Клан Лайон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб вождів клану Лайон.
Замок Гламіс - резиденція вождів клану Лайон.

Клан Лайон (шотл. - Clan Lyon) - клан Ліон, клан Лева - один з кланів рівнинної частини Шотландії - Лоулендсу.

Гасло клану: In te Domine speravi - На тебе, Господи, уповаю (лат.)

Вождь клану: Високоповажний Майкл Фергюс Боуз-Лайон (шотл. - Michael Fergus Bowes-Lyon) - XVIII граф Страхмор та Кінгхорн

Ворожі клани: Ліндсей

Історія клану Лайон[ред.ред. код]

Походження клану Лайон[ред.ред. код]

Історик та спеціаліст по генеалогії сер Ян Монкріфф писав, що клан Лайон кельтського походження і що вожді клану Лайон походять від молодшого сина вождя клану Ламонт, предки якого переселились в Шотландію з Ірландії.

По іншій версії вожді клану Лайон походять від французьких лицарів роду де Леон. Наприкінці ХІ століття лицар де Леон прийшов в Шотландію з Едгаром - сином короля Шотландії Малкольма ІІІ, щоб боротися з дядьком Едгара - Дональдом Бейном. Едган переміг і лицар де Леон отримав за службу землі, що були названі Глен Ліон в Пертширі. У 1105 році Роджер де Леон згадується в грамоті Едгара щодо земель абатства Данфермлін.

XIV - XVI століття[ред.ред. код]

Король Шотландї Роберт II дарував серу Джону Лайону, що був відомий як Білий Лев землі та посаду вождя клану Гламіс (шотл. - Glamis), а ще через п'ять років дав йому посаду чемберлена Шотландії (чемберлен Шотландії мав юрисдикцію карних справ щодо злочинів скоєних міщанами, був верховним суддею і його рішення не могли бути оскаржені нижчими судами, відав справами монетного двру).

Сер Джон Лайон одружився з дочкою короля Роберта ІІ - принцесою Жанною Стюарт. Цей шлюб приніс йому як придане землі Таннадайс на річці Еск. Джону Лайону було також даровано баронство Кінгорн, проте пізніше він був убитий під час сварки з сером Джеймсом Ліндсей Кроуфордом.

Син сера Джона Лайона - теж Джон Лайон зміцнив зв'язок з королями Шотландії, одружившись з внучкою короля Роберта ІІ. Син Джона - Патрік Лайон отримав титул лорда Глеміс у 1445 році. Він отримав посади Майстра Хаусхолд та Таємного Радника. Ще до того він був відправлений до Англії як заручник у 1424 році для процедури викупу з полону короля Шотландії Джеймса І.

Джон Лайон - VI лорд Гламіс був людиною конфліктною, сварливою, запальною. Він одружився з Джанет Дуглас, що стала леді Гламіс. Вона була онучкою Арчібальда Дугласа - V графа Ангуса, що був відомий як Дзвін Кіт (шотл. - Bell the Cat), і після того, як Дуглас помер, вона жахливо страждала від того, що король Джеймс V ненавидів всіх, хто мав прізвище Дуглас. Леді Гламіс була звинувачена в чаклунстві і, незважаючи на свій сміливий і юридично вірний захист в суді, вона була визнана винною і була спалена на вогні на Замковій горі в Единбурзі 3 грудня 1540 року. Її молодий син також був засуджений до смерті, коли він досяг повноліття, проте король помер раніше, ніж він виріс, і тому він уникнув смертного вироку і був звільнений. Король захопив замок Глеміс і нещадно розграбували його.

Джон Лайон - VIII лорд Гламіс відмовився служити королеві Шотландії Марії І Стюарт і служив Регенту Мореї та Ленноксу. VIII лорд Гламіс потім отримав посади лорд-канцлера Шотландії і Хранителя Великої Печатки Шотландії. ІХ лорд Гламіс був капітаном королівської гвардії і таємним радником короля Шотландії Джеймса VI. Він отримав титули графа Кінгхорн, віконта Лайон і барона Гламіс у 1606 році.

XVII століття - війни кланів[ред.ред. код]

Джон Лайон - ІІ граф Кінгхорн був близьким особистим другом Джеймса Грема - І маркіза Монтроз. Джон Ліон був з маркізом Монтроз у 1638 році, коли він підписав Національний пакт. Джон Лайон супроводжував маркіза Монтроз у всіх його ранніх компаніях на захист пакту, але він не підтрав його, коли він вирішив боротися за роялістів і короля Карла I. У результаті маєтки клану Лайон були повністю зруйнований армією ковенанторів.

Патрік Лайон - ІІІ граф Стратмор і Кінгхорн заплатив борги, які він успадкував від свого батька, і пізніше відремонтував і розбудував замок Гламіс.

XVIII століття - повстання якобітів[ред.ред. код]

Син ІІІ графа - Джон Лайон - IV граф Стратмор і Кінгхорн був членом Таємної ради Шотландії і виступив проти Договору про Союз з Англією 1707 року. Під час повстання якобітів у 1715 році його син приєднався до повстанців і загинув під час битви під Шеріфмуйр захищаючи прапор свого полку. Лідер якобітів - Джеймс Френсіс Едуард Стюарт (Старий Самозванець) перебував в замку Гламіс у 1716 році і серед реліквій замку до сьогодні зберігся меч і годинник, які належали йому.

Під час повстання якобітів 1745 року герцог Камберленд зупинявся в замку Гламіс під час маршу на битві під Куллоден.

Деякі вожді клану Лайон XVII - XX століття[ред.ред. код]

  • 1606 – 1615 – Патрік Лайон - I граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1615 – 1646 – Джон Лайон - II граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1646 – 1695 – Патрік Лайон - III граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1695 – 1712 – Джон Лайон - IV граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1712 – 1715 – Джон Лайон - V граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1695 – 1712 – Чарльз Лайон - VI граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1728 – 1735 – Джеймс Лайон - VII граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1735 – 1753 – Томас Лайон - VIII граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1753 – 1776 – Джон Бовес - IX граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1776 – 1820 – Джон Лайон-Бовес - X граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1820 – 1846 – Томас Лайон-Бовес - XI граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1846 – 1865 – Томас Лайон-Бовес - XII граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1865 – 1904 – Клауд Бовес-Лайон - XIII граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1904 – 1944 – Високоповажний Клауд Джордж Бовес-Лайон - XIV граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1944 – 1949 – Високоповажний Патрік Бовес-Лайон - XV граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1949 – 1972 – Тімоті Патрік Бовес-Лайон - XVI граф Стратмор та Кінгхорн
  • 1972 – 1987 – Високоповажний Фергус Майкл Клауд Бовес-Лайон - XVII граф Стратмор та Кінгхорн

Джерела[ред.ред. код]

  • Clan Lyon Profile scotclans.com. Retrieved 6 September 2013.
  • Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994. Pages 202 - 203.