Малєв Валерій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валерій Іванович Малєв
Валерій Іванович Малєв
Перший секретар Запорізького обкому КПУ
5 жовтня 1990 — 30 серпня 1991
Попередник: Григорій Харченко
Спадкоємець: посада скасована
Міністр машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України
3 серпня 1995 — 25 лютого 1997
 
Народження: 26 листопада 1939(1939-11-26)
Запоріжжя
Смерть: 6 березня 2002(2002-03-06) (62 роки)
Глобинський район, Полтавська область, Україна
Поховання: Байкове кладовище
Національність: росіянин
Освіта: Запорізький машинобудівний інститут
Партія: КПРС
Нагороди:
Орден «Знак Пошани»
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР Державна премія України в галузі науки і техніки

Валерій Іванович Малєв (26 листопада 1939, Запоріжжя — 6 березня 2002) — український державний діяч. Генеральний директор Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення — «Укрспецекспорт», 1-й секретар Запорізького обкому КПУ (1990—1991).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 26 листопада 1939 року в Запоріжжі в робітничій родині. З вересня 1947 по червень 1957 року — учень середньої школи № 83 міста Запоріжжя. Трудову діяльність розпочав у вересні 1957 року учнем токаря на моторобудівному заводі поштова скринька № 18 міста Запоріжжя. До липня 1958 року працював токарем на цьому ж заводі.

З вересня 1958 по квітень 1961 року — учень Дніпропетровського гірничого технікуму. Після закінчення працював у травні — листопаді 1961 року машиністом дробарки, змінним майстром Закарпатського комбінату нерудних матеріалів у місті Ужгороді.

У листопаді 1961 — серпні 1964 року служив у Радянській армії. Член КПРС з 1964 року[1].

У серпні 1964 року вступив на денне відділення Запорізького машинобудівного інституту, але вже у жовтні 1964 року перейшов на вечірнє відділення інституту.

У жовтні 1964 — травні 1967 року — механік механоскладального цеху Запорізького заводу поштова скринька № 80. У травні 1967 — листопаді 1970 року — старший інженер-технолог механоскладального цеху Запорізького заводу пересувних електростанцій.

У 1970 році закінчив заочно електротехнічний факультет Запорізького машинобудівного інституту, за фахом інженер-механік.

У листопаді 1970 — лютому 1972 року — начальник випробувальної станції, начальник складальної дільниці Запорізького заводу пересувних електростанцій.

У лютому 1972 — вересні 1975 року — консультант-методист Будинку політпросвіти, інструктор і заступник завідувача відділу машинобудування Запорізького обласного комітету КПУ.

У вересні 1975 — лютому 1977 року — слухач Академії суспільних наук при ЦК КПРС в Москві[2].

У лютому 1977 — серпні 1988 року — завідувач відділу машинобудування Запорізького обласного комітету КПУ.

З серпня 1988 по листопад 1990 року — генеральний директор науково-виробничого об'єднання (НВО) «Трансформатор» у місті Запоріжжя.

5 жовтня 1990 — 30 серпня 1991 року — 1-й секретар Запорізького обласного комітету КПУ.

У листопаді 1991 — квітні 1992 року — технічний директор Спілки підприємців у Запоріжжі. У травні 1992 — лютому 1993 року — заступник директора з економічних питань інструментального заводу імені Войкова в Запоріжжі.

У лютому — грудні 1993 року — генеральний директор виробничого об'єднання «ЕЛТО» — директор Запорізького заводу спеціального технологічного устаткування. У грудні 1993 — липні 1994 року — голова правління АТ «Електротехнологія» у Запоріжжі.

21 липня 1994 — 7 серпня 1995 року — заступник голови виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів.

3 серпня 1995[3] — 25 лютого 1997 року[4] — міністр машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України. З 1996 року — член Ради національної безпеки і оборони України.

19 червня 1997[5] — 29 квітня 1998 року[6] — радник Президента України Леоніда Кучми.

15 квітня 1998[7] — 6 березня 2002 року — генеральний директор Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення — «Укрспецекспорт».

Могила Валерія Малєва

Жив у Києві. 6 березня 2002 року (у розпал скандалу з «Кольчугами») загинув в автокатастрофі біля села Бугаївки Глобинського району Полтавської області неподалік від кордону з Черкаською областю на трасі Н 08 («Audi A8», якою керував Валерій Малєв, зіткнулася «лоб в лоб» з КАМАЗом, що їхав у зустрічному напрямку). Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а)[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений почесною грамотою Президії ВР УРСР (1985), орденами «Знак Пошани» (1981) і «За заслуги» III ступеня (25 листопада 1999)[9]. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004, посмертно) — за розробку і впровадження в серійне виробництво нового покоління комплексу дальньої радіотехнічної розвідки стратегічного призначення «Кольчуга»[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. src-h.slav.hokudai.ac.jp. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 червня 2012. 
  2. Славетні Запоріжці. Архів оригіналу за 3 лютого 2019. Процитовано 17 квітня 2022. 
  3. Указ Президента України від 3 серпня 1995 року № 694/95 «Про призначення В. Малєва Міністром машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України»
  4. Указ Президента України від 25 лютого 1997 року № 173/97 «Про звільнення В. Малєва з посади Міністра машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України»
  5. Указ Президента України від 19 червня 1997 року № 562/97 «Про призначення В. Малєва Радником Президента України»
  6. Указ Президента України від 29 квітня 1998 року № 388/98 «Про звільнення В. Малєва з посади Радника Президента України»
  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 квітня 1998 року № 493 «Про призначення Малєва В.І. генеральним директором Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення».
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 року № 265 «Про поховання генерального директора Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", колишнього Міністра машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії Малєва В.І.».
  9. Газета «Факти». Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 червня 2012. 
  10. Указ Президента України від 9 грудня 2004 року № 1458/2004 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2004 року»

Джерела[ред. | ред. код]