Ломоносов Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Васильович Ломоносов
рос. Михаил Васильевич Ломоносов

Портрет Ломоносова, 1787
Народився 8 (19) листопада 1711[1][2]
с. Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство
Помер 4 (15) квітня 1765[1][2] (53 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія[2][3][4]
·злоякісна пухлина
Поховання Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
Країна  Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність астроном, геолог, фізик, хімік, мовознавець, поет, письменник, історик, філософ, винахідник, mosaicist, географ, викладач університету, математик, політик, художник, науковець, перекладач
Alma mater Слов'яно-греко-латинська академія (1734)[2]
Києво-Могилянська академія (1735)
Марбурзький університет (1739)[5][6]
Академічний університет Петербурзької академії наук (1736)
Фрайберзька гірнича академія
Галузь природнича історія, хімія, фізика, мінералогія, історія, філологія, металургія, філософія і астрономія
Заклад Петербурзька академія наук
МДУ
Санкт-Петербурзький державний університет
Марбурзький університет
Вчителі Христіан Вольф і Johann Friedrich Henckeld
Відомі учні Румовський Степан Якович[7]
Аспіранти, докторанти Румовський Степан Якович[7]
Членство Шведська королівська академія наук
Російська академія наук
Петербурзька академія наук
Петербурзька академія мистецтв
Батько Vasily Dorofeyevich Lomonosovd[8]
Мати Elena Ivanovna Sivkovad[8]
У шлюбі з Elisabeth Christine Zilchd
Діти Yelena Lomonosovad[8]
Автограф

Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Ломоносов Михайло Васильович у Вікісховищі

Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (рос. Михаил Васильевич Ломоносов; нар. 8 (19) листопада 1711(17111119), село Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство — пом. 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, перший російський академічно освічений вчений.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1711 року в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором.[9] Він мав кілька суден й ходив на них по рибу до Білого моря та Північного океану.

Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.

У 1734 вирушає до Києва, де навчається у Києво-Могилянській академії[10]. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук[9].

Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером і Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничої справи. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов з товаришами перебував здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчав фізику та механіку у Христіана Вольфа, а математику та хімію — у Ю. Г. Дуйзинга[9].

Засвоївши теорію, 1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу[9]. Незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрайберг та повернувся до Марбурга, де мешкала його наречена Єлизавета Цильх (таємний шлюб з нею було укладено 1740 р.), а 1741 р. за допомогою російського посла повернувся до Росії. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.

На початку 1740-х рр. переважна частина академічного керівництва складалася з етнічних німців. Ломоносов постійно вступав з ним у конфлікти. Справами Академії керував Голова академічної канцелярії Йоган Даніель Шумахер[EN]. Ломоносов був людиною непоступливою, сварився з Шумахером та іншими академіками, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Через побиття академіків у 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.

У 1745, після того як було захищено дисертацію про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Однією з перших його ініціатив на новій посаді стала організація 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов намагався забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.

Серед праць Ломоносова є роботи з фізики, хімії, астрономії, гірничої справи, геології та географії (зокрема метеорології та кліматології, гідрології та гляціології, палеогеографії та палеоетектоніки, суспільної географії), історії і філології. Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном[джерело?]. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах[джерело?], у цілому залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.

У своїй дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло.[джерело?] У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.[джерело?]

У 1748 році в одній зі своїх праць сформулював висловлений ще Лукрецієм Титом Каром[11] закон збереження маси речовин. Попри те що подібні сентенції були широко відомі ще з часів Давньої Греції, у російській та радянській літературі його часто називають першовідкривачем цього закону. Втім, сам Ломоносов ніяк не намагався довести це формулювання експериментально, й навіть не оформив його як окремий закон у своїх друкованих роботах. Більш того, описуючи свій внесок до науки, він цей «закон» не зазначив.[12]

Поштова марка СРСР 1986 р.

1753 р. у «Слові про явища повітряні і їх залежність від електричної сили» він виклав теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори.[джерело?] У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і наполегливо рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх».[джерело?]

1739 року, перебуваючи у Німеччині, Ломоносов дізнавшись про успіхи Росії у її війні з Туреччиною під час облоги Хотина) написав «Оду про взяття Хотина», що стала одним із перших російськомовних літературних творів. 1748 року Кирило Розумовський вручив його вітальну оду цариці Єлизаветі. Вона одразу подарувала автору дві тисячі карбованців. Відтоді його оди стали обов'язковою частиною всіх придворних урочистостей. Вони були написані «високим штилем», що вирізнявся надзвичайною піднесеністю й бурхливим словом.

1739 року надіслав до Академії трактат з теорії російського віршування. 1748 року він видав «Риторику» — перший у Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. 1755 р. було надруковано «Російську граматику», що витримала потім чотирнадцять видань і зберігала практичне значення протягом ста років. Норми «Граматики» Мелетія Смотрицького 1619 року стали прототипом для Ломоносова, що рік навчався в Києво-Могилянській академії. Так автор позначає, що писано граматику з української, московитської та північної розмовної мови. Так, наприклад, параграф 111 описує, що для мови московитів є характерною особливість, коли вимовляється «о», але пишеться «а», — «Масква» замість «Москва», «панимаеш» замість «понимаешь». Так, за уявленнями Ломоносова, проявляється нібито фіноугорський вплив на московитів, що мав би залишитися незмінним за 300 років.

Ще в 1740-ві роки Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Ломоносов за два роки відтворив рецепти італійських смальт (скляних сплавів). Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.

Улітку 1752 р. він завершив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, який подарував імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. 1753 р. Ломоносов одержав у подарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях та 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, яку було збудовано за казенний кошт. 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у власність «погоріле місце» на Мойці, відбудував там двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. За наступні дев'ять років тут було виготовлено кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для монумента Петрові — Полтавською баталією". Її було завершено 1764 р. вже після смерті Єлизавети.

1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р.

6 червня (26 травня за юліанським календарем) 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе в будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідкісне астрономічне явище — проходження Венери над сонячним диском й начебто відкрив атмосферу планети. Однак останні дослідження кажуть про те, що він, найпевніше, лише неправильно витлумачив оптичні явища, які були результатом низької якості телескопу, яким він користувався.[13]

Після конфліктів із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій написав, що в Академії начебто нічого не робиться для підготовки російських учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.

Шувалов план схвалив і подав його зі своєю «Доповіддю» до Сенату. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. «Указ про заснування в Москві Університету» було підписано Єлизаветою. Попервах університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацової аптеки біля Воскресенських воріт. При ньому було відкрито одразу дві гімназії — «шляхетна» (для дворян) і «різночинна» (для мирян). Разом з університетом було створено друкарню, де спочатку друкували першу московську газету «Московські відомості». Потім там же стали видавати наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших було видано «Зібрання творів Ломоносова».

У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім його було призначено радником Академічної канцелярії і він разом з Таубертом став фактичним керівником Академії.

1760 р. у його безпосереднє підпорядкування перейшли академічні гімназія та університет. Завдяки Ломоносову становище студентів та гімназистів, які терпіли холоднечу і голод, дещо покращилося.

Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком правління Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого Ломоносова в його будинку. Він помер від застуди в квітні 1765 р.

8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Мовотворча діяльність

[ред. | ред. код]

Михайло Ломоносов створив велику кількість слів та термінів російської мови[14]. Зокрема рос. маятник, рос. насос, рос. притяжение, рос. созвездие, рос. рудник, рос. чертеж, рос. атмосфера, рос. вещество, рос. градусник, рос. преломление, рос. равновесие, рос. диаметр, рос. квадрат, рос. минус, рос. горизонт, рос. кислота та інші[14]. Багато з них були згодом впроваджені до української та білоруської мов в рамках русифікації.

Праці

[ред. | ред. код]

Образ у кінематографі

[ред. | ред. код]

Михайло Ломоносов (фільм, 1986) — 9-серійний фільм «Від надр своїх», «Врата вченості» і «Во славу Батьківщини».

Дим Вітчизни (фільм, 1980), Михайло Ломоносов (фільм, 1955), Син рибалки (фільм, 1928) — фільм Олександра Івановського

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г Ломоносов, Михаил Васильевич // Русский биографический словарь / под ред. Н. Д. Чечулин, М. Г. КурдюмовСПб: 1914. — Т. 10. — С. 593–628.
  3. http://www.st-petersburg-essentialguide.com/bridges-in-saint-petersburg.html
  4. http://www.nndb.com/people/437/000042311/
  5. Fast 500 Jahre international – Ausländische Studierende und Professoren an der Marburger Universität
  6. Mathematics Genealogy Project ID
  7. а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  8. а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  9. а б в г Ломоносов Михайло Васильович. Шлях у науку | КПІ ім. Ігоря Сікорського. kpi.ua. Процитовано 14 травня 2023.
  10. НаУКМА — Ломоносов Михайло Васильович [Архівовано 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] // За матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.»
  11. Книга І в праці «Про природу речей»
  12. Дорфман Я.Г. Закон сохранения массы при химических реакциях и физические воззрения Ломоносова // Ломоносов М.В. Сборник статей и материалов. - Т.5. — Издательство АН СССР, 1961. — С. 182-193. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 10 грудня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) (рос.)
  13. Pasachoff, Jay M.; Sheehan, William: Lomonosov, the discovery of Venus's atmosphere, and the eighteenth-century transits of Venus. In: AA (Hopkins Observatory, Williams College, Williamstown, Mass. 01267, USA) (Hrsg.): Journal of Astronomical History and Heritage (Vol. 15, No. 1). USA 2012, ISSN 1440—2807, S. 3–14, Bibcode2012JAHH...15....3P.
  14. а б Проективный лексикон русского языка. 30 ноября 2009. Архів оригіналу за 15 жовтня 2016. Процитовано 28 липня 2015.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]