Стефан Сежурне
| Стефан Сежурне | |
|---|---|
| фр. Stéphane Séjourné | |
.jpg) | |
| Міністр Європи та закордонних справ | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 11 січня 2024 |
| Президент | Емманюель Макрон |
| Прем'єр-міністр | Габріель Атталь |
| Попередник | Катрін Колонна |
| Генеральний секретар партії «Відродження» | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 17 вересня 2022 |
| Попередник | Станіслас Геріні[en] |
| Голова фракції «Оновити Європу» в Європейському парламенті | |
| 19 жовтня 2021 — 11 січня 2024 | |
| Попередник | Дачіан Чолош |
| Народився |
26 березня 1985 (39 років) Версаль[1] |
| Відомий як | міністр, політик |
| Країна | Франція |
| Alma mater | Університет Пуатьє |
| Політична партія | Соціалістична партія (2016)[2] і Renaissance |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Стефан Сежурне (фр. Stéphane Séjourné, МФА: [stefan seʒuʁne]; нар. 26 березня 1985) — французький юрист та політик від соціал-ліберальної партії «Відродження», міністр Європи та закордонних справ в уряді Атталя (з 11.01.2024)[3].
У 2019 році був обраний членом Європейського парламенту (ЄП). У 2021—2024 роках очолював ліберальну проєвропейську парламентську групу «Оновити Європу»[4]. Сежурне був радником президента Еммануеля Макрона під час перебування того на посаді міністра економіки, промисловості та цифрових справ та консультував його під час президентської кампанії у Франції 2017 року[5]. У 2022 році став генеральним секретарем партії «Відродження».
Раннє життя та освіта[ред. | ред. код]
Народився у Версалі[6], зростав у Мадриді та Буенос-Айресі, а пізніше брав участь у програмі обміну студентами Erasmus у Гранаді (Іспанія)[7][8].
Початок кар'єри[ред. | ред. код]
Після роботи в офісі Жана-Поля Юшона[fr] в регіональній раді Іль-де-Франс з 2012 по 2014 рік Сежурне став радником міністра економіки та фінансів Еммануеля Макрона[7].
Коли Макрон став президентом на виборах 2017 року, Сежурне прийшов як політичний радник, працюючи разом з Алексісом Колером та Ісмаелем Емелієном[5]. Потім він узяв шестимісячну відпустку, щоб очолити кампанію партію «Відродження» на виборах до Європарламенту 2019 року[7].
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
З моменту вступу до парламенту Сежурне працював у Комітеті з юридичних питань (2019—2022), Спеціальному комітеті з питань штучного інтелекту в епоху цифрових технологій (2020—2022)[9] і Комітеті з прав жінок і гендерної рівності (з 2022 року).
На додаток до своїх обов'язків у комітеті, Сежурне є членом делегацій парламенту зі зв'язків з економічним союзом «Меркосур» і Євро-латиноамериканською парламентською асамблеєю[10]. Він також є членом Міжгрупи Європейського парламенту з питань штучного інтелекту та цифрових технологій, Міжгрупи Європейського парламенту з прав дитини[11], групи Європарламенту проти раку та Європейського Інтернет-форуму[12].
Після відставки румунського прем'єр-міністра Дачіана Чолоша у 2021 році Сежурне оголосив про свою кандидатуру на посаду лідера групи «Оновити Європу» в Європейському парламенті[13].
У травні 2022 року Сежурне разом з Патріком Міньйолою від Демократичного руху (MoDem) і Жилем Бойє від партії «Горизонти»[en] домовилися про угоду, яка призвела до створення коаліції партій «Громадяни разом», яка формує президентську більшість, зокрема щодо розподілу фінансів між ними[14].
На з'їзді «Відродження» у вересні 2022 року Сежурне був єдиним кандидатом, який балотувався на місце голови партії Станісласа Геріні і був обраний новим лідером[15].
11 січня 2024 року він був призначений міністром Європи та закордонних справ в уряді Габріеля Аттала[16]. 13 січня 2024 року перший закордонний візит здійснив в Україну[17].
Політичні погляди[ред. | ред. код]
Сежурне вважається близьким соратником президента Еммануеля Макрона[18].
У статті в «Le Journal du Dimanche» від лютого 2021 року Сежурне виступив проти запропонованої Комплексної угоди про інвестиції (CAI)[19].
У 2024 році Сежурне зобов'язався не співпрацювати з ультраправими в наступному Європейському парламенті та відмовився приєднатися до націоналістичної групи Європейських консерваторів і реформістів (ECR)[20].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Сежурне є геєм і перебував у цивільному шлюбі[en] з Габріелем Атталем, який обіймає посаду прем'єр-міністра Франції із січня 2024 року[21]. Стосунки припинилися у 2022 році[22][23].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Who's Who in France — Paris: 1953. — ISSN 0083-9531; 2275-0908
- ↑ http://www.lejdd.fr/politique/comment-les-dsk-boys-sont-devenus-les-proches-de-macron-3377906
- ↑ У Франції змінили главу МЗС. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 січня 2024.
- ↑ CAZENAVE, Fabien (27 травня 2019). Parlement européen. Qui sont les 79 eurodéputés élus en France ?. Ouest-France.fr (фр.). Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ а б Pépinières: la «bande de Poitiers», du MJS à l’Assemblée nationale. l'Opinion (фр.). 21 липня 2017. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ à 06h27, Par Olivier Beaumont et Pauline Théveniaud Le 11 mars 2019; À 17h46, Modifié Le 11 Mars 2019 (11 березня 2019). LREM : Stéphane Séjourné, un pilote en campagne pour les européennes. leparisien.fr (fr-FR) . Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ а б в Macron’s man in Brussels takes control of the liberals. POLITICO (англ.). 25 жовтня 2021. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ à 06h27, Par Olivier Beaumont et Pauline Théveniaud Le 11 mars 2019; À 17h46, Modifié Le 11 Mars 2019 (11 березня 2019). LREM : Stéphane Séjourné, un pilote en campagne pour les européennes. leparisien.fr (fr-FR) . Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Members of the Special Committee on Artificial Intelligence in a Digital Age European Parliament, press release of July 9, 2020.
- ↑ Intergroup on Artificial Intelligence and Digital European Parliament
- ↑ Intergroup on Children's Rights
- ↑ Political members. www.internetforum.eu. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Macron ally Séjourné announces bid to lead centrist Renew Europe. POLITICO (англ.). 6 жовтня 2021. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Occupé à Bruxelles, Stéphane Séjourné revient dans le jeu à Paris. l'Opinion (фр.). 12 травня 2022. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Le parti de la majorité devient officiellement Renaissance et élit Stéphane Séjourné à sa tête. Le Monde.fr (фр.). 17 вересня 2022. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ French PM Attal's new cabinet maintains key defence, interior ministers. France 24 (англ.). 11 січня 2024. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Новий глава МЗС Франції Сежурне приїхав у Київ – DW – 13.01.2024. dw.com (укр.). Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Les snipers de la Macronie. Le Monde.fr (фр.). 20 жовтня 2017. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ TRIBUNE. Stéphane Séjourné, eurodéputé LREM : "Pourquoi je ne voterai pas l'accord Europe-Chine". lejdd.fr (фр.). 13 лютого 2021. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ EU liberal leader rules out right-wing alliance post-EU election. POLITICO (англ.). 9 січня 2024. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ sidoinec (5 січня 2019). Les révélations de Juan Branco sur Gabriel ATTAL et Stéphane Séjourné. Mediapart (фр.). Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Who is Gabriel Attal, France’s new prime minister?. POLITICO (англ.). 9 січня 2024. Процитовано 13 січня 2024.
- ↑ Gabriel Attal, clap de fin avec Stéphane Séjourné ? Ses mots touchants à son arrivée à Matignon. legossip.net (фр.). Процитовано 13 січня 2024.
|
| |||||
.svg){kind=small}
| |||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
