Н'Голо було дуже важко потрапити у якусь команду, через малий зріст. Але все ж таки його прийняла команда «Сюрен» у 2001 році. До 2010 року він і знаходився там і потім перебрався у «Булонь». У молодіжній команді якого грав до 2012 року.
Своєю грою за цю третьолігову команду привернув увагу представників тренерського штабу друголігового клубу «Кан», до складу якого приєднався 2013 року. Перший гол за нову команду забив в матчі проти «Лаваля». Загалом в першому сезоні за «Кан» зіграв 38 матчів, і допоміг своїй команді зайняти 3 місце в Лізі 2, і вийти в Лігу 1. Більшість часу, проведеного у складі «Кана», був основним гравцем команди.
3 серпня 2015 року Канте підписав англійський «Лестер Сіті» за 8 мільйонів євро. Контракт із новою командою був розрахований на 4 роки. З «Лестером» також сенсаційно виграв АПЛу сезоні 2015–16. Сам Канте зробив величезний внесок у цю перемогу, бо саме він зупиняв атаки суперників ще у центрі поля. Його навіть порівнювали з легендарним Клодом Макелеле[5]. По закінченні сезону гравцем стали цікавитись провідні команди Європи.
Найспритнішим у боротьбі за підпис французького опорника під контрактом виявився лондонський «Челсі», який виклав за його трансфер 32 мільйони фунтів уклавши з гравцем п'ятирічну угоду. Після трансферу сам футболіст сказав: «Я дуже щасливий, що перейшов в один із найбільших клубів Європи. Моя мрія стала реальністю. Мій перший сезон в чемпіонаті Англії став дуже особливим, я сподіваюся, що можу досягти ще більшого, перебуваючи у „Челсі“. З нетерпінням очікую зустрічі з новими партнерами та сподіваюся, що зможу допомогти клубу досягти нових висот»[6]. У Лондоні Канте продовжив прогресувати — в сезоні 2016–17 він не лише здобув у складі «пенсіонерів» свій другий поспіль титул чемпіона Англії, але й був визнаний Гравцем сезону англійської Прем'єр-ліги. За результатами 2017 року також отримав звання Французького футболіста року.
У березні 2016 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Франції. А вже за декілька місяців став учасником домашнього для французів тогорічного чемпіонату Європи, де взяв участь у чотирьох з семи матчів своєї команди, яка завоювала срібні нагороди першості.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 25 січня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 25 січня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 25 січня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.jpg)
Франція
.svg){kind=small}
Франція[2]
«Аль-Іттіхад»
«Лестер Сіті»
Франція
