of The Clan Gregor, From Public Records And Private Collections; Compiled At The Request Of The Clan Gregor Society 1. William Brown.
  • Maclauchlan, Thomas; Wilson, John (1875). Keltie, John Scott, ed. A History of the Scottish Highlands, Highland Clans and Highland Regiments 2. Edinburgh: A. Fullarton & Co.
  • MacLysaght, Edward (1957). Irish Families, Their Names, Arms and Origins. Dublin, Ireland: Hodges, Figgis & Co. ISBN 0-7165-2364-7.
  • Maughan, William Charles (1897). Annals of Garelochside, being an account historical and topographical of the parishes of Row, Rosneath and Cardross. Paisley: A. Gardner.
  • McAndrew, Bruce A. (1999). «The sigillography of the Ragman Roll» (PDF). Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland (Society of Antiquaries of Scotland) 129: 663–752.
  • McAndrew, Bruce A. (2006). Scotland's Historic Heraldry (Illustrated ed.). Boydell Press. ISBN 1-84383-261-5.
  • Mitchell, Arthur, ed. (1907). «MacFarlane's Geographical Collections, Volume II». Publications of the Scottish History Society 52.
  • Moncreiffe of that Ilk, Iain (1967). The Highland Clans. London: Barrie & Rocklif. ISBN 0-517-54659-0.
  • Newton, Michael (1996). Bho Chluaidh Gu Calasraid: From the Clyde to Callander. Stornoway: Acair. ISBN 0-86152-265-6.
  • Nisbet, Alexander (1816). «Historical And Critical Remarks On The Ragman Roll». A System Of Heraldry 2. Edinburgh: William Blackwood.
  • Peter, David MacGregor (1856). The Baronage of Angus and Mearns. Edinburgh: Oliver & Boyd.
  • Pitcairn, Robert (1833). Criminal Trials In Scotland: From A.D. MCCCCLXXXVIII to A.D. MDCXXIV. 1, part 2. Edinburgh: William Tait.
  • Pitcairn, Robert (1833). Criminal Trials in Scotland: From A.D. MCCCCLXXXVIII to A.D. MDCXXIV 2. Edinburgh: William Tait.
  • Skene, William Forbes (1902). MacBain, Alexander, ed. The Highlanders of Scotland. Stirling, Scotland: E. Mackay.
  • Stewart, Donald Calder; Thompson, J. Charles (1980). Scarlett, James, ed. Scotland's Forged Tartans, An analytical study of the Vestiarium Scoticum. Edinburgh: Paul Harris Publishing. ISBN 0-904505-67-7.
  • Stewart, Donald Calder (1974). The Setts of the Scottish Tartans, with descriptive and historical notes (2nd revised ed.). London: Shepheard-Walwyn Publishers. ISBN 0-85683-011-9.
  • Stodart, Robert Riddle (1881). Scottish Arms Being A Collection of Armorial Bearings, A.D. 1370–1678, Reproduced In Facsimile From Contemporary Manuscripts, With Heraldic And Genealogical Notes 1. Edinburgh: William Paterson.
  • Stodart, Robert Riddle (1881). Scottish Arms: Being A Collection of Armorial Bearings, A.D. 1370–1678, Reproduced In Facsimile From Contemporary Manuscripts, With Heraldic And Genealogical Notes 2. Edinburgh: William Paterson.
  • The Iona Club (1847). Gregory, Donald; Skene, William Forbes, eds. Collectanea de Rebus Albanicis. Edinburgh: Thomas G. Stevenson.
  • Watson, William J. (1926). History of the Celtic Placenames of Scotland. Edinburgh: William Blackwood and Sons. ISBN 1-874744-06-8.
  • Way of Plean, George; Squire, Romilly (2000). Clans & Tartans. Glasgow: HarperCollins. ISBN 0-00-472501-8.
  • Williams, Ronald (1998). Sons of the Wolf: Campbells and MacGregors and the Cleansing of the Inland Glens. Isle of Colonsay: House of Lochaber. ISBN 9781899863426.
  • Wormald, Jenny (1985). Lords and Men in Scotland: Bonds of Manrent, 1442–1603. Edinburgh: John Donald. ISBN 0-85976-127-4.