Ломоносов Михайло Васильович

Михайло Васильович Ломоносов
рос. Михаил Васильевич Ломоносов
Портрет Ломоносова, 1787
Народився	8 (19) листопада 1711 с. Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство
Помер	4 (15) квітня 1765 (53 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія ·злоякісна пухлина
Поховання	Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
Країна	Російська імперія
Національність	росіянин
Діяльність	астроном, геолог, фізик, хімік, мовознавець, поет, письменник, історик, філософ, винахідник, mosaicist, географ, викладач університету, математик, політик, художник, науковець, перекладач
Alma mater	Слов'яно-греко-латинська академія (1734) Києво-Могилянська академія (1735) Марбурзький університет (1739) Академічний університет Петербурзької академії наук (1736) Фрайберзька гірнича академія
Галузь	природнича історія, хімія, фізика, мінералогія, історія, філологія, металургія, філософія і астрономія
Заклад	Петербурзька академія наук МДУ Санкт-Петербурзький державний університет Марбурзький університет
Вчителі	Христіан Вольф і Johann Friedrich Henckeld
Відомі учні	Румовський Степан Якович
Аспіранти, докторанти	Румовський Степан Якович
Членство	Шведська королівська академія наук Російська академія наук Петербурзька академія наук Петербурзька академія мистецтв
Батько	Vasily Dorofeyevich Lomonosovd
Мати	Elena Ivanovna Sivkovad
У шлюбі з	Elisabeth Christine Zilchd
Діти	Yelena Lomonosovad
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Ломоносов Михайло Васильович у Вікісховищі

Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (рос. Михаил Васильевич Ломоносов; нар. 8 (19) листопада 1711(17111119), село Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство — пом. 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, перший російський академічно освічений вчений. Видатний природодослідник.Зокрема, він дійшов висновку, що на землі постійно відбуваються зміни, і вони є причиною мінливості рослин і тварин. Учений сформулював висловлений ще Лукрецієм Титом Каром закон збереження маси речовин. Михайло Ломоносов деякий час навчався в Україні у Києво-Могилянській академії. Потім його разом з іншими найкращими учнями направили навчатися за кордон.

Життєпис

Народився 1711 року в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він мав кілька суден і ходив на них по рибу до Білого моря та Льодовитого океану.

Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.

У 1734 вирушає до Києва, де навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук.

Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером і Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничої справи. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов і його товариші перебували здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчали фізику та механіку у Христіана Вольфа, а математику та хімію — у Дуйзинга.

Засвоївши теорію, 1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу. Незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрайберг і повернувся до Марбурга, де мешкала його наречена Єлизавета Цильх (таємний шлюб з нею було укладено 1740 р.), а 1741 р. за допомогою російського посла повернувся до Росії. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.

На початку 1740-х рр. переважна частина академічного керівництва складалася з етнічних німців, до того ж багато з них були досить далекими від науки. Усіма справами керував Голова академічної канцелярії Іван Данилович (Йоганн Даніэль) Шумахер, спритний і розумний німець. Ломоносов був людиною непоступливою, сварився із Шумахером і його висуванцями, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Доходило до бійок між академіками, а 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.

У 1745, після того як було захищено дисертацію про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Однією з перших його ініціатив на новій посаді стала організація 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов прагнув забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.

Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, астрономії, гірничої справи, геології та географії (зокрема метеорології та кліматології, гідрології та гляціології, палеогеографії та палеоетектоніки, суспільної географії), історії і філології. Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, у цілому залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.

Дуже глибоку й оригінальну ідею було висловлено ним у дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), у якій він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.

1753 р. у «Слові про явища повітряні і їх залежність від електричної сили» він виклав глибоко продуману теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори. У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і наполегливо рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх» (Роме де Ліль, якого вважають засновником кристалографії, висловив таку пропозицію лише 1783 р.)

1739 року, перебуваючи у Німеччині, Ломоносов дізнавшись про істотні успіхи Батьківщини у Російсько-турецькій війні під час облоги Хотина) написав «Оду про взяття Хотина», що стала одним із перших російськомовних творів, та стала широко відомою на батьківщині Михайла про що автор тривалий час не знав. Поетична слава прийшла до Ломоносова через десять років. 1748 року Кирило Розумовський вручив його вітальну оду Єлизаветі I. Вона одразу подарувала автору дві тисячі карбованців. Відтоді ломоносовські оди стали обов'язковою частиною всіх придворних урочистостей. Написані «високим штилем», що відрізнявся надзвичайною піднесеністю і бурхливим словом, вони захоплювали слухачів.

1739 року надіслав до Академії трактат з теорії російського віршування. 1748 року він видав «Риторику» — перший у Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. 1755 р. було надруковано «Російську граматику», що витримала потім чотирнадцять видань і зберігала практичне значення протягом ста років. Норми «Граматики» Мелетія Смотрицького 1619 року стали прототипом для Ломоносова що рік навчався в «Могилянці». Так автор позначає, що писано граматику з української, московитської та північної розмовної мови. Так, наприклад, параграф 111 описує, що для мови московитів є характерною особливість, коли вимовляється «о», але пишеться «а», — «Масква» замість «Москва», «панимаеш» замість «понимаешь». Так, за уявленнями Ломоносова, проявляється нібито фіноугорський вплив на московитів, що мав би залишитися незмінним за 300 років.

Однай із найкращих мозаїк "Апостол Петро"

Ще в 1740-ві роки Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Рецепт виготовлення скляних сплавів (смальт) зберігався італійцями у суворій таємниці. Ломоносова охопило бажання розкрити її. Протягом двох років він цілими днями перебував у своїй лабораторії і крок за кроком йшов до мети. Зрештою він відкрив спосіб отримання смальти будь-якого кольору. Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.

• 
  Мозаїка «Полтавська баталія»
• 
  Катерина II
• 
  "Господь Саваоф"
• 
  Петро І
• 
  Політехнічний музей
• 
  Воронцов М.В.
• 
  Апостол Павло
• 
  автор мозаїки Матвей Васильєв

Улітку 1752 р. він завершив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, який подарував імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. 1753 р. Ломоносов одержав у подарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях та 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, яку було збудовано за казенний кошт. 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у власність «погоріле місце» на Мойці, відбудував там двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. За наступні дев'ять років тут було виготовлено кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для монумента Петрові — «Полтавською баталією». Її було завершено 1764 р. вже після смерті Єлизавети.

Ще одним захопленням Ломоносова була російська історія. 1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до часів до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р.

26 травня 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе в будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідкісне астрономічне явище — проходження Венери над сонячним диском і відкрив атмосферу планети.

Усе життя Ломоносов не переставав воювати із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій писав, що в Академії нічого не робиться для підготовки вітчизняних учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.

Шувалов план схвалив і подав його зі своєю «Доповіддю» до Сенату. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. «Указ про заснування в Москві Університету» було підписано Єлизаветою. Попервах університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацової аптеки біля Воскресенських воріт. При ньому було відкрито одразу дві гімназії — «шляхетна» (для дворян) і «різночинна» (для мирян). Разом з університетом було створено друкарню, де спочатку друкували першу московську газету «Московські відомості». Потім там же стали видавати наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших було видано «Зібрання творів Ломоносова».

У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім його було призначено радником Академічної канцелярії і він разом з Таубертом став фактичним керівником Академії.

1760 р. у його безпосереднє підпорядкування перейшли академічні гімназія та університет. Завдяки Ломоносову становище студентів та гімназистів, які терпіли холоднечу і голод, дещо покращилося.

Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком правління Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р.

8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Мовотворча діяльність

Михайло Ломоносов є автором значної кількості наукових термінів, які досі широко використовуються в сучасній літературній російській мові. Він створив слова рос. маятник, рос. насос, рос. притяжение, рос. созвездие, рос. рудник, рос. чертеж, рос. атмосфера, рос. вещество, рос. градусник, рос. преломление, рос. равновесие, рос. диаметр, рос. квадрат, рос. минус, рос. горизонт, рос. кислота та інші. Багато з них були згодом впроваджені до української та білоруської мов в рамках русифікації.

Праці

• «Міркування про причину тепла і холоду», 1744 р.
• «Слові про явища повітряні і їхню залежність від електричної сили», 1753
• Вечерній роздум про Божу велич (ода, 1743)
• «Риторика» (1748) — перший у Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва
• Список праць М. Ломоносова

Див. також

• Михайло Ломоносов (фільм, 1986) — 9-серійний фільм «Від надр своїх», «Врата вченості» і «Во славу Батьківщини».
• Дим Вітчизни (фільм, 1980), Михайло Ломоносов (фільм, 1955), Син рибалки (фільм, 1928) — фільм Олександра Івановського
• Російська граматика Ломоносова (1755) — одна з перших робіт по російській граматиці, що витримала потім чотирнадцять видань і зберігала практичне значення протягом ста років. Норми «Граматики» Мелетія Смотрицького 1619 року стали прототипом для Ломоносова що рік навчався в «Могилянці».

Джерела та література

• Ю. А. Мицик. Ломоносов Михайло Васильович [Архівовано 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 267. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Посилання

• Творчість Ломоносова на сайті lib.ru [Архівовано 12 липня 2006 у Wayback Machine.]
• Біографія і праці М. В. Ломоносова (та праці про нього) на сайті Наукової педагогічної бібліотеки імені К. Д. Ушинського Російської академії освіти (РАО) [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Півторак Г. П. Живуча помилка Ломоносова [Архівовано 18 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — Київ: Академія, 2001. — 148 с.