Питирим (Старинський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Питирим
200пксpx
Миколаїв
з 1993 (2000[1]) — нині
Конфесія: Українська Православна Церква
 
Альма-матер: Московська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я (1972)
Ім'я при народженні: Микола Петрович Старинський
Народження: 6 березня 1944
с. Червоні Яри, Таращанський район, Київська область
Чернецтво: 1969
Єп. хіротонія: 1969; 26 серпня 1992
Престол: Миколаївський і Вознесенський
Посада: Митрополит
Єпископства: 1992 — єпископ Хмельницький і Кам'янець-Подільський
1993 - єпископ Миколаївський і Вознесенський

Питири́м Старинський (офіційно Микола Петрович Старинський, * 6 березня 1944, Червоні Яри) — український релігійний діяч, активіст опору атеїстичній диктатурі СССР у 1970-80-ті роки. В'язень сумління.

Єпископ Російської православної церкви; архієрей Української Православної Церкви (Московського Патріархату), митрополит Микола́ївський і Вознесе́нський. З 1993 очолив Миколаївську єпархію УПЦ.

Біографія[ред. | ред. код]

Юність[ред. | ред. код]

Микола Петрович Старинський народився 6 березня 1944 в селі Червоні Яри Таращанського району Київської області в родині священика. Микола був єдиною дитиною в родині. Коли Микола був юнаком, його батько служив на бідних сільських приходах. Більше 20 років Петро Старинський був настоятелем Різдво-Богородицького храму села Журавлиха Таращанського району Київської області. У своєму інтерв'ю електронному інформаційному ресурсу «Українська Православна Церква» під заголовком «Я краще за багатьох знаю, що таке свобода» Владика Питирим каже, що народився у самій Таращі, хоча на сайті цього ж електронного інформаційного ресурсу у короткій біографічній довідці зазначено, що Митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим народився в селі Червоні Яри Таращанського району Київської області. Оскільки приход був на честь Святителя Миколая, батько назвав сина Миколою. Микола Петрович Старинський носив це ім'я більше двадцяти років. У Таращанському районі священиків було мало. Навколо села Журавлиха у радіусі 12 кілометрів було десь 20 сіл, і Петро Старинський всі ці села окормляв. Владика Питирим і досі пам'ятає, як вони з батьком об'їжджали всю цю «маленьку єпархію». Микола брав участь у кожному богослужінні. Мати Миколи була глибоковіруючої людиною, вихованою у патріархальному дусі.

Протягом 19511961 років навчався в середній школі, в 1961 році закінчив Розкішнянську середню школу Ставищенського району Київської області.

Микола Старинський їде до Києва та вступає до будівельного інституту. Він навчається в інституті та працює на будівельних майданчиках. Ходить на богослужіння до Володимирського собору. Там Микола вперше бачить великодню митрополичу службу. Величне богослужіння справило на нього враження. Микола слухав пасхальні співи, стояв у куточку, та співав також. Там Старинського потім називали «позаштатний іподиякон». Микола продовжував працювати і вчитися. Іноді активісти комсомолу заводили його до приймальника і до другої-третьої години ночі «проводили бесіди», намагалися переконати Миколу в атеїзмі. Вони казали: «Дай слово, що ти до храму більше не підеш». Часто приходили люди з головного управління і над Старинським «працювали». За ці роки Микола вивчив кожний куток відділення міліції, що знаходилося на бульварі Шевченко, неподалік від храму. «Перевиховували» там багатьох православних хлопців та дівчат. Часто така молодь потрапляла на шпальти київських газет із заголовками «Чи знаєте ви, як ваш студент проводить дозвілля?»

Вже працюючи виконробом, прямо з будівельного майданчика Микола Старинський вирішив вступати до Московської духовної семінарії. Це були тяжкі роки, і коли Микола з'явився у кабінеті секретаря комітету партії Тетіївського району подавати документи з проханням про те, що він хоче бути вихованцем Московської духовної академії і семінарії, ніби «бомба вибухнула». Старинський зіпсував їм всю статистику. Владика Питирим пам'ятає, що у ті часи «чорний воронок» два тижні чергував під будинком його батьків до того часу, поки його не зарахували.

До Миколи приїхав батько та попередив сина, щоб він не приїжджав додому, тому що йому не дадуть повернутися назад. Також тодішній інспектор семінарії, теперішній владика Філарет (Вахромєєв) сказав Старинському: «Никуда не уезжай. Мы тебя пока что не зачисляем. Мы знаем, что происходит, но ты должен остаться здесь. Я тебе скажу, что делать дальше». Миколу Старинського зарахували до другого класу семінарії, оскільки з'явилися вільні місця. Це відбулося у 1964 році. Екзамени за перший клас він мав скласти пізніше.

Через півтора роки навчання Микола Старинський подає прохання про його зарахування до Троїце-Сергієвої Лаври.

Коли Микола Старинський закінчив семінарію, він, вже будучи лаврським послушником, без екзаменів був прийнятий до Московської духовної академії. В академії Миколі подобалися догматичне та моральне богослов'я. Їх викладав протоієрей Олександр Вєтєлєв. Під час навчання в академії Микола Старинський захищає дисертацію на кафедрі патрології у професора Старокадомського та здобуває науковий ступень кандидата богослов'я.

30 березня 1969 року у Троїце-Сергієвій Лаврі пострижений у чернецтво. У 1969 році висвячений у сан ієродиякона.

У 1972 році Микола Старинський закінчив Московську духовну академію та був відправлений за розподілом до Київської єпархії.

Початок служіння[ред. | ред. код]

Після приїзду до Київської єпархії РПЦ ієродиякон Питирим забажав бути насельником Свято-Успенської Почаївської Лаври. Але коли Питирим приїхав до Лаври, місцева влада розглядала його заяву про прописку два роки. У ті часи прописатися ченцю було великою проблемою. Рішення про прописку приймав облвиконком. Після чергової невдачі Питирим їде до міністерства внутрішніх справ СРСР та подає скаргу. Але Питириму знову відмовляють. Тоді чернець сказав, що може піти та сісти біля американського посольства, і заявити, що він потерпає від утисків за релігійні переконання. Почувши ці слова, чиновник відразу взяв печатку та зробив Питириму прописку. У 1974 році ієродиякон Питирим прийняв сан ієромонаха. А з 1976 року Питирим офіційно був визнаний лаврським насельником.

Вимушений переховуватися від переслідувань у Казахстані. Після повернення в Україну 1 березня 1982 року був заарештований прямо у Володимирському соборі міста Києва та засуджений до 6 років позбавлення волі за «антирадянську агітацію». Правозахисник вийшов на волю вже за Горбачова у 1986 році завдяки клопотанню митрополита Никодима (Руснака) перед владою. У 1986 році ієромонах Питирим прийняв сан архімандрита та призначений наставником Кременецького Богоявленського монастиря[джерело?].

З 23 лютого 1992 року — намісник Києво-Печерської Лаври.

Архієрейське служіння[ред. | ред. код]

Священний Синод Української Православної Церкви рішенням від 25 серпня 1992 року визначив архімандриту Питириму бути єпископом Хмельницьким і Кам'янець-Подільським.

26 серпня 1992 року у Хрестовоздвиженському храмі Києво-Печерської Лаври Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, єпископи Херсонський і Таврійський Іларіон та Білоцерківський Іполит здійснили хіротонію архімандрита Питирима в єпископа Хмельницького і Кам'янець-Подільського.

У 1993 році Преосвященний Питирим призначений єпископом Миколаївським і Вознесенським.

2000 року возведений у сан архієпископа.

У липні 2009 року возведений у сан Митрополита.

Нагороди[ред. | ред. код]

Погляди і праці[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

У 2002 році Владика Питирим дав інтерв'ю електронному інформаційному ресурсу «Українська Православна Церква» під заголовком «Одухотворення народу можливе лише тоді, коли є єдино стадо і єдин пастор»[3]. Бесіду провів Василь Анісімов.

У 2004 році Митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим (у той час ще архієпископ) дав інтерв'ю електронному інформаційному ресурсу «Українська Православна Церква»[4]. Інтерв'ю має назву «Я краще за багатьох знаю, що таке свобода». Бесіду провів Василь Анісімов.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]