Климент (Вечеря)
| Митрополит Климент (Олег Олександрович Вечеря) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| з 21 грудня 2017 | ||
| Церква: | УПЦ МП | |
| Попередник: | Іриней (Семко) | |
| ||
| 23 липня 2012 — 21 грудня 2017 | ||
| Церква: | УПЦ МП | |
| Попередник: | заснування вікаріату | |
| Наступник: | Єпископ Лавр (Березовський) | |
| Альма-матер: | Київський національний університет ім. Т.Шевченка, Київська духовна академія і семінарія | |
| Науковий ступінь: | кандидат біологічних наук, кандидат богослов'я | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 16 серпня 1977 Київ | |
| Чернецтво: | 8 грудня 2003 | |
| Єп. хіротонія: | 23 липня 2012 | |
Митрополит Кли́мент (16 серпня 1977, Київ) — архієрей УПЦ МП. Митрополит Ніжинський і Прилуцький УПЦ МП.[1], постійний член синоду УПЦ МП. За даними OSINT-розслідування групи Molfar є громадянином Росії[2].
Життєпис[ред. | ред. код]
1994 року вступив до Київського національного університету на біологічний факультет, який закінчив у 1999. 2000 року закінчив Київську духовну семінарію і був зарахований до Київської духовної академії. Висвячений у сан ієродиякона, 2003 — у сан ієромонаха.
Після закінчення КНУ вступив до Київського Свято-Троїцького монастиря (1999), призначений наглядачем Звіринецьких печер. 21 квітня 2001 — диякон. Керуючий справами Свято-Троїцького монастиря УПЦ МП. 2002 — пострижений в інока з іменем Климент, на честь мученика Климента Римського. 4 листопада 2003 — став ієромонахом. 8 грудня — пострижений в мантію. 2004 — ігумен.
У 2000 р. закінчив Київську духовну семінарію і був зарахований до Київської духовної академії.
21 квітня 2001 р. рукоположений в сан диякона. Згодом призначений керуючим справами Свято-Троїцького Іонинського монастиря.
У 2002 р. — прийняв іноцтво з іменем Климент, на честь священномученика Климента Римського.
4 листопада 2003 р. був рукоположений у пресвітера.
8 грудня того ж року пострижений в мантію (малу схиму).
2005—2008 рр.— намісник Спасо-Преображенського чоловічого монастиря в с. Нещерів (Київська єпархія)[3].
У 2007 р. — кандидат богослов'я (КДАіС).
2008 р. — проректор з навчальної роботи Київської духовної академії та семінарії. Цього ж року зведений у сан архімандрита.
20 липня 2012 р. обраний єпископом Ірпінським, вікарієм Київської митрополії УПЦ (журнал № 64)[4].
21 липня у храмі на честь Всіх святих столичного Свято-Пантелеімонівського жіночого монастиря у Феофанії відбулося наречення архімандрита Климента у єпископа Ірпінського[5].
3 вересня 2013 р. — голова Календарної комісії УПЦ. 25 вересня — керуючий Східним вікаріатством м. Києва.
26 грудня 2013 р. призначений членом Синодальної біблійно-богословської комісії та колегії Координаційного центру з розвитку богословської науки в Московському патріархаті, замінивши там представника від України архімандрита Кирила (Говоруна), який, на думку деяких ЗМІ, «зайняв неправильну позицію по українському питанню».[6]
16 вересня 2014 р. рішенням синоду УПЦ МП призначений головою синодального інформаційного відділу УПЦ МП. 29 вересня митрополитом Київським і всієї України (за версією УПЦ МП) Онуфрієм був призначений головним редактором офіційного сайту УПЦ МП.
9 листопада 2015 р., у день 400-річчя Київської духовної академії, рішенням Вченої ради Київської духовної академії і семінарії єпископу Клименту було присвоєне вчене звання професора[7].
Рішенням синоду РПЦ від 29 січня 2016 року (Журнал № 1[8]) був призначений головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.
Рішенням синоду РПЦ від 16 квітня 2016 року (Журнал № 26) був включений до числа членів Міжсоборної Присутності[9].
28 липня 2017 року, у День Хрещення Русі, за Божественною літургією у Києво-Печерській Лаврі був возведений у сан архієпископа.
21 грудня 2017 року призначений керуючим Ніжинською єпархією.
17 серпня 2019 року возведений в сан митрополита.[10]
23 травня 2023 року призначений постійним членом Синоду УПЦ МП[11].
Міжконфесійні погляди[ред. | ред. код]
У листопаді 2014 р. висловився різко проти Рівненського меморандуму про створення єдиної помісної Православної церкви в Україні, підписаного архієреями УПЦ МП Варфоломієм та Анатолієм[12].
9 грудня 2014 р. зустрівся з делегацією Бундестагу Німеччини, на якій оголосив про стан міжконфесійної ворожнечі, «спровокований схизматичними релігійними течіями та представниками радикал-націоналістичних партій, є серйозним викликом для перспективи європейської інтеграції України»[13].
Климент представляв цю конфесію на офіційних заходах української влади, навіть якщо там був присутній Патріарх Філарет[14].
Митрополит Климент відкрито заявляє про «гоніння» на УПЦ МП зі сторони п'ятого президента України Петра Порошенка, патріарха Варфоломія і ПЦУ, а також прирівнює це до богоборства[15].
Нагороди[ред. | ред. код]
- 2007 — Орден преподобного Нестора Літописця III ступеню
- 2012 — Орден святителя Петра Могили[16]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Климент, епископ Ирпенский, викарий Киевской епархии (Вечеря Олег Александрович). Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 13 листопада 2014.
- ↑ Реєстр церковних лідерів УПЦ МП зі зв'язками в росії — OSINT-розслідування. molfar.com. Процитовано 20 квітня 2024.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 13 листопада 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 13 листопада 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 13 листопада 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Из Богословской комиссии РПЦ кулуарно выведены сотрудники, занявшие «неправильную» позицию по «Pussy Riot» и «украинскому вопросу». Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 24 січня 2015.
- ↑ З нагоди 400-річчя заснування Київських духовних шкіл та Дня пам'яті їхнебесного покровителя преподобного Нестора Літописця в Київських духовних школах відбувся річний акт. kdais.kiev.ua. Архів оригіналу за 13 січня 2016. Процитовано 28 листопада 2015.
- ↑ Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 січня 2016 року | Українська Православна Церква. news.church.ua. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 лютого 2016.
- ↑ ЖУРНАЛЫ заседания Священного Синода от 16 апреля 2016 года / Официальные документы / Патриархия.ru. Патриархия.ru. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 16 квітня 2016.
- ↑ Українська Православна Церква молитовно відзначила п’ятиріччя інтронізації свого Предстоятеля (+відео, оновлено). Українська Православна Церква (uk-UA) . 17 серпня 2019. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 18 серпня 2019.
- ↑ Підсумки Священного Синоду УПЦ від 23 травня 2023 року (відео). Офіційний сайт РПЦвУ (укр.). 23 травня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 24 січня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Єпископ УПЦ (МП) лякав депутатів Бундестагу схизматиками та націоналістами. Архів оригіналу за 4 січня 2015. Процитовано 24 січня 2015.
- ↑ Митрополит РПЦ в Україні Онуфрій відправив свого представника на свято Соборності України. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 24 січня 2015.
- ↑ Московська церква згадала Сатану через Томос і пообіцяла Порошенку пекло. Главком. 12 листопада 2021. Архів оригіналу за 11 серпня 2022. Процитовано 19 лютого 2023.
- ↑ Блаженнейший митрополит Владимир возглавил торжественный акт, посвященный 20-летию возрождения Киевской духовной академии. Архів оригіналу за 29 травня 2013. Процитовано 13 листопада 2014.
