Платон (Удовенко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрополит Платон
Володимир Петрович Удовенко
Митрополит Феодосійський і Керченський
з 20 грудня 2012
Церква: Російська православна церква
Попередник: єпархія заснована
Митрополит Аргентинський та Південноамериканський
до 29 лютого 2004 — архієпископ
1 січня 1993 — 26 липня 2012
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Марк (Петровцій)
Наступник: Юстиніан Овчинников
Леонід Горбачов
Архієпископ Ярославський та Ростовський
26 грудня 1984 — 2 листопада 1993
Попередник: Іоан (Вендланд)
Наступник: Олександр Могилев
Міхей Хархаров
Архієпископ Свердловський та Курганський, управляючий Челябінською єпархією
8 серпня 1980 — 26 грудня 1984
Попередник: Климент (Перестюк)
Наступник: Мелхіседек (Лебедєв)
Архієпископ Аргентинський та Південноамериканський
до 6 жовтня 1977 — єпископ
16 грудня 1973 — 20 березня 1980
Попередник: Максим (Кроха)
Наступник: Лазарь (Швец)
 
Діяльність: священник
Народження: 17 листопада 1940(1940-11-17) (83 роки)
Успенка, Луганська область
Священство: 17 квітня 1971
Чернецтво: 14 квітня 1971

Нагороди:

Орден Дружби (Російська Федерація)
Орден Святого благовірного князя Данила Московського II ступеня Order of St. Mary Magdalene, 2nd class орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня

CMNS: Платон у Вікісховищі

Митрополит Платон (в миру Володимир Петрович Удовенко; 17 листопада 1940, селище Успенка, Луганська область) — архієпископ та екзарх Центральної та Південної Америки РПЦ, від 2012 митрополит Феодосійський і Керченський РПЦвУ. Громадянин Росії[1].

Тезоіменитство — 5 квітня (18 квітня), преподобного Платона Студита

Життєпис[ред. | ред. код]

Після школи у 1957 поступив послушником до Одеського Успенського монастиря, де рік працював у свічній майстерні.

1958 — навчався у Київській духовній академії, після її закриття у 1960 — в Одеській духовній семінарії.

1961—1964 — відбував службу в радянській армії, потім продовжив навчання в семінарії.

1965 — поступив в Ленінградську духовну академію, захистив дисертацію з богослов'я за темою: «Исторический обзор взаимоотношений Русской и Римско-Католической Церквей».

Працював референтом у відділі церковних відносин Московського патріархату. Продовжив навчання в аспірантурі Московської духовної академії.

1971 — постриг на чернецтво, у тому ж році став ієродияконом та ієромонахом.

1972 — став архімандритом і відправлений митрополитом до Аргентини.

Архієрейство[ред. | ред. код]

16 грудня 1973 патріарх Пимен очолив архієрейську хіротонію архімандрита Платона, призначеного єпископом Аргентинським і Південноамериканським.

6 жовтня 1977 – став архієпископом та екзархом Центральної та Південної Америки.

1980 — архієпископу Платону довелося змінити на Свердловській та Курганській кафедрі архієпископа Климента (Перестюка), (який захворів), одночасно від отримав у тимчасове управління Челябінську єпархію. Результатом його діяльності на Уралі стало відкриття у 1983 приходу в Камишлові – перший в єпархії за 30 років[2].

1984 — зайняв Ярославську та Ростовську кафедру. Будучи архіреєм повернув 8 храмів в Ярославлі і більше 50 по області, почав відновлення Толгського та Спасо-Яковлевського монастирів, знайшов мощі князів Федіра Ростиславовича Чорного, Давида та Костянтина Федоровичів, Василя Всеволодовича та Костянтина Всеволодовича, святителів Дмитра Ростовського, Інокентія Іркутського та Ігнатія (Брянчанинова), преподобного Аврамія.

1990 — брав участь у Помісному соборі РПЦ. Вніс пропозицію про зниження числа голосів, що необхідні кандидату від Помісного собору для включення в остаточний список кандидатів у патріархи, але прийнята не була. Сам архієпископ Платон запропонував кандидатуру Питирима (Нечаєва).

1 січня 1993 вдруге керував Аргентинською та Південноамериканською єпархією.[3].

2000 — брав участь у Архієрейському соборі РПЦ, на якому висловився проти обмежень повноважень Помісного собору[4].

29 лютого 2004 возведений в сан митрополита.

2010 — 26 липня 2012 — 2-й віце-голова Православного єпископського збору Південної Америки.

26 липня 2012 — звільнений від управління Аргентинсько-Південноамериканською єпархією та переведений до УПЦ МП із подальшим призначенням на Феодосійську та Керченську кафедру.[5].

20 грудня 2012 — призначений управляючим новоствореної Керченської єпархії.[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2000 — Орден дружби (Росія)
  • 2021 — «почесний громадянин міста-героя Керчі»[7].

Церковні нагороди[ред. | ред. код]

Нагороди Єрусалимської православної церкви[ред. | ред. код]

  • 1982 — Орден Святої Єрусалимської Церкви

Нагороди Російської православної церкви[ред. | ред. код]

  • 1977 — Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира ІІ ступеня
  • 1980 — Орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня
  • 1996 — пам'ятна панагія
  • 1997 — Орден святого благовірного Данила Московського ІІ ступеня
  • 1999 — Медаль преподобного Макарія Унженського
  • 2000 — Ювілейна Патріарша грамота 2000-річчя Різдва Христового
  • 2000 — Орден преподобного Сергія Радонезького І ступеня
  • 2003 — Орден святителя Інокентія, митрополита Московського та Коломенського ІІ ступеня]]
  • 2006 — пам'ятна панагія
  • 2010 — Орден святого преподобного Серафима Саровського II ступеня
  • 2010 — Патріарша медаль на честь 30-річчя заснування художньо-виробничого підприємства «Софрино»
  • 2010 — Медаль благовірного князя Ярослава Мудрого
  • 2012 — Медаль «В память 200-летия победы в Отечественной войне 1812 года»
  • 2012 — Медаль святої великомучениці Катерини
  • 2013 — ювілейна панагія
  • 2013 — почесна відзнака «1025-річчя Хрещення Київської Русі»

Нагороди Польської православної церкви[ред. | ред. код]

  • 1985 — Орден Святої Марії Магдалини

Санкції[ред. | ред. код]

24 січня 2023 року, на тлі вторгнення Росії в Україну, потрапив до санкційного списку України з блокуванням активів, обмеженням торговельних операцій, блокуванням виведення капіталів за межі країни і позбавленням державних нагород України.[8]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Реєстр церковних лідерів УПЦ МП зі зв'язками в росії — OSINT-розслідування. molfar.com. Процитовано 20 квітня 2024.
  2. К 125-летию Екатеринбургской и Верхотурской епархии
  3. Журналы заседания Священного Синода от 26 июля 2012 года (Журнал № 68)
  4. Федотов А. Русская Православная Церковь в 1943—2000 гг.
  5. ЖУРНАЛЫ заседания Священного Синода от 26 июля 2012 года / Официальные документы / Патриархия.ru
  6. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 20 грудня 2012 року (журнал № 102)
  7. Ivankopylov (31 серпня 2021). Митрополиту Феодосийскому и Керченскому ПЛАТОНУ присвоено звание "Почетный гражданин города-героя Керчи»" - Новости. Феодосийская епархия (ru-RU) . Процитовано 1 вересня 2021.
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №43/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 січня 2023 року "Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

Лінки[ред. | ред. код]